Дата документу 19.03.2025 Справа № 317/1483/24
Єдиний унікальний №317/1483/24 Головуючий у 1 інстанції Каряка Д.О.
Провадження № 22-ц/807/627/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
19 березня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 грудня 2024 року про у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про виключення з актового запису про народження дитини даних про батька дитини,-
У березні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виключення з актового запису про народження дитини даних про батька дитини.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з початку січня 2022 р. він проживав однією сім'єю з відповідачкою ОСОБА_2 , перебуваючи в цивільних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 народила дитину - ОСОБА_3 і його було записано батьком дитини і ніяких сумнівів щодо його батьківства на той час не було. Після припинення з відповідачкою відносин вони проживають окремо. Відповідачка разом з дитиною на початку вересня 2023 р. переїхала у м. Вінницю. В грудні 2023 р. відповідачка повідомила йому, що він не є біологічним батьком дитини, у зв'язку з чим він вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.
Просив виключити відомості про батька ОСОБА_1 з актового запису про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за № 2954 від 14.10.2022 р.
Зобов'язати Відділ ДРАЦС виключити відомості про батька ОСОБА_1 з актового запису про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за № 2954 від 14.10.2022 р.
Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 грудня 2024 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга не містить конкретних доводів, зводиться до загальної незгоди з оскаржуваним рішенням та самостійного трактування норм матеріального закону.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надання у даній категорії справи доказів про те, що позивач не є батьком дитини, є обов'язкове, а проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, та саме експертний висновок є належним доказом по справі і підставою для виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини. Тому суд в задоволенні даного позову суд відмовив у зв'язку з недоведеністю позивачем заведених вимог через відсутність доказів на підтвердження або оспорення кровного споріднення, що має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, щозгідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , яке видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) актовий запис № 2954, сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком якого зазначено ОСОБА_1 - позивача у справі, матір'ю ОСОБА_2 - відповідача у справі.
Як на підставу звернення з вищевказаним позовом позивач послався на те, що з початку січня 2022 р. він проживав однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_2 , перебуваючи в цивільних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 народила дитину - ОСОБА_3 і позивача було записано батьком дитини і ніяких сумнівів щодо його батьківства на той час не було. Після припинення з відповідачем відносин вони проживають окремо. Відповідач разом з дитиною на початку вересня 2023 р. переїхала у м. Вінницю і в грудні 2023 р. відповідач повідомила позивачу про те, що він не є біологічним батьком дитини. За таких підстав у позивача виникли обґрунтовані сумніви у своєму батьківстві, так як в момент реєстрації його як батька дитини ОСОБА_3 він не знав, що він не є біологічним батьком і за таких обставин просить виключити відомості про батька дитини з актового запису про народження.
За клопотанням позивача від 08.04.2024 р., ухвалою суду від 13.06.2024 року було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої було доручено експертам КЗ «Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради та провадження у справі було зупинено до закінчення проведення судової медичної молекулярно-генетичної експертизи по вказаній цивільній справі та надходження її висновку до Запорізького районного суду Запорізької області (а.с.50-51).
23.09.2024 р. на адресу суду з КЗ «Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради надійшов лист з копією ухвали суду від 13.06.2024 р., яку повернуто без виконання в зв'язку з неявкою гр. ОСОБА_2 разом з дитиною на експертизу 05.08.2024 та 02.09.2024 (а.с.67-69).
Результатів іншої судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи матеріали справи не містять.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами першою - третьою статті 5 СК України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.
Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
За змістом положень статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Статтею 136 СК України визначено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Відповідно до частини другої статті 136 СК України у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.
Для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 613/96/21 (провадження № 61-11529св22).
Частиною першою статті 103 ЦПК України передбачено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи - один із доказів, які суд повинен оцінювати разом з іншими доказами, і є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).
Відповідно до пункту 2.5. Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17 січня 1995 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 26 липня 1995 року за № 252/788, експертизи спірного батьківства проводяться з метою встановлення можливості чи неможливості походження дитини від передбачених осіб на підставі законів наслідування властивостей людського організму методом геномної дактилоскопії, або шляхом дослідження групового поліморфізму антигенів, білків, ферментів тощо.
Експертиза спірного батьківства проводиться в такій послідовності: а) ознайомлення з наданими документами; б) збір анамнезу (перенесені захворювання, трансфузії крові тощо); в) відбір крові і слини; г) аналіз крові, а при необхідності і слини; д) складання підсумку.
Забір крові і слини в осіб, які проходять у справі, здійснюється тільки при одночасному їх прибутті до відділення.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що ОСОБА_1 не надав жодного доказу відсутності кровного споріднення між ним - особою, записаною батьком, і дитиною.
Доказів того, що ОСОБА_2 ухилялася від проведення судово-генетичної експертизи матеріали справи не містять.
Також, суд першої інстанції звернув увагу, що за клопотанням саме позивача судова медична молекулярно-генетична експертиза була призначена за місцем його проживання у м. Дніпрі, при цьому позивачу було достеменно відомо про те, що відповідач з малолітньою дитиною проживають у м. Винниці і останній з дитиною було б зручніше проходити будь-які обстеження саме за її місцем проживання, що не було враховано позивачем.
Крім того, колегія суддів констатує, що клопотань про призначення повторної молекулярно-генетичної експертизи до апеляційного суду не надходило.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що підстави (умови) для визнання факту, для з'ясування якого призначалася судова молекулярно-генетична експертиза (відсутності кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ), у зв'язку з ухиленням відповідача від проведення експертизи на підставі частини першої статті 109 ЦПК України відсутні.
Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Під час ухвалення оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції враховував, що питання щодо походження дитини вирішується на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає у рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення (стаття 89 ЦПК України).
Проте ОСОБА_1 не надав суд належних доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин.
У статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція) закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст. 7 Конвенції дитина має бути зареєстрована одразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Так, на думку колегія суддів, суд першої інстанції врахував психологічне значення наслідків судового рішення для дитини, оскільки дитина повинна мати можливість реалізувати своє природне право знати свого батька, а також враховано природний обов'язок батька турбуватися про своїх нащадків.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 року та ратифікованою постановою ВРУ від 27.02.1991 року № 789-XII, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи скаржника та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржниці та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 грудня 2024року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 грудня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 березня 2025 року.
Головуючий
Судді: