25 березня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/891/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м. Полтаві справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Адвокат Бахмат Олександр Ігорович подав через систему "Електронний суд" до Полтавського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 що до не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, що передбачена п. 12. ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2022 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, що передбачена п. 12. ст. 12 ЗЗакону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2022 рік;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення повного розрахунку при звільнені з військової служби ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.12.2024 по 14.01.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки, що передбачена п. 12. ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також проведений несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 відкрито спрощене провадження у справі, вирішено розглядати справу без виклику представників сторін, у письмовому провадженні.
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.02.2022 був призваний на військову службу по мобілізації до Збройних сил України у військову частину НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу ТВО командира військової частини НОМЕР_1 від 31.12.2024 № 383, сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 оператора польової лазні взводу забезпечення 2 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.12.2024 № 107-рс (за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), відповідно до довідки медико-соціальної комісії серії 12 ААБ № 703333 на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту "б" Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знято з усі видів забезпечення з 31.12.2024. Наказано вважати ОСОБА_1 таким, що з 31.12.2024 справи та посаду здав.
Вищевказаним наказом було вирішено здійснити усі належні ОСОБА_1 виплати, в тому числі, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам", рішення Міністра Оборони України № 17709/з від 14.11.2019 виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку відповідно до п. 12. ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2023, 2024 роки, строком 28 діб.
Проте, ОСОБА_1 був мобілізований до лав ЗСУ у 2022 році, та у 2022 році також не використав додаткову відпустку, у розмірі 14 діб, що передбачена п. 12. ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", але відомості про це протиправно не були внесені до відповідного наказу та гарантовану компенсацію він не отримав.
ОСОБА_1 був виключений із списків військової частини НОМЕР_1 , та відповідно до наказу № 383 від 31.12.2024 мав отримати всі належні йому виплати у день його звільнення, розрахунок був проведений лише 14.01.2025 (що підтверджується відповідною випискою із АТ "Ощадбанк").
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки за 2022 рік та несвоєчасного розрахунку при звільненні, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 31.12.2024, звернувся до суду з даним позовом.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).
Згідно частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ст.4 Закону України "Про відпустки" встановлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У відповідності до ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п.12 ч. 1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги - використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно з ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно з п.17, п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом першим цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися частина щорічної основної відпустки, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення. Кожна із зазначених відпусток може бути надана тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Частина щорічної основної відпустки може бути надана один раз протягом календарного року за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Згідно ст.1 Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18 дійшов висновку, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Згідно п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі по тексту - Порядок №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Наказом ТВО командира військової частини НОМЕР_1 від 31.12.2024 № 383, сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 оператора польової лазні взводу забезпечення 2 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.12.2024 № 107-рс (за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), відповідно до довідки медико-соціальної комісії серії 12 ААБ № 703333 на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту "б" Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" виключено із списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , знято з усі видів забезпечення з 31.12.2024.
Згідно вказаного наказу позивачу компенсації відпустки, як учаснику бойових дій не виплачувалось та не надавалась в 2022 році.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані позивачем календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Таким чином, Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік.
З огляду на викладене, суд для ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, що передбачена п. 12. ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2022 рік;.
Надаючи оцінку правомірності відмови відповідача щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошових коштів, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення позивача з військової служби, виплати індексації та звернення до суду, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
ОСОБА_1 був виключений із списків військової частини НОМЕР_1 , та відповідно до наказу № 383 від 31.12.2024 мав отримати всі належні йому виплати у день його звільнення, розрахунок був проведений лише 14.01.2025 (що підтверджується відповідною випискою із АТ "Ощадбанк").
Виходячи з зазначеного військовою частиною НОМЕР_1 не було порушено термін розрахунків при звільненні.
Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем фактично було проведено не у день його звільнення зі служби, то останній, відповідно до ст.117 КЗпП України, дійсно має право на виплату йому середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, відповідно до п.2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників.
Враховуючи обставини справи, та згідно положень ст.117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає доведеним наявність підстав для визнання дій відповідача відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні протиправними.
Крім того, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є стягнення середнього заробітку з відповідача, підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача та зобов'язання останнього нарахувати середній заробіток, з огляду на вирішення спору про належні позивачу виплати судом, відсутні.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані докази у їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, наведені вищі висновки у змісті рішення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відтак, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Позивач звільнений від сплати судового збору, отже підстави для його стягнення відсутні.
Судові витрати по справі становлять витрати на професійну адвокатську допомогу 2000 грн.
Представник відповідача просить відмовити в вимозі про відшкодування витрат на правничу допомогу. Звертає увагу суду, що відповідач фінансується з державного бюджету, витрати є завищеними, неспівмірними зі складністю справи, підготовка до якої не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, розмір витрат не відповідає критерію розумності та реальності.
Ч. 7 ст. 139 КАС України передбачено що розмір витрат, яка сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Стаття 134 КАСУ передбачає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу було надано наступні докази: ордер, копія договору про надання правової допомоги б/н від 11.01.2025, розрахунок витрат за надання правничої допомоги в сумі 2000,00 грн.
Проаналізувавши зазначені документи у поєднанні з наведеними нормативними положеннями, з урахуванням наведеної практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, заслухавши доводи сторін, суд погоджується з тим, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, суд дійшов висновку про стягнення 2000 грн. на користь позивача, оскільки такий розмір гонорару є співмірним, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, оскільки справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з огляду на незначну складність спору та невеликий обсяг доказів.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 132, 139, 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 що до не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, що передбачена п. 12. ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2022 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, що передбачена п. 12. ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2022 рік.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.12.2024 по 14.01.2025.
В інший частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 (дві тисячі гривень).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя Г.В. Костенко