26 березня 2025 р. № 400/98/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання відмови, оформлену листом від 12.09.2024 року №642/Вих3ВГ/989 протиправною; визнання протиправними та скасування наказів від 13.04.2024 № 110, від 02.10.2024; зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( далі - відповідач), в якому просить суд : визнати відмову Військової частини НОМЕР_1 , у звільненні позивача з військової служби у зв'язку із станом здоров'я, оформленою листом 12.09.2024 року №642/ВихЗВГ/989 протиправною; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 стосовно звільнення його з військової служби згідно з пп. «б» пункту 2, частини 4 ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок», у зв'язку зі станом здоров'я та прийняти рішення про його звільнення; визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2024 р. №110 «Про визнання солдата ОСОБА_1 , таким, що самовільно залишив військову частину; визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.10.2024 року «Про призупинення військової служби ОСОБА_1 ».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач ОСОБА_1 , перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .
Внаслідок отриманого поранення, значних фізичних навантажень різкого погіршився стану здоров'я у серпні 2024 року ОСОБА_1 проходив військово - лікарську комісію.
Згідно свідоцтва про хворобу № 1321-п госпітальної військово-лікарської комісії психоневрологічного профілю НВМКЦ «ГВКГ» ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
28.08.2024 року ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення надіславши його по пошті. Вказаний рапорт був отриманий відповідачем.
Однак, листом за підписом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.09.2024 року № 642/Вих ЗВГ/989 йому відмовлено у задоволені рапорту в зв'язку з тим, що рапорт поданий не по команді та позивач рахується як такий, що самовільно залишив частину.
22.10.2024 року позивач подав повторний рапорт про звільнення з військової служби вказавши обставини, які свідчать про безпідставне його рахування у «СЗЧ», оскільки він перебував на лікуванні з проханням визнати причини його відсутності поважними. Вказаний рапорт отримано відповідачем 25.10.2024 року.
Листом від 01.11.2024 року відповідач повідомив про те, що рапорт позивача не надходив. Також проінформовано про те, що позивач перебуває у СЗЧ та його військова служба призупинена.
11.07.2023 року ОСОБА_1 отримав поранення: закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку вогнепальне уламкове сліпе поранення середньої третини правого передпліччя, рубону рану лівої ділянки праворуч. Також діагностовано посттравматичне енцефалопатію з розсіяною дрібно дрібновогнищевою симптоматикою, цефалгічним та астено- вегетативним синдромом, хронічну двобічну сенсоневральну приглуховатість І стадії зі сприйняттям шепітної мови на відстані 5 метрів правим вухом та З метрів лівим вухом.
З 11.07.2023 року позивач постійно перебуває на лікуванні після отриманого поранення. На підставі вказаного позивач вважає прийняті накази відповідача протиправними та просить їх скасувати.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 року відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.
Вказану ухвалу направлено на адресу відповідача, яку останній отримав, що підтверджується повідомленням про вручення.
Відповідач надав відзив на позовну заяву просить в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обґрунтованість прийнятих наказів. Ввважає, що позивач зловживаючи своїми службовими обов'язками, визначеними Внутрішнім Статутом Збройних Сил України не прибув до військової частини НОМЕР_1 для вирішення питання щодо свого поновлення на службі та подальшого звільнення, а звернувся одразу до суду. Відповідач зазначає, що позивач перебуваючи за межами військової частини НОМЕР_1 без законних та те підстав, просить суд зобов'язати відповідача розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 1 підпункту б) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а також визнати протиправним та скасувати накази командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2024 р. № 110 та від 02.10.2024 року. На даний час позивач відсутній на військовій службі, місце його знаходження відповідачу невідоме. Відповідач стверджує, що Військовою частиною НОМЕР_1 проведено службове розслідування по факту самовільного залишення позивачем району виконання завдання за призначенням поблизу АДРЕСА_3 та складено повідомлення від 15.06.2024 р. про вчинене кримінальне правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке направлене до територіального управління Державного бюро розслідувань м. Краматорськ. Результати розгляду вказаного повідомлення відповідачу не відомі. Відповідач не заперечує право позивача на звільнення з військової служби з підстав, визначених у його рапорті, але вказані обставини, унеможливлюють відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби та виконати інші дії, що передбачені законодавством при звільненні військовослужбовця до дня повернення останнього до військової частини НОМЕР_1 . Відповідач не вчиняв порушення прав позивача у межах спірних правовідносин, пов'язаних зі звільненням останнього з військової служби, просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі письмові докази, оцінивши їх у взаємозв'язку та сукупності, суд зазначає наступне.
Солдат ОСОБА_1 , перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . Внаслідок отриманого поранення у серпні 2024 року позивач проходив військово - лікарську комісію.
Згідно свідоцтва про хворобу № 1321-п госпітальної військово - лікарської комісії психоневрологічного профілю НВМКЦ «ГВКГ» позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
28.08.2024 року позивач подав рапорт про звільнення надіславши його по пошті. Вказаний рапорт був отриманий відповідачем.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 12.09.2024 року відмовлено у задоволені рапорту в зв'язку з тим, що рапорт поданий не по команді та позивач рахується як такий, що самовільно залишив частину.
22.10.2024 року позивач подав повторний рапорт про звільнення з військової служби вказавши обставини, які свідчать про безпідставне його рахування у «СЗЧ», оскільки він перебував на лікуванні з проханням визнати причини його відсутності поважними. Вказаний рапорт отримано відповідачем 25.10.2024 року.
Листом від 01.11.2024 року відповідач повідомив про те, що рапорт позивача не надходив та зазначено, що позивач перебуває у СЗЧ та його військова служба призупинена.
Позивач не погоджується з вказаним звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, прийняті накази є такими, що підлягають скасуванню, просить позов задовольнити.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про військову службу і військовий обов'язок" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 1,2 ст. 1 Закон України "Про військову службу і військовий обов'язок" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. І ст. 2 Закон України "Про військову службу і військовий обов'язок" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 ст. 2 Закон України "Про військову службу і військовий обов'язок" передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського І старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (Затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
Позивач в наслідок отриманого поранення, значних фізичних навантажень різкого погіршився стану здоров'я у квітні 2024 року проходив військово-лікарську комісію. Згідно свідоцтва про хворобу № 1321-п госпітальної військово-лікарської комісії НВМКЦ «ГВКГ» ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Судом встановлено, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі п.п. «б» пункту 2, частини 4 ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок», а саме за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби надіславши його по пошті через Міністерство оборони України.
До вказаного рапорту були долучені підтверджуючі документи.
На час подачі позову рапорт не вирішений по суті, звільнення не проведено.
Позивачу повідомлено листом за підписом командира військової частини НОМЕР_1 ,що йому відмовлено у задоволенні рапорту в зв'язку з тим, що рапорт поданий не по команді і його військова служба призупинена.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок».
Відповідно до п.п. «б» пункту 2, частини 4 ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок», а саме за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.
ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про хворобу № 1321-п госпітальної військово-лікарської комісії НВМКЦ «ГВКГ» яке затверджено цвлк.
Предметом доказування у цій справі є наявність підстави для звільнення (висновку ВЛК) та законність винесення наказу про призупинення військової служби.
Суд зазначає, що позивач у порядку пункту 233 Положення №1153/2008 подав рапорт по команді своєму безпосередньому керівнику - командиру, який, зазначивши свою думку щодо поданого рапорту, мав скерувати його далі.
Слід зауважити, що відповідач підтвердив отримання рапорту від позивача разом із доданими документами, проте стверджує, що рапорт має бути поданий по «команді» та позивач має бути знятий з СЗЧ.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом З частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до полковника (капітана і рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини(номер), начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського; у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом З розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України; у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом З розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України; у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом З розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військовому званні - Президентом України.
Стосовно порядку звільнення, пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово - обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Відповідно до п.240 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я, крім військовослужбовці визнаних військово-лікарською комісією непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, каліцтв) одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.
Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктами 12.1, 12,11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно з пунктом 12.9 розділу XII цієї ж Інструкції документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення: за підставами, передбаченими пунктами «г» - «е» частини третьої, підпунктами «а»,«ґ»,«д»,«е» пункту 1, підпунктом «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктами «д», «е», «є», «и» - «о» пункту 1, підпунктами «д», «е», «є», «з»- «м» пункту 2, пунктом 3 частини п'ятої, підпунктами «д» - «І» пункту І, підпунктами «ґ» - «з» пункту 2, пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; за підставами, передбаченими пунктами «б», «в» і «д» частини третьої, підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктами «а», «б», «в», «ґ» пунктів 1,2 «б», «в», «ґ» пунктів 1,2 «б», «в», «ґ» пунктів 1, 2 частини п'ятої, підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 1, підпунктами «а», «б», «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених статтею 26 Закону № 2232-ХІ1, зокрема, через стан здоров'я. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Судом взято до уваги, що рапорт ОСОБА_1 від 28.08.24 року адресовано командиру 5 роти, 2 батальйону військової частини НОМЕР_1 , а рапорт від 22.10.2024 адресований командиру підрозділу в/ч НОМЕР_1 . В рапорті наявні дані та інформація, яка вказує на первинного фактичного отримувача рапорту: чи безпосереднього командира ОСОБА_1 , який передав його «по команді», чи посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 «вище по команді».
Відповідно до п п.117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Тобто, право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеному у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов'язком відреагувати на рапорт. З системного аналізу вказаних норм права слідує, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
В умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби тим більше, що за приписами п. 240 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовця за станом здоров'я є безальтернативним обов'язком та має свої строки цього.
Відповідач повідомив позивача, про відмову в задоволені рапорту. Позивачем були надані копії документів, на підставі яких відповідач міг прийняти рішення з приводу питання, порушеного у рапорті.
На момент прийняття рішення про відмову у звільненні військова служба позивача не призупинялася, оскільки наказ про її призупинення виданий 02.10.24 року.
Суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у звільненні зі служби, порушив вимоги Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Положення №1153/2008 та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України щодо порядку звільнення військовослужбовців, які бажають звільнитися з військової служби за сімейними обставинами.
Відносно скасування наказу про призупинення військової служби від 24.10.2024 року, суд зазначає наступне, частиною 1 ст. 40 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-Х1І (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо Інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Аналогічні норми містяться в пунктах 144-1 і 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). При цьому ст. 85 Дисциплінарного статуту визначає порядок проведення службового розслідування, яке, з огляду на приписи ч. 1 ст. 84 цього Статуту, може передувати прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Частиною 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту встановлено, що якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Аналіз положень ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ у системному зв'язку з положеннями ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту дозволяє зробити висновок, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Внесення відповідних відомостей до ЄРДР здійснюється на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, яким під час службового розслідування з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення.
Визначення в абз. 2 ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ командира військової частини суб'єктом звернення до органу досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинене кримінальне правопорушення, на підставі якої вносяться відповідні відомості до ЄРДР, обумовлено, перш за все, тим, що кримінальні правопорушення, передбачені абз. 1 ч. 2 цієї статті, нерозривно пов'язані з порушенням військовослужбовцем військової дисципліни.
Відповідно до положень Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир, який зобов'язаний постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення (ч. 1 ст.5 Дисциплінарного статуту); у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення (ч. 1 ст. 45 Дисциплінарного статуту); командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом (ч. З ст. 45 Дисциплінарного статуту).
За змістом ч. 4 ст. 6 Дисциплінарного статуту на командира покладений обов'язок вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного, зокрема, із самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
Схожий за змістом обов'язок командира, пов'язаний із забезпеченням військової дисципліни та встановлення обставин вчинення дисциплінарного проступку, закріплений у пункті 144-4 Положення, згідно з яким у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з'ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.
Саме командир військової частини, який користується усією повнотою дисциплінарної влади стосовно підлеглих йому військовослужбовців, уповноважений контролювати дотримання військової дисципліни у військовій частині, своєчасно виявляти факти порушення військової дисципліни та встановлювати винних у цьому осіб, а в разі виявлення в діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення зобов'язаний повідомляти про це орган досудового розслідування.
Отже, в ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ законодавець чітко визначив, що лише внесення до ЄРДР відомостей про самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби, дезертирство або добровільну здачу в полон, які повідомлені командиром (начальником) військової частини в порядку ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту, тобто встановлені за результатом проведення службового розслідування, є достатньою підставою для негайного призупинення військової служби, що тягне за собою тяжкі наслідки для військовослужбовця. Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 17.10.2023 у справі № 420/8263/22, яку суд, з урахуванням вимоги. 5 ст. 242 КАС України, враховує під час розгляду даної справи.
Відповідно консультативного висновку НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» від 10.04.24 року ОСОБА_1 звертався до лікаря зі скаргами на головний біль. Лікарем-нейрохірургом ОСОБА_2 встановлений діагноз та рекомендовано проведення МРТ, лікування під наглядом невролога обмеження навантажень на вісь хребта протягом 3-х місяців.
16.04.24 року проведено МРТ головного мозку, поперекового відділу хребта Білоцькому І. М.
18.04.24 року проведено огляд лікарем за наслідками проведеного МРТ встановлений діагноз, призначено лікування.
19.04.24 року НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» проведено огляд лікарем неврологом ОСОБА_3 . Встановлений діагноз, рекомендовано звільнення від стройової фізичної підготовки призначено лікування та обстеження ЕЕГ.
27.04.24 року проведено рентгенологічне дослідження у НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь».
28.04.24 року проведений огляд хірургом встановлено діагноз.
20.05.24 року госпіталізований на стаціонарне лікування до НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» де проходив лікування до 08.07.24 року.
З 09.07.24 року госпіталізований на стаціонарне лікування до НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» де проходив лікування до 13.08.24 року.
07.08.24 року пройдено ВЛК та позивача визнано непридатним до військової служби.
З усього вищевказаного вбачається, що з 10.04.24 року позивач перебував на обстеженні та лікуванні у військових закладах охорони здоров'я і ніякого самовільного неповернення у військову частину не допускав.
Про знаходження позивача на лікуванні неодноразово повідомлялася військова частина та надавалися останній медичні документи. Згідно свідоцтва про хворобу № 1321-п госпітальної військово-лікарської комісії психоневрологічного профелю НВМКЦ «ГВКГ», позивач 07.08.2023 пройшов медичний огляд ВЛК, в результаті якого визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку. Однак, незважаючи на вказані обставини та докази хвороби позивача, відповідач прийняв оскаржуваний наказ від 02.10.2024 року.
Отже, оскаржуваний наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) 02.10.2024 р про самовільне залишення частину прийнято після того, як позивача визнано непридатним до військової служби та подано рапорт про звільнення.
Поважними причинами нез'явлення вчасно на службу можуть бути хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини, якщо причини затримки підтверджені відповідними документами. Поважними причинами затримки із відпустки можуть бути непередбачені перешкоди у сполученні, хвороба військовослужбовця, пожежа або стихійне лихо, що трапилися в сім'ї військовослужбовця, смерть або тяжка хвороба членів його сім'ї або осіб, на вихованні яких він перебував. Прийняття відповідачем оскаржуваного накату від 02.10.2024 року, стосовно позивача, факт самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 відповідачем у встановленому законом порядку підтверджений не був, тому вказані накази є передчасними.
Суд зазначає, що закон пов'язує можливість констатації посадовими особами військової частини факту дезертирства чи самовільного залишенням місця служби і, як наслідок, призупинення військовослужбовцю військової служби, факт внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей щодо можливого вчинення військовослужбовцем дезертирства чи самовільного залишення служби.
На час прийняття відповідачем оскаржуваного наказу позивач подав до відповідача рапорт з усіма документами про звільнення, а відповідач в свою чергу володів усією інформаціє про знаходження Позивача на лікуванні у стаціонарі в зв'язку з отриманим пораненням. Доказів на підтвердження притягнення позивача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за самовільне залишення служби матеріали справи не місять.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у зв'язку із станом здоров'я, оформленою листом 12.09.2024 року № 642/ВихЗВГ/989.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 стосовно звільнення його з військової служби згідно з пп. «б» пункту 2, частини 4 ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок», у зв'язку зі станом здоров'я та прийняти рішення про його звільнення.
4. Визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2024 р. № 110 про визнання солдата ОСОБА_1 , таким, що самовільно залишив військову частину.
5. Визнати протиправним та скасувати Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.10.2024 року про призупинення військової служби ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.М. Мельник