25 березня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 689/1289/24
Провадження № 11-кп/820/296/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря
судового засідання: ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024243000001523 від 03 травня 2024 року, за апеляційними скаргами прокурора, захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 20 січня 2025 року,
Цим вироком
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, не працює, не має судимостей,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням і встановлено іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
На підставі ст.76 КК України покладено на ОСОБА_6 певні обов'язки.
Судом вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
За вироком суду, ОСОБА_6 , усвідомлюючи те, що вибухові речовини відносяться до речей, які вилучені із цивільного обороту і не можуть знаходитися у власності громадян без спеціального дозволу, діючи з прямим умислом, спрямованим на незаконне поводження із вибуховими речовинами, протиправно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, в порушення вимог п.9 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576, Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України від 21.08.1998 № 622, у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, перебуваючи на бойовому завданні в Харківській області, знайшовши споряджений корпус промислово виготовленої бойової ручної осколкової оборонної гранати «Ф-1», та усвідомлюючи, що він містить у своєму складі бризантну вибухову речовину, яка придатна для здійснення вибуху, помістив у свою сумку, тим самим умисно незаконно придбав бризантну вибухову речовину.
Надалі ОСОБА_6 , діючи із прямим умислом, у невстановлений досудовим розслідуванням день, час та спосіб транспортував попередньо придбану ним за вищевказаних обставин бризантну вибухову речовину, яка містилась у спорядженому корпусі промислово виготовленої бойової ручної осколкової оборонної гранати «Ф-1», з території Харківської області (точного місця досудовим розслідуванням не встановлено), до свого місця проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , де продовжив умисно, незаконно, без передбаченого законом дозволу зберігати зазначену вибухову речовину до 03 травня 2024 року.
За результатами проведеного огляду 03.05.2024 працівниками Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у ОСОБА_6 виявлено та вилучено вибухову речовину, яка містилась у спорядженому корпусі промислово виготовленої бойової ручної осколкової оборонної гранати «Ф-1», та яка придатна для здійснення вибуху.
Своїми умисними діями, які виразились у придбанні, носінні та зберіганні вибухової речовини без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.263 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор просила вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 20 січня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.263 КК України у виді позбавлення волі строком 5 (п'ять) років. У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого, вважала, що вказане судове рішення стосовно ОСОБА_6 підлягає скасуванню у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Зазначала, що висновок місцевого суду про те, що вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення є нетяжким злочином, є хибним, оскільки згідно з санкцією ч.1 ст.263 КК України передбачено покарання у виді позбавленням волі від 3 до 7 років, що відповідно до ст.12 КК України є злочином, який відноситься до категорії тяжкого.
Звертала увагу суду на те, що як на підставу для звільнення від відбування покарання з випробуванням, судом першої інстанції необґрунтовано враховано те, що дружина ОСОБА_6 , є особою з інвалідністю 2-ої групи, оскільки стороною захисту в ході судового розгляду вказана інформація не надавалась, і судом не досліджувалась, а висновки з цього приводу зроблено на підставі витягу з наказу військової частини від 26.03.2024 про звільнення ОСОБА_6 з військової служби.
Зауважувала, що необґрунтованими є висновки суду про наявність низки захворювань у ОСОБА_6 . При цьому вказану інформацію судом узято з медичної характеристики військової частини НОМЕР_1 від 18.01.2024, згідно з якою ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Ярмолинецька багатопрофільна лікарня» з 08.08.2022 по 17.08.2022 з діагнозом: загострення хронічного дискогенного попереко-крижового радикуліту з правобічною радикулоішемією, стійкий больовий та м'язево-тонічний синдром, порушення функції статики та ходи. Остеохондроз ПВХ І-ІІ. При цьому ОСОБА_6 під час судового розгляду не вказував про наявність у нього перелічених хвороб, медичну документацію не надавав.
Стверджувала, що місцевий суд безпідставно врахував як одну із підстав для застосування ст.75 КК України те, що обвинувачений проходив військову службу по мобілізації. При цьому судом не враховано, що згідно зі службовою характеристикою, за місцем служби ОСОБА_6 зарекомендував себе з негативного боку, схильний до конфліктів, нездатний забезпечити своєчасне та якісне виконання завдань, низький рівень мотивації до військової служби, займаній посаді не відповідає. Також поза увагою суду залишилась інформація щодо самовільного залишення ОСОБА_6 військової частини.
Посилалася на те, що судом першої інстанції не враховано суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке посягає не лише на суспільні відносини у сфері обігу зброї, бойових припасів та вибухових речовин, а і опосередковано посягає на інші об'єкти, а саме громадську безпеку в цілому, можливість заподіяння шкоди життю і здоров'ю невизначеного кола осіб.
На думку сторони обвинувачення, призначене ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст.75 КК України є необґрунтованим, у зв'язку із чим судом допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, що згідно з п.4 ч.1, ч.2 ст.409 КПК України є підставами для скасування судового рішення.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просила вирок Ярмолинецького районного суду від 20 січня 2025 року скасувати, а кримінальне провадження щодо обвинуваченого за ч.1 ст.263 КК України закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
Уважала, що висновки суду першої інстанції, викладені у вироку, не відповідають обставинам кримінального провадження, а також при ухваленні вироку мало місце істотне порушення вимог процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є підставою, відповідно до вимог ст.409 КПК України для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.
Зазначала, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на письмових доказах, отриманих у результаті процесуальних дій, які були проведені з грубим порушенням встановлених чинним процесуальним законодавством вимог, а тому вони є недопустимими і не можуть бути використані судом при прийнятті рішення, а також на показаннях свідків, суперечність між якими судом не була усунута.
Зауважувала, що обвинувачений у своїх поясненнях неодноразово посилався на те, що заява про дозвіл на огляд домоволодіння була написана ним під тиском, він не розумів, у зв'язку з чим вимагається доступ до володіння, які є підстави для проведення відповідних дій, які саме дії плануються провести, що спростовує добровільність його згоди та виключає можливість суду ґрунтувати вирок на цій обставині. На думку захисту, зазначені обставини підлягали критичній оцінці місцевим судом.
Посилалася на те, що в матеріалах справи відсутні докази щодо виявлення слідством у обвинуваченого вибухової речовини, яка здатна вибухнути та уразити живу ціль, знищити чи пошкодити оточуюче середовище. Наразі об'єкт дослідження знищений, отже, отримати належні для обвинувачення докази неможливо.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з викладом змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги; прокурора ОСОБА_5 , який підтримав апеляційну скаргу прокурора з викладених у ній мотивів та заперечив проти апеляційної скарги сторони захисту; заперечення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника адвоката ОСОБА_7 проти задоволення апеляційної скарги прокурора та пояснення на підтримання своєї апеляційної скарги з викладених у ній мотивів; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши часткове судове слідство, колегія суддів приходить до висновку про таке.
Згідно з вимогами ч.1 ст.404 КПК України, рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції під час розгляду цього кримінального провадження цих вимог закону в цілому дотримався, ретельно дослідив зібрані в провадженні докази в їх сукупності, надав цим доказам належну юридичну оцінку, правильно встановив фактичні обставини провадження та обґрунтовано визнав ОСОБА_6 винним у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_6 у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, перебуваючи на бойовому завданні в Харківській області, знайшов споряджений корпус промислово виготовленої бойової ручної осколкової оборонної гранати «Ф-1», та усвідомлюючи, що він містить у своєму складі бризантну вибухову речовину, яка придатна для здійснення вибуху, помістив у свою сумку, тим самим умисно незаконно придбав бризантну вибухову речовину.
Згодом ОСОБА_6 , діючи із прямим умислом, у невстановлений досудовим розслідуванням день, час та спосіб транспортував попередньо придбану ним за вищевказаних обставин бризантну вибухову речовину, яка містилась у спорядженому корпусі промислово виготовленої бойової ручної осколкової оборонної гранати «Ф-1», з території Харківської області (точного місця досудовим розслідуванням не встановлено), до свого місця проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , де продовжив умисно, незаконно, без передбаченого законом дозволу зберігати зазначену вибухову речовину до 03.05.2024.
За результатами проведеного огляду 03.05.2024 працівниками Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у ОСОБА_6 виявлено та вилучено вибухову речовину, яка містилась у спорядженому корпусі промислово виготовленої бойової ручної осколкової оборонної гранати «Ф-1», та яка придатна для здійснення вибуху.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у придбанні, носінні та зберіганні вибухової речовини без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.263 КК України.
Під час судового розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій обвинувачений ОСОБА_6 свою вину не визнав та пояснив, що приблизно на початку квітня (можливо в кінці березня) 2024 року він привіз із зони бойових дій, а саме з Донецької області, корпус гранати без запалу як сувенір, хотів зробити з неї попільничку, але не встиг. Привіз її додому та зберігав у сейфі в своїй кімнаті і нікому не показував, але дружина могла її випадково побачити.
Через 2-3 дні він викинув її в посадку далеко від будинку, а приблизно через два тижні поїхав і забрав її додому. Вона була в нього в сейфі, потім він кинув її на ліжко. Він не знав назву речовини, що була всередині корпусу, і не знав, що вона несе загрозу, він був упевнений що загрози немає.
03 травня 2024 року до нього прийшли працівники поліції перевіряти зброю. Потім шукали гранату, його не пускали до хати. В будинок зайшли сапери, корпус гранати не знайшли, запитали де родичі, він відповів, що вони поїхали.
Також пояснив, що раніше, до проведення даного огляду, коли саме він не пам'ятає, його дочка забрала гранату. Працівники поліції подзвонили до його дочки, вона приїхала, привезла гранату, пішла в хату, винесла її та дала її в руки вибухотехнікам. Потім йому дали гранату, щоб він поставив її під подушку, а тоді знімали відео.
Незважаючи на заперечення винуватості обвинуваченим ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, місцевий суд на обґрунтування його вини послався на сукупність таких доказів.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показала, що є дружиною обвинуваченого. Навесні 2024 року до них приїхала поліція, бо у чоловіка є рушниця. Були дільничний і ще одна поліцейська. Вони зайшли в кімнату, а коли вийшли, то дільничний запитав, чи вона нічого не бачила. Вона сказала, що коли перестеляла ліжко, то бачила під подушкою муляж гранати чи щось схоже, чоловік казав, що вона без запалу. Після цього дільничний почав викликати саперів, а вони з дочкою і внучкою поїхали до лікарні. Коли вона повернулася, то нікого вже не було.
Також показала, що під час конфлікту, коли чоловік був випивший, він показував гранату. Приблизно через тиждень після цього приїхали працівники поліції. До цього часу граната була вдома, вона бачила її під подушкою.
Свідок ОСОБА_9 місцевому суду показав, що є старшим дільничним інспектором ВнП №3 ХРУП ГУНП в Хмельницькій області.
03 травня 2024 року під час перевірки зброї у ОСОБА_6 за місцем його проживання, його дружина повідомила, що в будинку є предмет, схожий на гранату, яку чоловік зберігає в кімнаті. Після цього він викликав працівників поліції та слідчо-оперативну групу. Він запросив до слідчої дії як понятих старосту села Стахова та Бучківського. Коли приїхала слідчо-оперативна група, він покинув місце події. Крім дружини, там ще була дочка ОСОБА_6 і її дитина.
Під час огляду, коли виявили гранату, та під час складання відповідного протоколу, він участі не брав. Перед цим він заходив у будинок для перевірки зброї, ОСОБА_6 дав на це дозвіл. Із сейфу було вилучено три одиниці мисливської зброї. З ним разом до будинку заходили дружина і дочка ОСОБА_10 . Під час цієї перевірки він запитав у ОСОБА_10 , чи є ще щось заборонене, на що останній відповів, що немає.
Свідок ОСОБА_11 місцевому суду показала, що працює слідчою ВРЗЗСВ ХРУП ГУНП в Хмельницькій області. Надійшло повідомлення від дружини ОСОБА_6 про те, що її чоловік зберігає гранату. Коли вони приїхали на місце, то ОСОБА_6 повідомив, що дійсно із зони бойових дій він привіз гранату, з якої хотів зробити попільничку. Він дав дозвіл на проведення огляду будинку. Під час огляду було вилучено корпус гранати. Перед цим ОСОБА_10 говорив, що граната в його кімнаті.
Також свідок показала, що в будинок заходили лише один раз усі разом і проводили огляд. Присутніми при огляді були вона, поняті, експерт-криміналіст, вибухотехніки. Корпус гранати знайшли в кімнаті на ліжку, хто саме знайшов, вона не пам'ятає. ОСОБА_10 під час огляду все визнавав.
Свідок ОСОБА_12 суду показав, що працює старшим інспектором з особливих доручень ВВТС ГУНП в Хмельницькій області. У травні 2024 року була вказівка від керівництва виїхати за відповідною адресою в житловий будинок, оскільки виявлена граната.
Коли вони приїхали, то чекали, щоб слідча почала слідчі дії. Слідча розпитувала ОСОБА_10 куди йти. Коли слідча сказала заходити, вони зайшли в хату, там була веранда, коридор. Потім маленька кімната, там всі не поміщалися і він одразу пішов у другу кімнату складати акти. У цей час принесли упакований корпус гранати, він написав маркування. Корпус гранати містив тротил, що відноситься до категорії обмежено небезпечний. Особисто він не був присутній при виявленні корпусу гранати, його приніс колега, коли він писав акти. Хто виявив корпус гранати, він не знає. Він заходив у хату один раз, під час огляду проводилася відеозйомка. Він підписував протокол огляду, оскільки зафіксував виявлений корпус гранати.
Свідок ОСОБА_13 суду показав, що працює старшим інспектором ВВТС ГУНП в Хмельницькій області. У травні 2024 року він виїхав за вказівкою безпосереднього командира на місце події. Під час огляду проводилась відеофіксація. Слідча сказала, що в будинку є вибухонебезпечний предмет. Коли зайшли в будинок, то знайшли корпус від гранати Ф-1 у кімнаті зліва, де саме, він не пам'ятає. Він особисто заходив у будинок і до закінчення слідчої дії не виходив. ОСОБА_6 говорив, що привіз гранату, щоб зробити з неї попільничку. Цей корпус гранати є обмежено небезпечним предметом.
Також ствердив, що вони з колегою залучалися як спеціалісти. Небезпечний предмет може знайти слідчо-оперативна група або вони і якщо такий предмет знайшли, то вони починають працювати. Він особисто не пам'ятає хто знайшов корпус від гранати, але дочка ОСОБА_10 не виносила гранату.
Допитаний як свідок ОСОБА_14 місцевому суду показав, що в селі Кадиївка його зупинив поліцейський ОСОБА_15 біля будинку ОСОБА_6 та запропонував бути понятим при обшуку для відшукання гранати. Він погодився, пішов на подвір'я, там було 5-6 поліцейських, ще був другий свідок - голова села ОСОБА_16 та обвинувачений ОСОБА_6 . Останній у своїй кімнаті показав і віддав предмет, схожий на гранату, піротехнікам, який упакували в спеціальний пакет. У хату заходили один раз. Після обшуку він бачив дочку ОСОБА_10 біля подвір'я, до того він її не бачив, бо приїхав швидше за неї.
Свідок ОСОБА_17 в місцевому суді показала, що обвинувачений ОСОБА_6 є її батьком. Коли вони з мамою були в Ярмолинцях, зателефонував слідчий, щоб вона приїхала додому. Вона приїхала, зайшла в будинок, прийшла до батька в кімнату, підійшла до ліжка, зробила обшук і знайшла під ліжком корпус гранати, який віддала людям з мінно-вибухової справи, що були на подвір'ї. Після цього вона вийшла з подвір'я, сіла в машину та поїхала. Коли повернулася, то на подвір'ї і в будинку вже нікого не було.
Вона заходила в хату перша, тому не знає, хто ще заходив за нею. Коли вона була на порозі, все знімали на камеру. Батько того дня був випивший. Раніше про гранату вона не чула і не бачила її.
Однак, пізніше показала, що бачила муляж гранати в батька в руках приблизно через тиждень після того як він повернувся зі ОСОБА_18 . Вона не запитувала у нього про це.
Допитаний свідок ОСОБА_19 у місцевому суді показав, що дільничний запросив його бути понятим під час вилучення гранати в с. Кадиївка. На подвір'ї були піротехніки і працівники поліції - начальник відділу, дільничний, опергрупа. Дочка ОСОБА_10 приїхала і поїхала, що вона робила, він не знає.
Також показав, що перший раз всі зайшли до хати, гранату не знайшли. Подзвонили дочці ОСОБА_10 , вона приїхала, сказала, що граната під подушкою, в неї в руках нічого не було. Всі зайшли в будинок, з-під подушки вилучили гранату. Спочатку зайшли у веранду, два рази повернули наліво і зайшли в кімнату, в якій знайшли гранату. В будинок заходили піротехніки, власник - ОСОБА_10 , працівник поліції і свідки (поняті) - він і ще один чоловік. Гранату витягли з-під подушки, яка була на ліжку. Він особисто бачив це з коридору. Їм показали гранату, яку помістили в контейнер, і вони вийшли на вулицю.
Водночас, місцевий суд з наведенням відповідних мотивів не взяв до уваги показання обвинуваченого, свідка ОСОБА_17 та свідка ОСОБА_19 щодо обставин проведення огляду місця події та його фіксування, оскільки їхні показання не підтверджені іншими об'єктивними доказами, дослідженими судом.
Також суд першої інстанції врахував те, що обвинувачений під час його допиту змінював показання щодо певних обставин, зокрема, щодо ролі доньки у виявленні гранати: спочатку вказував, що вона забрала гранату, а після дзвінка поліції привезла її і віддала піротехнікам; пізніше вказував, що після дзвінка поліції вона приїхала додому і знайшла гранату в нього кімнаті.
Винуватість ОСОБА_6 підтверджена належними та допустимими іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження і дослідженими безпосередньо місцевим судом:
- відомостями протоколу огляду місця події від 03.05.2024, ілюстративної таблиці та відеозапису до протоколу огляду, з яких вбачається, що місцем огляду є домоволодіння АДРЕСА_1 . При огляді кімнати, зокрема, ліжка, під подушкою виявлено корпус ручної гранати оборонного типу «Ф-1» з маркуванням на донній частині "10794-78Т", який вилучено та поміщено до сейф-пакету АБ 019729. Цей корпус гранати належить до категорії - обмежено небезпечний та поміщено до кімнати зберігання ВМ ВВТС ГУНП в Хмельницькій області на тимчасове зберігання до проведення експертизи;
- відеозаписом огляду місця події від 03.05.2024, з якого випливає, що огляд домоволодіння ОСОБА_6 проводився з його дозволу та в його присутності, а також у присутності понятих ОСОБА_19 та ОСОБА_14 . Учасникам було роз'яснено їхні права та зазначено, що від дружини ОСОБА_6 надійшло повідомлення про те, що за місцем їхнього проживання може бути граната. Учасники огляду пройшли в будинок, де в одній з кімнат ОСОБА_6 показав, що граната лежить на ліжку під подушкою. Спеціаліст-вибухотехнік узяв предмет, схожий на гранату. При цьому ОСОБА_6 повідомив, що привіз її із зони бойових дій близько місяця назад, щоб зробити попільничку. Визнав, що зберігав гранату і не мав зауважень щодо проведеної слідчої дії;
- актом перевірки об'єкта на наявність вибухових матеріалів №144 від 03.05.2024, з якого слідує, що під час огляду домоволодіння ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено корпус гранати «Ф-1» з маркуванням на донній частині "10794-78Т";
- висновком судової вибухотехнічної експертизи №СЕ-19/123-24/5553-ВТХ від 31.05.2024, з якого вбачається, що предмет, вилучений 03.05.2024 під час проведення огляду місця події, є спорядженим корпусом промислово виготовленої бойової ручної осколкової оборонної гранати «Ф-1». Цей предмет містить у своєму складі бризантну вибухову речовину. Ця вибухова речовина придатна для здійснення вибуху.
Наявні в матеріалах кримінального провадження докази є достатніми, логічними, послідовними, узгоджуються між собою і поза розумним сумнівом доводять винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та спростовують доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 в апеляційній скарзі про невстановлення достатніх доказів для доведеності винуватості обвинуваченого та щодо істотного порушення вимог процесуального закону, які є аналогічними її ж твердженням у суді першої інстанції, який дав вичерпні та аргументовані відповіді на них, з чим погоджується й апеляційний суд.
Водночас колегія суддів уважає, що доводи апеляційної скарги прокурора є слушними та обґрунтованими в частині призначеного покарання.
Згідно зі ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Відповідно до ст.65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Визначаючи ступінь тяжкості кримінального правопорушення, суд повинен виходити з усіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву та мети, способу і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали, тощо.
У силу вимог ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
На думку колегії суддів, зазначені вимоги місцевим судом не були дотримані повною мірою.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Призначаючи ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст.75 КК України, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, якого зовсім не обґрунтував, про можливість його виправлення без відбування покарання та неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосував закон, який не підлягав застосуванню.
Зокрема, місцевим судом не повною мірою враховано, що ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст.12 КК України вчинив умисне тяжке кримінальне правопорушення, пов'язане з незаконним поводженням із бойовими припасами, які під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, могли бути використані за цільовим призначенням у ході бойових дій.
Такі дії ОСОБА_6 прямо посягають не лише на суспільні відносини у сфері обігу зброї, бойових припасів та вибухових речовин, а й опосередковано посягають на інші об'єкти, а саме громадську безпеку в цілому, можливість заподіяння шкоди життю і здоров'ю невизначеного кола осіб.
Отже, призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст.75 КК України не можна визнати обґрунтованим, у зв'язку з чим суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосував норму закону, яка не підлягала застосуванню, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість покарання.
З огляду на викладене, призначене обвинуваченому покарання із застосуванням ст.75 КК України в даному випадку не буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Відповідно до усталеної судової практики особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Також колегія суддів ураховує, що обвинувачений ОСОБА_6 фактично винуватість не визнав, його процесуальну поведінку під час розгляду провадження в суді першої інстанції, коли до нього неодноразово застосовувався привід через його нез'явлення в судові засідання без поважних причин.
Також ураховується, що ОСОБА_6 є учасником бойових дій, з лютого 2022 року по березень 2024 року, будучи мобілізованим, виконував обов'язок щодо захисту України від збройної агресії рф; перебуває під наглядом лікаря-нарколога з 2020 року, за місцем проживання характеризується позитивно, за місцем служби - негативно.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, судом не встановлено.
Отже, ухвалюючи свій вирок, колегія суддів апеляційного суду враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення та його наслідки, відомості про особу винного.
З огляду на викладене, на переконання колегії суддів, обвинуваченому ОСОБА_6 слід призначити покарання за ч.1 ст.263 КК України у виді реального позбавлення волі в мінімальному розмірі.
Саме таке покарання за своїм видом і розміром відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, та повною мірою відповідатиме меті покарання, визначеній у ст.50 КК України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно з п.2 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 418, 420, 424, 426, 532 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 20 січня 2025 року щодо ОСОБА_6 в частині призначення покарання скасувати.
Ухвалити новий вирок.
ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 обчислювати з часу його затримання.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
На вирок може бути подана касаційна скарга до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3