Дата документу 19.03.2025 Справа № 334/7072/19
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 334/7072/19 Пр. № 22-ц/807/76/25Головуючий у 1-й інстанції: Гнатюк О.М. Суддя-доповідач: Гончар М.С.
19 березня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.
за участі секретаря Волчанової І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ТОВАРИСТВО З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АЛЬФА-ГАРАНТ» (надалі - ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ»), про відшкодування шкоди, завданої під час дорожньо-транспортної пригоди та відшкодування матеріальної шкоди, -
У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом (т.с.1 а.с.1-5), в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної унаслідок ДТП, в розмірі 80412,81 грн., на відшкодування моральної шкоди 12519,00 грн., судовий збір у розмірі 2725,13 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 18 червня 2019 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ГАЗ32, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобілем «Ford Kugа», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Про настання страхового випадку було повідомлено ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ». Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2019 року ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України. Вартість матеріальних збитків заподіяних власнику транспортного засобу «Ford Kugа», д.н.з. НОМЕР_2 , склала 122078 грн. Вартість робіт з виготовлення висновку судового експерту складає 2000,00 грн. На підставі заяви про страхове відшкодування від 18.06.2019 року ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» виплатило ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 49675,16 грн. Відповідно до ремонтної калькуляції від 27.06.2019 року вартість ремонту пошкодженого автомобіля вартість ремонту автомобіля склала 130087,97 грн. Позивач вказує, що внаслідок таких дій відповідача, він також зазнав моральну шкоду в розмірі 12519,00 грн.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Гнатюка О.М.(т.с.1 а.с.49). Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.50)провадження у цій справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2020 року (т.с.1 а.с.90-92) позов позивача у цій справі задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 (ІПН невідомий) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) матеріальну шкоду в сумі 80412,81 грн., моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 (ІПН невідомий) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 2725,13 грн.
В іншій частині вимог відмовлено.
У жовтні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції із заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання (т.с.1 а.с.145-147). Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09.11.2023 року (т.с.1 а.с.165) вищезазначену заяву позивача у цій справі задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку пред'явлення до виконання виконавчого листа № 334/7072/19 про стягнення з ОСОБА_1 , ІПН невідомий, на користь ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_3 , матеріальну шкоду в сумі 80412,81 грн., моральну шкоду в сумі 5000,00 грн., судовий збір в сумі 2725,13 грн. Поновлено пропущений строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа № 334/7072/19 про стягнення з ОСОБА_1 , ІПН невідомий, на користь ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_3 , матеріальну шкоду в сумі 80412,81 грн., моральну шкоду в сумі 5000,00 грн., судовий збір в сумі 2725,13 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі від 09.09.2024 року (т.с.1 а.с.173-179) просив поновити йому строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі; рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.
В автоматизованому порядку 09.09.2024 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Бєлку В.Ю. та Подліянову Г.С. (т.с.1 а.с.205). Ухвалою апеляційного суду від 10.09.2024 року (т.с.1 а.с.206) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 19.09.2024 року (т.с.1 а.с.209). В автоматизованому порядку 23.09.2024 року суддею Кочетковою І.В. у цій справі замінено суддю Подліянову Г.С. у зв'язку із тривалою відпусткою останньої (т.с.1 а.с.210-211). Ухвалою апеляційного суду клопотання ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2020 року у цій справі, апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою у цій справі відкрито 23.09.2024 року (т.с.1 а.с.212-213), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (т.с.1 а.с.214), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та відповідного штату суддів Запорізького апеляційного суду (11) взагалі.
Позивач ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу сторони відповідача у цій справі (т.с.1 а.с.228-233). Інші учасники цієї справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
Ухвалами апеляційного суду (т.с.2 а.с.9, 15) розгляд цієї справи призначено в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотань представників сторін (т.с.2 а.с.1-8, 11-14). В автоматизованому порядку 16.12.2024 року суддею Подліяновою Г.С. у цій справі замінено суддю Бєлку В.Ю. у зв'язку із звільненням останнього у відставку, рішення ВРП від 24.09.2024 року (т.с. 2 а.с. 19-20).
У судовому засіданні, призначеному на 18.12.2024 року (т.с. 1 а.с. 21-26), апеляційним судом було розпочато розгляд цієї справи по суті: заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін в режимі відеоконференції, в порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України апеляційним судом учасникам цієї справи роз'яснено право надати (не надати) апеляційному суду інформацію про те, чому ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» було виплачено страхового відшкодування на підставі заяви від 19.06.2019 рокулише в розмірі 49675,16 грн., хоча розмір ліміту страхового ліміту за полісом відповідача становить 100000,00 грн. (поліс, копія а.с. 13), а також наслідки ненадання такої інформації учасниками цієї справи, та зокрема позивачем, а саме: апеляційний суд буде переглядати законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача на підставі наявних у цій справі матеріалів та доказів, учасники цієї справи вважали за доцільне скористатись роз'ясненим їм апеляційним судом правом, у зв'язку із чим апеляційним судом у розгляді цієї справи була оголошена перерва, з урахуванням відпустки судді-доповідача у період з 17.02.2025 року по 03.03.3025 року (довідка т.с. 2 а.с. 39).
У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи представник третьої особи та сторони (т.с. 2 а.с. 27-38, сторони у тому числі додатково через своїх представників, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України) не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом. Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності представника третьої особи та сторін, які не зявились, за присутності представників сторін: відповідача ОСОБА_1 - адвоката Дорвженка О.В. (т.с. 2 а.с.5-6) та позивача ОСОБА_3 - адвоката Білик І.П (т.с. 2 а.с. 13-14) в режимі відеоконференції обидва.
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді - доповідача, додаткові пояснення представників сторін в режимі відеоконференції, та зокрема представника позивача, яка у тому числі на запитання апеляційного суду визнала, що позивач на свій розсуд у позасудовому чи судовому порядку не звертався до страхової компанії відповідача, яка залучена позивачем до участі у цій справі лише в якості третьої особи, а не відповідача, після отримання ним ремонтної калькуляції його автомобілю, яка перевищувала розмір страхової виплати страхової компанії відповідача, але частково ще була в межах страхового ліміту за вищезазначеним полісом страхової компанії відповідача (третьої особи у цій справі), перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає задоволенню з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і ухвалити …нове рішення.
В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового рішення …є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі частково, керувався ст.ст. 1166, 1167, 1187, 1194 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 81, ст.ст. 258-259, 263-265 ЦПК України та виходив із такого.
Встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_3 є власником автомобіля «Ford Kugа», д.н.з. НОМЕР_2 . Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу автомобіль ГАЗ 322132, д.н.з. НОМЕР_1 , належить ОСОБА_1 . Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/3111780 ОСОБА_1 застрахував свій автомобіль ГАЗ 322132, д.н.з. НОМЕР_1 , в ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ». Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/5301196 ОСОБА_3 застрахував свій автомобіль «Ford Kugа», д.н.з. НОМЕР_2 , в ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ». Згідно з постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2019 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини (ч.3 ст. 61 ЦПК України).
Згідно із ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2019 року встановлено вину ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху, внаслідок чого транспортний засіб позивача отримав механічні пошкодження.
Відповідно до вимог ст.ст. 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу, як джерела підвищеної небезпеки застрахована, при настанні з його вини страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, зокрема шкоду, пов'язану з пошкодженням транспортного засобу потерпілого (витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством).
Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно з укладеним договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів між ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» та ОСОБА_1 (т.с. 1 а.с.13), страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільна-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).
Відповідно до ремонтної калькуляції №5364 від 27.06.2019 року вартість ремонтних робіт склала 130087,97 грн. (т.с. 1 а.с. 16-47). Відповідачем не надано суду будь-яких належних та переконливих доказів, які б свідчили про те, що визначений позивачем розмір заподіяної матеріальної шкоди є завищеним. Клопотань щодо призначення та проведення автотоварознавчої експертизи не заявлялося.
Право на відшкодування шкоди, завданої майну фізичної та юридичної особи згідно з вимогами ч. 3 ст. 386 ЦК України, має власник. Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку; ч. 2 ст. 1187 ЦК України). Положеннями ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується: за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Верховний Суд України при розгляді справи №6-108 цс13 від 13 листопада 2013 року, висловив правову позицію, якою визначено, що положення ст.ст. 1187 - 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст.ст. 1166 - 1167 ЦК України у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.
Виходячи з цього, оскільки позивачу в даному ДТП завдано шкоду внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, то спір про відшкодування цієї шкоди з відповідача повинно вирішуватись за правилами ст. 1188 ЦК України, а саме ч. 1 ст. 1188 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки): доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Ст. 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа яка застрахувала свою цивільну відповідальність у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Верховний Суд України у справі № 6-2808цс1520 від 20 січня 2016 року висловив правову позицію, якою зазначено, що якщо страхової виплати (страхового відшкодування недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
При визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого слід враховувати положення статті 1192 ЦК. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди. Особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації, якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність, було використано нові вузли, деталі. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).
Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно з вимог статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19)
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач повинен відшкодувати позивачу матеріальну шкоду в сумі 130087,97 грн. (матеріальні збитки)- 49675,16 грн. (страхова виплата) = 80412,81 грн. З огляду на викладене, позов в частині стягнення матеріальної шкоди підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції зауважив таке. З'ясовуючи факти, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, суд має виходити з вимог ст. 1167 ЦК України, яка визначає підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування. Ст. 23 ЦК України визначено підстави моральної шкоди. Моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болі і стражданнях, що особа зазнала в зв'язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, що фізична особа зазнала в зв'язку з протиправною поведінкою у відношенні його; у душевних стражданнях, що фізична особа зазнала в зв'язку з ушкодженням чи знищенням майна; у приниженні честі, достоїнства, а також ділової репутації. Моральна шкода стягується незалежно від стягнення майнової шкоди.
Відповідно до роз'яснень, даних в п. 5 постанови №4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Відповідно до п. 7 зазначеної постанови заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Згідно роз'яснень п. 9 вищевказаної постанови, суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з характеру й обсягу фізичних, душевних і психічних страждань, що випробував позивач у зв'язку з пошкодженням автомобіля та необхідністю проведення ремонту, тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, часу та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, інших обставин, виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що діями відповідача спричинено позивачу моральні страждання, які пов'язані з пошкодженням його транспортного засобу. Керуючись принципами виваженості та розумності, суд першої інстанції частково вважав можливим стягнути з відповідача на користь позивача суму в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн.
Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню сплачені позивачем і документально підтвердженні судові витрати, що складаються з судового збору, а тому суд першої інстанції стягнув з відповідачів на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 2725,13 грн. з кожного з відповідача.
Проте із такими висновками суду першої інстанції у цій справі повністю погодитись не можна з таких підстав.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі не відповідає.
Так, в силу вимог ст. 376 ч. 3 п. 3 ЦПК України, яке є обов'язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
І хоча, апеляційним судом встановлено, що :
-ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 50) провадження у цій справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження, однак з повідомленням учасників цієї справи,
- крім того, у цій ухвалі суду першої інстанції також було прямо зазначено: «… Визначити відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву…. Розяснити сторонам, що відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрщеного позовного провадження без повідомлення сторін з наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із стрін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданінні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для надання відзиву….»
-відповідач лише 30.07.2024 року отримав копію державного виконавця про відкриття виконавчого провадження і лише 08.08.2024 року вперше ознайомився із матеріалами цієї справи у суді першої інстанції і отримав копію оскаржуваного рішення (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та стороною позивача апеляційному уду не надані),
-відповідач наполягає у своїй апеляційний скарзі у цій справі (т.с. 1 а.с. 175) та останнє підтверджується матеріалами цієї справи, що копія позову позивача із додатками, копія ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у цій справі та судові повістки у період після жовтня 2019 року та по червень 2020 року надсилались судом першої інстанції йому, як відповідачу у цій справі, за адресою: АДРЕСА_1 і всі вони були повернуті до суду першої інстанції з відмтками поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» (т.с. 1 а.с. 51, 55, 98), при цьому, апелянт у своїй апеляційній скарзі додатково зазначав, що «…міста Красноармійськ в Україні не існує вже з 2016 року… куди саме суд першої інстанції направляв судові повістки залишається незрозумілим … ОСОБА_1 не проживає в м. Покровську з часу ще його першої окупації в 2014 році …»;
-також згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі ЄУН 752/11896/17-ц, приписи ЦПК України…не дозволяють дійти висновку, що повернення … із вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування …
-тобто у цій справі відсутні допустимі докази саме вручення відповідачу ОСОБА_1 копії позовної заяви позивача та ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у цій справі, судових повісток, які б могли свідчити про його обізнаність про цю справу взагалі під час розгляду цієї справи судом першої інстанції та забезпечення його права на відзив на позовну заяву позивача у цій справі у тому числі тощо,
-також матеріали цієї справи також не містять доказів отримання апелянтом чи його представником копії повного тексту оскаржуваного рішення суду першої інстанції у цій справі, таким чином, судом першої інстанції у цій справі не було виконано вимог ст. 272 ЦПК України щодо вручення копії судового рішення до 08.08.2024 року;
-і апелянт - відповідач ОСОБА_1 обґрунтовує свою вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі у тому числі такою підставою (т.с. 1 а.с.175),
-належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та стороною позивача апеляційному суду не надані.
Також, апеляційним судом встановлено, що у цій справі мають місце неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Так, суд першої інстанції взагалі не встановив обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, а саме: розмір страхового ліміту ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» за полісом № АМ 3111780 відповідача ОСОБА_1 станом на дату ДТП 18.06.2019 року становив 100000,00 грн. (копія т.с. 1 а.с. 13), франшиза 2000,00 грн.
В силу вимог ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
При цьому, апеляційним судом також встановлено, що сума виплаченого страхового відшкодування ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» на користь ОСОБА_3 за заявою останнього від 19.06.2019 року (копія т.с. 1 а.с. 18) становить лише 49675,16 грн. (ст. 82 ч. 1 ЦПК України - обставини, які визнаються учасниками, не підлягають доказуванню).
ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» не повністю покриває витрати на фактично виконаний відновлювальний ремонт автомобіля позивача ОСОБА_5 , а лише з вирахуванням франшизи 2000,00 грн. тощо.
Так, апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 у вищезазначеному позові у цій справі наполягав на тому, що: - відповідно до висновку судового експерта Булейка О.А. від 12.07.2019 року № 12/07 (копія т.с. 1 а.с. 19-44) йому, як власникові вищезазначеного пошкодженого автомобілю в результаті вищезазначеної ДТП, завдано збитків на суму 122078,72 грн.; - а відповіднодо до ремонтної калькуляції № 5364 від 27.06.2019 року вартість ремонту автомобілю позивача взагалі становить 130087,97 грн. (т.с. 1 а.с. 16-17).
При цьому, апеляційним судом встановлено, що матеріали цієї справи не містять належних, допустимих доказів того, що позивач взагалі фактично відремонтував свій вищезазначений пошкоджений в ДТП автомобіль (конкретна назва виконаних робіт, їх дата, назва виконавця цих конкретних робіт по ремонту автомобілю позивача із зазначенням їх РНОКПП чи ЄДРПОУ, та на яку саме конкретну суму, відповідні чеки та квитанції тощо).
Крім того, якщо, навіть, прийняти вартість відновленого ремонту автомобілю позивача, (проведення якого позивачем у цій справі належними, допустими доказами не доведено та відповідачем ОСОБА_1 не визнається), на суму 130087,97 грн. - виплачене ТДВ «СК «АЛЬФА - ГАРАНТ» у добровільному порядку страхове відшкодування 49675,16 грн. - франшиза 2000,00 грн. = 78412,81 грн., тобто ця різниця частково ще знаходиться ще в межах страхового ліміту за вищезазначеним полісом позивача 100000,00 грн. (розрахунок: 100000,00 грн. - 2000,00 грн. франшизи - 49675,16 грн. = 48324,84 грн. - належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та стороною позивача ОСОБА_3 чи третьою особою ТДВ «СК «АЛЬФА -ГАРАНТ» апеляційному суду не надані.
Хоча, апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача. Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За згодою позивача, як потерпілого, та страхової компанії відповідача не може змінюватись розмір страхового ліміту, визначеного в установленому законом порядку у вищезазначеному страховому полісі відповідача.
У цій справі страховою компанією, в якій застраховано цивільну відповідальність по вищезазначеному автомобілю, яким керував відповідач ОСОБА_1 на час вищезазначеної ДТП, є саме ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ», яке до участі позивачем за вищезазначеним позовом останнього у цій справі в якості відповідача не залучалась. Суд першої інстанції не мав права в силу вимог ст. 51 ЦПК України без клопотання позивача залучати у цій справі в якості другого відповідача у цій справі ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ».
Апеляційний суд в силу вимог ст. 367 ч. 6 ЦПК України переглядає в апеляційному порядку в межах позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду у суді першої інстанції у цій справі. Поза межами компетенції апеляційного суду, передбаченої ЦПК України, у цій справі є також залучення на стадії апеляційного перегляду цієї справи в якості другого відповідача у цій справі ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ».
В силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати. За останнім висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.12.2021 року у справі ЄУН № 147/66/17 основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
І лише, якщо потерпілий ОСОБА_5 звернеться до страховика ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» й одержить страхове відшкодування в межах страхового ліміту 100000,00 грн., але його все одно буде недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання наступає у особи - ОСОБА_1 , яка завдала шкоди, в силу вимог ст. 1194 ЦК України у вигляді відшкодування потерпілому ОСОБА_5 різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика, яка, відповідно, може бути зовсім іншою, ніж просив позивач у своєму позову у цій справі. Вимоги позивача до відповідача про стягнення моральної шкоди у цій справі є похідними від первісних позовних вимог позивача до відповідача про стягнення майнової (матеріальної) шкоди у цій справі.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони відповідача ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо його законності і обґрунтованості.
За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 слід задовольнити, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2020 року у цій справі слід скасувати, ухвалити у цій справі нове судове рішення у вигляді постанови, якою у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» про відшкодування шкоди, завданої під час дорожньо-транспортної пригоди та відшкодування матеріальної шкоди у цій справі відмовити.
Разом із тим, апеляційний суд вважає за доцільне роз'яснити учасникам цієї справи, що ОСОБА_3 не позбавлений права у подальшому вирішувати питання про відшкодування обґрунтованої шкоди за ремонтною калькуляцією у позасудовому порядку чи судовому порядку окремо від цієї справи із залученням двох відповідачів - ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» та ОСОБА_1 чи звертатись із позовом лише до ОСОБА_1 після отримання повного страхового відшкодування від ТДВ «СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» в межах вищезазначеної суми страхового ліміту.
Керуючись ст. ст. 12-13, 81-82, 89, 367-368, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2020 року у цій справі скасувати.
Ухвалити у цій справі нове судове рішення (прийняти постанову).
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ТОВАРИСТВО З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АЛЬФА-ГАРАНТ» про відшкодування шкоди, завданої під час дорожньо-транспортної пригоди та відшкодування матеріальної шкоди у цій справі відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова апеляційним судом складена 24.03.2025 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кочеткова І.В.Подліянова Г.С.