"18" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5789/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Ігнатишеної А.О.,
за участю представників:
від позивача: адвокат Діковицька О.М.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5789/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестен» (вул. Ільфа і Петрова, № 18, оф. 321, м. Одеса, 65104)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрітерра Транс» (вул. Паркова, № 46-Б, кв. 60, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68003)
про стягнення 1 401 536,45 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вестен» звернулося із позовом до Господарського суду Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрітерра Транс», в якому просить суд стягнути з відповідача 1 401 536,45 грн, з яких: 1 307 295,61 грн сума основного боргу, 77 417,45 грн інфляційних втрат та 16 823,39 грн 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору транспортного перевезення № 12/01-1 від 12.01.2023 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів.
Як вказує позивач, на виконання умов договору позивачем, як перевізником в період з 19.01.2023 по 28.12.2023 було здійснено перевезення вантажів на замовлення відповідача, як замовника, що підтверджується актами наданих послуг, які підписані обома сторонами. Загальна вартість наданих позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажу за договором у спірний період становить 11408834,75 грн.
Разом з тим, за ствердженням позивача, відповідач не виконав обов'язок з оплати наданих послуг з перевезення вантажу за вказаними актами, частково сплативши лише 10101539,14 грн за період з 14.02.2023 по 19.07.2024. Відтак, як зауважує позивач, в порушення взятих на себе зобов'язань та вимог пп. 2.1.4. договору відповідач не оплатив надані послуги перевезення, внаслідок чого його заборгованість становить 1307295,61 грн, що додатково підтвердив відповідач в акті звірки взаємних розрахунків.
Оскільки наразі зобов'язання відповідача з оплати послуг перевезення є невиконаним, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача також інфляційні втрати та 3% річних.
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.12.2024 позовна заява вх.№ 5937/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
06.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№5937/24 від 31.12.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу № 916/5789/24 за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на "28" січня 2025 року о 10:40 год.
10.01.2024 за вх.№ 679/25 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестен» надійшла заява про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена в повному обсязі відповідною ухвалою суду від 10.01.2025.
14.01.2025 позивач надав суду заяву (вх. № 1239/25) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, якою просив стягнути з відповідача на його користь витрати у вигляді професійної правничої допомоги в розмірі 35000,00 грн. Вказана заява була прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї документами.
28.01.2025 у судовому засіданні по справі № 916/5789/24 судом проголошено протокольно ухвалу про перерву до "18" лютого 2025 року о 12:00 год., про що відповідача було повідомлено у відповідності до вимог ст. 120 ГПК України відповідною ухвалою суду від 28.01.2025.
17.02.2025 представник ТОВ «Агрітерра Транс» через систему «Електронний суд» звернувся до суду із заявою (вх. № 5419/25), відповідно до якої просив залучити його у справу в якості представника відповідача та надати доступ до електронної справи № 916/5789/24. Дана заява судом була задоволена та 18.02.2025 представнику надано доступ до електронної справи № 916/5789/24 в підсистемі «Електронний суд».
Того ж дня, представник відповідача також надав суду заяву (вх. № 5420/25 від 17.02.2025) про відкладення розгляду справи для надання йому можливості ознайомитися з матеріалами справи та з метою належної підготовки процесуальних документів по суті справи.
18.02.2025 у судовому засіданні по справі № 916/5789/24, врахувавши заяву відповідача про відкладення розгляду справи та задовольнивши її, суд постановив протокольну ухвалу про перерву до "06" березня 2025 року о 09:30 год. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрітерра Транс» про дату, місце та час судового засідання по суті було повідомлене ухвалою суду від 18.02.2025, постановленою у відповідності до ст. 120 ГПК України.
06.03.2025 у судовому засіданні по справі № 916/5789/24, у зв'язку з неможливістю завершити розгляд справи по суті, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "18" березня 2025 року о 12:40 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 06.03.2025, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.
10.03.2025 від позивача до суду надійшла заява (вх. № 7843/25), до якої, на виконання вимог суду, були додані копії фільтрованих виписок, які придатні для читання, та оригінал акта звірки взаємних розрахунків. Дана заява разом із долученими доказами приєнана судом до матеріалів справи.
Представник позивача - ТОВ «Вестен» під час розгляду справи по суті виступив із вступною промовою, зазначив, що заявлений позов підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач - ТОВ «Агрітерра Транс» про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.
Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, відповідач є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».
Ухвали суду були надіслані відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та відповідно доставлені йому, про що свідчить наявні в матеріалах справи довідки про доставку документу до електронного кабінету.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 916/5789/24 та подальший хід розгляду справи.
Отже, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав.
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а також про всі призначені по справі судові засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість взяти участь у судових засіданнях і викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість останній не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань позивача, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом участі в судових засіданнях, подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності за наявними у ній матеріалами.
З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв'язку з нез'явленням відповідача у судові засідання, неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які позивач посилався під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
В судовому засіданні, 18.03.2025 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України було підписано скорочене рішення суду без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
12 січня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестен» (надалі - позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрітерра Транс» (надалі - відповідач, замовник) був укладений договір транспортного перевезення № 12/01-1 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого перевізник зобов'язався надати замовнику послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених у даному договорі (додатках до даного договору), автомобільним транспортом, а замовник прийняти й оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню.
Підпунктом 2.1.4. пункту 2.1. договору передбачений обов'язок замовника своєчасно та повністю оплачувати перевезення по маршруту перевезення у погодженому сторонами розмірі.
Відповідно до умов п. 3.2. договору оплата наданих перевізником послуг здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника протягом 3 банківських днів після виконання перевезення. Датою виконання перевезення є дата зазначена у акті виконаних робіт. У випадку відсутності акту виконаних робіт з будь-яких причин, датою виконання перевезення вважається дата надання послуг з перевезення, що зазначена в будь-якому іншому документів, що може підтвердити факт надання послуги.
Сторони визнають, що достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення перевізником та відповідно їх прийняття замовником є або підписаний сторонами акт виконаних робіт, або товарно-транспортний документ, або інший документ, що може підтвердити факт надання та прийняття послуг за цим договором (п. 3.3. договору).
Пунктом 3.5. договору сторони погодили, що у випадку коли у замовника перед перевізником існує неоплачена заборгованість за надані послуги з перевезення, то кожне перерахування коштів від замовника на поточний рахунок перевізника, незалежно від цільового призначення, зараховується насамперед на погашення самої давньої заборгованості, яка існує перед позичальником.
Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2022 року. Якщо жодна із сторін не заявить про намір припинити дію договору, шляхом укладення додаткової угоди, не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору, договір буде вважатися пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих же самих умовах (п. 7.1. договору).
На підтвердження надання послуг за договором № 12/01-1 від 12.01.2023 у період з 19.01.2023 по 28.12.2023 позивачем надано акти надання послуг:
На виконання умов договору № 12/01-1 від 12.01.2023 позивачем в період з 19.01.2023 по 28.12.2023 було здійснено перевезення вантажів на замовлення відповідача, на підтвердження чого позивачем надано акти надання послуг, які погоджені, підписані обома сторонами і скріплені їх печатками, а саме: акт № 1 від 19.01.2023 на суму 49 274,29 грн; акт № 2 від 20.01.2023 на суму 21 626,08 грн; акт № 3 від 21.01.2023 на суму 24 442,09 грн; акт № 9 від 25.01.2023 на суму 112 272,00 грн; акт № 4 від 27.01.2023 на суму 76 802,27 грн.; акт № 5 від 29.01.2023 на суму 50 842,18 грн; акт № 6 від 29.01.2023 на суму 139 380,00 грн; акт № 10 від 30.01.2023 на суму 69 210,00 грн, акт № 7 від 31.01.2023 на суму 35 430,00 грн; акт № 8 від 31.01.2023 на суму 25 388,09 грн; акт № 11 від 02.02.2023 на суму 69 750,00 грн; акт № 12 від 03.02.2023 на суму 71 520,00 грн; акт № 13 від 04.02.2023 на суму 140 430,00 грн; акт № 15 від 09.02.2023 на суму 139 830,00 грн; акт № 60 від 01.05.2023 на суму 156 601,50 грн; акт № 58 від 06.05.2023 на суму 113 091,00 грн; акт № 57 від 08.05.2023 на суму 76 708,50 грн; акт № 61 від 10.05.2023 на суму 116 714,90 грн; акт № 63 від 12.05.2023 на суму 57 340,73 грн; акт № 62 від 14.05.2023 на суму 77 031,10 грн; акт № 74 від 21.05.2023 на суму 215 109,55 грн; акт № 75 від 24.05.2023 на суму 276 688,24 грн; акт № 76 від 25.05.2023 на суму 69 802,81 грн; акт № 77 від 26.05.2023 на суму 69 425,81 грн; акт № 78 від 27.05.2023 на суму 206 972,44 грн; акт № 79 від 29.05.2023 на суму 42 498,00 грн; акт № 80 від 31.05.2023 на суму 172 085,53 грн; акт № 82 від 01.06.2023 на суму 68 498,38 грн; акт № 83 від 02.06.2023 на суму 40 564,36 грн; акт № 84 від 03.06.2023 на суму 45 874,27 грн; акт № 85 від 04.06.2023 на суму 28 899,52 грн; акт № 86 від 05.06.2023 на суму 66 538,93 грн; акт № 87 від 06.06.2023 на суму 40 249,37 грн; акт № 88 від 07.06.2023 на суму 40 174,37 грн; акт № 89 від 08.06.2023 на суму 29 149,54 грн; акт № 90 від 09.06.2023 на суму 29 019,54 грн; акт № 91 від 10.06.2023 на суму 28 864,51 грн; акт № 95 від 10.06.2023 на суму 35 880,00 грн; акт № 92 від 12.06.2023 на суму 35 924,41 грн; акт № 93 від 14.06.2023 на суму 68 411,39 грн; акт № 94 від 15.06.2023 на суму 136 213,75 грн; акт № 96 від 16.06.2023 на суму 11 269,81 грн; акт № 97 від 17.06.2023 на суму 11 399,82 грн; акт № 98 від 18.06.2023 на суму 33 906,06 грн; акт № 99 від 19.06.2023 на суму 36 240,00 грн; акт № 101 від 24.06.2023 на суму 93 759,62 грн; акт № 103 від 27.06.2023 на суму 35 250,00 грн; акт № 102 від 30.06.2023 на суму 23 499,91 грн; акт № 104 від 03.07.2023 на суму 133 280,38 грн; акт № 105 від 08.07.2023 на суму 63 111,64 грн; акт № 106 від 12.07.2023 на суму 65 267,62 грн; акт № 107 від 15.07.2023 на суму 65 869,62 грн; акт № 108 від 15.07.2023 на суму 69 900,00 грн; акт № 113 від 17.07.2023 на суму 98 601,46 грн; акт № 114 від 19.07.2023 на суму 33 011,81 грн; акт № 115 від 20.07.2023 на суму 66 443,62 грн; акт № 116 від 22.07.2023 на суму 118 919,53 грн; акт № 119 від 27.07.2023 на суму 36 375,00 грн; акт № 110 від 28.07.2023 на суму 136 874,88 грн; акт № 118 від 28.07.2023 на суму 53 239,79 грн; акт № 111 від 30.07.2023 на суму 47 719,80 грн; акт № 112 від 31.07.2023 на суму 47 919,80 грн; акт № 120 від 01.08.2023 на суму 23 780,00 грн.; акт № 121 від 03.08.2023 на суму 23 900,00 грн; акт № 129 від 03.08.2023 на суму 52 320,00 грн; акт № 122 від 06.08.2023 на суму 23 740,00 грн; акт № 123 від 07.08.2023 на суму 23 580,00 грн; акт № 130 від 08.08.2023 на суму 53 719,99 грн; акт № 124 від 10.08.2023 на суму 25 894,09 грн; акт № 125 від 11.08.2023 на суму 75 551,81 грн; акт № 127 від 14.08.2023 на суму 77 055,82 грн; акт № 132 від 21.08.2023 на суму 122 278,37 грн; акт № 138 від 21.08.2023 на суму 4 871,80 грн; акт № 133 від 21.08.2023 на суму 73 080,00 грн; акт № 134 від 26.08.2023 на суму 68 207,60 грн; акт № 135 від 27.08.2023 на суму 133 755,24 грн; акт № 136 від 29.08.2023 на суму 74 719,82 грн; акт № 137 від 30.08.2023 на суму 42 210,00 грн; акт № 141 від 03.09.2023 на суму 80 886,19 грн; акт № 142 від 06.09.2023 на суму 188 831,53 грн; акт № 143 від 06.09.2023 на суму 51 370,19 грн; акт № 144 від 08.09.2023 на суму 76 956,26 грн; акт № 145 від 09.09.2023 на суму 37 071,91 грн; акт № 146 від 09.09.2023 на суму 101 508,36 грн; акт № 148 від 11.09.2023 на суму 73 279,82 грн; акт № 147 від 12.09.2023 на суму 218 719,44 грн; акт № 139 від 14.09.2023 на суму 110 879,72 грн; акт № 140 від 15.09.2023 на суму 188 319,54 грн; акт № 152 від 17.09.2023 на суму 111 935,71 грн; акт № 153 від 19.09.2023 на суму 182 847,53 грн; акт № 149 від 21.09.2023 на суму 37 183,91 грн; акт № 147 від 22.09.2023 на суму 25 651,81 грн; акт № 151 від 23.09.2023 на суму 182 399,54 грн; акт № 154 від 24.09.2023 на суму 24 023,82 грн; акт № 155 від 28.09.2023 на суму 190 943,53 грн; акт № 156 від 29.09.2023 на суму 38 175,90 грн; акт № 157 від 02.10.2023 на суму 214 110,00 грн; акт № 158 від 08.10.2023 на суму 61 619,81 грн; акт № 159 від 11.10.2023 на суму 31 095,90 грн; акт № 160 від 12.10.2023 на суму 30 133,91 грн; акт № 161 від 13.10.2023 на суму 42 588,00 грн; акт № 162 від 15.10.2023 на суму 116 077,91 грн; акт № 163 від 20.10.2023 на суму 241 458,00 грн; акт № 164 від 24.10.2023 на суму 19 993,78 грн; акт № 165 від 31.10.2023 на суму 201 390,00 грн; акт № 169 від 02.11.2023 на суму 187 490,39 грн; акт № 170 від 03.11.2023 на суму 42 768,00 грн; акт № 171 від 04.11.2023 на суму 99 987,43 грн; акт № 166 від 05.11.2023 на суму 71 204,21 грн; акт № 172 від 05.11.2023 на суму 96 627,44 грн; акт № 173 від 06.11.2023 на суму 33 235,81 грн; акт № 174 від 07.11.2023 на суму 47 735,53 грн; акт № 175 від 08.11.2023 на суму 38 885,00 грн; акт № 167 від 10.11.2023 на суму 44 928,00 грн; акт № 176 від 10.11.2023 на суму 108 054,00 грн; акт № 177 від 11.11.2023 на суму 41 904,00 грн; акт № 168 від 12.11.2023 на суму 62 400,00 грн; акт № 178 від 12.11.2023 на суму 18 727,81 грн; акт № 179 від 13.11.2023 на суму 114 072,00 грн; акт № 184 від 16.11.2023 на суму 49623,00 грн; акт № 181 від 17.11.2023 на суму 53 193,00 грн; акт № 182 від 19.11.2023 на суму 56 650,21 грн; акт № 185 від 19.11.2023 на суму 50 424,19 грн; акт № 186 від 20.11.2023 на суму 50 710,19 грн; акт № 183 від 21.11.2023 на суму 55 462,20 грн; акт № 187 від 21.11.2023 на суму 23 826,08 грн; акт № 188 від 22.11.2023 на суму 25 190,09 грн; акт № 192 від 23.11.2023 на суму 71 736,20 грн; акт № 189 від 25.11.2023 на суму 78 033,43 грн; акт № 190 від 29.11.2023 на суму 44 593,09 грн; акт № 191 від 30.11.2023 на суму 131 012,38 грн; акт № 194 від 02.12.2023 на суму 34 776,10 грн; акт № 195 від 05.12.2023 на суму 113 088,00 грн; акт № 196 від 06.12.2023 на суму 28 608,00 грн; акт № 197 від 08.12.2023 на суму 124 981,61 грн; акт № 202 від 08.12.2023 на суму 64 219,80 грн; акт № 203 від 10.12.2023 на суму 57 002,20 грн; акт № 198 від 11.12.2023 на суму 107 030,38 грн; акт № 199 від 13.12.2023 на суму 156 623,52 грн; акт № 200 від 13.12.2023 на суму 64 479,80 грн; акт № 201 від 15.12.2023 на суму 64 739,80 грн; акт № 204 від 17.12.2023 на суму 150 851,53 грн; акт № 205 від 19.12.2023 на суму 75 633,05 грн; акт № 211 від 19.12.2023 на суму 16 756,79 грн; акт № 212 від 20.12.2023 на суму 16 405,80 грн; акт № 206 від 22.12.2023 на суму 78 766,03 грн; акт № 207 від 23.12.2023 на суму 77 479,04 грн; акт № 208 від 23.12.2023 на суму 16 171,80 грн; акт № 209 від 25.12.2023 на суму 16 106,80 грн; акт № 210 від 28.12.2023 на суму 16 132,80 грн.
Загальна вартість наданих позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажу за договором в період з 19.01.2023 по 28.12.2023 та вищевказаними актами надання послуг становить 11 408 832,41 грн.
Судом також встановлено, що відповідач частково виконав обов'язок з оплати наданих послуг з перевезення вантажу за вказаними актами, сплативши лише 10101539,47 грн, що підтверджується фільтрованими виписками за рахунком АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01.01.2023 по 31.12.2024 та за період з 01.01.2024 по 07.11.2024.
Окрім того, між сторонами був підписаний акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 по 10.10.2024. Відповідно до вказаного акту, станом на 10.10.2024 заборгованість ТОВ «Агрітерра Транс» перед ТОВ «Вестен» за договором № 12/01-1 від 12.01.2023 становить 1 307 295,61 грн.
Звертаючись до суду із позовом позивач доводить, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрітерра Транс» своєчасно зобов'язання за договором транспортного перевезення №12/01-1 від 12.01.2023 не виконало, надані позивачем послуги перевезення не оплатило, а відтак просить стягнути суму існуючої заборгованості, а також інфляційні втрати та 3% річних.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частини 1 статті 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 527 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як визначено ст. 908 ЦК України, перевезення, зокрема вантажу, здійснюється за договором перевезення.
Відповідно ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата ( ч.1 ст.916 Цивільного кодексу України).
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. У справах про невиконання боржником умов договору оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, якщо таке порушення може мати наслідком припинення права користування земельною ділянкою, що зазначена в аграрній ноті як місце вирощування, збирання, виробництва, переробки, зберігання та/або утримання майбутньої сільськогосподарської продукції, особа, яка передала в користування боржника за аграрною нотою таку земельну ділянку, повинна надати суду докази здійснення нею заходів досудового врегулювання спору, передбачених Законом України «Про аграрні ноти» (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).
Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).
У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.
Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, нормами цивільного права України в розділі «Зобов'язальне право» визначено, що зобов'язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов'язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов'язання, вона має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 ЦК України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов'язання.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України «Послуги. Загальні положення», глави 64 Цивільного кодексу України «Перевезення» та глави 32 Господарського кодексу України.
Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між ними договір підписано уповноваженими особами, предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.
Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Спірні правовідносини між сторонами виникли внаслідок виконання договірних зобов'язань щодо надання послуг з перевезення та їх оплати. Відтак, укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
Факти здійснення надання позивачем послуг по перевезенню у період з 19.01.2023 по 28.12.2023 підтверджуються обопільно підписаними актами надання послуг, з яких вбачається надання послуг на загальну суму 11408832,71 грн.
Крім того, акти надання послуг містять відтиск печатки відповідача, підпис особи, відповідальної за здійснення відповідної операції, а відповідачем не доведено за допомогою належних та допустимих доказів протиправності використання його печатки чи доказів її втрати, так само і не доведено, що відповідні акти підписано не відповідальною особою за здійснення відповідних операцій, з огляду на що суд вважає не спростованим відповідачем факт надання послуг за договором № 12/01-1 від 12.01.2023.
Відтак, за висновками суду в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази того, що позивачем були надані в повному обсязі послуги з перевезення вантажу, що підтверджується відповідними актами надання послуг, копії яких додані до матеріалів справи. Означені акти надання послуг, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог та які описані судом вище, містять підписи та відбитки печаток перевізника та замовника, що свідчить про прийняття відповідних послуг без зауважень та заперечень відповідачем та належне виконання позивачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами правочином. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що ним при обрахунку загальної суми заборгованості було допущено помилку, а саме враховано вартість послуг за актом № 98 від 18.06.2023 в сумі 33908,10 грн, проте, як вбачається з даного акту позивачем було надано послуги на суму 33906,06 грн.
Отже, з урахуванням наявних в матеріалах справи документів, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо здійснення оплати за надані позивачем послуги з перевезення вантажів відповідно до означених судом актів є таким, що настав.
Проте, відповідач свої зобов'язання в частині оплати послуг по перевезенню вантажу не виконав, повністю не розрахувавшись за надані позивачем послуги на суму 1307293,24 грн.
Водночас, судом враховано, що сторонами підписаний акт звіряння взаєморозрахунків за спірним договором станом на 10.10.2024, яким сторони підтвердили наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1307295,61 грн. З боку відповідача зазначений акт підписаний директором Пшеницьким А.Ф. та скріплений печаткою підприємства.
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України), необхідно врахувати, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі,- щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Суд зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18.
В свою чергу, відповідачем не подано, ані обґрунтованих заперечень вимогам позивача, ані доказів сплати боргу, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1307293,24 грн заборгованості за договором транспортного перевезення № 12/01-1.
Крім того позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 77417,45 грн. та 3% річних у розмірі 16823,39 грн.
Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
В свою чергу, проаналізувавши наданий позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків та 3% річних, враховуючи дату виникнення обов'язку оплатити борг, період існування заборгованості, встановлений судом розмір боргу, провівши відповідний перерахунок, суд вважає правомірно заявленими інфляційні витрати у розмірі 77417,31 грн та 3% річних у розмірі 16823,36 грн.
Отже, враховуючи, що нарахування позивачем даних сум, у зв'язку з порушенням умов договору не суперечать нормам діючого законодавства України, розрахунки виконані позивачем частково вірно, з огляду на допущену помилку під час розрахунку суми основної заборгованості, в зв'язку з чим, судом підлягає стягненню з відповідача 16823,36 грн 3% річних та 77417,31 грн втрат від інфляції.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За результатами з'ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні судом із наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, що полягало у неналежному виконанні відповідачем умов договору транспортного перевезення № 12/01-1 від 12.01.2023, а, отже, про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на встановлені судом помилки при обрахунку суми існуючої заборгованості.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача коштів за надані позивачем за спірним договором послуги, підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає частковому задоволенню в загальній сумі 1401533,91 грн заборгованості, в т.ч.: 1307293,24 грн - основна заборгованість за договором, 16823,36 грн - 3% річних, 77417,31 грн - інфляційні втрати.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
У позові позивач вказав орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 35000,00 грн та просив суд стягнути вказані витрати позивача з відповідача.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач подав суду копії: договору про надання адвокатських послуг № 11/10/24 від 11.10.2024, додатку № 1 до вказаного договору, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Діковицької О.М., ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1545144 від 11.10.2024 на представництво інтересів ТОВ «Вестен» адвокатом Діковицькою О.М., акт приймання-передачі наданих послуг№ 1 від 10.01.2025 та докази сплати відповідних послуг.
Дослідивши додані позивачем докази, суд установив, що 11.10.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестен» (надалі - замовник) і адвокатом Діковицькою Ольгою Миколаївною (надалі - адвокат) був укладений договір про надання адвокатських послуг № 11/10/24, відповідно до умов якого, замовник доручає, а адвокат бере на себе обов'язок надавати юридичну допомогу, адвокатські послуги та виконувати роботи в обсязі та на умовах передбачених даним договором (п. 1.1. договору).
Відповідно до умов п. 4.1. договору розмір винагороди адвоката визначається за домовленістю сторін відповідно до додатку до договору, який є одночасно протоколом узгодження цін.
Згідно умов п. 5.1. договору, він вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків по ньому.
Додатком № 1 від 11.10.2024 до договору, сторони погодили наступну вартість послуг адвоката:
Вартість послуг за аналіз, підготовку, супроводження та ведення господарської справи по стягненню заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрітерра Транс» за договором транспортного перевезення вантажу № 12/01-1 від 12.01.2023 встановлюється у вигляді гонорару у розмірі 35000,00 грн. Оплата здійснюється протягом п'яти банківських днів з дати підписання договору.
Також, 10.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестен» і Діковицькою Ольгою Миколаївною був підписаний Акт приймання-передачі наданих послуг, згідно якого загальна вартість наданих послуг складає 35000,00 грн. Матеріали справи містять належні докази сплати позивачем адвокату наданих послуг.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статей 16, 58 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, позивач подав акт приймання-передачі наданих послуг, тобто детальний опис робіт. Розмір витрат позивача на правову допомогу адвоката за цим актом становить 35000,00 грн.
Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19.
Суд враховує висновок Європейського суду з прав людини, відповідно до якого заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На предмет відповідності зазначеним критеріям суд оцінює поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, за змістом частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідач заяви про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу не подав.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі № 908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
Разом з тим, у постанові від 08.04.2020 у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 09.12.2021 у справі № 922/3812/19).
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 викладено правову позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Витрати позивача на професійну правничу допомогу у виді аналізу, підготовки, супроводження та ведення господарської справи по стягненню заборгованості з ТОВ «Агрітерра Транс» за договором транспортного перевезення № 12/01-1 від 12.01.2023 на користь ТОВ «Вестен», а також надання правових консультацій, пропозицій та правничої допомоги до остаточного прийняття рішення Господарським судом Одеської області по справі № 916/5789/24, суд визнає фактичними та необхідними, їх розмір розумним, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову та значення справи для позивача, що полягає у порушенні права позивача на належне виконання зобов'язання відповідачем з оплати послуг за договором перевезення.
Відповідно до положень частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволені частково, витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 35000,00 грн, що підлягають розподілу між сторонами, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 34999,94 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрітерра Транс» (вул. Паркова, № 46-Б, кв. 60, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68003, код ЄДРПОУ 43744253) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестен» (вул. Ільфа і Петрова, № 18, оф. 321, м. Одеса, 65104, код ЄДРПОУ 43218046) суму основної заборгованості в розмірі 1 307 293 (один мільйон триста сім тисяч двісті дев'яносто три) грн 24 коп, 3% річних в розмірі 16 823 (шістнадцять тисяч вісімсот двадцять три) грн 36 коп, інфляційні втрати в розмірі 77 417 (сімдесят сім тисяч чотириста сімнадцять) грн 31 коп, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 34 999 (тридцять чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 94 коп та судовий збір в розмірі 16 818 (шістнадцять тисяч вісімсот вісімнадцять) грн 41 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 24 березня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський