17 березня 2025 року м. Київ
Справа №362/3332/20
Провадження: № 22-ц/824/385/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Устенка Іллі Олександровича в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Ковбеля М. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Глевахівської селищної ради у Фастівському районі Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання незаконним та скасування рішення Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області від 24.09.1997 року №44 та скасування права власності на земельну ділянку,
У червні 2020 року до суду звернулась ОСОБА_1 із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 31.03.1995 року ОСОБА_3 згідно договору дарування, зареєстрованого в господарській книзі №3 виконкому Крушинської сільської ради народних депутатів, Васильківського району, Київської області за №99 від 31.03.1995 року, подарував 1/3 частину незакінченого будівництвом житлового будинку в АДРЕСА_1 їй, позивачці. Таким же договором ОСОБА_3 інші належні йому на правівласності 2/3 частини вищевказаного будинку подарував ОСОБА_4 . Зазначає, що 23.01.1998 року згідно рішення Крушинської сільської ради народних депутатів від 24.09.1997 року №44, ОСОБА_5 отримав в приватну власність земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,222 га, не повідомивши її про це. Проте, після смерті ОСОБА_6 все майно успадкувала його донька,ОСОБА_2 , в тому числі,і спірну земельну ділянку на якій знаходиться житловий будинок. Ураховуючи, що право особистої приватної власності на цільну вказану земельну ділянку у ОСОБА_5 виникло незаконно, вона, ОСОБА_1 , просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Крушинської сільської Ради, Васильківського району, Київської області, від 24 вересня 1997 року №44 про передачу в приватну власність земельної ділянки площею 0,222 гектарів для будівництва, обслуговування житлового будинку з кадастровим номером 5221484001:02:013:0092 ОСОБА_5 та скасувати державний акт № ІІІ-КВ № 002601 від 23.01.1998 року. Також, просить скасувати право приватної власності та кадастровий номер на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3221484001:02:013:0092, яка належить ОСОБА_2 .
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Устенко І. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, відмовляючи у позові з мотивів пропуску ОСОБА_1 строків позовної давності, не дав оцінку тим доводам, що позивачка дізналась про порушення свого права у 2020 році, коли ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Крім того, суд не надав оцінку факту відсутності будь-яких доказів того, що позивачка могла якимось чином знати про те, що земельна ділянка спочатку була у власності ОСОБА_5 , який її незаконно отримав у власність, а потім була успадкована в 2013 році ОСОБА_2 . Крім того, звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 , маючи у власності 1/3 частини будинку, фактично не має під будинком земельної ділянки, а отже, незаконним рішенням вона, ОСОБА_8 , позбавлена права потрапити до вказаної частини будинку. Також зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, на які посилається суд першої інстанції, а саме відсутній документ який підтверджує погодження меж спірної земельної ділянки, що в свою чергу також вказує на незаконність оскаржуваного рішення.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 23 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні адвокат Устенко І. О. в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, з викладених в ній підстав.
Адвокат Сподар А. В. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Інші учасники у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_5 31.03.1995 року на підставі договору дарування прийняв в дар від ОСОБА_3 2/3 частини житлового будинку готовністю 59%, розташованого у АДРЕСА_1 .
Крім того, 31.03.1995 року ОСОБА_3 згідно вищезгаданого договору дарування подарував 1/3 частину незакінченого будівництвом житлового будинку в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 .
23.01.1998 року ОСОБА_5 згідно рішення Крушинської сільської ради народних депутатів від 24 вересня 1997 року №44 отримав в приватну власність земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,222 га.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.04.2014 року убачається, що ОСОБА_2 успадкувала після смерті батька, ОСОБА_5 , земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,222 га, кадастровий номер 3221484001:02:013:0092.
Крім того, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, довідка №213238104, убачається, що ОСОБА_2 зареєструвала право власності на 2/3 частини житлового будинку готовністю 59 %, розташованого у АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті батька, на підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області №362/803/14 від 18.06.2014 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню у зв'язку із спливом строків позовної давності.
Проте, колегія суддів не може в повній мірі погодитися з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Виходячи з положень статей 8 124 Конституції України, статей 26 30 87-90 97 100 102 118 123 128 143-146 149 151 153-158 161 210 212 ЗК України, глав 27 33 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.
Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18), постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 297/1903/16-ц (провадження № 61-26296св18).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала позовні вимоги тим, що її право власності на 1/3 частину житлового будинку виникло з моменту укладення договору дарування від 31.03.1995 року. Оскільки на той час, державна реєстрація такого договору не була обов'язковою, вона вважає, що її право на будинок було належним чином оформлене, а відтак, разом із правом власності на частину будинку вона автоматично набула і право власності на земельну ділянку, яка знаходиться під будинком.
Відтак, на її переконання, рішення Крушинської сільської ради №44 від 24 вересня 1997 року, яким право власності на спірну земельну ділянку було надано ОСОБА_5 , є незаконним, оскільки порушує її права як співвласниці будинку.
При цьому, матеріали справи свідчать, що в ході судового розгляду відповідачкою було подано заяву про застосування позовної давності до вирішення спору.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 257 та ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та становить три роки. Однак, з кожного правила є винятки.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)».
В даному випадку, суд неправомірно застосував положення статті 257 Цивільного кодексу України про позовну давність, не встановивши при цьому факту порушення прав позивачки.
В той же час, дослідивши матеріали справи, колегією суддів не вбачається порушеного права ОСОБА_1 , з огляду на наступне.
З матеріалів справи убачається, що представник відповідача просив долучити докази, що мають надважливе значення у справі, а саме, відповіді на запит адвоката, які підтверджують факт приватизації як позивачем, так і відповідачем спірної земельної ділянки.
В пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд може прийняти нові докази у виняткових випадках, якщо їх неподання в суді першої інстанції було зумовлено об'єктивними причинами, а самі докази мають суттєве значення для правильного вирішення справи.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).
Надані суду матеріали є винятковими за своїм змістом, оскільки адвокату Сподару А. В. було надано відповіді на певні адвокатські запити лише в ході апеляційного перегляду справи.
Так, з долучених до справи доказів убачається, що адвокат Сподар А. В., звертаючись до Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області ставив питання щодо того, чи наявні документи щодо погодження меж спірної земельної ділянки між сусідами, та чи надавалось рішення на приватизацію спірної земельної ділянки безпосередньо ОСОБА_1 , яка фактично володіє частиною будинку розташованого на спірній земельній ділянці, на що, старостою Крушинського старостинського округу Лихо О. В. було повідомлено про те, що відповідні акти погодження меж в сільській раді не зберігаються, а знаходяться в архіві ГУ Держгеокадастру.
Крім того, повідомлено про те, що ОСОБА_1 надавалося рішення № 44 від 24.09.1997 про передачу в приватну власність земельної ділянки площею 0, 127 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку(т. 2, а. с. 93).
Представником відповідача також надано суду копію паспорту на забудову земельної ділянки в населеному пункті Української РСР виконавчого комітету Васильківської міської ради народних депутатів від 20.02.1990 року № 106, виданого ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 96)
З довідки, виданої Крушинською сільскою радою Васильківського району Київської області убачається те, що, дійсно, відповідно до проекту формування території Крушинської сільської ради 1992 року заїзд до житлового будинку та земельної ділянки, яка належала до 1995 року ОСОБА_3 передбачений з АДРЕСА_2 , останній користувався земельною ділянкою за вказаною адресою, яка не була розділена дорогою та була цільною земельною ділянкою (т. 2, а. с. 100).
В матеріалах справи міститься лист ГУ Держкомзему у Київській області управління держкомзему у Васильківському районі від 30.11.2011 року, яким ОСОБА_1 повідомлено про те, що згідно кадастрового плану за нею рахується земельна ділянка з кадастровим номером 3221484001:02:013:0093, площею 0,127 га, в АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 104).
Поряд з цим, начальником ГУ Держагеокадастру у м. Києві та Київській області Черненко Н. від 13 лютого 2025 року апеляційний суд було повідомлено про те, що у місцевому фонді, документації із землеустрою та оцінки земель технічна документація із землеустрою щодо спірної земельної ділянки відсутня.
З наданих суду доказів є очевидною обставина, що як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_5 ,мали відповідні рішення про право користування частинами спірної земельної ділянки.
Також колегією суддів встановлено, що відповідні акти погодження меж, які могли б додатково підтвердити або спростувати належність спірної земельної ділянки, в сільській раді не зберігаються, а знаходяться в архіві ГУ Держгеокадастру. Водночас, начальником ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області ОСОБА_9 повідомлено, що у місцевому фонді документація із землеустрою щодо спірної земельної ділянки відсутня.
Таким чином, надані відповідачем нові докази, зібрані під час апеляційного розгляду, свідчать про наявність у ОСОБА_1 права на користування частиною земельної ділянки, що виключає факт порушення її прав. Отже, права ОСОБА_1 не є порушеними, оскільки вона отримала у власність частину земельної ділянки згідно з відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.
Відсутність документації із землеустрою не є достатньою підставою для скасування рішення Крушинської сільської ради № 44 від 24.09.1997 року.
Фактичне користування ОСОБА_1 частиною земельної ділянки та наявність відповідного рішення підтверджують відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того, з матеріалів справи, а саме з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно убачається, що на даний час, частина спірної земельної ділянки належить на праві власності ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.04.2014 року (т. 1, а. с. 23).
Тобто, рішення Крушинської сільської ради №44 від 24 вересня 1997 року, яке позивачка намагається оскаржити, вже втратило свою чинність та не створює жодних правових наслідків.
Так, статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на об'єкт нерухомого майна виникає з моменту його державної реєстрації.
Відповідно, оскільки право власності ОСОБА_2 належним чином зареєстроване, правових підстав для його скасування немає.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку про те, що відсутність порушеного права позивачки, не підлягає судовому захисту, у зв'язку з чим, відсутні підстави дляобговорення питання щодо спливу строків позовної давності.
По суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, проте не вірно визначив підстави для такої відмови.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За наведених обставин, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2023 року підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а відтак апеляційну скаргу адвоката Устенка І. О. в інтересах ОСОБА_1 слід задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Устенка Іллі Олександровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова