Справа № 307/757/25
Провадження №1-кп/307/50/25
про продовження запобіжного заходу
у вигляді тримання під вартою
19 березня 2025 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області
у складі головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
його захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
його захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
та його захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 січня 2025 року за № 12025071160000020 про обвинувачення ОСОБА_4 , ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263 та ч. 3 ст. 332 КК України,
03 березня 2025 року до Тячівського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 14 січня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071160000020 про обвинувачення ОСОБА_4 , ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 263 та ч. 3 ст. 332 КК України.
Згідно ухвали судді від 05 березня 2025 року підготовче судове засідання призначено на 19 березня 2025 року.
Під час підготовчого судового засідання прокурор заявив клопотання про продовження відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що ОСОБА_8 13 січня 2025 року за попередньою змовою з ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та невстановленою органом досудового розслідування групою осіб, під час дії воєнного стану, який постановлено ввести в Україні указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (з подальшим його продовженням, який діяв у період скоєння кримінального правопорушення), достовірно знаючи про заборону виїзду за кордон громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, організував незаконне переправлення громадян України ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 через державний кордон України з Румунією, за грошову винагороду.
Так, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне переправлення осіб через державний кордон України, ОСОБА_8 , будучи обізнаний з раніше розробленим планом, про те, що 13 січня 2025 року, приблизно в 11 год., ОСОБА_6 разом з невстановленою органом досудового розслідування особою, приїхав на власному автомобілі марки «Opel Zafira», номерний знак НОМЕР_1 , в с. Вишків, Калуського району, Івано-Франківської області, яке межує із с. Торунь, Міжгірського району, Закарпатської області, достовірно знаючи про те, що у цей час на них очікували ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , транспортування яких до вказаного місця здійснила невстановлена органом досудового розслідування особа, з яким останні приїхали з м. Київ та якому за вказівкою невстановленої органом досудового розслідуванням особи передали грошові кошти в сумі 2 500 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 105 710,25 грн.
У подальшому ОСОБА_6 достовірно знаючи, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 можуть бути виявлені працівниками правоохоронних органів, надав вказівку невстановленій органом досудового розслідування особі провести останніх лісовим масивом, в обхід блок-посту, з метою уникнення викриття працівниками правоохоронних органів, які пройшли до с. Торунь, Міжгірського району, Закарпатської області, де в невстановленому місці їх вже очікував ОСОБА_6 , на автомобілі марки «Opel Zafira», номерний знак НОМЕР_1 , після чого сівши до автомобіля поїхали в напрямок с-ща. Буштино, Тячівського району Закарпатської області для подальшої організації незаконного переправлення останніх через Державний кордон України, де їх мали зустріти інші співучасники групи, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_4 .
У подальшому прибувши в селище Буштино, Тячівського району Закарпатської області та перебуваючи біля ресторану «Трембіта», що по вул. Головній, 1, Тячівського району, Закарпатської області, під'їхав автомобіль марки «Mersedes Benz GLK», 320СВІ, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 з пасажиром ОСОБА_4 , до якого пересіли ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та останні поїхали в с. Руське Поле, Тячівського району, Закарпатської області, до лісового масиву, з метою уникнення викриття працівниками правоохоронних органів, зокрема для обходу КрП Тячів ДПСУ.
Під час поїздки ОСОБА_4 надавав вказівки останнім щодо способу подолання перешкод та дій, які вони мають зробити у подальшому для безперешкодного перетину Державного кордону України, а ОСОБА_4 , провів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пішки до с. Тячівка, Тячівського району, Закарпатської області, де в цей час їх по вул. Олекси Довбуша очікував ОСОБА_8 на транспортному засобі марки ВАЗ 2107, номерний знак НОМЕР_3 .
ОСОБА_8 надав вказівку ОСОБА_10 та ОСОБА_11 сісти до автомобіля та відвіз останніх на АДРЕСА_1 , де ОСОБА_8 розмістив їх в приміщенні дерев'яного сараю та пояснив, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 необхідно очікувати подальших вказівок та вказав їм особу, яка буде здійснювати їх супровід при перетині Державного кордону України.
При цьому, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за вказівкою невстановленої органом досудового розслідуванням особи передали грошові кошти в сумі 1500 доларів США ОСОБА_8 за їх транспортування з селища Буштино до с. Грушово в обхід прикордонних пунктів здійснене ним.
В подальшому цього ж дня, приблизно о 16 год., ОСОБА_8 після отриманих коштів від ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , поїхав до села Тячівка, Тячівського району Закарпатської області, де в цей час його очікував ОСОБА_12 , організацію перевезення якого з м. Хуст Закарпатської області до раніше вказаного місця здійснили ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , якого ОСОБА_8 на автомобілі ВАЗ 2107, номерний знак НОМЕР_3 відвіз до вище описаного сараю у АДРЕСА_1 та наказав останньому перебувати разом з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вказаному сараї.
В подальшому, приблизно о 21 год. до сараю у с. Грушово, прийшла невстановлена органом досудового розслідування особа, який приніс три гідрокостюми для ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 та за вказівкою якого останні прямували слідом за ним до місця перетину державного кордону України з Румунією у с. Грушово, Тячівського району, Закарпатської області, де останні були затримані працівниками прикордонної служби, при спробі незаконного перетину Державного кордону України.
Окрім цього встановлено, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи настання останніх без передбаченого законом дозволу, незаконно, у невстановленому досудовим розслідуванням часі і місці придбав та зберігав за місцем свого проживання в АДРЕСА_2 , виготовлену промисловим способом вогнепальну зброю із подальшим внесенням змін до її конструкції в саморобний спосіб а саме - короткоствольний гладкоствольний, самозарядний пістолет «GАР саl. 9 mm РАК», калібру 9 mm (Р.А.К.), країни виробника «Вгuni» Італія, з серійним номерним позначенням « НОМЕР_4 » до моменту виявлення та вилучення його під час проведення працівниками Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області, санкціонованого судом обшуку по кримінальному провадженні відомості, щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12025071160000020 від 14 січня 2025 року, за ознаками
вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, а саме до 24 січня 2025 року.
Враховуючи викладене, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.332 КК України, тобто у організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями та сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів, вчинені щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб та з корисливих мотивів та ч. 1 ст. 263 КК України, тобто у незаконному поводженні із зброєю, а саме придбанні та зберіганні вогнепальної зброї, без передбаченого законом дозволу.
Зокрема, обвинувачення ОСОБА_8 підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, а саме: протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, рапортом, допитами свідків, протоколами проведення впізнання за фотознімками, протоколом проведення слідчих експериментів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , речовими доказами, а також іншими матеріалами кримінального провадження.
На стадії досудового розслідування слідчим суддею Тячівського районного суду відносно ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 24.03.2025.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, на даний час встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме встановлено, що ОСОБА_8 , може переховуватися від суду, з метою уникнення покарання за вчинений злочин, так як останньому загрожує максимальна міра покарання у вигляді позбавлення волі строком до 9 років із конфіскацією майна, та усвідомлюючи наведені обставини останній може покинути територію України, у тому числі у незаконний спосіб так як обізнаний із способами перетину Державного кордону України.
Крім цього, ОСОБА_8 може впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні, зокрема на свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які надали відносно нього викривальні показання і на даний час ще не були допитані у суді першої інстанції.
Окрім цього, ОСОБА_8 може скоїти інше кримінальне правопорушення, хоча останній є раніше не судимий, однак він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення у сфері організації незаконного переправлення осіб, через державний кордон України та перебуваючи на волі може продовжити свою злочинну діяльність у цій сфері.
У зв'язку з цим є всі обставини щодо продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Альтернативні запобіжні заходи не забезпечать належний рівень гарантії доброчесної поведінки обвинуваченого, тому наявна необхідність у запобіжному заході у вигляді тримання під вартою.
Також слід врахувати реакцію суспільства та соціальні наслідки правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_8 , адже, враховуючи спосіб вчинення злочину, знаряддя та місце його вчинення, воно викликало особливий суспільний резонанс, висвітлення в засобах масової інформації, тому тримання під вартою підозрюваного є виправданим.
Беручи до уваги вищевикладене, а також враховуючи неможливість запобігання зазначених ризиків застосуванням більш м'яких запобіжних заходів, просить продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів із визначенням розміру застави.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою та подала клопотання про зміну запобіжного заходу.
В обґрунтування клопотання посилалася на те, що ухвалою слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 січня 2025 року ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб до 24 березня 2025 року, із визначенням розміру застави.
Вважає, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення є необґрунтовані та не підтверджені доказами у зв'язку із наступним.
Так, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою молодого віку, має постійне місце проживання, має міцні соціальні зв'язки; проживає із бабою ОСОБА_13 та дідом ОСОБА_14 ; баба хворіє та потребує постійного періодичного лікування, дід є особою з інвалідністю III групи, за яким ОСОБА_8 здійснює догляд. Вони повністю залежні від його фізичної підтримки та допомоги; здоров'я діда погіршилося, він потребує постійного догляду та не може самостійно ходити. На підтвердження чого додала копії медичних виписок.
Крім того, мати ОСОБА_8 померла у 2022 році, а батько більше п'яти років тому назад виїхав за кордон та з ним не спілкується.
Так, ОСОБА_8 проживає з дідом та бабою і є єдиною особою яка здійснює за ними догляд, піклується та фізично підтримує, допомагає бабі доглядати за дідом, оскільки вона за своїм станом здоров'я не може самостійно це робити.
Враховуючи зазначені обставини, у сім'ї скрутне матеріальне становище.
Крім цього, ОСОБА_8 раніше не судимий, має позитивну характеристику за місцем проживання.
Вважає, що сторона обвинувачення безпідставно зазначає обставини, які у даному кримінальному провадженні не є доведеними та прокурор не надав доказів на підтвердження заявлених ризиків.
Зокрема, ризик що ОСОБА_8 може впливати на свідків, оскільки останні надали викривальні покази відносно нього, є безпідставним, оскільки вказані свідки були допитані в порядку ст..225 КПК України; він не має наміру переховуватися від суду та в незаконний спосіб перетинати кордон України.
Щодо ризику вчинення ОСОБА_8 нового кримінального правопорушення, то це тільки припущення сторони обвинувачення, яке нічим не підтверджене.
Тому вважає, що застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло в нічний період доби буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_8 покладених на нього обов?язків.
Також зазначила, що у разі, якщо суд прийде висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 60 діб, просить зменшити розмір застави.
Обвинувачений ОСОБА_8 підтримав думку свого захисника.
Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши обставини вказаного клопотання, суд дійшов висновку про його задоволення, виходячи із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 199 цього Кодексу обставиною, яка є підставою для продовження строку тримання під вартою є те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
На підставі ухвали слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 січня 2025 року відносно ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908 400 грн. строком на 2 місяці, а саме до 24 березня 2025 року, а також у разі внесення застави визначено обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; носити електронний засіб контролю.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя виходив з того, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення кого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років; встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1), 3), 5) ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_8 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення; може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні та може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Також слідчим суддею визначено заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Тобто під час застосування відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу, прокурором в судовому засіданні доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів щодо ОСОБА_8 не зможе запобігти вказаним ризикам.
Вирішуючи питання про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу, суд дійшов висновку, що на даний час суду не надано доказів того, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та які були враховані слідчим суддею при обранні щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутні або зменшилися.
Також суд враховує вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин злочину у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , а також те, що у разі доведення його вини і визнання його винним у його вчиненні, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років з конфіскацією майна, а також існування на даний час ризиків, які стали підставою для застосування щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки судовий розгляд не розпочато, жодні докази не досліджені, свідки не допитані і наведені ризики та обставини є реальними і триваючими, об'єктивно існують, а тому його тримання під вартою буде виправданим та необхідним.
Крім цього, беручи до уваги в сукупності обставини злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 та суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав інтересів суспільства - суд не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника обвинуваченого про зміну обраного запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Підстав для не визначення застави обвинуваченому ОСОБА_8 у даному кримінальному провадженні немає.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно п. 3) ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Суд також враховує рішення ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20 листопада 2010 року, у якому зазначено, що гарантії передбачені п. 3 статті 5 Конвенції (звільнення особи обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання) покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання.
Таким чином, вказана сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого підозрюваного, його активів та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, тобто, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, чи дій проти поручителів, у випадку його відсутності появи в суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Ураховуючи наведене, з одного боку розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, суд з урахуванням положень ст. ст. 177, 178 КПК України, повинен раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу обвинуваченого, тяжкістю злочину у вчиненні якого він обвинувачується.
Визначаючи розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_8 обов'язків, передбачених КПК України, суд враховує майновий та сімейний стан обвинуваченого, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_8 обвинувачується, характер кримінального правопорушення, зокрема злочин, передбачений ч. 3 ст. 332 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, спосіб вчиненого злочину: за попередньою змовою групою осіб, вчинений з корисливих мотивів, в період війни, оцінюючи ступінь порушення загальносуспільних прав та інтересів, кількість та ступінь ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, так і дані про особу обвинуваченого, а тому суд дійшов висновку, що в даному випадку застава в максимальному розмірі, передбаченому п. 2) ч. 5 ст. 182 КПК України, в повній мірі гарантуватиме виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, оскільки розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні; крім того, враховуючи, що судовий розгляд не розпочато, триває підготовче судове засідання, докази не досліджені, свідки не допитані, тому виправданим є необхідність визначити обвинуваченому заставу у розмірі - 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240,00? (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн. 00 коп, оскільки саме такий розмір буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не буде завідомо непомірним для нього.
Відповідно до ч. 7 ст. 182 КПК України, у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, у разі внесення застави слід покласти на обвинуваченого ОСОБА_8 наступні обов'язки: прибувати до суду за кожною вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну; утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні; носити електронний засіб контролю.
Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому перебуває ОСОБА_8 , відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.
Керуючись ст. ст. 371, 372, 376 КПК України,
Клопотання прокурора Тячівської окружної прокуратури про продовження відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити повністю.
Продовжити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю та жителю АДРЕСА_2 , громадянину України, із середньою спеціальною освітою, непрацюючому, неодруженому, раніше не судимому, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до шістдесяти днів, тобто по 17 травня 2025 року включно.
Визначити заставу у розмірі 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240,00? (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн. 00 коп., яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) у будь-який момент протягом дії ухвали на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому КМУ: отримувач коштів: ТУ ДСА України в Закарпатській області, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26213408; розрахунковий рахунок - UA198201720355209001000018501; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Код банку (МФО): 820172, призначення платежу - застава.
Відмовити у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Закарпатській області коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув'язнення має негайно звільнити ОСОБА_8 з-під варти та повідомити про це суд.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_8 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_8 наступні обов'язки:
- прибувати до суду за кожною вимогою;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну;
- утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні;
- носити електронний засіб контролю.
Вказані обов'язки у разі внесення застави покладаються на ОСОБА_8 на строк не більше двох місяців.
У разі невиконання перелічених обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, його захиснику, прокурору та направити Державній установі «Закарпатська установа виконання покарань № 9».
Ухвала щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення та набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали буде складено та оголошено 24 березня 2025 року, о 14 год. 30 хв.
Суддя ОСОБА_1