Справа № 308/8857/16-ц
Іменем України
11 березня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого - Джуги С.Д.
суддів - Собослоя Г.Г., Кожух О.А.
з участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мигальчич Людмила Анатоліївна, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 листопада 2023 року у складі судді Малюка В.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частини будинковолодіння спільною сумісною власністю подружжя, виключення частини майна із складу спадкового майна, виділення частини майна в натурі та визнання права власності на частку майна,-
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, виключення із складу спадкового майна та визнання права власності на майно.
Позов мотивовано тим, що в період з квітня 1987 року по березень 1990 року і з березня 1994 по 09.10.1997 вони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
У березні 1996 р. ОСОБА_1 показав недобудову, яка їй сподобалась і вона погодилася на купівлю за 17000,00 дол. США. Під час фактичних шлюбних відносин та спільного проживання з відповідачем ними набуто у власність нерухоме майно, а саме: недобудований житловий будинок по АДРЕСА_1 ступінь готовності 61% та земельну ділянку на якій він розміщений площею 0.1097 га, кадастровий номер 2124880301:03:002:0024.
ОСОБА_1 спірну земельну ділянку та будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , оформив на свою матір, хоча фактично це майно було куплене, а будинок добудовувався на спільні з позивачкою кошти. Вона займалася в ансамблі, виїжджала на гастролі за кордон, мала дуже хороші заробітки.
Позивачка зазначає, що довіряла відповідачу, тому ніколи не вникала у правовстановлюючі документи, ніколи не бачила цей договір і постійно вважала, що ОСОБА_1 оформив будинок на себе. Будинок продовжував будуватися за кошти, що були виручені позивачкою від продажу квартири, автомашини та земельної ділянки з недобудовою в с. Сторожниця.
05.05.1997 ОСОБА_2 і ОСОБА_1 переїхали у недобудований будинок в с. Баранинці, мати відповідача в будинку не проживала і не реєструвалася, жодного разу не казала, що будинок зареєстровано на неї.
09.10.1997 сторони зареєстрували шлюб, ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народилася друга донька ОСОБА_3 .
Сторони продовжували добудовувати будинок, мати ОСОБА_1 у цьому участі не брала, комунальні послуги не оплачувала, договір купівлі-продажу в БТІ не зареєструвала. Всі документи на здачу будинку в експлуатацію, як виявилося, відповідач виготовляв потай від позивачки.
Протягом 1997-2012 рр. сторони увесь час щось добудовували в будинку, ремонтували, облаштовували, купляли і міняли необхідну техніку, впорядковували прибудинкову територію, земельну ділянку (збудували огорожу з належної позивачу цегли, забетонували доріжки, зробили перепланування в будинку, замінили вікна і двері, поштукатурили будинок, розширили кухню, переробили котельню, замінили труби опалення, встановили автоматичні гаражні ворота тощо).
У 2006 році будинок фактично був побудований, його ступінь готовності складала 100%.
Позивачка зазначає, що будинок АДРЕСА_1 є її та неповнолітньої доньки Лівії єдиним житлом.
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14.03.2013 шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірвано, доньку ОСОБА_3 залишено при матері, позивачка із дитиною проживає у вищезгаданому будинку в с. Баранинці.
Тільки після розірвання шлюбу, у зв'язку з позовом ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування та судовими процесами позивачка дізналася, що стороною договору купівлі-продажу будинку була мати ОСОБА_1 , хоча вона не могла купити будинок і земельну ділянку, бо все життя працювала вчителем і методистом та не мала достатніх коштів. Натомість має місце обман позивачки, яка всі свої кошти вклала у цей будинок.
За вказаних обставин, позивач просила суд визнати 39% будинковолодіння АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виключити 39% будинковолодіння АДРЕСА_1 зі складу спадкового майна ОСОБА_4 , яке прийняв у складі спадкового майна ОСОБА_1 , виділити в натурі 30% та визнати за ОСОБА_2 право власності на 30 % у будинковолодінні АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій воно розташоване, кадастровий номер 2124880301:03:002:0024.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 листопада 2023 року позов задоволено частково.
Визнано 39% будинковолодіння АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Виключено 39% будинковолодіння АДРЕСА_1 зі складу спадкового майна ОСОБА_4 , яке прийняв у складі спадкового майна ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 19,5 % у будинковолодінні АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій воно розташоване, кадастровий номер 2124880301:03:002:0024.
В решті вимог позову - відмовлено.
Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 листопада 2023 року заяву ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 37,5% з суми понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, що становить 11 625грн., та 62,5% з суми сплаченого позивачем судового збору, що становить 172,25 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мигальчич Людмила Анатоліївна, просить скасувати рішення від 13 листопада 2023 року та ухвалити у даній справі нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд проігнорував та не врахував рішення суду у справі № 308/14441/13-ц, що набрало законної сили, яке має приюдиційне значення та яким встановлено, що будинковолодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій воно розташоване, має статус спадкового майна, власником якого була мати відповідача ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_6 , а в подальшому став відповідач ОСОБА_1 , за яким визнано право власності на дане спадкове майно. Рішенням виконавчого комітету Баранинської сільської ради Ужгородського району №6 від 07.11.2008 року затверджено акт здачі в експлуатацію спірного майна та прийнято рішення про оформлення права власності на спірне майно за ОСОБА_4 з видачею свідоцтва на право власності. Факт участі у купівлі та будівництві житлового будинку ОСОБА_2 не доведено жодними доказами, які надані ОСОБА_2 , і ці саме докази ОСОБА_2 надано у даній справі. Суд першої інтенції зробив переоцінку одних і тих самих доказів не у спосіб визначений ЦПК України і поставив під сумнів вищевказане судове рішення, що суперечить принципу остаточності судового рішення та юридичної визначеності. Також суд в основу судового рішення послався на додатково подані письмові нотаріально завірені заяви ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які є недопустимими доказами та подані після закриття підготовчого засідання, і не могли бути взяті до уваги судом. У рішенні суду не наведено жодного розрахунку, з яких сум та яких порівнянь виходив суд при прийняті рішення про виключення 39% зі спадкової маси та визнання цієї частини домоволодіння спільним сумісним майном подружжя.
Додаткове рішення не оскаржено.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Мигальчич Л.А. підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 , її представник - адвокат Бачинська А.В. в судовому засіданні просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони, представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Задовольняючи частково заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що 39% будинковолодіння АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , 39% даного будинковолодіння підлягає виключенню зі складу спадкового майна ОСОБА_4 , яке прийняв у складі спадкового майна ОСОБА_1 , за ОСОБА_2 необхідно визнати право власності на 19,5 % вказаного будинковолодіння та земельної ділянки, на якій воно розташоване, кадастровий номер 2124880301:03:002:0024.
З даними висновками суду не погоджується колегія суддів, оскільки такі не ґрунтуються на нормам матеріального та процесуального права.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб 09.10.1997 року, який розірваний рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14.03.2013 року.
11.04.1996 року ОСОБА_4 (мати відповідача) уклала з ОСОБА_10 договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Дроботя А.Й. за реєстром №868, відповідно до якого, ОСОБА_10 продав, а ОСОБА_4 купила незавершений будівництвом житловий будинок (61% готовності) та земельну ділянку розміром 0,11 га., що знаходиться в АДРЕСА_2 .
14.12.2006 року ОСОБА_4 видано Баранинською сільської радою державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК №008878 на земельну ділянку площею 0,1097 га, розташованої в АДРЕСА_1 .
Відповідно до Акту приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта індивідуального житлового будинку від 18.12.2006 року, приймальною комісією було вирішено питання про прийняття в експлуатацію індивідуального житлового будинку, розміщеного в АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,11 га., пред'явлений забудовником ОСОБА_4 .
Рішенням виконавчого комітету Баранинської сільської ради Ужгородського району № 6 від 07.11.2008 року вирішено: прийняти індивідуальний житловий будинок в експлуатацію гр. ОСОБА_4 , який розташований в АДРЕСА_1 ; затвердити акт здачі в експлуатацію житлового будинку в АДРЕСА_1 ; оформити право власності на індивідуальний житловий будинок в АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 ; Ужгородському районному комунальному (бюро) технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна виготовити свідоцтво про право власності на житловий будинок та надвірні споруди та зареєструвати.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, після чого відкрилась спадщина, яка складалася, у тому числі із домоволодіння - житлового будинку, розташованого на земельній ділянці пл. 0,1097 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14.03.2013 шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірвано, доньку ОСОБА_3 залишено з матір'ю.
З довідки виданої сільським головою Баранинської сільської ради за № 2215 від 15.09.2016 р. вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_11 зареєстровані та проживають з 1997 року, за адресою АДРЕСА_1 .
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 28.07.2014 у справі №308/14441/13-ц позов ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування задоволено: визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_3 та на домоволодіння - житловий будинок з надвірними спорудами, розташований на земельній ділянці площею 0,1097 га, призначеній для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 2124880301:03:002:0024, за адресою: АДРЕСА_1 ; у позові ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна, відмовлено.
Вказане рішення суду, залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 06.02.2015 року.
Згідно Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 70414582, на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28.07.2014 у справі №308/14441/13-ц, державним реєстратором 11.07.2016 року за відповідачем ОСОБА_1 здійснено державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка кадастровий номер 2124880301:03:002:0024.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із ч.1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач ОСОБА_2 посилається, що в період з квітня 1987 року по березень 1990 року і з березня 1994 по 09.10.1997 вона разом з ОСОБА_1 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Під час фактичних шлюбних відносин та спільного проживання з відповідачем ними набуто у власність нерухоме майно, а саме: недобудований житловий будинок по АДРЕСА_1 ступінь готовності 61% та земельну ділянку на якій він розміщений площею 0.1097 га, кадастровий номер 2124880301:03:002:0024.
Протягом 1997-2012 рр. сторони увесь час щось добудовували в будинку, ремонтували, облаштовували, купляли і міняли необхідну техніку, впорядковували прибудинкову територію, земельну ділянку (збудували огорожу з належної позивачу цегли, забетонували доріжки, зробили перепланування в будинку, замінили вікна і двері, поштукатурили будинок, розширили кухню, переробили котельню, замінили труби опалення, встановили автоматичні гаражні ворота тощо). У 2006 році будинок фактично був побудований, його ступінь готовності складала 100%.
Такі доводи позивача не підтверджені матеріалами справи та не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.
Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. (ст.80 ЦПК України).
Згідно з приписами ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Ужгородського міськрайоннного суду від 02.12.2014 у справі №308/2941/14-ц заяву ОСОБА_2 задоволено, встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з квітня 1987 року по березень 1990 року і з березня 1994 по 09.10.1997. Однак, ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 06.02.2015 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02.12.2014 скасовано, заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду внаслідок наявності спору про право.
Позивачкою ОСОБА_2 нічим не підтверджено і не доведено, що на момент укладення (11.04.1996 р.) матір'ю відповідача ОСОБА_4 договору купівлі-продажу спірного будинку, вона проживала однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_1 та мала будь - які права щодо придбаного матір'ю відповідача об'єкту нерухомості, а шлюб з відповідачем нею укладено 09.10.1997року.
Більше того, необхідно зазначити, що проживання однією сім'єю за КпШС України, який діяв на момент укладення вказаного договору, не породжувало прав та обов'язків подружжя, такі права та обов'язки породжував лише шлюб укладений в органах реєстрації громадянського стану.
З врахуванням наведеного безпідставними є твердження позивачки, що під час шлюбних відносин та спільного проживання з відповідачем ними набуто у власність недобудований житловий будинок по АДРЕСА_1 ступінь готовності 61% та земельну ділянку на якій він розміщений площею 0.1097 га, кадастровий номер 2124880301:03:002:0024.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 28.07.2014 у справі №308/14441/13-ц, яке набрало законної сили, за відповідачем ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування на домоволодіння - житловий будинок з надвірними спорудами, розташований на земельній ділянці площею 0,1097 га, призначеній для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 2124880301:03:002:0024, за адресою: АДРЕСА_1 , а у позові ОСОБА_2 про визнання договору купілі - продажу недійсним, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна, відмовлено.
Даним рішенням встановлено, що спірний будинок 61% готовності набутий у власність матір'ю відповідача ОСОБА_4 , нею добудований, нею в установленому законом порядку ведений в експлуатацію, на нього оформлено за ОСОБА_4 право власності, і такий входить до складу спадкової маси за померлою ОСОБА_4 , та в порядку спадкування на праві власності в цілому належить відповідачу ОСОБА_1 . Натомість ОСОБА_2 не має жодних прав щодо даного майна.
Зі змісту рішення суду від 28.07.2014 у справі №308/14441/13-ц, та ухвали суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін дане рішення суду, також вбачається, що позивачка ОСОБА_2 у справі №308/14441/13-ц у підтвердження своїх вимог щодо даного майна, наводить такі ж самі аргументи, що і у даній справі. Суд у справі №308/14441/13-ц надав оцінку її доводам та зазначив, що вона не довела належними та допустимими доказами наявність підстав для пред'явлення вимог на майно (його певну частину), що входить до спадкової маси,отже, не має права відповідних вимог.
У поданому позові позивачка вказує, що: «Протягом 1997-2012 рр. сторони увесь час щось добудовували в будинку, ремонтували, облаштовували, купляли і міняли необхідну техніку, впорядковували прибудинкову територію, земельну ділянку (збудували огорожу з належної позивачу цегли, забетонували доріжки, зробили перепланування в будинку, замінили вікна і двері, поштукатурили будинок, розширили кухню, переробили котельню, замінили труби опалення, встановили автоматичні гаражні ворота тощо).
Ці ж самі обставини дослівно наведені судом першої інстанції в рішенні, як обставини встановлені судом. Проте, як позивачем так і судом не наведено жодних доказів, якими підтверджені дані обставини.
Нотаріально посвідчені заяви свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . ОСОБА_9 , про проведення у спірному будинку та на подвір'і будинку певних ремонтно-будівельних робіт, не є належними, допустимими та достовірними доказами, якими підтверджуються дані факти.
Ухвалою суду першої інстанції від 01.02.2021 року за клопотанням позивачки та її представника призначено у справі будівельно-технічну та будівельно-оціночну експертизу, для засування, в тому числі і щодо здійснення в період шлюбу сторін добудов, прибудов, реконструкції, інших будівельних робіт у спірному домоволодінні. Однак, така не виконана через не проведення позивачкою її оплати.
Таким чином, позивачем, відповідно ст.ст. 12,13 81 ЦПК України не подано належних, допустимих, достовірних доказів та не доведеного обставин, якими обґрунтовано позов.
Суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, не врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги матеріального права, які регулюють спірні правовідносини між сторонами, а також процесуального права, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази, не дав їм належної правової оцінки та неправомірно частково задовольнив заявлений позов.
Висновки суду першої інстанції ґрунтуються виключно на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За вказаних обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у заявленому позові з вищенаведених підстав.
У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення суду від 27.11.2013 року, яке ніким не оскаржено в апеляційному порядку, втрачає чинність (п.20 постанови Пленуму ВСУ №14 від 18.12.2009).
Згідно ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу. (ч.1, ч.3 п.1 ст.133 ЦПК України).
За подання апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1653,60 грн. Дана сума підлягає стягненню з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу. (ч.3 п.1 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч.1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат ( встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема:1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
Матеріалами справи доведено, що 11.04.2018 року між відповідачем ОСОБА_1 та адвокатом Мигальчич Л.А. було укладено договір про надання правової допомоги. Відповідно до розділу 3 вказаного договору «Розміри та строки оплати за договором» надання юридичної допомоги Адвокатом здійснюється відповідно до Акту приймання - передачі отриманих послуг. Адвокатом долучено Акт прийняття - передачі наданих послуг та проведення готівкових розрахунків між сторонами від 15.11.2023 року в якому міститься перелік послуг та визначення оплати за надані послуги, в розмірі - 31 000 грн.
В суді апеляційної інстанції представник відповідача просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу, яка пов'язана з апеляційним розглядом справи у розмірі 15 000 грн.
Колегія суддів, виходячи із послуг, які надані адвокатом у даній справі та вчинених ним процесуальних дій, як в суді першої інстанції, так в суді апеляційної інстанції, затрачену на них кількість годин та їх вартість, виходячи із критеріїв реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) і розумності, період протягом якого розглядалась справа у суді першої інстанції та надавались відповідачу послуги адвоката, приходить до висновку, що витрати за надання правової допомоги у суді першої інстанції у розмірі 31 000 грн. є обґрунтованими та справедливими, натомість в суді апеляційної інстанції, виходячи з вищенаведених критеріїв, такі слід задовольнити частково у розмірі 5000 грн.
Заходи забезпечення позову вжиті постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року на підставі ч.9 ст. 158 ЦПК України підлягають скасуванню.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мигальчич Людмила Анатоліївна, задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 листопада 2023 року скасувати.
У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частини будинковолодіння спільною сумісною власністю подружжя, виключення частини майна із складу спадкового майна, виділення частини майна в натурі та визнання права власності на частку майна відмовити.
Додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від від 27 листопада 2023 року визнати таким, що втратило чинність.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 31 000 (тридцять одну тисячу) гривень витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, у суді апеляційної інстанції - 5000 (п'ять тисяч) гривен, та 1653 (одну тисячу шістсот п'ятдесят три) гривні сплаченого судового збору.
Заходи забезпечення позову вжиті постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року скасувати.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 21 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: