25 березня 2025 року м. Київ №320/24413/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження за позовною заявою Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ТОВ "СМАРТ-СОЛАР" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом до ТОВ "СМАРТ-СОЛАР", про стягнення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 109634,04 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у 2022 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю. Тому, враховуючи приписи статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», позивач визначив відповідачу суму адміністративно-господарської санкції та пені у загальному розмірі 109634,04 грн. Оскільки суми адміністративно-господарської санкції відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позову та зазначає, що у нього середньооблікова чисельність штатних працівників з інвалідністю за 2022 рік склала 7 осіб у зв'язку з чим в силу Закону № 875-ХІІ на нього не поширюється обов'язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідач стверджує про помилковість розрахунків адміністративно-господарських санкцій, оскільки в графі “Середньооблікова чисельність штатних облікового складу за рік, осіб» зазначено “8», але має бути 7 (до округлення 7,25).
Відповідач також вказав, що у зв'язку з зазначеним, звіти за ф. 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) до відповідного центру зайнятості у 2022 р. не подавалися, особи з інвалідністю у 2022 р. не подавалися, особи з інвалідністю у 2022 р. відповідачем не працевлаштовувалися.
Таким чином розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік містить невірні дані.
Позивачем подано пояснення, у яких зазначено про те, що розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій здійснено в автоматизованому режимі.
За твердженням позивача податковий розрахунок є офіційним джерелом інформації для формування розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, яка надходить до Централізованого банку даних з проблем інвалідності. Також, позивачем наголошено на неподанні до відповідного центру зайнятості форми звітності № 3-ПН (Інформація про попит на робочу силу (вакансії), яка затверджена Наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22. Позивач звертає увагу на те, що звіт за формою № 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. Отже, відсутність у відповідного Центру зайнятості інформації про попит на робочу силу (вакансії) від відповідача, позбавляє можливості Центр зайнятості здійснити організаційні заходи щодо направлення осіб з інвалідністю для працевлаштування на 1 робоче місце, яке повинен був створити відповідач у 2022 році, відповідно до Закону № 875-ХІІ.
Від позивача надійшло до суду також клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Розглянувши клопотання позивача, суд зазначає таке.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Водночас, зміст клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з'ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.
Більш того, позивач у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.
Дослідивши клопотання позивача, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання має бути відмовлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач вважає, що відповідачем не виконано вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування 2 осіб, яким встановлена інвалідність.
Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у розмірі 109 634,04 грн, з яких 102 730,92 грн - сума адміністративно-господарської санкції у розмірі та пеня у розмірі 6 903,12 грн, що розрахована станом на 10.07.2023.
З огляду на те, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875).
Згідно частини 3 статті 18 Закону № 875, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено частинами 1-3 статті 19 Закону № 875, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого ч. першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону
У відповідності до статті 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї ч. не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Порядок обчислення показника «Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік» визначається в порядку, встановленому Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 (далі - Інструкція № 286).
Відповідно до п. 2.1 Інструкції № 286 в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.
Відповідно до п. 2.1 Інструкції № 286 не включаються до облікової кількості штатних працівників, зокрема, прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств Відповідно до п.3.2 Інструкції № 286 середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.
Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з?явились або не з?явились на роботу.
Відповідно до п.3.2.1 інструкції № 286 середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.
Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день.
У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував.
Відповідно до п.3.2.2 Інструкції № 286 при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв?язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо
Відповідно до п.3.2.5 Інструкції № 286 середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.
Поряд з цим, з матеріалів справи судом встановлено таке.
Відповідно до Наказів № 5-ШР від 30.11.2021, № 6-ШР від 04.01.2022, № 7-ШР від 05.04.2022, № 8-ШР від 01.06.2022, № 9-ШР від 01.09.2022, № 10-ШР від 01.10.2022 затверджено штатний розпис ТОВ “Смарт-Солар» на 2022 рік.
Станом на 01.01.2022 у відповідача за основним місцем роботи працювало 5 осіб. З 05.01.2022 позивачем було укладено 5 строкових трудових договорів строком на 3 міс.
З 24.02.2022 р. по 01.04.2022 р. територія с. Дитятки, де розташоване місцезнаходження відповідача, було окуповане, у зв'язку з чим позивач працював фактично не працювало, працівники не мали змоги виконувати свої трудові обов'язки.
З 05.04.2022 закінчилися строки дії трудових договорів, укладених 05.01.2022, і 5 працівників було звільнено у зв'язку із закінченням строку дії трудових договорів. Таким чином, з 06.04.2022 кількість штатних працівників відповідача становила 5 осіб.
З 01.09.202 р. було прийнято на роботу 3 осіб, і кількість штатних працівників склала 8 осіб.
Розрахунок середньооблікової чисельності штатних працівників відповідача у 2022 році наведено у позовній заяві, згідно з яким середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за 2022 рік складав 7 осіб (до округлення 7,25, що розраховано наступним чином : 87 осіб (середньооблікова чисельність штатних працівників за 2022 рік) : 12 місяців).
Разом з тим, як вбачається з Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем у графі “Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік, осіб» помилково визначено позивачем “8», що вказує на помилковість вказаних розрахунків позивача.
Вказаний Розрахунок не відповідає вимогам п. 3.2.5 Інструкції зі статистики кількості працівників, а тому не є правильним.
З огляду на зазначені обставини, суд дійшов висновку, що з урахуванням того, що середньооблікова чисельність штатних працівників за 2022 рік у відповідача склала 7 осіб, то норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений Законом № 875-ХІІ, не встановлюється.
Щодо не подання звітності за формою № 3-ПН у 2022 році суд зазначає наступне.
Згідно пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-V Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.
На виконання вищевказаної норми Закону № 5067-VI, наказом Міністерства економіки України №827-22 від 12.04.2022 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Порядок №827-22).
Пунктами 1.4 - 1.5 Порядку №827-22 встановлено, що Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
З аналізу пунктів 1.4 - 1.5 Порядку № 316 вбачається, що звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Враховуючи вищевикладене суд не приймає до уваги посилання позивача на неподання відповідачем звітності за формою № 3-ПН у 2022 році як правомірність спірних дій позивача, оскільки у відповідача немає обов'язку звертатися до центру зайнятості для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд враховує правову позицію, викладену у пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (VastbergataxiAktiebolagandVulic v. Sweden №36985/97), де Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень».
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то судові витрати у цій справі покладаються на позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.