Іменем України
27 березня 2025 року
м. Харків
справа № 619/2422/24
провадження № 22-ц/818/1638/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Савенка М.Є., Мальованого Ю.М.,
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ Фінанс» ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ Фінанс» на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 04 грудня 2024 року, постановлене суддею Нечипоренко І.М.
У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 04 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ТОВ «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи. Наголошує, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості, її розмір та період, за яким вона виникла. ТОВ «ФК «ФАГОР» набуло право вимоги до ОСОБА_1 на підставі договору факторингу, який був укладений 20 травня 2016 року з ТОВ «ФК ПЛЕЯДА», а останній у свою чергу набув права вимоги на підставі укладеного 19 травня 2019 року договору факторингу, укладеного з ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ». Проте вказані договори факторингу визнані недійсними, а отже ТОВ «Діджи Фінанс» є єдиним правонаступником та належним кредитором.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачкою надано довідку від 17.12.2018 про те, що станом на 17.12.2018 за кредитом, який був наданий ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» клієнту ОСОБА_1 борг закритий. Повідомлено, що відповідно до діючого законодавства України (зокрема ст. 204, 1082 ЦК України), дії боржників по виконанню обов'язку на користь ТОВ «ФК «ФАГОР» будуть вважатися належним виконанням зобов'язання за Договором (а.с. 152).Таким чином, за вказаним договором кредит відповідачем був погашений повністю.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 05.05.2016 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 200522569, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредит у розмірі 18893,40 грн, із встановленим строком користування з 05.05.2016 по 05.05.2019, а відповідачка зобов'язалася повернути кошти та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
На підтвердження факту укладення кредитного договору між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 позивачем надано: заява №200522569 від 05.05.2016, у якій зазначено, що надано кредит готівкою «Платинум», відкрито рахунок № НОМЕР_1 для використання в рамках вказаного кредитного договору, сума кредиту 18893,40 грн, строк кредиту 1095 днів з 05.05.2016 по 05.05.2019, анкета №200522569 від 05.05.2016 (а.с. 7); графік платежів до кредитного договору № 200522569 від 05.05.2016, довідка про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 05.05.2016; договір добровільного страхування життя №200522569 від 05.05.2016, укладеного між ОСОБА_1 та ТДВ «СК «АРСЕНАЛ ЛАЙФ» (а.с. 9).
20.07.2020 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» було укладено Договір №7_БМ про відступлення прав вимоги, відповідно до умов п. 1 якого банк ПАТ «Банк Михайлівський» відступає новому кредитору ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за кредитними договорами (а.с. 14). Водночас, вищевказаний Додаток № 1 до договору позивачем до позову не було надано.
Відповідно до наданої копії платіжного доручення № 25 від 09 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» сплачено ПАТ «Банк Михайлівський» грошові кошти у сумі 5307308,39 грн, що (а.с. 15).
У наданій позивачем копії Витягу з Реєстру боржників ПАТ «Банк Михайлівський» до Договору № 7_БМ про відступлення права вимоги від 10.07.2020, сформованого та підписаного директором ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», зазначено такі відомості: ОСОБА_1 , кредитний договір №200522569 від 05.05.2016, строк закінчення кредитного договору 11.07.2018, сума видачі кредиту 18893,40 грн, сума заборгованості за тілом кредиту становить 18893,40 грн, заборгованість за доходами 34145,53 грн, загальний залишок заборгованості 53038,93 грн (а.с. 21).
На підтвердження наявності заборгованості за кредитом позивачем надано виписки за період з 23.05.2016 по 27.07.2020 по особовим рахункам ОСОБА_1 , зокрема, за рахунками № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 (а.с. 22-104). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.
У відповідності до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підтвердження заборгованості та її розміру позивач подав до суду першої інстанції виписки за період з 23.05.2016 по 27.07.2020 по особовим рахункам ОСОБА_1 , зокрема, за рахунками № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 , № НОМЕР_3 , сформовані з 23.05.2016, а не з часу укладення кредитного договору 05.05.2016.
У виписках зазначені номери рахунків, які не відповідають рахунку № НОМЕР_1 , указаному у заяві №200522569 від 05.05.2016.
Доказів того, що вказані у виписках рахунки належать саме відповідачці та відкриті на виконання кредитного договору 200522569 від 05.05.2016, суду не надано.
Отже, надані виписки не є належним та допустимим доказом на підтвердження розміру заборгованості.
До того ж, у п. 3 Заяви №200522569 від 05.05.2016 (а.с. 7) ОСОБА_1 зазначає, що просить кредитні кошти прерахувати на рахунок № НОМЕР_4 , відкритий у іншому банку.
Крім того, Витяг з реєстру боржників містить розбіжності у даті договору про відступлення права вимоги, так, матеріали справи містять договір №7_БМ від 20.07.2020 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС», тоді як у Витягу з реєстру боржників зазначено, що договір відступлення прав вимоги укладений 10.07.2020. Крім того, дата закінчення кредитного договору зазначено 11.07.2018, тоді як у заяві №200522569 від 05.05.2016 зазначено, що строк кредиту 1095 днів з 05.05.2016 по 05.05.2019.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.
Крім того, відповідно до ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань, суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов'язок подання доказів покладається на сторін.
Разом з тим з матеріалів справи убачається, що ТОВ «ФК «ФАГОР» набуло право вимоги до ОСОБА_1 на підставі договору факторингу, який був укладений 20 травня 2016 року з ТОВ «ФК ПЛЕЯДА», а останній у свою чергу набув права вимоги на підставі укладеного 19 травня 2019 року договору факторингу, укладеного з ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ».
Відповідачкою надано довідку від 17.12.2018, з якої убачається, що станом на 17.12.2018 за кредитом, який був наданий ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» клієнту ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 за договором №200522569 від 05.05.2016, заборгованість за Договором погашена в повному обсязі та Договір закритий. Додатково повідомлено, що відповідно до діючого законодавства України (зокрема ст. 204, 1082 ЦК України), дії боржників по виконанню обов'язку на користь ТОВ «ФК «ФАГОР» будуть вважатися належним виконанням зобов'язання за Договором (а.с. 152).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/11298/16 - задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/11298/16 скасовано в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» у цій частині. Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, а саме: зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2. Визнано відсутніми у Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2 до зазначеного договору факторингу. Визнано недійсним договір факторингу від 20.05.2016 № 1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор». Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 № 1 і № 2. Визнано відсутніми у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2, актах прийому-передачі від 20.05.2016 до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2, та в договорі факторингу від 20.05.2016 № 1 та додатках до нього.
З наявних у справі доказів убачається, що відповідачка сплатила в повному обсязі заборгованість за кредитним договором правонаступнику Банку - ТОВ ФК «Фагор» до ухвалення рішення суду про визнання договору факторингу недійсним.
Тому таке погашення заборгованості є належним виконанням зобов'язань.
Оскільки відповідачка виконала свої зобов'язання за кредитним договором перед особою, яка на той час була кредитором, і подальше визнання договорів недійсними не є підставою для покладення на відповідачку обов'язку щодо повторної сплати заборгованості.
Проте позивач не позбавлений права звернутися з вимогою до ФК «Фагор» про повернення безпідставно отриманих коштів.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ Фінанс» залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 04 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: М.Є. Савенко
Ю.М. Мальований