26 березня 2025 року Справа № 280/1195/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Кисіля Р.В., за участю секретаря судового засідання Шаповалова Б.М.,
представника позивача - Колокол О.О.,
третьої особи - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради (б-р. Марії Приймаченко, буд. 3, м. Запоріжжя, 69035) до Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Приходська, буд. 58, м. Запоріжжя, 69095), третя особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), про визнання протиправною та скасування постанови,
18.02.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради (далі - позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач), третя особа - ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 12.02.2025, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Біланом Д.Г. в межах виконавчого провадження №76079576 відносно позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2022 по справі №280/12910/21, залишений без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.11.2022, були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району: визнані протиправними дії Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, віднесеною до підгрупи Б I групи за період з 01.01.2021 по 25.10.2021; зобов'язано Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, віднесеною до підгрупи Б I групи за період з 01.01.2021 по 25.10.2021, із врахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено. На виконання рішення суду 04.04.2023 третій особі виданий виконавчий лист, на підставі якого постановою державного виконавця від 26.09.2024 відкрите виконавче провадження №76079576. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2024 було замінено боржника у виконавчому провадженні №76079576 з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району на його правонаступника - Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради. Постановою державного виконавця від 12.02.2025 на позивача накладений штраф у розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду по справі №280/12910/21. Позивач вважає цю постанову протиправною, оскільки за відсутності фінансування з державного бюджету відсутня провина позивача у невиконанні рішення суду. Відсутність бюджетного фінансування вважає поважною причиною невиконання рішення суду. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 21.02.2025 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судове засідання з викликом (повідомленням) учасників справи призначене на 05.03.2025.
03.03.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача до суду надійшли матеріали виконавчого провадження №76079576.
04.03.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач повідомив, що в його провадження перебуває виконавче провадження №76079576. 12.02.2025 на підставі вимог ст. ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем прийнято оскаржувану постанову. Зазначає, що з системного аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що єдиними заходами примусового виконання рішень зобов'язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно з вищезазначеним Законом. Інших заходів для примусового виконання рішень немайнового характеру законодавством не визначено. Позивач не скористався своїми правами боржника, встановленими Законом України «Про виконавче провадження», а саме: не звернувся до державного виконавця в порядку ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» із заявою про відкладення провадження виконавчих дій, не звернувся до суду в порядку ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» із заявою про відстрочку чи розстрочку виконання, а також не надав державному виконавцю відомостей, які б зумовили обов'язкове зупинення виконавчого провадження. Вважає, що державним виконавцем з метою недопущення порушень положень Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно, керуючись вимогами ст. 18, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», в межах повноважень, правомірно було винесено постанову № 76079576 від 12.02.2025 про накладення штрафу на боржника у сумі 5100,00 грн. Просить відмовити у задоволенні позову.
Станом на 05.03.2025 у суду були відсутні відомості про вручення третій особі повістки про виклик до суду на 05.03.2025.
У судове засідання 05.03.2025 представник відповідача та третя особа не прибули.
Протокольною ухвалою від 05.03.2025 судове засіданні було відкладене на 26.03.2025.
20.03.2025 засобами системи «Електронний суд» від позивача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких позивач зазначає, що на виконання норм Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 902, Управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району, а в подальшому (починаючи з липня 2023 року) його правонаступником - позивачем, щомісяця до Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, як до регіонального органу соціального захисту населення, подавалась інформація про потребу в бюджетних коштах для забезпечення виконання рішень суду за бюджетною програмою 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду», підготовлену відповідно до пріоритетності з дотриманням черговості виконання рішень суду відповідно до п. 5 Порядку. До позовної заяви додано копії звітів з інформацією, в яких суму заборгованості у розмірі 7248,07 грн. перед ОСОБА_1 згідно з рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/12910/21 включено до графи «Судові рішення винесені на користь громадян, що підлягають виконанню (інші соціальні виплати, крім виплати разової грошової допомоги до 5 травня ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань)», що відповідає напряму - «забезпечення виконання грошових зобов'язань щодо інших соціальних виплат» відповідно до пп.3 п.5 Порядку. Вищевказана заборгованість на теперішній час обліковується позивачем, тобто правонаступником Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району, та буде виплачена ОСОБА_1 в порядку черговості, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 902, після сплати всієї заборгованості за рішеннями суду про виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня отримувачам у м. Запоріжжя, за умови надходження фінансового забезпечення за КПКВК 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду» від головного розпорядника бюджетних коштів - Міністерства соціальної політики України.
У судове засідання 26.03.2025 представник відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив. Враховуючи зазначене, суд розглянув справу за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги з підстав наведених в позові та додаткових поясненнях, третя особа заперечила проти задоволення позовних вимог.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2022 по справі №280/12910/21, залишений без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.11.2022, були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району: визнані протиправними дії Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, віднесеною до підгрупи Б I групи за період з 01.01.2021 по 25.10.2021; зобов'язано Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, віднесеною до підгрупи Б I групи за період з 01.01.2021 по 25.10.2021, із врахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Листом від 08.02.2023 №10-07/1045 Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району повідомило ОСОБА_1 про часткове виконання рішення суду, а саме про перерахунок надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, віднесеною до підгрупи Б I групи за період з 01.01.2021 по 25.10.2021 внаслідок якого донараховано 7248,07 грн. Також повідомлено третій особі, що виплата донарахованої суми буде здійснена відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 902, роз'яснено механізм перерахування таких коштів.
На виконання рішення суду 04.04.2023 третій особі виданий виконавчий лист, на підставі якого постановою державного виконавця від 26.09.2024 відкрите виконавче провадження №76079576.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2024 було замінено боржника у виконавчому провадженні №76079576 з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району на його правонаступника - Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради.
Постановою державного виконавця від 12.02.2025 на позивача накладений штраф у розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду по справі №280/12910/21.
Судом встановлено, що станом на час вирішення справи рішення суду у справі №280/12910/21 позивачем в повному обсязі не виконане, третій особі не виплачена донарахована сума внаслідок неперерахування з Державного бюджету України коштів на ці цілі.
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.
Перевіряючи правомірність оскаржуваної постанови, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) встановлено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження»).
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України “Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому п. 1 ч. 2 ст. 18 цього Закону визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини третьої статті 18 вказаного Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч.2 ст.75 цього Закону).
Аналізуючи наведені положення законодавства суд зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу до боржника є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Водночас умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання (повторне невиконання) ним рішення суду без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
При цьому суд зазначає, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення (за повторне невиконання судового рішення) можуть бути винесені лише за умови, що судове рішення не виконано (повторно не виконано) боржником без поважних причин, і боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.
Таким чином, вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Відповідно, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти на боржника штраф.
Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов'язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
З системного аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що єдиними заходами примусового виконання рішень зобов'язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності. Інших заходів для примусового виконання рішень немайнового характеру законодавством не визначено.
Передбачений статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» штраф є заходом впливу на боржника, який застосовується за відсутності поважних причин не виконання у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні праві висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20.
Суд приймає до уваги доводи позивача, що виконання судового рішення в повному обсязі, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету.
Серед іншого, слід відмітити, що листом від 04.10.2024 Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району повідомляло державного виконавця про неможливість виконання ним відповідного судового рішення в частині саме виплати нарахованої надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, віднесеною до підгрупи Б I групи за період з 01.01.2021 по 25.10.2021, яка зумовлена відсутністю відповідного фінансування, що в розумінні вимог чинного законодавства суд вважає поважною причиною для невиконання судового рішення.
За приписами ст. 16 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16.11.2000 № 2109-III (даний Закон був застосований судом під час вирішення справи №280/12910/21) покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. У Державному бюджеті України статті видатків на надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю є захищеними і фінансуються у першочерговому порядку.
Відповідно кошти на виплату третій особі присуджених за рішенням суду по справі №280/12910/21 коштів має здійснюватися виключно за рахунок асигнувань державного бюджету України.
Відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 31.05.2021 у справі №560/594/20 зауважив, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин, то наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.
Також суд враховує, що Верховний Суд в постановах від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 23.04.2020 у справі №560/523/19 та від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.10.2021 у справі №360/4708/20 та від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20 зазначав, що невиконання пенсійним органом судового рішення, в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Враховуючи подібність правовідносин, викладених у зазначених рішеннях Верховного Суду, зі спірними правовідносинами суд вважає застосовними до спірних правовідносин наведені висновки Верховного Суду.
У наведених рішеннях, суд касаційної інстанції наголошував на тому, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це, на думку Верховного Суду, не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналіз фактичних обставини справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що невиплата боржником перерахованої державної соціальної допомоги не зумовлена його недбалістю чи неналежним виконанням своїх обов'язків. Навпаки позивачем постійно подаються запити на виділення коштів з Державного бюджету України для їх виплати третій особі.
Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі №560/594/20 наголосив, що накладення штрафу за невиконання рішення суду жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів, однак, без наявності об'єктивних підстав - не може нівелювати Закон №1404-VIIІ.
Так, у названій справі Верховний Суд наголосив на важливості встановлення під час розгляду справи обставин щодо того, чи відсутнє у територіального органу Пенсійного фонду України відповідне фінансове забезпечення та чи відсутні кошти, виділені бюджетом та спрямовані на виконання рішення суду саме за відповідними напрямками виплат (стосовно щомісячного довічного грошового утримання судді), а також чи вживав він заходів, спрямованих на реальне виконання судового рішення для того, щоб дійти висновку про незаконність накладення штрафу на позивача.
З огляду на викладене, суд вважає, що невиконання судового рішення боржником в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
При цьому суд наголошує, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачались видатки Державного бюджету на всю України за бюджетною програмою 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду» лише в розмірі 100 млн. грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачались видатки Державного бюджету на всю України за бюджетною програмою 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду» лише в розмірі 24,3 млн. грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачались видатки Державного бюджету на всю України за бюджетною програмою 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду» лише в розмірі 100 млн. грн, аналогічні видатки визначені в Законі України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (додатки 3 до цих Законів).
В даному випадку, суд не погоджується з позицією відповідача щодо невиконання рішення суду без поважних підстав, оскільки відсутні підстави стверджувати про таке. Фактично, залишилась невиконаною лише частина цього рішення, щодо виплати нарахованої надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, віднесеною до підгрупи Б I групи за період з 01.01.2021 по 25.10.2021 в сумі 7248,07 грн. Водночас, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету.
У спірних правовідносинах відповідач, обираючи вид відповідальності, наділений правом адміністративного розсуду й при прийнятті рішення з цього питання враховує характер порушення, обставини його вчинення і поведінку суб'єкта, який його допустив, ступінь його вини, негативні наслідки, які у зв'язку з цим настали, або могли бути спричинені, розмір шкоди, яка завдана або могла бути завдана внаслідок цього, та на власний розсуд визначає відповідну санкцію, яка підлягає застосуванню до порушника, співрозмірно та пропорційно до тяжкості вчиненого порушення.
Натомість, оскаржувана постанова не містить обґрунтування неповажності причин невиконання рішення суду в частині виплати суми 7248,07 грн з урахуванням фактичних обставин справи та повноважень відповідача.
Узагальнюючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова державного виконавця про накладення на позивача штрафу за невиконання судового рішення є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звернення позивача з цим позовом до адміністративного суду зумовлене незгодою із рішенням державного виконавця за захистом своїх порушених прав та інтересів як сторона виконавчого провадження, а не як суб'єкт владних повноважень при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.
Тобто у цьому спорі позивач діє не як суб'єкт владних повноважень.
З огляду на викладене суд висновує про застосування положень частини 1 статті 139 КАС України та стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого судового збору.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі №815/4246/17.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-245, 250, 271, 287 КАС України, суд
Позовні вимоги Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради (б-р. Марії Приймаченко, буд. 3, м. Запоріжжя, 69035) до Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Приходська, буд. 58, м. Запоріжжя, 69095), третя особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Білана Дмитра Геннадійовича про накладення штрафу від 12.02.2025, прийняту в межах виконавчого провадження №76079576.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради судовий збір у сумі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням вимог ст. ст. 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 26.03.2025.
Суддя Р.В. Кисіль