Іменем України
25 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/12426/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення шкоди,
10.08.2022 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі - відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та здійснення виплати за 2022 рік разової грошової допомоги ОСОБА_1 як учаснику бойових дій у розмірі 1491 грн;
зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, проспект Любомира Гузара, 7, код 22886300) зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) недоплачену частину щорічної допомоги до 5 травня за 2022 рік, яка становить 8179 грн, виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів у сумі 1491 грн;
стягнути з відповідача компенсацію матеріальної шкоди у розмірі 2045 грн, що становить 25% від суми, яку відповідач недоплатив.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач має статус учасника бойових дій і має право на щорічну разову грошову допомогу. У 2022 році ця виплата мала становити 9670 грн, але йому нарахували лише 1491 грн.
Крім того, враховуючи стрімку інфляцію та девальвацію гривні внаслідок збройної агресії РФ, позивач вважає, що сума недоплаченої грошової допомоги, належна йому до виплати, за час, необхідний для розгляду справи та вступу рішення у законну силу, втрачає щонайменше 25% своєї купівельної спроможності, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача компенсацію матеріальної шкоди у розмірі 2045 грн, що становить 25% від суми, яку відповідач недоплатив.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2022 відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п'ятої статті 153 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 справу прийнято до розгляду, визначено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Станом на день розгляду справи відзиву на позовну заяву відповідачем не надано.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76,90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , є учасником бойових дій, що посвідченням серії НОМЕР_2 від 23.06.2015.
У 2022 році позивач отримав грошову допомогу до 5 травня відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 1491 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці та не заперечується відповідачем.
Не погоджуючись із визначенням відповідачем належного до виплати розміру разової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України № 3551-ХІІ (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28 грудня2007 року частину 5статті 12 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: «щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту «б» підпункту 1 пункту розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону № 107-VI.
За змістом пункту 5 вказаного Рішенням Конституційного Суду України положення Закону № 107-VI, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що відповідає приписам частини другої статті 152 Конституції України.
Як вбачається з матеріалів справи, ключовим питанням при її розгляді є визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році особі, яка має статус учасника бойових дій, в умовах воєнного стану.
Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді.
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22 відступив від висновку щодо застосування положень статті 13 Закону № 3551-XII, частини другої статті 20 Закону № 389-VІІІ, частини сьомої статті 20 та абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та Порядку № 540 у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі №580/2869/22, відповідно до якого правомірним є нарахування та виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному Порядком № 540, та сформулював наступний висновок:
" 1) держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності без запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність (ветеранів війни, учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни), та членів їхніх сімей;
(2) Бюджетним кодексом України не можна доручати Кабінету Міністрів України встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом регулювання спеціального Закону № 3551-ХІІ;
(3) тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій;
(4) Уряд в додатку до Порядку № 540 установив, що у 2022 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, зокрема, інвалідам війни здійснюється у розмірах: I групи - 4421 гривня, II групи - 3906 гривень, III групи - 3391 гривня, тобто визначив інші, ніж у вказаному Законі, розміри щорічної допомоги до 5 травня, що свідчить про невідповідність такого нормативного акта Кабінету Міністрів України положенням Закону № 3551-XII, який має вищу юридичну силу, а відтак положення цього Порядку щодо визначення розмірів такої щорічної разової грошової допомоги не можуть бути застосовані у відносинах її виплати у 2022 році;
(5) виплата інвалідам війни щорічної разового грошової допомоги до 5 травня у 2022 році має здійснюватися відповідно до статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-ХІV, у таких розмірах:
I групи - десять мінімальних пенсій за віком;
II групи - вісім мінімальних пенсій за віком;
III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, Судова палата виходить із того, що оскільки на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли положення статті 13 Закону № 3551-XII і Порядку № 540, які по-різному визначають розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, з огляду на положення частини третьої статті 7 КАС України, якою визначаються загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2022 році слід застосовувати не Порядок № 540, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу та є спеціальним законом у цій сфері відносин.
Окрім того, Судова палата вважає безпідставними доводи скаржника про те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки відповідно до абзацу другого підпункту 2 пункту 2 постанови № 540 виплата грошової допомоги у 2022 році здійснюється органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року, шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій."
Враховуючи ці висновки до обставин справи, яка розглядається, суд дійшов висновку, що разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році мала виплачуватись позивачеві у розмірі, визначеному Законом №3551-XII, який має вищу юридичну силу та є спеціальним законом у цій сфері відносин, а не Порядком № 540.
Відповідно до статті 12 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-ХІV щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас, як встановлено судом виплату, належної позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги, здійснено відповідачем в розмірі меншому ніж передбачено статтею 12 Закону України № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону № 367-ХІV.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 560/7097/22.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Ненарахування та невиплата відповідачем щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному Законом № 3551-XII, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 КАС України).
Частинами першою, другою статті 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При розгляді даної адміністративної справи суд також враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29 вересня 2020 року у справі № 440/2722/20.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне:
визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Що стосується вимог про стягнення матеріальної шкоди, суд дійшов такого.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Таким чином, для відшкодування шкоди в порядку 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ст. 22 ЦК України) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода); в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
З врахуванням встановлених судом обставин та відповідним їм правовідносин підставою для застосування цивільно-правової відповідальності за нормами статті 1166 ЦК України є наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між ними.
Позивачу для доведення обґрунтованості своїх вимог необхідно підтвердити наявність шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою як обов'язкову умову відповідальності за її спричинення.
Згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина у заподіянні шкоди, про що зазначено у п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».
За правилами ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) вказано, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) вказано, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Позивач в своєму адміністративному позові обґрунтовує заподіяну шкоду з боку відповідача у зв'язку з неповною виплатою щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, матеріальні збитки позивач пов'язав з інфляцією та девальвацією гривні внаслідок збройної агресії РФ.
Проте позивачем не додано до позову доказів, які б свідчили про наявність винних дій відповідача у завданні збитків позивачу, їх причинно-наслідкового зв'язку.
Крім того, не зрозумілий сам розрахунок завданих збитків, не надано жодних доказів на підтвердження таких збитків.
Таким чином, позивачем взагалі не обґрунтовано та не підтверджено доказами суду вказана матеріальна шкода.
Відтак, вказана частина позовних вимог не належить до задоволення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач не довів у повному обсязі правомірності своїх дій, а позовні вимоги належать до часткового задоволення з обранням належного способу захисту.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 пункту 13 Закону України «Про судовий збір», питання щодо розподілу цих судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (місцезнаходження: проспект Любомира Гузара, буд. 7, м. Київ, 03165, код ЄДРПОУ 22886300) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.О. Свергун