25 березня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/11829/24
Провадження № 22-ц/4815/292/25
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Ковальов І.М.
Рішення суду першої інстанції ухвалено
22 листопада 2024 року в місті Рівне
Рівненської області
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2024 року Акціонерне товариство "Акцент-Банк" (далі - АТ "А-Банк" або банк) пред'явило до ОСОБА_1 позов про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 90 755,65 гривень. Мотивуючи вимоги, позивач покликався на те, що внаслідок порушення ОСОБА_1 своїх зобов?язань за укладеним з АТ "А-Банк" кредитним договором №б/н від 29 жовтня 2019 року у неї утворилась заборгованість в сумі 90 755,65 гривень, з яких: 49 963,53 гривень склала заборгованість за тілом кредиту, а 40 792,12 гривень - заборгованість за відсотками.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 серпня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "А-Банк" заборгованість за кредитним договором №б/н від 29 жовтня 2019 року у розмірі 90 755,65 гривень станом на 31 травня 2024 року, яка складається з такого: заборгованість за кредитом в розмірі 49 963,53 гривень, заборгованість по відсоткам в розмірі 40 792,12 гривень та понесені судові витрати у справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 1 667 гривень.
В решті позовних вимог позивачу відмовлено.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 15 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, скасовано заочне рішення Рівненського міського суду від 01 серпня 2024 року у справі №569/11829/24 за позовом АТ "А-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, стягнення судових витрат.
Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з обов'язковою явкою учасників судового процесу в судове засідання.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "А-Банк" заборгованість за кредитним договором №б/н від 29 жовтня 2019 року у розмірі 90 755,65 гривень станом на 31 травня 2024 року, яка складається з такого: заборгованість за кредитом в розмірі 49 963,53 гривень, заборгованість по відсоткам в розмірі 40 792,12 гривень та понесені судові витрати у справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 3 028,00 гривень.
Суд попередньої інстанції дійшов такого висновку, зважаючи на те, що відповідач користувалася кредитним лімітом, повертала суму кредитного ліміту та сплачувала відсотки за користування кредитним лімітом, але припинила надавати своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Вказані обставини знайшли своє повне підтвердження, їх доведено належними та допустимими доказами, не спростовано відповідачем, яка завчасно була повідомленою про день та час розгляду даної справи, однак в судове засідання повторно не з'явилась.
На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликалась на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось, що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил, надані до позовної заяви, не можуть розцінюватись як частина кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, встановлено у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов'язань, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені,штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вважає, що беручи до уваги Анкету-заяву, між нею та банком було укладено договір, за узгодженими умовами якого кредитор передав їй у власність грошові кошти, а вона зобов'язалась передати йому таку ж їх суму без визначеного строку їх повернення. Звертає увагу на те, що заборгованість за договором станом на 31 травня 2024 року становить 4 87,39 гривень (90 503,04 (заборгованість) - 86 115,65 (необумовлені відсотки).
З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
У поданому відзиві АТ "А-Банк" просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні апеляційної скарги, залишивши без змін оскаржуване рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що 29 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до АТ "А-Банк" та підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ "А-Банк".
У Анкеті-заяві зазначено, що позичальник погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, Правилами користування, Основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають укладений між ним та банком договір про надання банківських послуг. Позичальник ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами. Тип картки, яку бажає оформити відповідач, після ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, заявленй кредитний ліміт в Анкеті-заяві не зазначений.
Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов договору та положень ст.ст. 526, 527, 530, 1054 ЦК України ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором не виконала, тому станом на 31 травня 2024 року утворилася заборгованість, яка складалась з: 49 963,53 гривень заборгованості за тілом кредиту, а 40 792,12 гривень становила заборгованість за відсотками.
На переконання АТ "А-Банк", факт узгодження умов договору підтверджується поданими до суду попередньої інстанції документами: розрахунком заборгованості; копією Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг; банківською випискою; довідкою з кредитними лімітами; довідкою за картками; довідкою за результатами перевірки електронного кабінету відповідача; копією паспорта споживчого кредиту за програмою "Кредитна картка"; витягом з "Тарифів", витягом з "Умов та Правил надання банківських послуг"; копією документу, що посвідчує особу відповідача.
Зі змісту банківської виписки позичальник користувалась кредитними коштами, а саме розраховувалася за товари і послуги в магазинах, аптеках, переказувала грошові кошти на інші картки тощо.
Між тим, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст. 1054 ЦК України).
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).
У наявній в матеріалах справи Анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у виді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Отже, сама собою підписана Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами тощо.
Роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом також бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони - банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Тому неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, адже Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово ним змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної документи, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Відсутність позову про оспорення кредитного договору чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Хоча й у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються також на встановлені законом, проте стягнення процентів за користування позиченими коштами та прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах, встановлених законодавством, зокрема, ст.ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не вимагав.
Тому для вирішення спору підлягали до застосування висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, зокрема, щодо належності та допустимості анкети-заяви, в якій не міститься інформації про будь-які узгодження між сторонами істотних умов кредитного договору, витягів з тарифів, умов і правил надання банківських послуг, а також особливостей, за відповідних обставин, укладення договору приєднання в порядку ст. 634 ЦК України та необхідності врахування принципу захисту прав споживачів фінансових послуг.
Банк також звертав увагу на те, що підписання позичальником паспорта споживчого кредиту вказує на дотримання письмової форми договору про споживче кредитування.
Однак такі твердження підлягали відхиленню, адже вони суперечать висловленій з цього приводу правовій позиції Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, що викладена в постанові від 23 травня 2022 року в справі № 393/126/20.
У цій справі Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду знайшла підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
Зверталась увага на те, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту.
Тому ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Колегія суддів враховує, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.
На цей час сформульована Великою Палатою Верховного Суду та Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду єдина правозастосовча практика щодо правильного застосування норм права для розв'язання спірних правовідносин.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Проте міським судом її не було застосовано, що призвело до стягнення заборгованості за неузгодженими між сторонами умовами кредитного договору.
З наданої банківської виписки видно, що сума витрат ОСОБА_1 за період з 29 жовтня 2019 року по 31 травня 2024 року складає 199 886,15 гривень, сума зарахувань - 109 383,11 гривень, сума комісій - 1 999,79 гривень, сума кешбеку 460,52 гривень. При цьому в суму витрат входять списані відсотки за використання кредитного ліміту в розмірі 87 977,08 гривень.
Оскільки відсутні підстави для нарахування процентів, комісій та кешбеку через те, що вони передбачались непогодженими складовими кредитного договору, тому вони не підлягають обліку при розрахунку заборгованості.
Тому за вирахуванням вказаних грошових сум розмір фактично отриманих, використаних та в добровільному порядку не повернених позичальником грошових коштів складає 2 525,96 гривень.
Отже оскаржуване рішення не може лишатись чинним, адже позов підлягав до часткового задоволення шляхом стягнення в примусовому порядку з позичальника на користь банку вказаної суми як суми непогашеного тіла кредиту.
Підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2024 року.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Акцент-Банк" 2 525 (дві тисячі п'ятсот двадцять п'ять) гривень 96 копійок заборгованості.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Акціонерне товариство "Акцент-Банк"; адреса: вул. Батумська, 11, м. Дніпро, 49074; код ЄДРПОУ: 14360080.
Відповідач: ОСОБА_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.О. Гордійчук
С.С. Шимків