Справа № 162/701/23
Провадження № 1-кп/162/19/2025
26 березня 2025 року селище Любешів
Любешівський районний суд Волинської області у складі
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
прокурорів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
потерпілого - ОСОБА_6 ,
представника потерпілого - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
захисників - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 19.06.2023 року за №12023030530000466 про обвинувачення
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні 2 малолітніх дітей, непрацевлаштованого, несудимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 Кримінального кодексу України (далі - КК України)
ОСОБА_8 17.06.2023 року близько 22 год, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на узбіччі автодороги навпроти магазину по вул. Лісоградська, 5 у с. Залізниця Камінь-Каширського району Волинської області, під час сварки, яка виникла раптово на грунті особистих неприязних відносин, усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер своїх дій, настання суспільно-небезпечних наслідків, умисно схопив рукою потерпілого ОСОБА_6 за ліве плече та силою повалив його на землю, після чого правою ногою наніс не менше двох ударів у живіт потерпілого та ліву задньо-бокову поверхню грудної клітки, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді закритої травми живота, травматичного розриву селезінки, синця у ділянці грудної клітки, які відносяться за ступенем тяжкості до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.
Таким чином, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України, а саме умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 , не визнавши вини у повному обсязі, вказав, що 17 червня 2023 року перебував з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 біля магазину, пили пиво. Приїхали ОСОБА_15 і ОСОБА_11 , вони перебували в бесідці неподалік. Пізніше ОСОБА_15 присів до них, випивали разом. З ОСОБА_12 та із ОСОБА_15 боролись на руки. При цьому, ОСОБА_15 падав з лавки. Залишились ОСОБА_11 , він і ОСОБА_15 , який вставав, падав на цементовий забор. Сказавши йому, що вже досить пити, ще трошки посиділи і він з ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , які знаходились через дорогу, попрощався і пішов додому. ОСОБА_15 при цьому ще залишався. Він потерпілого не бив ні руками, ні ногами. Коли підійшов ОСОБА_11 , сиділи за столом, на дорогу не виходили. У той вечір ОСОБА_15 неодноразово падав,а він його піднімав, щоб удари хтось йому наносив - не бачив. Заплатив потерпілому 150 тисяч гривень, бо він почав лякати, що у нього є брат в Києві, який посадить його в тюрму. Спочатку була озвучена сума 20,15,10 тисяч доларів, яку він повинен був заплатити, тому змушений був заплатити 150 тисяч, бо ОСОБА_15 нічого не пам'ятає. ОСОБА_16 вимагав у нього гроші, а ОСОБА_15 надавав розписку про те, що обвинувачений його не бив.
Потерпілий ОСОБА_6 , будучи допитаним в судовому засіданні 26.03.2024 року, суду вказав, що з обвинуваченим є односельчанами. Влітку, в червні у нього дома працювали хлопці на будові, штукатурили. Після роботи він з ними вирішив піти до магазину та відпочити, сіли в бесідці та розпивали алкогольні напої. Там також на вулиці сиділи хлопці за столом під навісом, серед яких був обвинувачений. У подальшому пересіли за стіл до ОСОБА_17 . Будучи п'яним, боровся на руки, падав із лавки, а також, виходячи з магазину з пляшками, теж падав, та розбив пляшки. Падав декілька разів. У той час не відчував нічого, бо був п'яний. Посиділи до закриття магазину. У кінці йому стало погано. Вранці теж погано себе почував, нічого не пам'ятав. Подзвонив до брата, щоб в лікарню з'їздити. Приїхали на приймальне, де повідомляв про болі в животі, діагностували кровотечу та вказали, що це внаслідок розриву селезінки. Вказував, що падав з воза вдень, коли роботи по штукатурці робили. Операцію провели у той самий день о 17 год, у лікарні після цього перебував десь впродовж тижня. Вранці 19 червня прийшов до тями. На другий день після операції звертався у поліцію - телефонував на лінію «102», бо не пам'ятав, що було, чи то впав, чи як, щоб розібралися. 20 червня до нього в лікарню приходили чоловік та жінка з поліції. Коли поліція приїхала, писав протокол прийняття заяви, давав пояснення, інші якісь документи підписував. Думав, що його, можливо, набили, тому під час допиту поліції вказував на ОСОБА_17 , як на особу, яка його побила, так як останній там був з ним, коли вже всі порозходились. Про це вказував і під час проведення слідчих дій. ОСОБА_18 та ОСОБА_11 - хлопці, які з ним були у кафе, не були очевидцями, оскільки ми з ОСОБА_17 залишились удвох. З експертом проводились слідчі дії в сел. Ратне, на які поїхав добровільно, здійснювалась фотофіксація при цьому. Він погано почувався, оскільки у той час ще перебував у лікарні та приймав медичні препарати, призначені лікарем, однак нікому про це не казав, - це було десь на 5 день після потрапляння в лікарню. Відтворював обставини добровільно без примусу. Щодо механізму отримання травм пояснив, що йшли з ОСОБА_17 , спіткнувся та впав, а обвинувачений, який йшов за ним, на нього навалився. Будь-яких претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має. Кошти на лікування йому не відшкодовано.
Під час додаткового допиту 18 квітня 2024 року потерпілий вказав, що надавав неправдиві показання та хоче розповісти обставини, як відбувалося насправді, при цьому повідомив наступне. Коли вже магазин закрився, він, ОСОБА_11 та ОСОБА_17 залишилися втрьох, інші розійшлися. Він дещо сказав на родича ОСОБА_17 і в них виник конфлікт. ОСОБА_19 відійшов в туалет, у той час обвинувачений кинув нього на землю та почав бити в живіт та в спину. Трохи там полежавши, пішов додому. На другий день, коли вибирав огірки, стало погано, потелефонував до брата, який завіз його до лікарні, і відразу на операцію. На наступний день зателефонував до ОСОБА_20 , той сказав, що найняв адвоката і не захотів з ним розмовляти. Тоді і він взяв собі адвоката. Пізніше вони зійшлись усі, щоб між собою обговорити події, підчас чого йому запропонували гроші, щоб у суді змінив свідчення, які давав на досудовому слідстві. На що він погодився. Всі встановлені на досудовому розслідуванні обставини та документи, які складалися, все відповідає дійсним обставинам, які відбувалися насправді. А попередні показання надані ним з метою дотримання домовленостей, які він мав з ОСОБА_17 .
Свідок ОСОБА_21 вказав, що попрацювавши, пішли із ОСОБА_15 , ОСОБА_11 та ОСОБА_18 до магазину до ОСОБА_22 , де зазвичай всі збираються, сиділи в бесідці, випивали. Там же за іншим столиком сиділи ОСОБА_17 , ОСОБА_23 , ОСОБА_12 . Починало сутеніти, він пішов додому. Жодних конфліктів між ОСОБА_15 та ОСОБА_17 , під час його перебування в компанії, не бачив.
Свідок ОСОБА_24 пояснила, що зять ОСОБА_6 прийшов ввечері і сказав, що його побив «клюц» (по сільському так називають ОСОБА_17 ) і що йому болить. Він не був сильно п'яним, швидше випивший. Дочка у той час була в Польщі. Вранці, коли прокинулись, він став до роботи, але казав, що болить йому. Приїхав його брат та вони поїхали до лікарні, де йому зробили операцію, видалили селезінку.
Свідок ОСОБА_25 суду вказав, що перебував разом з ОСОБА_17 у компанії на вулиці магазину ОСОБА_22 , де сиділи випивали за столиком. До них пізніше підсів потерпілий з іншими хлопцями, який був дуже п'яним. ОСОБА_15 боровся на руки з ОСОБА_12 . Падав з лавочки назад, але потім піднявся і знову сидів за столом. Як той падав на забор - не бачив. Жодних конфліктів між ОСОБА_15 та ОСОБА_17 не бачив. Пізніше відійшов з ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до магазину через дорогу, а ОСОБА_17 пізніше з ними попрощався та пішов додому. Вони з хлопцями трошки постояли біля магазину та порозходились.
Свідок ОСОБА_26 зазначив, що він військовослужбовець, був у відпустці у той час і вони зустрілись з хлопцями у магазині ОСОБА_22 . ОСОБА_17 , ОСОБА_23 , ОСОБА_13 і він сиділи за столиком, відпочивали. Крім них були інші відпочиваючі в бесідці, серед яких ОСОБА_11 та ОСОБА_15 , які пізніше пересіли до них. ОСОБА_15 щось грубіянив за столом, боролись з ним на руки. Він падав неодноразово - і з лавки, коли боролись, і з пляшками, які побив біля мусорника. Жодних конфліктів між ОСОБА_15 та ОСОБА_17 не бачив.
Свідок ОСОБА_27 , власниця магазину, де відбулася подія злочину, вказала, що 17 червня працювала, однак не пам'ятає достеменно обставин того дня. ОСОБА_17 і ОСОБА_15 їй знайомі, вони відпочивали тоді на території магазину, але не пам'ятає, чи вони купували спиртні напої. Чи хтось падав, не знає, при ній - ні. Жодних бійок чи конфліктних ситуації не бачила, коли закривала магазин, всі вони лишались ще.
Свідок ОСОБА_28 вказав, що втрьох працювали у ОСОБА_15 , робили ремонт в хаті. Після цього господар розрахувався і пішли до магазину, попили кави і розійшлися. Точно не пам'ятає, чи був там ОСОБА_17 , бо не сидів з ними, купив цигарок, випив кави і пішов. Жодних обставин, які між ними відбулися біля магазину, не бачив.
Свідок ОСОБА_29 вказав, що у ОСОБА_15 штукатурили хату, пізніше повечеряли і пішли ще на село. Там були ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , а що там відбулося - не знає, бо відлучався. Лише вкінці ОСОБА_15 сказав, що йому погано. Пізніше порозходились, але ніхто ні з ким тоді не сварився. Спочатку сиділи в бесідці, потім пересіли за стіл до Кононовча. Він не бачив, чи падав ОСОБА_15 , чи ні. ОСОБА_18 і ОСОБА_30 пішли раніше. Бас і ОСОБА_12 відійшли через дорогу до іншого магазину, а він, ОСОБА_17 та ОСОБА_15 залишились, сиділи говорили. Ніхто не сварився і не конфліктував. Він відійшов до туалету, коли повернувся, ОСОБА_15 лежав на дорозі говорив, що йому погано. ОСОБА_17 у той час був біля столика. Тоді порозходилися кожен у свою сторону. Все, що повідомляв на слідчому експерименті за його участі - підтверджує. Він теж був у стані алкогольного сп'яніння.
Свідок ОСОБА_31 зазначив, що до його матері зателефонувала теща та повідомила, що ОСОБА_32 погано і треба завезти його в лікарню. Мати подзвонила і він поїхав до ОСОБА_33 своїм автомобілем. Зі слів ОСОБА_33 , його вдарив ОСОБА_34 . На УЗД виявили внутрішню кровотечу і відповідно його забрали відразу на операцію. Телефонував до ОСОБА_17 , той сказав, що то не він, що потерпілий сам упав. На даний час, наскільки йому відомо, вони помирилися.
Свідок ОСОБА_35 вказала, що до неї подзвонила сваха та сказала, що ОСОБА_36 тримається за живота і каже, що його побив ОСОБА_17 . Вранці він пішов вибирати огірки і йому там стало погано, тоді зателефонувала до свого іншого сина і той поїхав завіз ОСОБА_33 до лікарні. Вона приїздила до ОСОБА_17 з сином ОСОБА_37 , але він не захотів з ними говорити.
Не зважаючи на невизнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні інкримінованого йому органами досудового розслідування злочині, винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, за викладених вище обставин, підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, зокрема:
- витягом з ЄРДР від 19.06.2023 року за №12023030530000466;
- рапортом про прийняття та реєстрацію заяви в ІТС ІПНП Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області 19.06.2023 року за №3507;
- протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення або іншу подію від 19.06.2023 року від ОСОБА_6 ;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 21.06.2023 року з фото таблицями до нього за участю потерпілого ОСОБА_6 ;
- письмовою заявою потерпілого ОСОБА_6 про добровільну згоду на використання медичної документації та персональних даних від 20.06.2023 року;
- листами директора КП «Любешівська ЛБЛ» Любешівської селищної ради від 20.06.2023 року №612/10/2-23 та від 17.07.2023 року №702/11/2-23, відповідно до яких ОСОБА_6 18.06.2023 року о 12 год 30 хв був госпіталізований у хірургічне відділення, о 16 год 30 хв переведений в реанімаційне відділення з діагнозом закрита травма живота, розрив селезінки та перебував на стаціонарному лікуванні до 28.06.2023 року;
- копією медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_6 №1831/852;
- постановою про призначення та доручення проведення судово-медичної експертизи від 21.06.2023 року;
- висновком експерта №113 від 22.06.2023 року, відповідно до якого у ОСОБА_6 виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритої травми живота, травматичного розриву селезінки, які утворилися внаслідок травматичної дії тупого предмета (предметів) без відображення травмуючої поверхні за механізмом - удар, можливо, за обставин, вказаних в описовій частині постанови та за обставин, які потерпілий ОСОБА_6 розказує у слідчому експерименті, в мінімальній кількості однієї травматичної дії. Термін утворення ушкоджень відповідає даним, вказаним у медичній документації. Судово-медичних даних, що вищевказані ушкодження утворились при падінні з висоти власного зросту, немає. По ступеню тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 19.06.2023 року з ілюстративними таблицями до нього за участю свідка ОСОБА_29 ;
- письмовою добровільною згодою ОСОБА_27 на огляд прилеглої території до належного їй магазину по АДРЕСА_2 від 24.06.2023 року;
- протоколом огляду місця події від 24.06.2023 року із відеозаписом вказаної слідчої дії;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 27.06.2023 року за участю потерпілого ОСОБА_6 із відеозаписом вказаної слідчої дії;
- ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 23.06.2023 року про надання дозволу на тимчасовий доступ до медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_6 з можливістю її вилучення (здійснення виїмки);
- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 28.06.2023 року та описом речей і документів, які були вилучені ні підставі ухвали слідчого судді, а саме медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_6 №1831/852;
- постановою про призначення та доручення проведення додаткової судово-медичної експертизи від 27.06.2023 року;
- висновком експерта №120 від 28.06.2023 року, відповідно до якого у ОСОБА_6 виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритої травми живота, травматичного розриву селезінки, синця в ділянці грудної клітки, синця в ділянці лівого плеча. Травматичний розрив селезінки утворився внаслідок травматичної дії тупого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею в ліву задньо-бокову поверхню грудної клітки (синець в проекції 7-8 ребер по лівій задньо-пахвинній лінії), внаслідок чого відбулось пере розтягнення селезінки в ділянці «воріт» та формуванням розриву, описаного у медичній документації. За механізмом - удар. Синець в ділянці лівого плеча внаслідок травматичної дії тупого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею, за механізмом - удар-стиснення, можливо, при стисненні рукою. Утворення даних ушкоджень не виключаються за обставин, викладених при проведенні слідчого експерименту за участю потерпілого в мінімальній кількості двох травматичних дій. Термін утворення ушкоджень відповідає вказаному у медичній документації. Судово-медичних даних, що вищевказані ушкодження утворилися при падінні з висоти власного зросту, немає. Тілесні ушкодження у вигляді закритої травми живота, травматичного розриву селезінки, синця в ділянці грудної клітки по ступеню тяжкості відносяться до категорії тяжких по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння. Тілесне ушкодження у вигляді синця в ділянці лівого плеча по ступеню тяжкості відноситься до категорії легких;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 27.06.2023 року за участю свідка ОСОБА_25 із відеозаписом вказаної слідчої дії;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 27.06.2023 року за участю свідка ОСОБА_26 із відеозаписом вказаної слідчої дії;
- постановою про призначення та доручення проведення додаткової судово-медичної експертизи від 28.06.2023 року;
- висновком експерта №123 від 28.06.2023 року, відповідно до якого утворення виявлених у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень при подіях, які висвітлені у копіях протоколу допиту та слідчого експерименту свідків ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , виключаються;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 21.07.2023 року за участю підозрюваного ОСОБА_8 із відеозаписом вказаної слідчої дії;
- висновком експерта №170 від 18.11.2024 року, відповідно до якої утворення тілесних ушкоджень у вигляді розриву селезінки у ОСОБА_6 не виключається (можливо) при падінні останнього на виступаючий предмет з обмеженою контактуючою поверхнею, яким являється елемент декоративної бетонної огорожі (забору), про що дав показання обвинувачений ОСОБА_8 під час проведення слідчого експерименту, при умові, що елемент бетонного забору (верхній край) відповідає по висоті синцю в проекції 7-8 ребер по лівій боковій поверхні грудної клітки, по задній пахвинній лінії ОСОБА_6 . Утворення вказаних тілесних ушкоджень при неконтрольованому падінні потерпілого з положення сидячи спиною назад на виступаючу обмежену поверхню, як то стілець, елемент лавки, урна тощо, з пере розгинанням тулуба в місці контакту-удару під вагою власного тіла - виключається.
Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, взаємопов'язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст.91 КПК України, а їх сукупність - з точки зору взаємозв'язку є достатньою для прийняття відповідного процесуального рішення.
Розглядаючи кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод в наданні доказів, їх дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом в межах пред'явленого обвинувачення, безпосередньо дослідивши та перевіривши усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу злочину, інкримінованого обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння події, викладеної в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості.
Оцінюючи надані стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством та узгоджуються між собою.
Аналізуючи весь обсяг доказів у своїй сукупності та їх зв'язку із наданими показаннями свідків, позиції захисту, показань обвинуваченого та потерпілого за обставинами даного кримінального провадження, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Обвинувачений, заперечуючи у судовому засіданні факт вчинення ним кримінального правопорушення, стверджував, що в той день, 17.06.2023 року, потерпілого ОСОБА_6 не бив та відповідно жодного кримінального правопорушення не вчиняв. Вказував, що під час слідчого експерименту, проведеного за його участі повідомив обставини, при яких ОСОБА_6 міг отримати тілесне ушкодження. Наголошував, що потерпілий був дуже п'яний, постійно падав, а він постійно його піднімав. Грошові кошти заплатив потерпілому в сумі 150 тисяч гривень, оскільки брат потерпілого вчиняв на нього тиск, говорячи, що посадить в тюрму. Стверджував, що показання ОСОБА_6 про те, що то він винен у побитті, не відповідають дійсності.
Такі показання обвинуваченого, суд оцінює критично, вважає їх неспроможними та такими, що надавались з метою уникнення обсягу відповідальності за вчинене, розцінює їх як спосіб захисту, оскільки вони суперечать і спростовуються дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, а також показаннями свідків та показаннями потерпілого, даними в судовому засіданні 18.04.2024 року, які суд і покладав в основу обвинувального вироку, оскільки безпосередніх очевидців події не було. Всі вони в своїй сукупності є послідовними у певній частині, узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження, не суперечать іншим доказам, наявним у матеріалах провадження й дослідженим у судовому засіданні.
Хоча у судовому засіданні свідки, кожен зокрема, показали, що не були безпосередніми очевидцями події побиття, однак вказували на присутність обвинуваченого ОСОБА_8 . Між тим, свідок ОСОБА_29 , показав, що повернувшись до обвинуваченого з потерпілим, оскільки відходив у власних потребах, побачив, що ОСОБА_6 лежав на дорозі та вказував про біль, а також свідок зазначав про певний конфлікт, який виник у останнього з обвинуваченим незадовго до того, як свідок відлучився. Упродовж усього часу досудового розслідування свідки ОСОБА_23 та ОСОБА_12 вказували про падіння потерпілого з лавки, в тому числі, на бордюр, зазначивши про цю обставину і під час допиту у судовому засіданні. Вказане падіння підтверджував і обвинувачений. При цьому, падіння ОСОБА_6 на забор, як версія захисту, вже з'явилась значно пізніше. У цьому зв'язку судом допитувалась слідча ОСОБА_38 , яка вказала, що була присутня на слідчому експерименті, який проводила ОСОБА_39 . Учасники розповідали про обставини події. Не пам'ятає, щоб хтось із свідків вказував, що бачив, як ОСОБА_17 наносив удар потерпілому, чи про огорожу, внаслідок падіння на яку потерпілий отримав ушкодження, однак зазначали, що ОСОБА_15 падав на бордюр з лавочки. Опитувала ОСОБА_17 особисто у відділенні поліції. Чітких показань обвинуваченого про те, чи наносив він удари, чи ні, не пам'ятає, лише пригадує, що його пояснення були поверхневими. Потерпілий вказував на ОСОБА_17 в цілому. Люди, які були свідками тієї події, зазначали, що потерпілий падав з лавки та що була якась сутичка між потерпілим та обвинуваченим.
Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_40 підтримав надані ним висновки експертиз та вказав, що було проведено декілька експертиз (три) та виявлено у ОСОБА_15 тілесні ушкодження - розрив селезінки, травма живота, синці в ділянці грудної клітки та плеча, внаслідок травматичної дії тупого предмета, за механізмом нанесення - удар. Із медичної документації описувалось те, що стосується селезінки. При проведенні експертизи №113 був присутній потерпілий, якого він оглядав, та спілкувався з ним, а також мав у розпорядженні завізовану копію медичної карти. Потерпілий вказував про побиття його ОСОБА_17 . Експерт підтвердив свою присутність при проведенні слідчого експерименту. ОСОБА_41 під час проведення цієї слідчої дії було нормальне, про падіння не вказував, показував, як йому було нанесено удари. При проведенні експертизи за висновком №120 було надано оригінал медичної карти стаціонарного хворого (потерпілого). Обставина падіння з воза, яка була зафіксована у карті, не приймалась до уваги, оскільки при особистому спілкуванні та огляді потерпілий безпосередньо вказував про те, що травму отримав за обставин побиття його ОСОБА_17 . У медичній карті не бачив, щоб потерпілому давали психотропи, лише знеболення. Неуточнене падіння - це для кодування захворювань, а в медицині клінічній та стаціонарній це не застосовується, до висновку експерта це ніякого відношення не має.
Отже, перевіривши версію падіння обвинуваченого на забор, в тому числі, призначивши судово-медичну експертизу з метою забезпечення умов для здійснення стороною захисту наданих їй прав та свобод під час судового розгляду, слід вказати, що такі обставини не знайшли свого належного підтвердження у суді, зважаючи на сукупність встановленого під час судового слідства. Зокрема, у висновку №170 від 18.11.2024 року експертном встановлено, що утворення тілесних ушкоджень у вигляді розриву селезінки у ОСОБА_6 при падінні останнього на виступаючий предмет з обмеженою контактуючою поверхнею, яким являється елемент декоративної бетонної огорожі (забору), про що дав показання обвинувачений ОСОБА_8 під час проведення слідчого експерименту, не виключається, однак при умові, що елемент бетонного забору (верхній край) відповідає по висоті синцю в проекції 7-8 ребер по лівій боковій поверхні грудної клітки, по задній пахвинній лінії ОСОБА_6 . Зазначена умова не знайшла свого підтвердження під час судового слідства. А утворення вказаних тілесних ушкоджень при неконтрольованому падінні потерпілого з положення сидячи спиною назад на виступаючу обмежену поверхню, як то стілець, елемент лавки, урна тощо, з перерозгинанням тулуба в місці контакту-удару під вагою власного тіла - виключається, тобто є неможливим. Вказане в сукупності з іншими висновками експертиз виключає версію захисту.
Більше того, факт сплати коштів потерпілому, підтверджений розпискою, поданою стороною захисту, та обвинуваченим під час дачі показань суду, як і решта інформації, яка міститься у даній розписці, додатково підтверджує надані потерпілим під час його додаткового допиту 18.04.2024 року обставини про наявність між ними з обвинуваченим домовленостей про зміну показань у суді з метою намагання допомогти уникнути кримінальної відповідальності ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення. Версія захисту щодо сплати коштів у зв'язку із залякуванням родичами потерпілого, при умові, що ОСОБА_8 не вчиняв жодних протиправних дій, виглядає як мінімум нелогічною, так як доказів про звернення обвинуваченого до правоохоронних органів у зв'язку із неправомірним вимаганням під час розгляду справи не здобуто.
При цьому, суд вважає, що вказані обставини повинні бути перевірені відповідно до чинного законодавства та у спосіб ним встановлений, а тому у справі буде постановлено окрему ухвалу суду за фактом встановлених під час розгляду кримінального провадження обставин надання показань різного змісту потерпілим ОСОБА_6 , яка буде доєднана до матеріалів справи по підсумку судового розгляду та відповідно оголошена.
Між тим, у справі не виявлено жодного доказу і щодо застосування відносно потерпілого ОСОБА_6 заборонених законодавством методів слідства, не здобуто таких і в процесі судового розгляду. У матеріалах справи відсутні дані щодо звернення ОСОБА_6 у процесі проведення досудового слідства із заявами та скаргами до відповідних органів, які здійснюють нагляд за досудовим слідством чи вищестоящих органів з приводу незаконних дій працівників поліції, а тому твердження сторони захисту, щодо впливу на потерпілого зі сторони прокурора та органів слідства, про що неодноразово зазначалось під час судового розгляду адвокатами, викликає об'єктивний сумнів. Таким чином, підстав вважати, що викриваючі обвинуваченого показання потерпілий давав під примусом зі сторони органів дізнання та досудового слідства, у суду відсутні.
Посилання сторони захисту на те, що в обвинуваченого був прооперований палець на нозі у зв'язку із вросшим нігтем, що позбавляло його можливості наносити потерпілому удари ногою, суд вважає неспроможними з огляду на те, що проведені хірургічні маніпуляції, про які зазначають адвокати, в цілому не заважали, вочевидь, обвинуваченому вільно, без жодних обмежень пересуватися, тому і не виключається можливість нанесення ударів.
Тактика досудового розслідування, застосування певних методів дослідження доказів належить до дискреційних повноважень слідчого, прокурора, суд не вправі втручатися у вирішення цих питань. Сукупність доказів, які надані стороною обвинувачення на виконання обов'язку, передбаченого ст.22 КПК України, і безпосередньо досліджені судом, є цілком достатньою для ухвалення законного та обґрунтованого рішення у кримінальній справі.
Отож, повно та всебічно з'ясувавши обставини вчинення кримінального правопорушення, суд вважає доведеною вину ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України. Вказаний висновок суду узгоджується з п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (заява №1637/04), у якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини» п. 282). Таке доведення випливає із сукупності ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, встановлених судом.
При призначенні покарання ОСОБА_8 суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема, у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Згідно з п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
При призначенні покарання обвинуваченому Кононовичу суд враховує, що відповідно до ст. 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 65-67 КК України суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставин, які пом'якшують покарання, судом не встановлено. Обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнає вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Верховний Суд неодноразово зазначав про дотримання належного порядку встановлення факту перебування особи в момент вчинення злочину у стані алкогольного чи іншого сп'яніння шляхом дослідження і оцінки всієї сукупності доказів, зокрема і показань свідків, про що йдеться у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 372/2291/16-к (провадження № 51-138км18), від 21 листопада 2019 року у справі № 564/590/17 (провадження № 51-2532км19), від 03 грудня 2019 року у справі № 571/1436/15-к (провадження № 51-1922км19), від 11 лютого 2020 року у справі № 643/20474/15-к (провадження № 51-8622км18).
Норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп'яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню й оцінці, виходячи із положень ст. 84, 92, 94 КПК України, шляхом дослідження і оцінки всієї сукупності доказів, зокрема і показань свідків, з огляду на те, що в матеріалах відсутня будь-яка медична документація, яка б підтвердила перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп'яніння, це не є процесуальною перешкодою до визначення ознак стану алкогольного сп'яніння як обставини, що обтяжує покарання, у разі встановлення цієї обставини за результатами оцінки всієї сукупності доказів щодо встановлення такого стану. (постанова Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 672/1402/17).
У ході розгляду кримінального провадження щодо обвинувачення Кононовича, до суду будь-яких письмових доказів на підтвердження чи спростування перебування обвинуваченого Кононовича у стані алкогольного сп'яніння прокурором, чи то захистом, не подавалися. Разом з тим, усі свідки, потерпілий та сам обвинувачений вказували, що того вечора всі відпочивали та вживали алкогольні напої, в тому числі і обвинувачений.
Також, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 по даній справі, суд бере до уваги конкретні обставини даного кримінального провадження, які були встановленні під час судового слідства, його наслідки - втрата потерпілим життєво важливого органу, характер та ступінь участі обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, дані про особу винного, обставину, яка обтяжує його покарання, а також невизнання обвинуваченим вини у вчиненому.
Суворо дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що головною метою покарання є виправлення, виховання та соціальна реабілітація винного, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , оцінюючи дані про його особу, ставлення його до скоєного, за відсутності пом'якшуючих покарання обставин та за наявності однієї обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, зважаючи, що вчинене обвинуваченим ОСОБА_8 суспільно небезпечне діяння спричинило тяжкі наслідки для потерпілого ОСОБА_6 - втрата життєво необхідного органу, шкода потерпілому відшкодована у розмірі 150 тисяч (про що стверджував і сам обвинувачений), однак станом здоров'я потерпілого обвинувачений не цікавився, та залишив його у стані, небезпечному для життя.
Разом з тим, суд бере до уваги характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_8 , який раніше не судимий, одружений, на утриманні має двоє малолітніх дітей, офіційно не працевлаштований, до адміністративної відповідальності адміністративною комісією при виконавчому комітеті Любешівської селищної ради не притягався, документальні дані про звернення за психіатричною та наркологічною допомогою відсутні. Відповідно до досудової доповіді органу пробації ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства оцінено як високий, а виправлення ОСОБА_8 без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства.
З огляду на все вказане у своїй сукупності, суд приходить до висновку про те, що виправлення і перевиховання ОСОБА_8 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства і з цих підстав вважає за необхідне призначити йому покарання, пов'язане з позбавленням волі і реальним його відбуванням, вважаючи, що таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень.
На підставі вказаного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_8 слід призначити покарання за мінімальною межею санкції ч.1 ст.121 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Призначення такого покарання, на думку суду, буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого злочину, відповідатиме його меті і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства, правами потерпілого та особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.
На думку суду, виходячи з положень ст. 50, 65 КК України, призначення покарання зі звільненням від його відбування не відповідатиме принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання, та в цьому випадку є недостатнім, а тому суд не застосовує положення ст. 69, 75, 76 КК України.
Підстави для постановлення виправдувального вироку у кримінальному провадженні відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Запобіжний захід до ОСОБА_8 не застосовувався.
Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст. 50, 65-67 КК України, ст. 373, 374, 392-395 КПК України, суд
ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять ) років.
Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_8 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Копію вироку негайно після його оголошення вручити обвинуваченому, прокурору. Інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Любешівський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим - з дня отримання його копії.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя Любешівського районного суду Волинської області ОСОБА_42