Справа № 569/1881/21
18 березня 2025 року місто Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі
головуючого судді - Галінської В.В.
секретар судового засідання - Калетинець Т.В.
учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні порядку спрощеного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання,
Представник ТОВ "Рівнетеплоенерго" звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом ОСОБА_2 , в якому просить суд стягнути з нього на користь ТОВ "Рівнетеплоенерго" заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у розмірі 94093,46 грн., а також 3028 грн. сплаченого судового збору.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ТОВ "Рівнетеплоенерго", здійснює надання послуг з централізованого опалення та підігріву води у житлове приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1 . За вказаною адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім"я ОСОБА_1 . Проте, внаслідок порушення зобов"язань щодо своєчасного внесення поточних платежів, станом на 01.10.2021 року у відповідача виникла заборгованість за надані ТОВ "Рівнетеплоенерго" послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 94093,46 грн. за період з 12.2009 року по 10.2020 року.
Відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, вказав, що з 24 жовтня 2022 року не проживає у квартирі, оскільки мобілізований до лав ЗСУ де і перебуває на даний час, послугами не користується. Просить відмовити в задоволенні позовної заяви ТОВ «Рівнетеплоенерго».
В судове засідання представник позивача не з'явилась, подала до суду заяву про розгляд без її участі, підтримала позовні вимоги, у відповіді на заяву ОСОБА_1 просила, у разі задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності, врахувати п.19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та стягнути заборгованість із ОСОБА_1 заборгованість, що утворилась за період з 01 квітня 2017 року по 01 жовтня 2020 року в розмірі 48435,82 грн.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з"ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об"єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що як зазначає представник позивача у позові, ТОВ "Рівнетеплоенерго" здійснює надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання у житлове приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1 . За вказаною адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім"я ОСОБА_1 .
Надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води здійснювалося у відповідності до положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а також Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630, якими визначений порядок надання послуг, порядок їх обліку, оплати, права та обов"язки споживача і виконавця, а також інші питання.
Позивач зазначає, що належним чином та у повному обсязі надавав відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, однак відповідач не виконував належним чином свого обов"язку по оплаті цих послуг, внаслідок чого станом на 01.10.2021 року за ним утворилася заборгованість в розмірі 94093,46 грн. що підтверджується оборотною відомістю по особовому рахунку № НОМЕР_1 .
Як встановлено судом із оборотної відомості за період з 12.2009 року по 10.2020 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 рахується заборгованість за послуги з централізованого теплопостачання в розмірі 94093,46 грн.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов'язує.
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, і яке, згідно ст. 11 ЦК України, виникає в тому числі і з договорів.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції чинній на час розгляду справи) передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів; при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов"язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Окрім того, судом враховується сформований правововий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № № 751/3840/15-ц. та правова позиція, що викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, що споживачі зобов"язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідачем ОСОБА_1 не надано суду належних доказів того, що послуги з опалення позивачем у його квартиру за спірний період не надавались, а тому вимоги ТОВ «Рівнетеплоенерго» про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого теплопостачання є обґрунтованими.
Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності до вимог ТОВ «Рівнетеплоенерго» суд зазначає наступне.
Разом з тим, відповідачем зроблено заяву про застосування позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Частиною 2 ст. 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
30 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі закон № 540-IX), який набрав чинності 02 квітня 2020 року, який продовжив низку процесуальних та інших строків (зокрема, позовну давність) на строк дії карантину.
Так, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
За загальним правилом, визначеним у статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії у часі.
З огляду на це, сплив строків до набрання чинності Законом № 540-IX разом із відсутністю норми про зворотну дію цього закону в часі дають підстави стверджувати, що строки, які спливли до 02 квітня 2020, не є продовженими.
Із наведеного вбачається, що позовна давність по заборгованості у період з грудня 2009 року по березень 2017 року щодо щомісячних платежів від моменту прострочення яких до введення карантину минуло три роки спливла до введення карантину, а тому на неї дія пункту 12 Перехідних положень до ЦК України щодо продовження строку позовної давності не поширюється.
Разом з тим, сплив строку позовної давності щодо решти періоду заборгованості починаючи з березня 2017 року припадає на час дії карантину та воєнний стан, тому на цю заборгованість поширюються приписи ст. 12, 19 Перехідних положень до ЦК України в частині продовження строку позовної давності на весь час дії карантину та період дії воєнного стану в Україні. При цьому, послуги, надані у березні 2017 року, споживач мав оплатити до 20 квітня 2017 року включно, тому позовна давність повинна обчислюватися з квітня 2017 року.
Позивач не надав суду доказів поважності причин пропуску позовної давності та не просить такий поновити.
Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання з квітня 2017 року по жовтень 2020 року, в межах вимог позивача. Відповідна заборгованість в межах позовної давності становить 48435 грн. 82 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже із відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Рівнетеплоенерго» підлягає до стягнення судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду в розмірі 1168,60 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" заборгованість за надані послуги з гарячого водопостачання в розмірі 48435 гривень 82 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" 1168,60 гривень судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд Рівненської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Сторони по справі:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" м.Рівне, вул. Д.Галицького, 27, код ЄДРПОУ36598008.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя -