Справа № 308/121/25
24.03.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря: ОСОБА_4 ,
учасників судового розгляду: адвоката - ОСОБА_5 , прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження № 11-сс/4806/85/25 за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_5 , в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 лютого 2025 року,
Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 лютого 2025 року частково задоволено прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_6 , заявлене у кримінальному провадженні за №12025070000000004, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.01.2025 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 263 КК України, про арешт майна.
Накладено арешт із забороною користування, розпорядження та відчуження на вилучені 04.01.2025 року в ході обшуку за адресою АДРЕСА_1 куртку синього кольору без маркувань; джинси синього кольору марки «Levis»; кросівки чорного кольору марки «The North Face»; мобільний телефон марки «iPhone 7», ІМЕІ: НОМЕР_1 ; мобільний телефон марки «Redmi» ІМЕІ 1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , з номером телефону НОМЕР_4 ; мобільний телефон марки «Самсунг», ІМЕІ: НОМЕР_5 , з номером телефону НОМЕР_6 .
В задоволенні решти вимог клопотання - відмовлено.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурор Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з клопотанням про арешт майна в межах кримінального провадження №12025070000000004, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 263 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 03.01.2025 року.
Слідчий суддя в ухвалі суду вказав, що матеріалами клопотання підтверджується факт здійснення досудового розслідування за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 263 КК України, тоді як вказане у клопотанні майно (окрім тимчасово вилучених грошових коштів номіналом 500 грн, у кількості 9 шт. (загальною сумою 4500 грн.); грошових коштів номіналом 200 грн, у кількості 1 шт.; грошових коштів номіналом 100 грн, у кількості 5 шт. (загальною сумою 500 грн.); грошових коштів номіналом 50 грн, у кількості 5 шт. (загальною сумою 250 грн.); грошових коштів номіналом 20 грн, у кількості 16 шт. (загальною сумою 320 грн.); грошових коштів номіналом 10 грн, у кількості 2 шт. (загальною сумою 20 грн.); грошових коштів номіналом 5 грн, у кількості 2 шт. (загальною сумою 10 грн.); банківської картки «Приват Банк» № НОМЕР_7 ) має значення для досудового розслідування та є доказом у кримінальному провадженні.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_7 вказує на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою, такою, що не відповідає вимогам КПК та істотно порушує його вимоги, внаслідок чого підлягає скасуванню. Просить ухвалу слідчого судді скасувати та відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.
Заслухавши суддю-доповідача, адвоката ОСОБА_5 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, прокурора - ОСОБА_6 , який заперечив доводам апеляційної скарги, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
ЄСПЛ нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98) (справа «East/West Alliance Limited» проти України).
Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні прокурора повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна.
Вказана норма також узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Задовольняючи клопотання прокурора про арешт майна, слідчий суддя прийшов до висновку, що матеріали клопотання про арешт майна та додані до нього матеріали вказують, що вище зазначене майно може зберігати на собі сліди або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що вказує на його відповідність ст. 98 КПК України.
Колегія суддів не повністю погоджується з висновком слідчого судді, виходячи з наступного.
Встановлено, що згідно витягу з ЄРДР Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025070000000004 від 03.01.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 263 КК України.
Постановою слідчого від 05.01.2025 року вилучені під час проведення невідкладного обшуку 04.01.2025 року за адресою АДРЕСА_1 речі, а саме куртку синього кольору без маркувань; джинси синього кольору марки «Levis»; кросівки чорного кольору марки «The North Face»; грошові кошти номіналом 500 грн, у кількості 9 шт. (загальною сумою 4500 грн.); грошові кошти номіналом 200 грн, у кількості 1 шт.; грошові кошти номіналом 100 грн, у кількості 5 шт. (загальною сумою 500 грн.); грошові кошти номіналом 50 грн, у кількості 5 шт. (загальною сумою 250 грн.); грошові кошти номіналом 20 грн, у кількості 16 шт. (загальною сумою 320 грн.); грошові кошти номіналом 10 грн, у кількості 2 шт. (загальною сумою 20 грн.); грошові кошти номіналом 5 грн, у кількості 2 шт. (загальною сумою 10 грн.); банківську картку «Приват Банк» № НОМЕР_7 ; мобільний телефон марки «iPhone 7», ІМЕІ: НОМЕР_1 ; мобільний телефон марки «Redmi» ІМЕІ 1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , з номером телефону НОМЕР_4 ; мобільний телефон марки «Самсунг», ІМЕІ: НОМЕР_5 , з номером телефону НОМЕР_6 , визнано речовими доказами в кримінальному провадженні №12025070000000004.
Арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
Проте, при вирішенні питання про арешт майна, а саме мобільного телефону марки «iPhone 7», ІМЕІ: НОМЕР_1 , слідчий суддя належним чином не перевірив та не обґрунтував мету та правову підставу для арешту, пославшись лише на необхідність збереження речових доказів.
При цьому, мобільний телефон марки «iPhone 7», ІМЕІ: НОМЕР_1 , який належить дружині ОСОБА_8 , яка не є учасником вчиненого кримінального правопорушення, а отже не відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України. Зазначений об'єкт не був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберег на собі його сліди, не містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, не є об'єктом кримінально протиправних дій та не набуті кримінально протиправним шляхом.
Отже, органом досудового розслідування не доведено мету та наявність підстав для арешту вище вказаного майна.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що при вирішенні питання про арешт майна, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, слідчий суддя повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу арешту майна; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального судочинства.
Проте, слідчим суддею не враховано, що ОСОБА_8 не є підозрюваною у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № №12025070000000004 від 03.01.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.296 КК України та не є підозрюваною у вчиненні будь-якого іншого кримінального правопорушення.
Рішення слідчого про визнання вилученого майна речовим доказом у цьому кримінальному провадженні, на що є посилання у клопотанні прокурора, не може бути безумовною підставою для арешту майна.
Крім того, прокурором як під час розгляду клопотання слідчим суддею, так і під час апеляційного розгляду не було доведено наявність підстав та необхідність арешту майна на мобільний телефон марки «iPhone 7», ІМЕІ: НОМЕР_1 , не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, а тому колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання в частині про арешт майна на мобільний телефон марки «iPhone 7», ІМЕІ: НОМЕР_1 .
Враховуючи викладене, на переконання колегії суддів, клопотання прокурора не містить чітких підстав, у зв'язку з якими потрібно накласти арешт на майно яке є власністю ОСОБА_8 .
При цьому, зазначаючи як підставу накладення арешту, прокурор в клопотанні не вказав, які конкретно відомості містить вказане майно, на яке необхідно накласти арешт, для встановлення яких саме обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.296 КК України.
Відтак, втручання у права та інтереси законного володільця та накладення арешту, за відсутності доказів того, що це може призвести до наслідків, які можуть перешкодити даному кримінальному провадженню, призвести до приховування, пошкодження, знищення тощо, не є розумним та співмірним. Отже, підстави для накладення арешту на майно яке є власністю ОСОБА_8 , відсутні.
Будь-яких інших, законних підстав визначених кримінальним процесуальним законом для арешту майна, ні прокурором у клопотанні, ні під час апеляційного розгляду не надано.
Отже слідчим суддею не були дотримані вимога ч. 2 ст. 173 КПК України, яка зобов'язує слідчого суддю при вирішенні питання про арешт майна враховувати окрім правових підстав для арешту майна, ще й наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Згідно ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором не доведено обґрунтованості накладення арешту на майно ОСОБА_8 , і яким чином незастосування цього заходу забезпечення кримінального провадження може вплинути на обмеження можливостей органу досудового розслідування.
За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_5 , в інтересах ОСОБА_7 підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 лютого 2025 року, як незаконне підлягає частковому скасуванню.
Керуючись ст. ст. 170-173, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 лютого 2025 року - скасувати.
Клопотання прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_6 , заявлене у кримінальному провадженні за №12025070000000004, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.01.2025 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 263 КК України, про арешт майна - задовольнити частково.
Накласти арешт на із забороною користування, розпорядження та відчуження на вилучені 04.01.2025 року в ході обшуку за адресою АДРЕСА_1 куртку синього кольору без маркувань; джинси синього кольору марки «Levis»; кросівки чорного кольору марки «The North Face»; мобільний телефон марки «Redmi» ІМЕІ 1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , з номером телефону НОМЕР_4 ; мобільний телефон марки «Самсунг», ІМЕІ: НОМЕР_5 , з номером телефону НОМЕР_6 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді