Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
19.03.2025м. ХарківСправа № 922/4513/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
при секретарі судового засідання Сидоренко О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан" (64712, Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Мечебилове, вул. Центральна, 1) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , зареєстрованого АДРЕСА_2 ); 2) ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , зареєстрованого АДРЕСА_3 ),
про скасування рішення наглядової ради, поновлення на роботі та стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Рибак Я.В.;
відповідача та третіх осіб - Громова А.В.,
Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан", в якому просить:
- визнати незаконними та скасувати рішення Наглядової ради Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан" №19/12/23 від 19.12.2023 та наказ №37 від 21.12.2023;
- поновити ОСОБА_1 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан";
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 303'726,80 грн.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю звільнення позивача з посади директора ТОВ АФ "Лан". Позивач вважає, що обов'язковою умовою виникнення повноважень члена наглядової ради відповідача є укладення з ним відповідного цивільно-правового договору (правочину), а моментом виникнення повноважень члена наглядової ради у відповідної особи - є момент укладення такого договору чи визначений у самому договорі момент набрання ним чинності. Оскільки договори з членами наглядової ради відповідача не укладались, жодних правових підстав для виникнення у членів наглядової ради відповідача повноважень, передбачених Статутом не існувало, відтак, рішення Наглядової ради ТОВ Агрофірми "Лан" № 19/12/23 від 19 грудня 2023 року та Наказ № 37 від 21 грудня 2023 року є незаконними, нечинними, а відтак юридично нікчемними.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.12.2024 відкрито підготовче провадження по справі №922/4513/24 та призначено судове засідання на 15 січня 2025 року о 15:00.
13.01.2025 відповідач подав відзив (вх.№ 883), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що:
- Наглядова рада як орган управління Товариства є створеною та повноважною, а її члени - обраними та наділеними компетенцією, з моменту прийняття відповідного рішення загальними зборами;
- 02 грудня 2020 року, після проведення загальних зборів, на яких було прийнято рішення про створення Наглядової ради та обрання її членів, між членом ради ОСОБА_2 та керівником Товариства ОСОБА_1 був укладений цивільно-правовий договір, яким врегульовані взаємовідносини Товариства та члена Наглядової ради. У той же день, 02 грудня 2020 року, такий же договір був укладений між членом ради ОСОБА_3 та керівником Товариства ОСОБА_1 ;
- у розпорядженні відповідача знаходяться копії цих договорів, оригінали ймовірно знаходяться у позивача;
- позивачем було вчинено низку дій, які свідчать про визнання легітимності та наявності повноважень у Наглядової ради Товариства.
- процедура звільнення позивача з посади директора відбулась у відповідності до вимог КЗпП України, із дотриманням прав та гарантій, передбачених ст. 47, 116 КЗпП України;
- позивачем обрано неефективний спосіб захисту права, оскільки у разі задоволення вимог позивача з підстав, зазначених у позові, рішення про відновлення його на посаді має прийняти Наглядова рада, тобто нелегітимний орган;
- позивачем пропущено строк звернення до суду у справі про звільнення.
20.01.2025 позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 1477), в якій вказав, що державна реєстрація нової редакції Статуту відповідача, якою було передбачено створення Наглядової ради та її повноваження, відбулася лише 03.12.2020, а отже на момент укладення доданих до відзиву копій цивільно-правових договорів з членами наглядової ради від 02.12.2020, Наглядова рада відповідача, як орган управління, та положення нової редакції Статуту щодо цього органу та його повноважень були юридично нікчемними. Крім того, позивач заперечив проти наявності у нього оригіналів договорів, укладених з членами Наглядової ради відповідача, та вказав на норму ч. 6 ст.91 ГПК України, відповідно до якої, якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Позивач також зазначив, що визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України місячний строк на звернення до суду пропущений позивачем з поважних причин та просив поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду із заявленим позовом.
