Номер провадження: 22-ц/813/3418/25
Справа № 495/5416/24
Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
20.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,
з участю секретаря судового засідання Губар Д.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського
апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 ,
на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 листопада 2024 року,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Маразліївська сільська рада,
Короткий зміст позовних вимог
В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Маразліївська сільська рада, про позбавлення батьківських прав, в обґрунтування якого зазнав, щопід час спільного проживання у них з відповідачем народився син - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано рішенням Білгород - Дністровського міськрайонного суду від 27 серпня 2018 року. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 виїхала до м. Одеса на постійне місце проживання. Син ОСОБА_5 залишився проживати з позивачем. Під час проживання у м. Одеса ОСОБА_2 іноді забирала сина до себе, ніякої матеріальної підтримки вона їм не надавала. У травні 2023 року відповідач виїхала за кордон - до Бельгії, після цього вона зовсім зупинила спілкування з ОСОБА_1 і сином, на телефоні дзвінки не відповідала, повністю уникала від спілкування.
Зазначає, що позивач забезпечує дитину всім необхідним, відповідачка ухиляється від своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, тривалий час не приймає участі у його утриманні та виховані, тобто утриманням сина не займалася та не займається, станом здоров'я та розвитком не цікавиться.
Вважає, що ОСОБА_2 не бажає піклуватись про свого сина, свідомо нехтує своїми батьківськими (материнськими) обов'язками, ухиляється від їх виконання, не здійснила жодної дії, направленої на фізичний і духовний розвиток дитини, фактично самоусунулась від виконання покладених на неї законом обов'язків по вихованню та догляду за дитиною.
Позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських (материнських) прав відносно малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 05 листопада 2024 рокув задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Маразліївська сільська рада, про позбавлення батьківських прав - відмовив, попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклав на виконавчий комітет Маразліївської сільської ради Білгород - Дністровського району Одеської області контроль за виконанням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських обов'язків.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини, шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків, а також, що неналежне виконання нею батьківських обов'язків створює загрозу життю та здоров'ю дитини.
Суд першої інстанції, врахувавши пояснення дитини, що мати з ним спілкується за телефоном, добре до нього ставиться, однак, враховуючи поведінку відповідача щодо ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до дитини, неналежне виконання нею батьківських обов'язків, які встановлені виконавчим комітетом Маразліївської сільської ради, вважав, що ОСОБА_2 слід попередити, що у разі продовження такої поведінки вона буде позбавлена батьківських прав.
З урахуванням обставин справи, того що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, оскільки в теперішній час відсутні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції вважав за необхідне в задоволені позовних вимог відмовити.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі просить скасувати заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 листопада 2024 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Маразліївська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав задовольнити, позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга вмотивована тим, що ОСОБА_2 , не піклується про фізичних і духовний розвиток дитини - сина ОСОБА_4 , його навчання, підготовку дитини до самостійного життя, зокрема, відповідач не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичних розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, та взагалі не спілкується із дитиною, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, що є свідченням того, що відповідач ухиляється від виховання дитини та свідомо нехтує своїми батьківським обов?язками.
Зазначає, що ці обставини попередньо були встановлені органом опіки та піклування - Виконавчим комітетом Маразліївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, який надав письмовий висновок про доцільність позбавлення матері батьківських прав, а також відповідне рішення виконавчого комітету Маразліївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.
Посилається, що суд не врахував ту обставину, що в матеріалах справи наявні відомості з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України з яких вбачається, що відповідач виїхала за межі України, декілька разів поверталась в Україну та знову виїжджала за межі України та по теперішній час, тривалий час в Україну,де мешкає її дитина, не поверталась, що вказує на те, що вона не виконує свої батьківській обов?язки з виховання дитини та самоусунулась від їх виконання.
Вважає, що разом із позовною заявою позивач надав докази того, що дитина тривалий час проживає з батьком, мати дитини не проживає з ними, будь-які відомості про її участь у житті дитини надані позивачем документи не містять, що вказує на ті обставини, що мати свідомо зняла з себе обов?язки з виховання своєї дитини, всі вищенаведені правові підстави та вказані фактичні обставини, які підтверджуються письмовими доказами та підтвердженні показаннями свідків у судовому засіданні, є безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі п.п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, що є необхідним з метою якнайкращого забезпечення інтересів вказаної дитини.
(2) Позиція інших учасників справи
Одеський апеляційний суд ухвалою від 20.12.2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою, роз'яснив ОСОБА_2 право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , копію ухвали про відкриття провадження від 20.12.2024 року отримав 29.12.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Маразліївська сільська рада Білгород - Дністровського району Одеської області копію ухвали про відкриття провадження від 20.12.2024 року та копію апеляційної скарги отримала 29.12.2024 року та 19.12.2024 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
ОСОБА_2 копія ухвали про відкриття провадження від 20.12.2024 року та копія апеляційної скарги надсилались засобами поштового зв'язку, конверт повернувся до суду із зазначенням про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Учасники процесу в судове засідання не з'явились.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та Маразліївська сільська рада Білгород - Дністровського району Одеської області судові повістки отримали 17.01.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на адресу Одеського апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 20.03.2025 року, оскільки він є аспірантом Національного університету «Одеська політехніка», що підтверджується посвідченням № 168/05 від 30 вересня 2023 року, виданого НУ «Одеська політехніка», та є необхідність з метою вирішення навчальних питань стосовно дисертаційного дослідження 20 березня 2025 року з 14 години 00 хвилин до 17 години 00 хвилин у вказаному закладі освіти з науковим керівником опрацьовувати освітню програму та навчальний план щодо підготовки дисертаційного дослідження.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.03.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи відмовлено, з огляду на таке.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).
Враховуючи наявність в матеріалах справи достатньої кількості доказів для встановлення фактичних обставин справи, скаржником обставини викладені в апеляційній скарзі, у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, у клопотаннях не наведено обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , а також не мотивовано необхідність його безпосередньої явки до суду, з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заявлено клопотання про виклик до суду апеляційної інстанції в якості малолітнього свідка у цивільній справі № 495/5416/24 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою доказування обставин, що є предметом даного позову та предметом апеляційного оскарження, та з метою з'ясування думки дитини щодо вирішення спору про позбавлення батьківських прав на стадії апеляційного перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Одеський апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про виклик та допит малолітнього ОСОБА_4 у судовому засіданні, з огляду на те, що судом першої інстанції 05.11.2024 року в судовому засіданні було з'ясовано думку дитини у присутності спеціаліста - психолога, апеляційна скарга не містить посилань на нові обставини , окрім тих які надавалися в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що поведінка відповідача ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї.
Судом першої інстанції заслухана думка дитини із пояснень якої з'ясовано, що мати піклується про нього, постійно з ним на зв'язку, оскільки в теперішній час перебуває за кордоном, добре до нього ставиться, то суд дійшов висновку, що ствердження позивача про те, що відповідач після розлучення з ним у 2018 році не цікавиться дитиною зовсім, не приймає участі в його житті, спростовуються поясненнями самої дитини.
Оцінюючи висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_4 суд вважав, що він є недостатньо обґрунтованим, при надані висновку не врахована думка дитини, як видно з висновку не з'ясовувалась, зазначення про це у ньому відсутнє.
Суд зазначив, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, тому позбавлення батьківських прав відповідача є недоцільним та невиправданим.
Разом з тим, суд вважав, що наявні підстави для попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків, та поклав на органи опіки та піклування контроль за виконанням матір'ю батьківських обов'язків.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Судом першої інстанції встановлено, що 23 листопада 2016 року між ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , укладено шлюб, прізвище дружини після укладення шлюбу ОСОБА_7 , який рішенням Білгород - Дністровського міськрайонного суду від 27 серпня 2018 року розірвано.
Від вказаного шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Білгород - Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 923.
Відповідно до довідки Маразліївської сільської ради № 18 від 29 травня 2024 року, склад сім'ї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 складає: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно акту обстеження матеріально - побутових умов сім'ї від 29 травня 2024 року, в будинку, де проживає родина ОСОБА_7 , створені всі умови для виховання та розвитку дитини. Дитина має окрему кімнату, оснащену всім необхідним.
Із листа центру обробки інформації Державної прикордонної служби України від 23 жовтня 2024 року вбачається, що ОСОБА_2 перетинала кордон: 30.08.2023 року - в'їзд в Україну; 09.09.2023 року - виїзд з України; 14 серпня 2024 року- в'їзд в Україну; 25 серпня 2024 року - виїзд з України.
Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
З висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Маразліївської ради Білгород - Дністровського району Одеської області № 84/2004 від 28.06.2024 року вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Судом першої інстанції не взято до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Маразліївської ради Білгород - Дністровського району Одеської області від 28.06.2024, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, при наданні висновку не врахована думка дитини, оскільки не з'ясовувалася.
Згідно ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Маразліївської ради Білгород - Дністровського району Одеської області від 28.06.2024, оскільки він є необґрунтованим та непереконливим, в цілому ґрунтується на констатації обставин викладених у акті обстеження матеріально - побутових умов сім'ї від 29 травня 2024 року, та зазначено, що мати не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться життям дитини, не навідує його, вихованням та утриманням займається батько ОСОБА_1 самостійно.
Однак наданий суду висновок не містить відомостей про заслуховування думки дитини, відсутнє зазначення про повідомлення мати дитини та її заслуховування органом опіки та піклування, дослідження в повному обсязі даних, які характеризують матір, та обставини щодо ставлення матері до сина, щодо участі матері у вихованні та утриманні дитини, причини, з яких вона не може повноцінно спілкуватися з дитиною та забезпечити належні умови виховання та утримання дитини. У висновку відсутня інформація, зокрема з дошкільних навчальних закладів, зі школи, лікувальних закладів.
У висновку зазначено про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 . Разом з тим, із зазначеного висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення матері батьківських прав сприятиме захисту інтересів дитини.
Тобто, висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Маразліївської ради Білгород - Дністровського району Одеської області від 28.06.2024 не містить обставин та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Як вбачається із тексту позовної заяви, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 підставою позбавлення батьківських прав відповідачки зазначив п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно із частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з п.п. 15, 16 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (зі змінами) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Слід розуміти, що поняття ухилення від виконання обов'язку і невиконання обов'язку не є тотожними. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони свідомо не піклуються про розвиток дитини, хоча мають реальну можливість для цього.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
У рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Проте, позивачем у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України не надано належних, достатніх і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання сина і свідомого нехтування ним своїми обов'язками, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позбавлення відповідача батьківських прав потрібно виключно в інтересах малолітньої дитини, колегія суддів не приймає.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для матері (батька), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції була з'ясована думка дитини ОСОБА_4 , який пояснив, що спілкується з матір'ю постійно по телефону, вона добре до нього ставиться, в останнє вона до нього приїжджала коли він пішов у перший клас, він бажає бачити матір та спілкуватися з нею.
Суд першої інстанції надав належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам та зазначивши, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, дійшов правильного висновку, що з пояснень дитини з'ясовано, мати піклується про нього, постійно з ним на зв'язку, оскільки в теперішній час перебуває за кордоном, добре до нього ставиться, тобто твердження позивача про те, що відповідач після розлучення з ним у 2018 році не цікавиться дитиною зовсім, не приймає участі в його житті, спростовуються поясненнями самої дитини.
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Апеляційним судом відмовлено скаржнику у задоволенні клопотання про виклик у судове засідання дитини для з'ясування її думки щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки думка дитини була заслухана судом першої інстанції в присутності спеціаліста Христюк К.О . Заявляючи клопотання про виклик у судове засідання дитини скаржником не викладені обставини необхідності повторного з'ясування думки дитини, та які обставини не були зазначені дитиною.
Суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21, від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22).
Посилання скаржника на те, що відповідачка ніколи не зверталася до органів опіки та піклування з метою визначення її форми участі як матері у вихованні дитини, усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до статті 159 СК України, яка передбачає, що той з батьків хто проживає окремо від дитини звертається за визначення способу участі у вихованні дитини у разі якщо йому чиняться перешкоди у спілкуванні з дитиною та у її вихованні іншим із батьків з ким проживає дитина, у даній справі таких обставин не встановлено.
Слід зазначити, що не повинні перериватися відносини з біологічною матір'ю, відносно якої не надано доказів неналежної поведінки, переривання відносин з біологічною матір'ю, тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, проте матеріали справи не містять доказів винної поведінки відповідачки щодо ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17,від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, в чому полягає захист прав інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав та винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітньої дитини.
Посилання скаржника на те, що обставини справи підтверджуються показами свідків не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції свідки не допитувалися.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі та матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки позивачем не надані безспірні та достатні докази винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов'язками відповідачем, які б свідчили про ухилення від виховання малолітнього сина, і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, тому позбавлення батьківських прав не буде відповідати меті цього заходу: захист інтересів дитини та стимулювання матері до належного виконання своїх обов'язків.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 ,залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 20 березня 2025 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
Ю.П. Лозко