ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.03.2025Справа № 910/16097/24
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНБУД" (08318, Київська область, Бориспільський район, с. Мала Олександрівка, вул. Гагаріна, 14 А) до Товариство з обмеженою відповідальністю "РІНОВЕЙЛ ЛТД" (04074, місто Київ, вулиця Сокальська, будинок, 4) про стягнення 69170,49 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
27.12.2024 в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНБУД" сформовано позовну заяву до Товариство з обмеженою відповідальністю "РІНОВЕЙЛ ЛТД" про стягнення заборгованості за договором укладеним у спрощений спосіб у розмірі 69170,49 грн. з яких: основний борг у сумі - 65904,80 грн., 3% річних у розмірі 664,45 грн., інфляційні втрати у розмірі - 2 601,24 грн. та була передана 28.12.2024 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНБУД" залишено без руху.
Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 03.01.2025, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.
Ухвалою суду від 07.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
15.01.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано відзив на позовну заяву, а також клопотання про призначення експертизи.
Заперечуючи стосовно позовних вимог відповідач у відзиві на позовну заяву наводить наступні підстави:
- долучений до позовної заяви Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №12 від 25.07.2023 на загальну суму 65 904,80 грн. не надавався ТОВ "Ріновейл ЛТД";
- Директор ТОВ "Ріновейл ЛТД" Червоний О. В. не підписував вищевказаний акт та не проставляв на ньому печатку підприємства, а також не надавав іншим особам доручення на вчинення таких дій.
Окрім того представник в порядку ст. 90 ГПК поставив позивачу 7 питань, а саме:
1) Хто складав Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №12 від 25.07.2023?
2) За яких обставин Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №12 від 25.07.2023 було передано ТОВ "Ріновейл ЛТД"?
3) Коли та за якою адресою Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №12 від 25.07.2023 було підписано від імені директора ТОВ "Ріновейл ЛТД" Червоного О. В.?
4) Чи має ТОВ "Манбуд" свідків того, що Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №12 від 25.07.2023 було підписано особисто директором ТОВ "Ріновейл ЛТД" Червоним О. В.?
5) За яких обставин Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №12 від 25.07.2023 було повернуто ТОВ "Манбуд"?
6) Якими документами, крім Акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) №12 від 25.07.2023, підтверджується факт надання послуг (робіт)?
7) Якими документами підтверджується наявність у ТОВ "Манбуд" техніки, вказаної в Акті здачі-приймання робіт (наданих послуг) №12 від 25.07.2023?
Клопотання про призначення експертизи обґрунтоване тим, що Директор ТОВ "Ріновейл ЛТД" Червоний О. В. не підписував вищевказаний акт та не проставляв на ньому печатку підприємства, а також не надавав іншим особам доручення на вчинення таких дій, а відтак для з'ясування обставин, чи виконано підпис на Акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) №12 від 25.07.2023 директором ТОВ "Ріновейл ЛТД", чи іншою особою, а також, чи нанесено відтиск печатки на цьому документі печаткою ТОВ "Ріновейл ЛТД", необхідні спеціальні знання.
20.01.2025 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано відповідь на відзив на позовну заяву.
Заперечуючи стосовно доводів відповідача, представник позивача зазначає наступне:
- позивач в підтвердження своїх позовних вимог та реальності господарської операції долучає до матеріалів справи податкову накладну від 25.07.2023 року № 19 зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) щодо оплати суми податку на додану вартість на користь відповідача та в якій у графі 2 «Опис (номенклатура) товарів/послуг продавця» вказано: «послуги автокрана» у кількості 49 маш.годин у загальній сумі 65 904,80 грн. з ПДВ, ПДВ - 10984,13 грн. та квитанцію № 1 про прийняття податковим органом;
- Акт звірки взаємних розрахунків від 26.10.2023 року за період з 01.006.2023 по 26.10.2023 року (який додано до позовної заяви), який підписаний сторонами та скріплений печатками сторін без зауважень, в якому міститься посилання на реалізацію позивачем послуг за актом №12 від 25.07.2023 року на суму 65904,80 грн.;
- відповідач підписуючи вказаний акт звірки від 26.10.2023 року на суму 65904,80 грн., визнав свою заборгованість перед позивачем по акту №12 від 25.07.2023 року на суму 65904,80 грн. З даного приводу відповідачем у відзиві не наведено жодних заперечень.
- відповідачем у відзиві не заперечується сам факт отримання ним послуг автокрана КАМАЗ у кількості 49 маш.годин у загальній сумі 65904,80 грн. з ПДВ;
Окрім того представником було надано відповіді на поставлені відповідачем запитання:
- Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №12 від 25.07.2023 року складався ТОВ «Манбуд».
- Факт надання ТОВ «Манбуд» послуг ТОВ «Ріновейл ЛТД» підтверджується також: Зареєстрованою ТОВ «Манбуд» податковою накладною від 25.07.2023 року № 19 в Єдиному реєстрі податкових накладних щодо оплати суми податку на додану вартість;
-Актом звірки взаємних розрахунків від 26.10.2023 року у сумі 65904,80 грн. з ПДВ .
- ТОВ «Манбуд» належить на праві власності КАМАЗ державний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 14.09.2022 року.
Що стосується решти питань, представник позивача зазначив, що пройшло багато часу та між ТОВ «Манбуд» та ТОВ «Ріновейл ЛТД» тривалий час були господарські відносини згідно яких ТОВ «Манбуд» надавало послуги техніки для ТОВ «Ріновейл ЛТД» , а також ТОВ «Манбуд» виготовляло для ТОВ «Ріновейл ЛТД» арматурні каркаси, внаслідок чого між сторонами було підписано 32 акти наданих послуг, в період з 30.06.2023 року по 01.05.2024 року. Тому, зважаючи на велику кількості актів сказати точно, за яких обставин, коли та за якою адресою було підписано конкретиний акт не виявляється можливим. Іноді акти передавались безпосередньо директору Червоному О.В., який часто був присутній разом із своїм представником Терлецьким Анатолієм Сігізмундовичем, який їх повертав підписаними з печатками. Місце зустрічі були різні, в більшості випадків на об'єктах виконання робіт.
24.01.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано клопотання про об'єднання справ в одне провадження та заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
У своїх запереченнях представник відповідача зазначає, що відповідь на відзив, а також долучені до неї докази, не спростовують доводів відповідача, що директор ТОВ "Ріновейл ЛТД" Червоний О. В. не підписував долученого до позовної заяви Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №12 від 25.07.2023 на загальну суму 65 904,80 грн, не проставляв на ньому печатку підприємства, а також не надавав іншим особам доручення на вчинення таких дій.
Окрім того представник ТОВ "Ріновейл ЛТД" заперечує проти приєднання до матеріалів справи актів виконаних робіт (наданих послуг), долучених до відповіді на відзив, оскільки вони не стосуються даної справи, а також не підтверджують та не спростовують жодних обставин, що входять до предмету доказування.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 166 ГПК України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
З огляду на що суд вважає за можливе прийняти до матеріалів справи акти виконаних робіт (наданих послуг) як докази до матеріалів справи.
Клопотання про об'єднання справ в одне провадження обґрунтоване тим, що у провадженні Господарського суду міста Києва також перебувають такі справи за позовом ТОВ "Манбуд" до ТОВ "Ріновейл ЛТД", а саме: 1) №910/14513/24 про стягнення 541188,70 грн.; 2) №910/14291/24 про стягнення 220193,91 грн.; 3) №910/15647/24 про стягнення 6297,31 грн.; 4) №910/16162/24 про стягнення 33633,21 грн.; 5) №910/16143/24 про стягнення 29282,42 грн.; 6) №910/16097/24 про стягнення 69170,49 грн.
Відповідні справи є подібними, оскільки відповідач не визнає позовних вимог у повному обсязі з тих підстав, що директор ТОВ "Ріновейл ЛТД" Червоний О. В. не підписував актів здачі-приймання робіт (наданих послуг), долучених до позовної заяви, не проставляв на них печатку підприємства, а також не надавав іншим особам доручення на вчинення таких дій.
У всіх справах ТОВ "Ріновейл ЛТД" просить призначити почеркознавчі та технічні експертизи для встановлення питання, чи виконано підписи директором ТОВ "Ріновейл ЛТД" Червоним О. В. у актах здачі-приймання робіт (наданих послуг), та чи нанесено відтиск печатки ТОВ "Ріновейл ЛТД" на відповідних актах.
Ухвалою суду від 29.01.2025 витребувано у ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДПС у м. Києві (04213, м. Київ, просп. Володимира Івасюка, 58) інформацію про включення Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріновейл ЛТД» (ідентифікаційний код 41142945, адреса: 04074, м. Київ, вул. Сокальська, 4) до податкового кредиту з податку на додану вартість та відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість за 2023 рік сум ПДВ за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Манбуд» (ідентифікаційний код 38636228, адреса: 08318, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Мала Олександрівка, вул. Гагаріна, 14А) згідно з акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 12 від 25.07.2023.
25.02.2025 від Головного управління ДПС у м. Києві надійшла відповідь на ухвалу від 29.01.2025 відповідно до якої ДПС у м. Києві повідомило про неможливість надання інформації, яка витребовувалась судом.
Розглянувши клопотання про призначення експертизи та дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для його задоволення з підстав необґрунтованості, оскільки Відповідач одночасно заявляючи, що директором не підписувалися акти (які входять до предмету доказування) та не ставилися відбитки печатки, ним не заперечується факт надання послуг на визначені в таких актах суми за Договором.
Крім того, Відповідачем не доведено обставин щодо заволодіння печаткою третіми особами без його згоди, що викликало б у суду сумніви в частині неправомірного її використання.
Розглянувши клопотання Відповідача про об'єднання справ в одне провадження, суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні оскільки нормою частини 2 статті 173 ГПК України передбачено право суду, а не обов'язок, об'єднати в одне провадження декілька справ за клопотанням учасника справи за позовами.
Натомість на переконання суду, задоволення клопотання Відповідача та об'єднання визначених справ в одне провадження перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та значно утруднить вирішення спору.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач зазначає, що між ТОВ «МАНБУД», як виконавцем, та відповідачем ТОВ «РІНОВЕЙЛ ЛТД», як замовником, було укладено у спрощений спосіб господарський договір щодо надання виконавцем послуг автокрана КАМАЗ для виконання робіт замовником, який останній зобов'язувався оплатити.
Позивачем, як виконавцем, було надано, а відповідачем, як замовником, було прийнято послуги автокрана КАМАЗ у кількості 49 маш.годин за ціною 1120,83 грн. (без ПДВ) за годину, загальною вартістю 54920,67 грн. (без ПДВ), а всього послуг на суму - 65904,80 грн. з ПДВ, про що між сторонами було складено та підписано без зауважень Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №12 від 25.07.2023 року на загальну суму - 65904,80 грн. з ПДВ.
Як вказує позивач разом з вказаним актом позивачем було виставлено та надано відповідачу рахунок на оплату № 10 від 25.07.2023 року послуг автокрана КАМАЗ у кількості 49 маш.годин на загальну суму 65904,80 грн. з ПДВ.
В матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.06.2023 - 26.10.2023 за договором рахунком №10 від 25.07.2023, підписаний між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАНБУД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "РІНОВЕЙЛ ЛТД", який містить підписи та печатки товариств.
Позивачем двічі направлялись письмові претензії (цінним листом з описом вкладення) на адресу відповідача з вимогою здійснити оплату послуг по акту наданих послуг №12 від 25.07.2023 року у сумі 65904,80 грн. (рахунок №10 від 25.07.2023 року), а саме:
29.07.2024 року направлена письмова претензія вих. № 4 від 29.07.2024 року, номер поштового відправлення № 0830107677774;
15.11.2024 року направлена письмова претензія вих. №13 від 12.11.2024 року номер поштового відправлення 0830100058890.
Разом з тим вищевказані вимоги залишені відповідачем без відповіді.
Оскільки відповідачем вартість наданих позивачем послуг у розмірі 65904,80 грн оплачено не було, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою за захистом своїх прав.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За приписами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 638 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано відповідачеві послуги на загальну суму 65904,80 грн, що підтверджується долученим до матеріалів справи актом здачі - приймання робіт (надання послуг) № 12 від 30.08.2024 на суму 65 904,80 грн.
В подальшому позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 10 від 25.07.2023 на суму 65 904,80 грн.
Окрім того в матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків від 26.10.2023 року за період з 01.006.2023 по 26.10.2023 року (який додано до позовної заяви), який підписаний сторонами та скріплений печатками сторін без зауважень, в якому міститься посилання на реалізацію позивачем послуг за актом №12 від 25.07.2023 року на суму 65904,80 грн.
Вищезазначений акти здачі - приймання робіт (надання послуг) № 12 від 30.08.2024 на суму 65 904,80 грн відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у ньому відсутні, відтак суд приймає вказаний акт як належний доказ на підтвердження надання позивачем обумовлених сторонами послуг та їх прийняття відповідачем.
У свої запереченнях викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує, що Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №12 від 25.07.2023 на загальну суму 65 904,80 грн. не надавався ТОВ "Ріновейл ЛТД" та Директор ТОВ "Ріновейл ЛТД" Червоний О. В. не підписував вищевказаний акт та не проставляв на ньому печатку підприємства, а також не надавав іншим особам доручення на вчинення таких дій.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Відповідачем не надано жодних доказів того, що Товариством було втрачено печатку і така була відсутня на момент підписання Товариством акту №12 від 25.07.2023 року на суму 65904,80 грн., та що у товаристві з цього приводу проводилось службове розслідування, матеріали справи не містять.
Слід також зазначити, що твердження відповідача про відсутність у нього акту №12 від 25.07.2023 не спростовують факту реального виконання господарської операції на суму 65904,80 грн, а можуть свідчити лишень про стан ведення бухгалтерської та фінансової звітності у Товаристві.
Стосовно акту звірки взаємних розрахунків від 26.10.2023 року за період з 01.06.2023 по 26.10.2023 року (який додано до позовної заяви), та підписаний сторонами та скріплений печатками сторін без зауважень, в якому міститься посилання на реалізацію позивачем послуг за актом №12 від 25.07.2023 року на суму 65904,80 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до визначення термінів, що містяться в ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами першою та другою ст. 3 Закону визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Умовами пп. 2.1. п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, (далі по тексту - Положення) визначає, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до п. 2.4. Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пункту 2.5 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Відповідно до ст. 9 Закону в редакції, чинній станом на дату підписання вказаного акту, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з визначенням, що міститься у абз. 11 ст. 1 Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Акт звірки розрахунків не є зведеним обліковим документом, оскільки є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто акт не є належним доказом здійснення суб'єктами господарювання господарських операцій за певним правочином.
Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд про що вказав у постановах: від 18.09.2019 у справі № 904/5545/18, від 27.07.2018 у справі № 905/1141/16 та від 04.07.2018 у справі № 926/1311/15.
Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (постанова Верховного Суду від 11.01.2022 по справі №927/738/19).
З огляду на викладене, суд приймає акт звірки як один із доказів у підтвердження існування викладених позивачем обставин з урахуванням поданих доказів, які дозволяють дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були, а відтак є більш вірогідним, ніж заперечення відповідача.
Окрім того позивач в підтвердження своїх позовних вимог та реальності господарської операції долучив до матеріалів справи податкову накладну від 25.07.2023 року № 19 зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) щодо оплати суми податку на додану вартість на користь відповідача та в якій у графі 2 «Опис (номенклатура) товарів/послуг продавця» вказано: «послуги автокрана» у кількості 49 маш.годин у загальній сумі 65 904,80 грн. з ПДВ, ПДВ - 10984,13 грн. та квитанцію № 1 про прийняття податковим органом.
Відповідно до п. 187.1 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) податкові зобов'язання з ПДВ при постачанні послуг слід визнавати на дату «першої події», а саме: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронному форматі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, КЕП уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений ПКУ термін (п. 201.1 ПКУ).
Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ПКУ).
Факт прийняття відповідачем податкової накладної та формування податкового кредиту свідчить про отримання послуг відповідачем. Відповідачем не надано доказів того, що він звертався до податкового органу з відповідною заявою про неправильність реєстрації вказаної податкової накладної тощо.
Поміж тим в матеріалах справи наявна відповідь Головного управління ДПС у м. Києві від 20.02.2025 відповідно до якої ДПС у м. Києві повідомило про неможливість надання інформації, яка витребовувалась судом з тих підстав, що Порядком № 21 не передбачено вимог щодо декларування суб'єктами господарювання в податковій звітності з податку на додану вартість показників за операціями в розрізі документів первинного обліку. Відображення ТОВ «РІНОВЕЙЛ ЛТД» (код ЄДРПОУ 41142945) в розділі II «Податковий кредит» Додатку 1 операцій згідно з Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 12 від 25.07.2023 року, можливо встановити виключно під час документальної перевірки, проведеної відповідно до вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями.
З огляду на викладене, судом не вбачається можливості встановити факт використання Відповідачем податкового кредиту за спірними зобов'язаннями, що нівелює суть наданої Позивачем податкової накладної.
Також суд зауважує, що до відповіді на відзив представник позивача зазначив, що між ТОВ «Манбуд» та ТОВ «Ріновейл ЛТД» тривалий час були господарські відносини згідно яких ТОВ «Манбуд» надавало послуги техніки для ТОВ «Ріновейл ЛТД» , а також ТОВ «Манбуд» виготовляло для ТОВ «Ріновейл ЛТД» арматурні каркаси, внаслідок чого між сторонами було підписано 32 акти наданих послуг, в період з 30.06.2023 року по 01.05.2024 року.
Як вбачається з копії долучених представником позивача актів - здачі приймання робіт за період 30.06.2023 - 01.05.2024 (підписані за надані послуги в межах договорів №20/06-2023 від 20.06.2023 та №13/09 BG-36 від 13.09.2023) останні підписані збоку відповідача з проставленням печатки останнього в період коли був підписаний спірний акт - 25.07.2023, а відтак суд доходить висновку, що у відповідача була присутня печатка як до 25.07.2023 та і після вказаного періоду.
За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Керуючись наведеними приписами господарського процесуального закону, суд доходить до висновку, що сторонами було погоджено вид послуги, її вартість та кількість послуги, відтак досягнуто згоди щодо істотних умов договору надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями Глави 63 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.
Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.
Судом встановлено, що позивачем двічі направлялись письмові претензії (цінним листом з описом вкладення) на адресу відповідача з вимогою здійснити оплату послуг по акту наданих послуг №12 від 25.07.2023 року у сумі 65904,80 грн. (рахунок №10 від 25.07.2023 року), а саме:
29.07.2024 року направлена письмова претензія вих. № 4 від 29.07.2024 року, номер поштового відправлення № 0830107677774;
15.11.2024 року направлена письмова претензія вих. №13 від 12.11.2024 року номер поштового відправлення 0830100058890.
Однак, станом на дату розгляду справи у суді відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів на користь позивача у розмірі 65904,80 грн.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що у відповідача наявна заборгованість у розмірі 65904,80 грн, що підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 664,45 грн., інфляційних втрат у розмірі - 2 601,24 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).
Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).
Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Абзацом другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий п. 4 Порядку).
Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Першу вимогу позивачем про сплату заборгованості у сумі 65904,80 грн. вих. № 4 від 29.07.2024 року надіслано відповідачу 29.07.2024 року, що підтверджується фіскальним чеком, накладною, описом вкладення, номер поштового відправлення № 0830107677774.
Разом з тим доказів отримання та або неможливості отримання вказаної претензії Товариством з обмеженою відповідальністю "РІНОВЕЙЛ ЛТД" матеріали справи не містять.
Відповідно до пункту 2) частини 1 розділу ІІ Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
Згідно з пунктами 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що з урахуванням строку пересилання направленого 29.07.2024 поштового відправлення + 3 дні (пересилання простої письмової кореспонденції по місту Києву) + 7 днів (ст. 530 ЦК України), прострочення з виконання вимоги позивача наступило з 09.08.2024 року.
У той же час позивачем визначено дату, з якої мають нараховуватись інфляційні втрати (серпень 2024 - жовтень 2024) та 3% річних (з 10.08.2024 по 10.12.2024).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останні здійснено вірно з огляду на що підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме 664,45 грн та 2601,24 грн.
Положеннями статей 13-14 ГПК України, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, розглянувши спір на підставі поданих суду доказів, суд дійшов висновку про його задоволення в розмірі 69170,49 грн.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріновейл ЛТД» (04074, м. Київ, вул. Сокальська, буд. 4; ідентифікаційний код 41142945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Манбуд» (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Мала Олександрівка, вул. Гагаріна, буд. 14-А; ідентифікаційний код 38636228) основний борг у сумі 65904 (шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот чотири) грн. 80 коп., 3% річних у розмірі 664 (шістсот шістдесят чотири) грн. 45 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 601 (дві тисячі шістсот одна) грн. 24 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 27.03.2025
Суддя Владислав ДЕМИДОВ