Протокольною ухвалою від 29.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 12 лютого 2025 року о 14:30 год.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.02.2025 вирішено повернутися на стадію підготовчого провадження у справі № 922/4513/24; продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; підготовче засідання відкласти на 26.02.2025 на 15:15 год.
25.02.2025 представник відповідача подав заяви свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.
В судовому засіданні 26.02.2025 оголошено перерву до 05.03.2025 до 14:15 год.
Протокольною ухвалою від 05.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 19 березня 2025 року о 15:00 год.
Представник позивача в судовому засіданні 19.03.2025 позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Представник відповідача та третіх осіб у судовому засіданні 19.03.2025 проти задоволення позовних вимог заперечував.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив такі обставини.
19.06.2003 ОСОБА_1 (надалі - Позивач) призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан" (надалі - Відповідач, Товариство) (наказ №1). Також Позивач є учасником (засновником) Відповідача із часткою у розмірі 30 % у статутному капіталі.
Рішенням учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан" від 02.12.2020, яке оформлене протоколом загальних зборів учасників Відповідача № 02/12/20, було створено Наглядову рада як орган управління; визначено склад Наглядової ради (2 особи) та обрано її членів - учасників товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; затверджено нову редакцію Статуту та визначено компетенцію Наглядової ради відповідно до Статуту Товариства; затверджено нову редакцію Статуту Відповідача, в якій було змінено порядок призначення на посаду директора Відповідача та припинення його повноважень.
03.12.2020 відбулася державна реєстрація вказаного рішення загальних зборів учасників та нової редакції Статуту Відповідача, а відтак це рішення та Статут Відповідача у новій редакції є чинними.
До нової редакції Статуту Відповідача, зокрема, було внесено наступні зміни щодо порядку призначення та припинення повноважень директора:
"7.1. Виконавчим органом є Директор, що обирається Наглядовою радою та здійснює оперативне керівництво його поточною діяльністю…
7.5. Директор обирається на посаду або його повноваження припиняються Наглядовою радою…
7.9. Повноваження Директора можуть бути припинені або (на розсуд Наглядової ради) він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише у випадку та шляхом обрання нового Директора або (на розсуд Наглядової ради) або тимчасового виконуючого обов'язки Директора. У разі припинення повноважень Директора трудовий договір або контракт із ним вважається припиненим".
Отже, відповідно до Статуту Відповідача, з 03.12.2020 органом уповноваженим обирати на посаду Директора та припиняти повноваження останнього є Наглядова рада.
Рішенням Наглядової ради Товариства від 19.12.2023 №19/12/23 директором Товариства з 20.12.2023 обрано ОСОБА_4 та з 19.12.2023 припинено повноваження директора ОСОБА_1
20.12.2023 Товариством подано документи для державної реєстрації вказаного Рішення, яка здійснена 21.12.2023.
21.12.2023 Відповідачем видано Наказ №37 зокрема про звільнення Позивача з посади директора Товариства на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Позивач зазначає, що з будь-якими документами, що стали підставою для припинення повноважень ОСОБА_1 , у тому числі й на його вимогу, Позивача не ознайомили та з цього часу доступ до приміщень Відповідача йому було фізично обмежено іншими учасниками та директором Товариства. 24.01.2024 секретарем Відповідача Позивачу було вручено трудову книжку, в якій містився зроблений за підписом ОСОБА_4 наступний запис: "Звільнено з посади директора ТОВ АФ "Лан" з 19 грудня 2023 р. на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу Законів про працю України у зв'язку із припиненням повноважень. Підстава: Рішення Наглядової ради ТОВ Агрофірми "Лан" № 19/12/23 від 19 грудня 2023 року. Наказ № 37 від 21 грудня 2023 року".
Позивач вважає, що його звільнення було протиправним, оскільки (за відсутності договорів з членами наглядової ради відповідача) жодних правових підстав для виникнення у членів Наглядової ради Відповідача повноважень, передбачених Статутом не існувало.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Як неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, і в постанові від 19.02.2020 у справі №570/1472/19, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
У постанові від 15.09.2020 у справі №205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:
- за правилами цивільного судочинства потрібно розглядати спори, у яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України);
- до юрисдикції господарського суду належать спори, у яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). До 28.03.2014, коли відповідно до пп.1 п.3 Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 10.10.2013 набрала чинності нова редакція п.4 ч.1 ст.12 ГПК, юрисдикція господарського суду поширювалася на вищевказані спори за участю господарських товариств, а з 28.03.2014 - за участю будь-яких юридичних осіб.
Оскільки в даному випадку повноваження Позивача як директора Відповідача припинені на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України), цей спір підвідомчий саме господарському суду.
Щодо строку для звернення з цим позовом, суд зазначає таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 ст.233 КЗпП України.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ч.2 ст.233 КЗпП України).
На відміну від інших трудових спорів, коли строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про звільнення обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03.02.2022 у справі № 509/5403/19.
Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору (постанова Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 693/297/21).
Зважаючи на те, що позов про визнання незаконними та скасування рішення наглядової ради Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан" та наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу безпосередньо пов'язаний зі спором, що стосується порушення процедури звільнення Позивача, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення частини 2 статті 233 КЗпП України.
Суд, виходячи з тлумачення наведених положень статей 233, 234 КЗпП України, також зазначає, що:
- відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим, тоді як у разі необґрунтованості позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити через необґрунтованість позовних вимог;
- строки звернення до суду не перериваються і не зупиняються.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові 06.09.2023 у справі № 158/2439/22 (провадження № 61-7411св23).
Як убачається з матеріалів справи, в наказі №37 від 21.12.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора на підставі рішення Наглядової ради Товариства від 19.12.2023 №19/12/23 міститься підпис Позивача, яким він засвідчив факт ознайомлення зі спірним наказом.
Оскільки іншої дати ознайомлення Позивачем не вказано, суд доходить висновку, що ознайомлення відбулось в день видачі наказу, тобто 21.12.2023.
Таким чином, з 21.12.2023 Позивач був обізнаний як з наказом №37 від 21.12.2023, так і з тим, що підставою звільнення було рішення Наглядової ради Товариства від 19.12.2023 №19/12/23.
Вказане спростовує твердження Позивача про те, що його не було ознайомлено ані зі змістом рішення Наглядової ради ТОВ Агрофірми "Лан" №19/12/23 від 19 грудня 2023 року, ані зі змістом наказу № 37 від 21 грудня 2023 року.
Отже, саме з 22.12.2023 розпочався відлік строку, який визначено в частині 2 статті 233 КЗпП України.
З позовом Позивач звернувся 17.12.2024, тобто з пропуском встановленого ч.2 ст. 233 КЗпП України строку.
У разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минуло не більше одного року (стаття 234 КЗпП України).
У відповіді на відзив Позивач просить поновити строк на звернення до суду із заявленим позовом та зазначає, що визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України місячний строк на звернення до суду пропущений з поважних причин в силу загальновідомих негативних обставин, спричинених введенням з 24.02.2022 воєнного стану в Україні, які тривають й дотепер. Загальновідомими фактами, які не потребують якогось окремого доказування, є те, що з моменту повномасштабного військового нападу російської федерації на Україну та введення воєнного стану було порушено нормальні життєві зв'язки усіх без виключення громадян України. Задля звернення Позивача, який не має об'єктивної можливості забезпечити надання самому собі правничої допомоги, до суду з цим позовом він мав необхідність знайти адвоката, який погодиться надати йому правничу допомогу в цій справі, що стало досить складною справою в умовах загальної мобілізації в Україні через відсутність раніше знайомих адвокатів та неможливість знайти адвоката "за оголошенням" для роботи у місті Харкові. Окремим чинником, який тривалий час перешкоджав розпочати Позивачу процес судового захисту своїх прав саме на території Харківської області, яка є приграничним регіоном, - це непрогнозовані повітряні тривоги, внаслідок яких раптово переривалися усі заплановані "на сьогодні" справи та зустрічі.
Суд зазначає, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні ст.86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому з огляду на вимоги ст. 13, 74 ГПК України заявник повинен довести обставини, на які він посилається як на поважні причини пропуску встановленого законом строку, шляхом подання відповідних доказів. Без доведення заявником таких обставин підстави для поновлення пропущеного строку та розгляду відповідної заяви у суду відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.12.2022 у справі № б3/081-12/24.
Суд зазначає, що вказані Позивачем обставини (воєнний стан, загальна мобілізація, непрогнозовані повітряні тривоги) існують вже більше трьох років та не є непереборними, а тому не можуть бути визнані поважними.
Як убачається з матеріалів справи, позовну заяву в даній справі подано представником Позивача через систему "Електронний суд", отже, для того, щоб подати цей позов Позивачу не треба було навіть приїжджати до суду.
Суд також критично ставиться до тверджень про Позивача неможливість знайти адвоката "за оголошенням" для роботи у місті Харків, оскільки сучасні технології дозволяють адвокату працювати віддалено та приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, тому Позивач мав можливість здійснити пошук адвоката дистанційно по всій території України та у найкоротші строки.
Суд наголошує, що виникнення певних організаційних складнощів у Позивача є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настають у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність поважних причин пропуску Позивачем строку, встановленого ч.2 ст. 233 КЗпП України, а тому підстави для поновлення строку для звернення з цим позовом також відсутні, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Разом з тим, як вже було зазначено, відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим, тоді як у разі необґрунтованості позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити через необґрунтованість позовних вимог.
Дослідивши обґрунтованість позовних вимог, суд зазначає таке.
Так, предметом даного позову зокрема є вимога про визнання незаконними та скасування рішення наглядової ради Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан" №19/12/23 від 19.12.2023 та наказу №37 від 21.12.2023.
Підставою позову є відсутність укладених договорів з членами Наглядової ради Відповідача, як того вимагає ч. 5 ст. 38 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та п. 8.6. Статуту Товариства.
Позивач вважає, що обов'язковою умовою виникнення повноважень члена Наглядової ради Відповідача є укладення з ним відповідного цивільно-правового договору (правочину), а моментом виникнення повноважень члена наглядової ради у відповідної особи - є момент укладення такого договору чи визначений у самому договорі момент набрання ним чинності.
Проте суд не може погодитись з такими висновками Позивача, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 38 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон) статутом товариства може бути передбачено утворення наглядової ради. Порядок діяльності наглядової ради, її компетенція, кількість членів і порядок їх обрання, у тому числі незалежних членів наглядової ради, розмір винагороди членів наглядової ради, а також порядок обрання та припинення їхніх повноважень визначаються статутом товариства.
Відповідно до п. 8.1. Статуту Товариства Наглядова рада в межах компетенції, визначеної статутом товариства, контролює та регулює діяльність виконавчого органу товариства.
Наглядова рада утворюється за одноголосним рішенням загальних зборів Товариства та складається з двох членів. Членами наглядової ради одноголосним рішенням загальних зборів Товариства можуть бути обрані фізичні особи, які є учасниками Товариства з урахуванням обмежень встановлених цим Статутом (п. 8.2. Статуту Товариства).
Таким чином, Статутом Товариства передбачено, що підставою для утворення Наглядової ради та виникнення у її членів відповідних повноважень є саме одноголосне рішення загальних зборів Відповідача.
Дійсно, і Статут Товариства і частина 5 статті 38 Закону містять посилання, що з кожним членом наглядової ради укладається цивільно-правовий договір, проте ані в Статуті Товариства, ані в Законі відсутні приписи, що це є обов'язковою умовою виникнення повноважень членів Наглядової ради.
Суд звертає увагу на приписи ч. 6 ст. 38 Закону, в якій зазначено, що за рішенням загальних зборів учасників повноваження членів наглядової ради можуть бути у будь-який час та з будь-яких підстав припинені або члени наглядової ради можуть бути тимчасово відсторонені від виконання своїх повноважень. У разі припинення повноважень члена наглядової ради за рішенням загальних зборів учасників відповідний договір із цією особою вважається автоматично припиненим.
Отже, визначальним як для створення Наглядової ради, так і для припинення повноваження членів Наглядової ради є саме рішення загальних зборів учасників, а не укладення/припинення відповідних договорів.
Як вже було зазначено, 02 грудня 2020 року відбулися загальні збори Товариства (протокол № 02/12/20), на яких було прийнято зокрема рішення про створення Наглядової ради як органу управління; визначено склад Наглядової ради (2 особи) та обрано її членів - учасників товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
При цьому Позивач приймав участь у вказаних зборах, голосував за створення Наглядової ради та обрання її членів, затверджував нову редакцію Статуту з відповідними змінами.
Суд також враховує, що рішення учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан" від 02.12.2020, яке оформлене протоколом загальних зборів учасників Відповідача № 02/12/20, є чинним, в судовому порядку не оскаржувалось.
03.12.2020 відбулася державна реєстрація вказаного рішення загальних зборів учасників та нової редакції Статуту Відповідача.
Згідно з ч. 5 ст. 89 ЦК України зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.
За таких обставин, для господарського товариства та учасників товариства, зміни до установчих документів стають обов'язковими з моменту їх затвердження відповідним рішенням загальних зборів, а для третіх осіб з моменту державної реєстрації статуту господарського товариства.
Така правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 14.08.2019 у справі №914/1631/18.
В зазначеній постанові Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що хибними є твердження судів попередніх інстанцій, які пов'язують момент набрання чинності нової редакції статуту з моментом проведення відповідної реєстраційної дії на підставі Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", що спростовує твердження представника Позивача про те, що на момент укладення доданих до відзиву копій цивільно-правових договорів з членами наглядової ради від 02.12.2020, Наглядова рада відповідача, як орган управління, та положення нової редакції Статуту щодо цього органу та його повноважень були юридично нікчемними.
Отже, рішення загальних зборів учасників Товариства про створення Наглядової ради, затвердження нової редакції Статуту, та власне затверджена цим рішенням нова редакція Статуту Відповідача набули чинності для учасників Товариства з моменту їх прийняття (підписання) учасниками (02.12.2020), а для третіх осіб з 03.12.2020.
Відтак, саме з цього моменту в третіх осіб виникли повноваження членів Наглядової ради Відповідача.
Виходячи з наведеного, Наглядова рада як орган управління Товариства є створеною та повноважною, а її члени - обраними та наділеними компетенцією, з моменту прийняття відповідного рішення загальними зборами, що спростовує твердження Позивача про відсутність жодних правових підстав для виникнення у третіх осіб повноважень членів Наглядової ради Відповідача.
Таким чином, рішення Наглядової ради Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан" №19/12/23 від 19.12.2023 було прийнято повноважними членами Наглядової ради Відповідача, а тому підстави для його визнання незаконним та скасування відсутні.
21.12.2023 Відповідачем видано наказ №37 зокрема про звільнення Позивача з посади директора Товариства на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Як вже було встановлено судом, з 21.12.2023 Позивач був обізнаний як з наказом №37 від 21.12.2023, так і з тим, що підставою звільнення було рішення Наглядової ради Товариства від 19.12.2023 №19/12/23.
З матеріалів справи також убачається, що 12.01.2024 Позивачу направлений цінний лист з описом вкладення про необхідність повернути трудову книжку для здійснення запису про звільнення.
24.01.2024 ОСОБА_5 (син Позивача) передав Відповідачу трудову книжку Позивача, що підтверджується актом про повернення трудових книжок до Відповідача.
25.01.2024, після вчинення відповідного запису, трудова книжка була видана Позивачу, що не заперечується останнім.
Отже, процедура звільнення Позивача з посади директора відбулась у відповідності до вимог КЗпП України, із дотриманням прав та гарантій, передбачених ст. 47, 116 КЗпП України.
За таких обставин, підстави для скасування наказу №37 від 21.12.2023, поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан" та стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 303'726,80 грн, - відсутні.
Крім того, як свідчать матеріали справи, в період з 2020 року та до 2023 року Позивачем було вчинено низку дій, які свідчать про визнання легітимності та наявності повноважень у Наглядової ради Товариства.
Так, 14 березня 2023 року о 9:52 на електрону пошту Відповідача (mega.lan2003@ukr.net) надійшло повідомлення від контрагента ТОВ "КОРТЕВА АГРІСАЕНС Україна" щодо надання протоколу Наглядової ради для зняття обмежень з підписанта для розблокування замовлення № 3802082424.
В той же день о 16:00 з електронної пошти Товариства (mega.lan2003@ukr.net) було відправлено скановану копію Рішення № 14/12/2022 Наглядової ради від 14.12.2022, якою рада у складі членів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надала згоду на укладання і виконання замовлення № 3802082424 та уповноважила Позивача на підписання вказаного правочину.
У подальшому додаток № 3802082424 від 14.12.2022 був підписаний від імені покупця - ТОВ Агрофірма "Лан" директором - ОСОБА_1 (Позивачем).
Також, 23 травня 2024 року Наглядова рада Товариства в межах своєї компетенції в частині контролю та нагляду за діяльністю директора звернулася до Позивача з проханням надати відповіді на питання, які виникли у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків як директора.
12 червня 2024 року Позивачем на ім'я Наглядової ради було направлено відповідь на порушені питання.
Крім того, у квітні 2024 року між Позивачем та Відповідачем, від імені якого діяв новий керівник - ОСОБА_4 , було укладено низку правочинів.
Так, 01 квітня 2024 року був складений акт щодо виконання сільськогосподарських робіт; 09 квітня 2024 року було укладено угоду про дострокове розірвання договору про спільне вирощування сільгосппродукції № 1; 10 квітня 2024 року був укладений договір поруки № 2.
Таким чином, вказані вище дії Позивача свідчать про те, що:
- Позивач визнавав легітимність Наглядової ради, не ставив під сумнів її компетенцію та повноваження (як під час виконання ним обов'язків директора Відповідача, так і після припинення його повноважень як керівника Товариства та звільнення з посади).
- Позивач не оспорював законність призначення нового керівника та визнавав його повноваження вчиняти дії від імені Товариства.
Крім того, як уже зазначалося вище, матеріалами справи підтверджується, що Позивач брав участь у Загальних зборах учасників Товариства, які відбулися 02 грудня 2020 року, на яких створювалась Наглядова рада, обирались її члени та затверджувалася нова редакція Статуту Товариства.
Суд звертає увагу, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі "ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці". По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі N 450/2286/16-ц, постанову Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №754/13893/19).
Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, подання даного позову суперечить попередній поведінці Позивача - схвалення та голосування на зборах учасників Товариства, які відбулися 02 грудня 2020 року, а також вчинення Позивачем дій, які свідчать про визнання легітимності та наявності повноважень у Наглядової ради Товариства.
Вказані обставини також є однією з підстав відмови Позивачу у задоволенні позовних вимог.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити через їх необґрунтованість.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують зазначених вище висновків суду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою в позові, судові витрати Позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишаються за Позивачем.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Витрати зі сплати судового збору залишити за Позивачем.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. код НОМЕР_3 ).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан" (64712, Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Мечебилове, вул. Центральна, 1; код ЄДРПОУ 31787016).
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , зареєстрованого АДРЕСА_2 );
2) ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 , зареєстрованого АДРЕСА_3 ).
Повний текст рішення складено 25.03.2025.
Суддя І.В. Трофімов