Іменем України
25 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/5011/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу за позовом адвоката Татунця Владислава Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного упраління Держгеокадастру y Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
25 березня 2019 року адвокат Татунець Олександр Юрійович (далі представник позивача) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного упраління Держгеокадастру у Київській області (далі відповідач), відповідно до якого просить суд:
- визнати бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо належного та вчасного розгляду клопотання від 10.01.2019 ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,060 та, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання від 10.01.2019 ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для садівництва орієнтовною площею 0,060 та, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру Київської області видати належним чином оформлений наказ щодо розгляду клопотання від 10.01.2019 ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,060 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,0600 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.
14 лютого 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області надано позивачу відповідь за №435/0-1122/0/17-19 щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 , відповідно до якої повідомлено про відсутність підстав для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,0600 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області, оскільки відповідно до наданої Міськрайонним управлінням у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області інформації бажана до відведення земельна ділянка не відповідає вимогам раціональної організації території.
Позивач зауважує, що відповідачем порушено норми статті 118 Земельного кодексу України, яка визначає вичерпні підстави для відмови, до яких не входить не відповідність бажаної до відведення земельної ділянки вимогам раціональної організації території. Крім того, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформлюється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру і такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
В свою чергу, відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання або відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу місячного строку розгляд клопотання ОСОБА_1 , незважаючи на надсилання листа про розгляд клопотання, на думку позивача, свідчить, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом, а тому має місце протиправна бездіяльність відповідача.
Відповідачем 15.04.2019 надано до Окружного адміністративного суду міста Києва відзив на позову заяву, відповідно до якого зазначено таке.
Головним управлінням розглянуто направлене позивачем клопотання та надана відповідь листом у вигляді відмови №435/0-1122/0/17-19 від 14.02.2019 стосовно того, що бажане позивачем місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам раціональної організації території.
Клопотання позивача було відпрацьоване спільно Головним управлінням та Міськрайонним управлінням у Києво-Святошинському районі та м.Ірпені. При опрацюванні клопотання останнім було надано до Головного управління інформаційну довідку, в якій й було безпосередньо зазначено, що бажана земельна ділянка не відповідає вимогам раціональної організації території. Зазначена довідка була надана у відповідності до підпункт 11 пункту 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від17.10.2012 року за №1051.
Крім того, відповідно до оновленого Генерального плану м. Ірпінь бажана до відведення земельна ділянка розташована в садибній та котеджній житловій забудові, тобто бажане місце розташування земельної ділянки зазначене на графічних матеріалах не відповідає призначенню та принципам землеустрою, визначеним Законом України «Про охорону земель», в частині створення раціональної системи землеволодіння та землекористування.
Враховуючи вищевикладене, Головне управління керувалося нормами чинного законодавства надаючи відмову, що стало підставою у наданні такого дозволу у порядку, передбаченому ч.7 статті 118 ЗК України, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у вигляді листа та діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тому, на думку відповідача, у відповідності до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України це є підставою для відмови у наданні заявнику дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Між тим, стосовно форми документу, яким була надана відповідь позивачу за результатом розгляду його клопотання, зазначив, що частина 7 статті 118 ЗК України визначає два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення.
Таким органу чином, на думку відповідача, статтею 118 Земельного кодексу України не встановлено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці положення у формі рішення.
З приводу вимоги позивача в частині зобов'язання Головного управління вчинити дії зазначив, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо надання дозволу на розроблення проектів землеустрою земельних ділянок є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Також відповідач зауважив, що вимога ОСОБА_1 щодо стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Київській області судових витрат, до яких включено й витрати на правничу допомогу адвоката, задоволенню не підлягає, оскільки представником позивача не надано ані говору, ані рахунків щодо надання такої допомоги.
На підставі наведеного просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Позивачем 06.05.2019 надано суду відповідь на відзив, згідно якого зазначено, що в результаті детального огляду довідки Міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області встановлено, що бажана земельна ділянка не перебуває у власності або користуванні третіх осіб, цільове призначення земельної ділянки: землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), орієнтовна площа 0,0845 га, форма власності - Державна.
Тобто розпорядником бажаної земельної ділянки є саме Головне управління Держгеокадастру у Київській області, оскільки вказана земельна ділянка перебуває у державній власності.
Крім того, з аналізу відкритої інформації, розміщеної на веб-сайті (Публічна кадастрова карта України) встановлено, що раніше в 2016 році Головним управління Держгеокадастру у Київській області було надано 2 дозволи третім особам на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, що розташовані на території Ірпінської міської ради Київської області. Вище наведені земельні ділянки є суміжними та розташовані в північному та північно-західному напрямі відповідно від бажаної земельної ділянки ОСОБА_1 , орієнтовною площею 0.06 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.
Представником відповідача у відзиві на позовну заяву наведено всі можливі підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, як встановлюється в ст. 118 Земельного кодексу України, без наведення одної або декількох з них, якщо такі є та не дотримані позивачем.
На підставі наведеного, просить суд задовольнити позов ОСОБА_1 .
Відповідачем 10.05.2019 надано заперечення на відповідь на відзив позивача, відповідно до якого зазначено, що клопотання позивача було відпрацьоване спільно Головним управлінням та Міськрайонним управлінням у Києво-Святошинському районі та м.Ірпені. При опрацюванні клопотання останнім було надано до Головного управління інформаційну довідку, в якій було безпосередньо зазначено, що бажана земельна ділянка не відповідає вимогам раціональної організації території.
Крім того, відповідно до оновленого Генерального плану м.Ірпінь бажана до відведення земельна ділянка розташована в садибній та котеджній житловій забудові, тобто бажане місце розташування земельної ділянки зазначене на графічних матеріалах не відповідає призначенню та принципам землеустрою, визначеним Законом України «Про охорону земель в частині створення раціональної системи землеволодіння та землекористування.
Головне управління керувалося нормами чинного законодавства надаючи відмову, у порядку, передбаченому ч. 7 статті 118 ЗК України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 прийнято до провадження адміністративну справу № 640/5011/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного упраління Держгеокадастру у Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представником відповідача на виконання ухвали суду від 27.01.2025 надано суду додаткові пояснення, згідно яких зазначено, що станом на момент написання пояснення відповідачем законодавство в сфері розпорядження земельними ділянками кардинально змінилося, у зв'язку з набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ (законопроект №2194).
Відповідно до вказаного закону до територіальних громад з 27.05.2021 у власність територіальних громад перейшли всі землі за межами населених пунктів.
Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-74 КАС України, суд прийшов до такого.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій згідно посвідчення № НОМЕР_2 від 01.03.2017.
10 січня 2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,0600 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області. До клопотання позивачем долучено копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 , посвідчення учасника бойових дій та графічні матеріали.
Листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 14 лютого 2019 року № 435/0-1122/0/17-19 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,0600 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.
Підставою для відмови у вказаному листі відповідача зазначено, що бажана земельна ділянка не відповідає вимогам раціональної організації території відповідно до наданої інформації Міськрайонним управлінням у Києво-Святошинському районі та м.Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області при врахуванні містобудівної документації м.Ірпінь.
Не погоджуючись із вказаною відмовою Головного управління Держгеокадастру у Київській області та вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який регулює земельні правовідносини є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (надалі - ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
За приписами частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт в).
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
З огляду на це, позивач має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення садівництва.
Відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).
У відповідності до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Аналіз частини сьомої статті 118 Земельного кодексу свідчить про те, що відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. При цьому, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Правовий статус Головного управління Держгеокадастру у Київській області визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308 (далі Положення).
Пунктом 8 Положення № 308 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Тобто, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 10 січня 2019 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,0600 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.
Отже, за наслідками розгляду такого клопотання відповідач повинен був прийняти відповідне управлінське рішення у формі наказу, однак як свідчать матеріали справи останній лише направив позивачу відповідь від 14 лютого 2019 року за №435/0-1122/0/17-19 у формі листа.
Відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру у Київській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом, чим допустив бездіяльність.
Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.08.2019 по справі № 480/4298/18, від 16.04.2018 по справі № 806/2208/17.
Разом з тим суд зауважує, що у відповідності до норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ, з 27.05.2021 у власність територіальних громад перейшли всі землі за межами населених пунктів.
Розділ 10 Перехідних положень ЗК України доповнений пунктом 24, який передбачає, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 10 січня 2019 року було подано клопотання до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,0600 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.
Тобто, в силу норм діючого ЗК України, зазначена земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності територіальної громади м.Ірпінь, а тому повноваження щодо її передачі у власність наразі належать Ірпінській міській раді Київської області.
Отже, відповідач на теперішній час, не наділений повноваженнями щодо передачі у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0600 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Частинами першою та другою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Отже, в силу Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» вирішення питання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмови у його наданні, віднесено до виключної компетенції виконавчих органів міської ради, куди має право на звернення позивач із відповідною заявою.
В той же час, оскільки відповідач наразі не наділений повноваженнями щодо передачі у власність зазначеної позивачем земельної ділянки, суд не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Київській області.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про необгрунтованість позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог адвоката Татунця Владислава Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного упраління Держгеокадастру y Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Суддя К.Є. Петросян