Справа №760/4711/25 1-кс/760/3255/25
18 березня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі: головуючого слідчого судді - ОСОБА_1
за участі секретаря - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду клопотання слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м.Києві та Київській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_3 , погоджене з прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_4 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м.Хрустальний ( Красний Луч) Луганської області, яка зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судиму, якій пред'явлено підозру в рамках кримінального провадження за №2023130000000172 від 01.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.111-1 ч.5 КК України, -
за участю прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
Встановив:
24.02.2025 до суду надійшло клопотання слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_3 , погоджене з прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій пред'явлено підозру в рамках кримінального провадження за №2023130000000172 від 01.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-1 ч.5 КК України.
Клопотання вмотивовано наступним.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_5 вчинила умисні дії, спрямовані на добровільне зайняття громадянкою України посади, пов'язаної з виконанням адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території. 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; від 24 жовтня 1970 року № 2625 (XXV), що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1 - 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть, не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків, не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності, не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим,м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади Російської Федерації (далі - РФ) та службових осіб з числа керівництва збройних сил (далі - ЗС) РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв'язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань (далі - НЗФ) та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання. З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов'язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.У подальшому представниками влади РФ вчинено ряд дій, внаслідок чого здійснено окупацію частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.
Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені НЗФ. Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків. Враховуючи викладене, «ДНР» і «ЛНР» є стійкими об'єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями. 7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).
13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов'язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
Визнання Верховною Радою України «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року №106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII. Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації. Керівники терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами». НЗФ терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку. При цьому, учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації РФ, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні. З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія РФ розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів ЗС та інших силових відомств РФ, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності «ДНР» та «ЛНР», РФ чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань РФ, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони РФ, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам РФ, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації РФ, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні РФ самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Всупереч вказаним вище нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ, діючи спільно з керівництвом так званих «ДНР», «ЛНР», а також іншими невстановленими на цей час досудовим розслідуванням представниками влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 9 грудня 1981 року № 36/103, від 6 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивні воєнні дії проти України.
Так, продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року РФ визнано «ДНР» та «ЛНР» незалежними державами.
22 лютого 2022 року Президент РФ, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання ЗС РФ за межами РФ, яке було задоволено.
Того ж дня, Президент РФ, «голови» так званих «ДНР» та «ЛНР», а також інші невстановлені досудовим розслідуванням особи, реалізуючи спільний злочинний умисел, створили умови, організували та здійснили введення ЗС РФ на територію Луганської та Донецької областей України, контрольовану так званими «ДНР» та «ЛНР», з метою здійснення подальшої відкритої військової агресії проти України.
Починаючи з середини лютого 2022 року, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей (частинах території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють загальний контроль), військовими комісаріатами самопроголошених республік розпочався набір учасників до НЗФ так званих «ДНР» і «ЛНР».
24 лютого 2022 року о 05 годині Президент РФ оголосив про рішення розпочати «спеціальну військову операцію» в Україні.У подальшому близько 05 години ранку 24 лютого 2022 року збройні сили РФ спільно з підрозділами НЗФ так званих «ДНР» і «ЛНР» здійснили інтенсивні ракетно-бомбові та артилерійські обстріли по військовим та цивільним об'єктам на всій території України, перетнули державний кордон України та вторглися на територію суверенної держави Україна на ділянках Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької та Херсонської областей, тобто розпочали відкритий міжнародний збройний конфлікт проти України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У відкритій військовій агресії проти України широкомасштабного застосовувалися ЗС РФ із залученням НЗФ терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які діяли на території окремих регіонів Донецької на Луганської областей України під загальним керівництвом військового командування РФ.
Відповідно до положень ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 (в редакції від 07.05.2022, далі за текстом - Закон №1207-VII), тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.
За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Крім того, відповідно до п. 6 ст. 1-1 Закону: окупаційна адміністрація російської федерації - сукупність державних органів і структур російської федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних російській федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
А також, згідно з п. 7 ст. 1-1 Закону: тимчасово окупована Російською Федерацією територія України - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» окупаційна адміністрація російської федерації - сукупність державних органів і структур рф, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних рф самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Так, починаючи з 25.04.2014 невстановлені представники збройних сил держави-агресора рф спільно спрямовують свою діяльність на створення незаконних органів влади, а саме на тимчасово окупованій території м. Хрустальне (Красний Луч) Ровеньківського району Луганської області, всупереч порядку передбаченого чинним законодавством України, з метою встановлення тотального контролю та закріплення окупаційної влади, яка сприятиме у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України, а також впливу на мешканців м. Красний Луч Ровеньківського району Луганської області з метою виконання останніми вказівок та розпоряджень окупаційної влади. Крім того, 01.02.2023 року створено відділення ДУ ЛНР «Багатофункціональний центр надання державних та муніципальних послуг» що розташоване на тимчасово окупованій території за адресою: Луганська область, Ровеньківський район, м. Хрустальний (Красний Луч), вул. Карла Маркса, буд. 6.
Так, за невстановлених досудовим розслідування обставин та невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 01.02.2023 року, громадянка України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність свого діяння та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, з мотивів кар'єризму, перебуваючи на території Луганської області, Ровеньківського району, м. Хрустальний (Красний Луч), територія якого з 25.04.2014 року тимчасово окупована представниками збройних формувань держави-агресора рф, у порушення вимог Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування України», інших Законів України та нормативно-правових актів, якими регулюються суспільні відносини на території суверенної України, прийняла пропозицію від невстановлених під час досудового розслідування осіб із числа представників окупаційної влади держави-агресора рф та добровільно, з власної ініціативи зайняла посаду начальника відділення у так званому відділення ДУ ЛНР «Багатофункціональний центр надання державних та муніципальних послуг», яка пов'язана із наданням допомоги окупаційній владі рф у її функціонуванні на тимчасово окупованій території Луганської області та виконанні організаційно-розпорядчих функцій у новоствореній державній установі, розташованої за адресою: Луганська область, Ровеньківський район, м. Хрустальний (Красний Луч), вул. Карла Маркса, буд. 6.
Перебуваючи на вказаній посаді, у період з 01.02.2023 по теперішній час громадянка України ОСОБА_5 здійснює загальну організацію роботи і управління відділенням ДУ ЛНР «Багатофункціональний центр надання державних та муніципальних послуг», приймає участь у призначенні на посади та звільнення з посад, розпоряджається коштами та майном, контролює організацію видачі документів щодо надання державних та муніципальних послуг, здійснює контроль за належним одержанням та виконанням працівниками відділення ДУ ЛНР «Багатофункціональний центр надання державних та муніципальних послуг» від громадян заяв на видачу індивідуальних податкових номерів (ІПН), видачі сертифікатів на виплату материнського капіталу, материнського сімейного капіталу, видачі страхових номерів індивідуального особового рахунку застрахованих осіб в системі обов'язкового пенсійного страхування росії (СНІОР), а також виконує інші функціональні обов'язки начальника відділення ДУ ЛНР «Багатофункціональний центр надання державних та муніципальних послуг», спрямовані на встановлення, утвердження та функціонування незаконної установи створеної на тимчасово окупованій частині території України.
Таким чином, ОСОБА_5 , обґрунтовано підозрюється в добровільному зайнятті громадянином України посади, пов'язаної з виконанням адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
29.01.2025 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
06.02.2025 підозрювану ОСОБА_5 на підставі ст. 281 КПК України - оголошено в розшук.
Прокурор в судовому засіданні вказав,що підозра ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України обґрунтовується здобутими в ході досудового розслідування доказами.
Суд, вислухав прокурора та захисника, який заперечував проти задоволення клопотання, вивчивши матеріали,приходить до наступного.
Відповідно до ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, якщо жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років. Дане кримінальне правопорушення відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема:
- п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - підозрювана може переховуватись від органу досудового розслідування, оскільки ОСОБА_5 на даний період часу фактично за добровільною згодою знаходиться на тимчасово окупованій території т.зв. «ЛНР» та співпрацює з окупаційною владою з числа осіб громадян Російської Федерації, яка є країною-агресором, в тому числі виконує злочинні накази влади даної країни, а тому з метою уникнення від відповідальності на території України, за кримінальне правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років х позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої, остання може переховуватись від органу досудового розслідування, на що в неї, враховуючи відповідні обставини військового стану - немає фізичних перешкод.
- п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - підозрювана ОСОБА_5 може продовжувати злочинну діяльність, оскільки остання підозрюється у тому, що будучи начальником відділення у так званому відділенні ДУ ЛНР «Багатофункціональний центр надання державних та муніципальних послуг», перебуваючи на тимчасово окупованій території України, враховуючи характер вчинення кримінального правопорушення в якому вона підозрюється, особливий цинізм та відсутність відчуття людяності, нехтування загальнолюдськими нормами моралі, свідчить про відсутність у даної особи будь-яких людських якостей та відсутність механізму впливу на дану особу, з метою попередження інших випадків вчинення подібних кримінальних правопорушень, а тому є обґрунтовані ризики продовження її злочинної діяльності.
Відповідно до ст. 178 КПК України у досудового розслідування у кримінальному провадженні слідчий суддя встановиви наступне: зібрані у ході досудового розслідування докази свідчять про причетність ОСОБА_5 до вчинення нею інкримінованого їй кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона підозрюється є достатньою для обрання їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі кримінального провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах дані, слідчий суддя приходить для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 111-1 КК України.
Більш того, якщо виходити з поняття «обґрунтована підозра», наведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», то обґрунтована підозра означає, що існують факти і інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Фактів і інформації, які переконливо свідчать про причетність ОСОБА_5 до вчинення вищевказаного кримінального правопорушення, в клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах міститься достатньо для висновку про обґрунтованість повідомленої їй підозри.
Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.09.1990).
На обґрунтування пред'явленої ОСОБА_8 підозри, слідчим надані зібрані під час досудового розслідування докази, які долучені до матеріалів клопотання, які обґрунтовано свідчать про причетність підозрюваної до вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується.
Згідно ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме - тримання під вартою.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
У справі «Амбрушкевич проти Польщі» (Ambruszkiewicz v. Poland N 7/03 від 04.05.2006) Європейський суд з прав людини наголошує, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема, з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання. Крім того, Європейський суд з прав людини вважає за необхідне, щоб підстави, наведені владою на обґрунтування застосування запобіжного заходу у вигляді позбавлення свободи, були доповнені конкретними фактами
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини та враховуючи особу підозрюваної, обставини вчиненого нею кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України та проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, що має суспільний резонанс, оскільки дані правопорушення вчинені в період дії воєнного стану України, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваній у разі визнання винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 111-1 КК України, який відноситься до категорії тяжких злочинів, тому з урахуванням наявних ризиків, передбачених статтею 177 КПК України та вимог частини 6 статі 176 КПК України, до підозрюваної може бути застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.
За таких обставин, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 40, 131, 132, 176 - 178, 183, 184, 194 КПК України, -
Ухвалив:
Задовольнити клопотання .
Обрати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянці України, уродженці м.Хрустальний (Красний Луч), яка зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Контроль за виконанням ухвали покласти на Київську обласну прокуратуру.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду м.Києва протягом 5 днів з дня її проголошення.
Суддя: ОСОБА_1