Справа № 138/3651/24
Провадження № 33/801/289/2025
Категорія: 327
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ясінський Ю. А.
Доповідач: Войтко Ю. Б.
24 березня 2025 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Войтко Ю. Б.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24 лютого 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої та мешканки АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, приватного підприємця, паспорт НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП,
встановив:
Постановою судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24 лютого 2025 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі 80 (вісімдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1360 гривень, а також стягнуто з неї в дохід держави судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп.
Відповідно до обставин встановлених судовим рішенням, 28.11.2024 ОСОБА_1 ухилилася від покладених на неї ст. 150 Сімейного кодексу України обов'язків по вихованню свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого останній 28.11.2024 близько 15 год. 00 хв. перебуваючи по вул. Грецькій в м. Могилів-Подільському забризкав очі дезодорантом неповнолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак не досяг віку адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24 лютого 2025 року, а провадження у справі закрити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції достовірно не встановлено з якою метою ОСОБА_2 дістав із сумки дезодорант та бризнув ним у повітря. Тобто суд вважає, що такі дії ОСОБА_2 вчинив з хуліганських мотивів. Разом з тим, на думку апелянта, такі дії були вчинені її сином саме з метою самозахисту.
Щодо пояснень свідків, зазначає, що вони є суперечливими, зокрема свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є друзями ОСОБА_3 , стверджують, що чули, як хлопці домовлялися про бійку. Проте вони не були свідками події, зазначеної в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, пояснення ОСОБА_3 , надані в письмовому вигляді 02.12.2024, та усні пояснення, надані в судовому засіданні, містять суттєві розбіжності, що ставить під сумнів їхню повноту та достовірність та вимагає ретельної оцінки судом. Зауважує, що особливо суттєвою є розбіжність між показами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо того, хто розпочав бійку та завдав першого удару. ОСОБА_3 стверджує, що ОСОБА_2 був ініціатором конфлікту та першим завдав удару, тоді як ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_3 провокував його та першим задав удару, і він діяв у стані самозахисту. Ця розбіжність не була належним чином з'ясована судом першої інстанції, що ставить під сумнів об'єктивність та повноту розгляду справи.
Зазначає, що в даному випадку, ОСОБА_2 діяв у стані крайньої необхідності, намагаючись захистити себе від агресивних дій ОСОБА_3 , що є важливим для встановлення об'єктивної картини подій.
Звертає увагу, що по-перше, ОСОБА_3 систематично провокував ОСОБА_2 , зачіпаючи його «як завжди», що свідчить про тривалий конфлікт між ними, який триває між дітьми з 5 класу. Факт зазначення «як завжди» міститься у судовому рішенні, що свідчить про надання усних пояснень ОСОБА_2 під час судового засідання. По-друге, ОСОБА_3 першим завдав удару ОСОБА_2 , що підтверджується показаннями останнього. По-третє, ОСОБА_3 неодноразово вступав в суперечки та бійки з однокласниками та хлопцями свого віку, вказане підтверджується відеодоказом. ОСОБА_3 старший від ОСОБА_2 по віку, і надалі продовжує його провокувати на бійки та конфлікти. А тому є зрозумілим, що її син захищав себе в описаній в протоколі про адміністративне правопорушення ситуації, однак цього судом враховано не було. По-четверте ОСОБА_2 не мав наміру завдавати шкоди ОСОБА_3 , оскільки застосував дезодорант, намагаючись уникнути фізичного контакту та припинити бійку. ОСОБА_2 не хотів потрапити дезодорантом в очі ОСОБА_3 , а просто бризнув у його напрямку, щоб створити перешкоду та відійти. Враховуючи ці обставини, ОСОБА_2 діяв у стані крайньої необхідності, намагаючись захистити себе від агресивних дій ОСОБА_3 .
Отже апелянт вважає, що оскаржувана постанова не містить достатнього обґрунтування висновків суду щодо винуватості ОСОБА_1 . При цьому суд не надав належної оцінки суперечностям у показаннях свідків, не врахував провокативну поведінку ОСОБА_3 та стан крайньої необхідності, в якому діяв ОСОБА_2 .
Під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 та її захисник - адвокат Сердечнюк М. В. підтримали подану апеляційну скаргу у повному обсязі на підставі викладених у ній обставин і просили її задовольнити.
У судовому засіданні адвокат неповнолітнього ОСОБА_3 - адвокат Виноградський А. П. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24 лютого 2025 року залишити без змін. Подав відзив на апеляційну скаргу.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Так, за положеннями ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Положеннями ст. 280 КУпАП регламентовано, що суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення; чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність; чи заподіяно майнову шкоду; а також з'ясувати інші підстави для правильного вирішення справи.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративне правопорушення.
Відповідно до положень КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Наявність події та складу правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, нормі стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.
Незважаючи на невизнання вини ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов переконання в тому, що її вина у вказаному правопорушенні доведена, крім пояснень неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , класного керівника ОСОБА_6 , наданих в судовому засіданні, також матеріалами справи, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 306797 від 13.12.2024, в якому зазначено обставини правопорушення; рапортом інспектора-чергового Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області Мазур О. М. від 02.12.2024; протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 02.12.2024; письмовими поясненнями ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 ; копіями паспорту ОСОБА_1 та свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; копією довідки лікаря ОСОБА_8 від 28.11.2024; копією консультативного висновку лікаря від 28.11.2024 щодо ОСОБА_3 . При цьому, захисна позиція ОСОБА_1 , на думку місцевого суду, є неспроможною, оскільки досліджені докази в цілому вказують на те, що саме її син був ініціатором бійки, яку влаштував в громадському місці і використав при цьому дезодорант, заподіявши шкоди своєму однокласнику та порушивши спокій громадян, які надавали останньому допомогу на місці події.
Як вбачається з диспозиції ч. 3 ст. 184 КУпАП, адміністративна відповідальність за цією статтею передбачена за вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 цього Кодексу.
Тобто, об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП, полягає в ухиленні батьків від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, що призвело до вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачена цим Кодексом.
Так, відповідно до диспозиції ст. 173 КУпАП, адміністративна відповідальність настає у разі вчинення дрібного хуліганства, тобто нецензурної лайки в громадських місцях, образливого чіпляння до громадян та інших подібних дій, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Об'єктом цього адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку. Об'єктивна сторона цього правопорушення виражається у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому чіплянні до громадян та інших подібних діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Дрібне хуліганство характеризується умислом, тобто особа, яка здійснює дрібне хуліганство, розуміє, усвідомлює, що своїми діями вона порушує громадський порядок і бажає або свідомо допускає прояв неповаги до суспільства.
Суть даного правопорушення зводиться до вчинення таких дій, що привели до порушення громадського порядку і спокою громадян.
Громадський порядок - це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами система відносин, що складаються у громадських місцях в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій.
Громадська небезпека дій правопорушників проявляється в тому, що дрібне хуліганство певною мірою дезорганізує весь комплекс суспільних відносин, що склалися, а дії правопорушників спрямовані проти забезпечення нормального життя, суспільно-політичної діяльності громадян. Дрібне хуліганство необхідно відрізняти від таких схожих дій, як самоправство, приниження гідності, нанесення побоїв, або інших проступків, які мають наслідком адміністративну чи кримінальну відповідальність (поява у нетверезому стані у громадських місцях, порушення правил руху, справи приватного обвинувачення, домашнє насильство тощо).
До поняття "інші подібні дії" слід віднести такі прояви дрібного хуліганства, як: насильницьке вторгнення в громадські місця всупереч забороні певних осіб, покликаних слідкувати за порядком; співання нецензурних пісень, розповідання вульгарних анекдотів групам людей; вигуки, свист під час демонстрації кінофільмів; ґвалт, крики з хуліганських мотивів біля вікон громадян у нічний час; публічне справляння природних потреб у невідведених для цього місцях; поява у громадському місці в оголеному вигляді; самовільне без потреби зупинення комунального транспорту; нанесення непристойних малюнків на тротуари, стіни, паркани, двері чи вчинення написів нецензурного змісту; грубе порушення черг, яке супроводжується ображанням громадян та проявом неповаги до них; знищення або пошкодження з хуліганських мотивів якого-небудь майна у незначних розмірах; зривання афіш, плакатів, газет, оголошень зі стендів; умисна (з бешкетництва) швидка їзда на автомобілях та мотоциклах по калюжах поблизу тротуарів, зупинок, інших місць скупчення людей тощо.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу. Особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення будуть порушені громадський порядок і прагне до цього.
Хуліганство, як правопорушення, виключається за наявності таких умов: конфлікт має місце на ґрунті особистих неприязних відносин, тобто без мотивів явної неповаги до суспільства. У такому випадку дії сторін у конфлікті визнаються правопорушенням в залежності від шкоди, яка спричинена фактично та від передбачення кримінальної чи адміністративної відповідальності за спричинення такої шкоди.
Суддя першої інстанції не врахував, що відповідальність батьків за частиною 3 статті 184 КУпАП настає у разі вчинення правопорушення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, а тому виклад обставин вчинення такого правопорушення та зазначення у протоколі норми КУпАП, яка передбачає відповідальність за таке правопорушення, є обов'язковою.
Отже, дані про подію, зокрема час, місце та обставини правопорушення, є істотною складовою формулювання обставин правопорушення, що ставляться у вину особі, та є частиною складу адміністративного правопорушення, що, відповідно, підлягає обов'язковому доказуванню.
Враховуючи викладене, протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 306797 від 13 грудня 2024 року не відповідає вимогам статті 256 КУпАП, виходячи з того, що він не містить виклад обставин вчинення неповнолітньою дитиною правопорушення, передбаченого нормами КУпАП.
Проте незважаючи на це суд виснував, що ОСОБА_2 вчинив дії, що містять ознаки правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, а також не врахував, що конфлікт між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мав місце на ґрунті особистих неприязних відносин, тобто без мотивів явної неповаги до суспільства, що виключає кваліфікацію таких дій за ст. 173 КУпАП.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини стандарти, установлені Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод для кримінального провадження, поширюються і на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справи "Лучанінова проти України" (рішення від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02), "Малофєєва проти Росії" ("Malofeyeva v. Russia", заява № 36673/04), "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", рішення від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08)).
Ці стандарти полягають у тому, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, яка по суті становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певна особа має доводити в суді, а також суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки в такий спосіб неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частина 1 ст. 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення, визначеного приписами ч. 1 ст. 9 КпАП України.
Адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Складом правопорушення є наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
Суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що постанова судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24 лютого 2025 року не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.
За наведених обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 24 лютого 2025 року скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 184 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 цього Кодексу, у зв'язку з відсутністю в її діях складу даного адміністративного правопорушення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко