25 березня 2025 року м. Київ №320/23400/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши адміністративну справу у порядку письмового провадження за позовною заявою Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" про стягнення штрафних (фінансових) санкцій,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 138804,88 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у 2022 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме працевлаштувати 4 осіб у 2022 р. Тому, враховуючи приписи статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», позивач визначив відповідачу суму адміністративно-господарської санкції та пені у загальному розмірі 138804,88 грн. Оскільки суми адміністративно-господарської санкції відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позову та зазначає, що чисельність штатних працівників з інвалідністю за 2022 рік складала 4 осіб, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а тому доводи позивача про невиконання нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю в кількості 4 особи у 2022 р. не відповідає дійсним обставинам справи. Як вказує відповідач, головний бухгалтер помилково не зазначила в податкових розрахунках за 1-4 квартали 2022 року кількість осіб з інвалідністю у зв'язку з обставинами запровадження воєнного стану в України, що призвело до виникнення великого об'єму бухгалтерської роботи через численні звільнення працівників, постійні тривоги, обстріли.
Крім того, вищевказані форс-мажорні обставини у вигляді запровадження воєнного стану в Україні спричинили не працевлаштування відповідачем 1 особи з липня 2022 р., після того як була звільнена 1 особа з інвалідністю у червні 2022 р.
Позивачем подано відповідь на відзив, у якій зауважено, що відповідач не надав належних доказів на підтвердження належності 4 осіб-працівників до категорії осіб з інвалідністю, а також вказано, що у всіх податкових розрахунках відповідач самостійно вказав про відсутність осіб, які належать до зазначеної категорії осіб. стосовно посилань відповідача про технічну помилку позивач зазначає, що законодавством не передбачено проведення коригувань показників при оформленні звітного Податкового розрахунку, крім того не було зазначено відповідачем про вжиті ним заходи для виправлення допущеної помилки, що вказує на необґрунтованість доводів відповідача у вказаній частині. На думку позивача, відповідач також не надав доказів впливу форс-мажорних обставин на дотримання ним вимог щодо нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом звітного 2022 року.
Позивачем подано також пояснення, у яких зазначено про те, що розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій здійснено в автоматизованому режимі.
За твердженням позивача податковий розрахунок є офіційним джерелом інформації для формування розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, яка надходить до Централізованого банку даних з проблем інвалідності. Також, позивачем наголошено на неподанні до відповідного центру зайнятості форми звітності № 3-ПН (Інформація про попит на робочу силу (вакансії), яка затверджена Наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22. Позивач звертає увагу на те, що звіт за формою № 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. Отже, відсутність у відповідного Центру зайнятості інформації про попит на робочу силу (вакансії) від відповідача, позбавляє можливості Центр зайнятості здійснити організаційні заходи щодо направлення осіб з інвалідністю для працевлаштування на 1 робоче місце, яке повинен був створити відповідач у 2022 році, відповідно до Закону № 875-ХІІ.
Від позивача надійшло до суду також клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Розглянувши клопотання позивача, суд зазначає таке.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Водночас, зміст клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з'ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.
Більш того, позивач у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.
Дослідивши клопотання позивача, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання має бути відмовлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач вважає, що відповідачем не виконано вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування 2 осіб, яким встановлена інвалідність.
Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у розмірі 138804,88 грн, з яких 131145,72 грн - сума адміністративно-господарської санкції у розмірі та пеня у розмірі 7 659,16 грн, що розрахована станом на 29.06.2023.
З огляду на те, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875).
Згідно частини 3 статті 18 Закону № 875, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено частинами 1-3 статті 19 Закону № 875, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого ч. першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону
У відповідності до статті 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї ч. не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Згідно частини першої статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Приписами частини третьої статті 18-1 Закону №875-XII визначено, що Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Відповідно до п.п. 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.
Статтею 238 ГКУ передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків (частина перша).
З наведеного правового регулювання вбачається, що чинним законодавством встановлено обов'язки для підприємств щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачено сплату підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.
Суд встановив, що згідно розрахунку сум адміністративно - господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік та розрахунку суми пені, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 108 осіб, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч.1 ст.19 Закону становить 0 осіб. При цьому, відповідачем не було виконано норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 4 робочих місця. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 131145,72 грн, сума пені становить 7 659,16 грн.
Докази сплати адміністративно-господарських санкцій у матеріалах справи відсутні.
На думку позивача, оскільки відповідачем не дотримано вимог, встановлених частиною першою статті 19 Закону №875-ХІІ в частині виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, він зобов'язаний відповідно до закону сплатити до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю штрафні санкції в розмірі середньорічної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте особою з інвалідністю.
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч.1 ст. 239 ГК України, зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями.
Отже, законом передбачено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, якими не забезпечено середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.
Згідно із положенням ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Судом встановлено, що у відповідача у 2022р. було працевлаштовано 4 (чотири) інваліди, зокрема:
- ОСОБА_1 , займає посаду директора регіонального представництва м. Черкаси, працює у Товаристві з 01.08.2006р., інвалідність призначена на початку 2020 р., (підтверджуючі документи : копія наказу №89/2 від 01.08.2006 р. про прийняття на роботу, копія наказу №106/1-кд від 01.07.2014р. про переведення на посаду директора регіонального представництва м. Черкаси, копія витягу з трудової книжки, копія довідки до акту огляду МСЕК серії 12 АБ №471596 про інвалідність, копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , дата видачі 04.03.2020р);
- ОСОБА_2 , займає посаду виконавчого директора, працює у Товаристві з 22.10.2019р., інвалідність з дитинства (підтверджуючі документи : копія наказу №171-к/тр від 21.10.2019р. про прийняття на роботу, копія наказу №129-1-к/тр від 19.05.2020р., копія витягу з трудової книжки, копія довідки до акту огляду МСЕК серія №KA-2 №006391, копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , дата видачі 18.05.2022р);
- ОСОБА_3 , займає посаду головного бухгалтера, працює у Товаристві з 23.10.2006р., інвалідність призначена з червня 2017р. (підтверджуючі документи : копія наказу №146/2 від 23.10.2006 р. про прийняття на роботу, копія наказу №13-к/тр від 24.02.2021р., копія витягу з трудової книжки, копія довідки до акту огляду МСЕК серія NAB №0773085);
- ОСОБА_4 , займає посаду водій автотранспортних засобів, інвалідність призначена з 01.06.2022р. (підтверджуючі документи : копія наказу про прийняття на роботу №242 к/тр від 13.11.2020р., копія наказу про звільнення №46-к/тр від 28.06.2022р., копія наказу про прийняття на роботу №11-к/тр від 15.05.2023р., копія витягу з трудової книжки, копія довідки серія НОМЕР_3 від 26.05.2022р., копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 ).
При цьому, працівник ОСОБА_4 пропрацював з інвалідністю у відповідача у 2022р. по 27.06.2022 включно (наказ № 242 к/тр від 13.11.2020 про прийняття на роботу з 16.11.2020 та наказ № 46-к/тр від 27.06.2022 про звільнення з 28.06.2022).
15.05.2023 р. ОСОБА_4 знову був працевлаштований у відповідача (наказ № 11-к/тр від 15.05.2023).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (пункт 3), який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на момент розгляду цієї справи.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 викладено наступні висновки:
- Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
- вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований Всім, кого це стосується, тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний Факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні;
- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Верховний Суд також в постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 виклав наступні висновки:
- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Частиною 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд звертає увагу, що суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Суд звертає увагу, що створення спеціальних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на тимчасово окупованій території прямо суперечить положенням частини 2 статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
При цьому, суд враховує, що з початку запровадження воєнного стану в Україні діяльність відповідача була паралізована та фактично призупинена. Працівники через загрозу свого життя не виходили на роботу, більшість взяли відпустки за свій рахунок, хтось взагалі виїхав за кордон, з кимось не було зв?язку, і відповідно вони були відсутні на роботі з нез?ясованих причин, хтось звільнився, частина працювала дистанційно. Так, на підтвердження вказаним обставин, позивач надав копії штатних розписів за 2021 по 2023 роки, відповідно до відомостей яких на кінець 2021р. штатна чисельність працівників становила 166, на кінець 2022р. штатна чисельність 106, на жовтень 2023р. вже штатна чисельність - 85 працівників. Тобто, фактично за період війни штатна чисельність працівників у відповідача зменшилась вдвічі.
Також зменшилась середньооблікова чисельність працівників у 2022 році, і вона становила : за січень - 131, за лютий - 129, за березень - 127, за квітень - 114, за травень - 116, за червень - 111, за липень - 95, за серпень - 92, за вересень - 97, за жовтень - 100, за листопад - 94, за грудень - 89.
Вказані обставини, зокрема, підтверджуються довідкою відповідача та податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 1, 2, 3 та 4 квартал 2022р. (рядок 101 та рядок 105).
Стосовно допущення технічної помилки з боку відповідача при оформленні податкового розрахунку, суд враховує, що у зв'язку з великим об?ємом бухгалтерської роботи, пов'язаної з військовими наслідками, діями, численними обстрілами, звільненнями працівників, постійні стреси через війну, повітряні тривоги, головний бухгалтер без наявності умислу допустив технічно помилку при не зазначенні в податкових розрахунках за 1, 2, 3 та 4 квартал 2022р. правильну кількість працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність (рядок 102). У зв?язку з цим, позивач отримав від Пенсійного фонду помилкову інформацію, що у відповідача взагалі не було працевлаштовані інваліди у 2022р.
Суд вказує, що фактично згідно доказів наявних в матеріалах справи у відповідача у 2022р. було працевлаштовано 4 інваліди (один з яких пропрацював лише 1 місяць червень з інвалідністю). Через вказані обставини головним бухгалтером не була відправлена форма 3-ПН до центру зайнятості для пошуку інваліда/ів для виконання нормативу по працевлаштуванню у 2022. Крім того, у Відповідача стояло питання виживання, шо підтверджується тим, що з початком війни контрагенти-покупці відповідача різко перестали оплачувати товар, що був отриманий ними з відстрочкою платежу - дебіторська заборгованість клієнтів відповідача на початку війни (станом на 31.03.2022р.) становила 45 млн. грн. У таких умовах Відповідач намагався стабілізувати свою фінансового діяльність, продовжувати здійснювати діяльність по доставці ліків у заклади охорони здоров?я, аптеки при обмежених людських ресурсах.
Тобто, суд враховує, що у 2022р. внаслідок війни (обставин непереборної сили) відповідач поніс суттєві втрати в трудових ресурсах, як в середньообліковій чисельності так і фактичній чисельності працівників, хто реально працював.
Та незважаючи на це, відповідач продовжував працювати, виплачувати заробітну плату, мав працевлаштованих 4 інваліди (один з яких пропрацював лише 1 місяць червень 2022р. з інвалідністю). Відповідач у цих умовах війни продовжував забезпечувати населення м. Києва, Київської області та ін. регіонів лікарськими засобами та медичними виробами.
Також, на добросовісність відповідача вказує той факт, що, оскільки у 2023р. господарська діяльність у відповідача покращилась, то він прийняв на роботу 1 (одного) інваліда на посаду водія. Також, відповідачем у 2023 р. усунено допущену ним вищевказану помилку у бухгалтерській звітності, і правильно зазначає у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску в «рядку 102» кількість працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб, зокрема це 4 особи., що підтверджується копією звітності за 2 кв. 2023 р.
Так, відповідно до ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Ч.2 ст.218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за
невиконання або неналежне виконання господарского зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб?єкт господарювання за порушення господарського зобов?язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов?язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Зі змісту ч.2 ст. 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов?язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Суд звертає увагу, що суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідач об'єктивно, за незалежних від нього причин, через обставини непереборної сили не мав змоги виконати у повному обсязі (з липня 2022 року) норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, а отже причини невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд враховує правову позицію, викладену у пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (VastbergataxiAktiebolagandVulic v. Sweden №36985/97), де Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень».
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то судові витрати у цій справі покладаються на позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.