адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004
24.03.2025 Справа № 917/132/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Михатило А. В., розглянувши справу № 917/132/25
за позовною заявою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА", вул. Олени Теліги, 6 В, м. Київ, 04112
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра", вул. Колективна, 10, м. Полтава, 36019
про стягнення 98 105,11 грн
Без виклику учасників справи
17.01.2025 року до Господарського суду Полтавської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" до відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" про зобов'язання відповідача здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі 98 105,11 грн (вх. № 134/25).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором добровільного страхування заставного наземного транспортного засобу "КАСКО" №011062/4056/0000014 від 20.04.2023 року, в зв'язку чим на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника (водія) транспортного засобу автомобіля "KIA OPTIMA", державний номер НОМЕР_1 була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Саламандра" позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 98 105,11 грн в порядку суброгації.
Ухвалою від 21.01.2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 917/132/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив - подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст. 167, 184 ГПК України. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.
05.03.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 917/132/25 (вх. № 2998). В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на те, що в провадженні господарського суду перебуває справа №917/943/24 про ліквідацію Товариства, тому необхідно зупинити провадження у справі № 917/132/25 до вирішення справи № 917/943/24.
06.03.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№3079).
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до статті 115 ГПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Слід зазначити, що процесуальний строк виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми та направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених ГПК України часових рамках.
Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов'язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб'єктивних процесуальних прав та обов'язків. З початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
Отже, норми, які регламентують процесуальні строки передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
З огляду на системний аналіз ГПК України, під процесуальними строками розуміють проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.
Положеннями частини 1 статті 116 ГПК України передбачено, що перебіг процесуальних строків починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу (ч.3 ст. 195 ГПК України).
Отже, зупинення провадження в даному випадку можливе лише до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд зазначає, що оскільки ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі №917/132/25 датується 21.01.2025 року, то останнім днем на подачу заяви про зупинення провадження у справі є 20.02.2025 року.
За змістом ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зазначає, що відповідачем не подано заяву про поновлення строку на подачу клопотання про зупинення провадження у справі.
Відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
З огляду на наведе суд залишає без розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №917/132/25 (вх. № 2998 від 05.03.2025 року).
Також, 05.03.2025 року до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 3000), із запереченнями проти задоволення позовних вимог.
В обґрунтуванні даного клопотання відповідач посилався на те, що 29.05.2024 року Національний банк України звернувся до суду з позовом про ліквідацію Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра". Починаючи з 26.07.2024 року та до сьогодні у відповідача функціонує тимчасова адміністрація, яка забезпечує виконання першочергових заходів, передбачених законом. У товариства залишилася лише одна уповноважена особа - Лукашук В. В., яка має повноваження підписувати документи від імені компанії. Значне скорочення кадрового складу компанії, а також пріоритетність виконання невідкладних завдань, пов'язаних із забезпеченням збереження майна товариства та вирішення питання про його ліквідацію, зумовили неможливість вчасного формування та подання відзиву у встановлений процесуальний строк.
06.03.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення на клопотання про поновлення строку на подання відзиву (вх. №3262), в яких зазначено, що на час відкриття провадження у справі №917/132/25 ОСОБА_1 вже як 6 місяців був призначений на посаду тимчасового адміністратора ПрАТ "Страхова компанія "Саламандра", тому наведені відповідачем причини пропуску строку не є поважними.
Як зазначалось вище, відповідно до статті 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно достатті 115 ГПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
З огляду на системний аналіз ГПК України, під процесуальними строками розуміють проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.
Згідно із ч. 8 ст. 165 ГПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Як зазначалося вище, ухвалою від 21.01.2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі у порядку загального позовного провадження та встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням ст. 165 ГПК України 15 днів з дня отримання даної ухвали.
Ухвала суду від 21.01.2025 р. отримана відповідачем 21.01.2025 року об 11 год. 11 хв., про що свідчить довідка про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача (а. с. 64).
Відтак, кінцевим строком для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є 05.02.2025 року включно, тоді як з матеріалів справи вбачається, що відзив на позовну заяву подано 05.03.2025 року.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
З правового контексту наведеної норми слідує, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме причини такий строк було порушено скаржником, чи є ця причина поважною та чи підлягає він поновленню. Відтак, суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку.
Вирішення питання про поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і поновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України. Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків. Тобто, на особу, яка звертається з відповідною заявою покладається обов'язок довести ті обставини, на які остання посилається як на підставу для поновлення пропущеного процесуального строку.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, обставини, на які посилається відповідач як на підставу для поновлення процесуального строку не є поважними та винятковими; відповідач, усвідомлюючи наявність строку, в межах якого мав бути поданий відзив, на власний розсуд визначив пріоритетність виконання завдань.
Суд також враховує, що згідно із частинами 1 та 2 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 6 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Згідно з частиною першою статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів для того, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Олександр Шевченко проти України", "Трух проти України").
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
Отже наведені відповідачем обставини не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку для подання відзиву, оскільки заявником не доведено та не надано доказів щодо неможливості подати відзиву в установлений строк.
Інших доводів в обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку відповідачем не зазначено та не надано доказів того, що відповідач не мав можливості раніше подати відзив на позовну заяву.
Указані обставини свідчать, що можливість подання відзиву в установлений строк залежала виключно від волевиявлення та дій самого відповідача, а пропуск строку на подання відзиву залежав не від об'єктивних причин, а від суб'єктивних чинників, які особа, що подача відзив, могла і повинна була уникнути при подачі даної заяви по суті.
З огляду на наведені відповідачем підстав для поновлення строку на подачу відзиву, суд дійшов висновку про те, що вони не є поважними та не можуть бути підставою для поновлення відповідного строку, оскільки відповідачем не наведено будь-яких обґрунтованих доводів або об'єктивних причин, які б спричинили пропуск строку на подання відзиву.
Отже, зважаючи на значний проміжок часу пропущення строку на подачу відзиву (1 місяць) та на те, що відповідач інших підстав у клопотанні про поновлення строку на подачу відзиву, які б не залежали від його волі, не навів, наведені підстави для поновлення строку на подачу відзиву визнаються судом неповажними, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У зв'язку із зазначеним, відзив Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" залишається без розгляду.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Інші заяви по суті справи до суду не надійшли.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5ст. 240 ГПК України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
20.04.2023 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" (далі - позивач, страховик) та товариством з обмеженою відповідальністю «ВФД» був укладений договір добровільного страхування заставного наземного транспорту КАСКО №011062/4056/0000014 (а. с. 6 - 13), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом «Renault Logan» д. н. з. НОМЕР_2 та прикріпленим до нього ззовні та всередині додатковим обладнанням
Строк дії договору з 00 год. 00 хв. 26.04.2023 року до 24 год. 00 хв. 25.04.2024 року.
05.03.2024 року о 14 год. 25 хв. в м. Харкові, вул. Бекетова, 12/15, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом KIA OPTIMA державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Косарєва при виїзді на перехрестя з вул. Бекетова, не надав переваги в русі транспортному засобу RENAULT LOGAN державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався з правого боку по вул. Бекетова та скоїв з ним зіткнення, внаслідок чого автомобілі отримав механічні пошкодження та завдано матеріальні збитки.
Вказані обставини, як і вина в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) саме ОСОБА_2 встановлені постановою Орджонікідзівського районного суду м. Харкова від 18.04.2024 року по справі № 644/1873/24, яка набрала законної сили 30.04.2024 року (а. с. 27, 28).
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За таких обставин наявність вини у діях ОСОБА_2 у настанні ДТП 05.03.2024 року встановлена і не підлягає доказуванню.
06.03.2024 року ТОВ «ВФД» звернулося до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" із заявою №17307589250 про подію з ознаками страхового випадку згідно договору «КАСКО» №011062/4056/0000014 (а. с. 14).
Згідно з рахунком СТО ТОВ «СОЛЛІ ПЛЮС» вартість відновлювального ремонту транспортному засобу RENAULT LOGAN державний номерний знак НОМЕР_2 склала 105 669,00 грн (а. с. 38, 39).
За страховим випадком позивачем було складено страховий акт № 17307589250 від 12.04.2024 року (а. с. 40) та визначено суму страхового відшкодування у розмірі 102 169,00 грн, яку було перераховано ТОВ «СОЛЛІ ПЛЮС» (СТО), що підтверджується платіжною інструкцією №155945 від 15.04.2024 року (а. с. 41).
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу KIA OPTIMA державний номерний знак НОМЕР_1 станом на 05.03.2024 року була застрахована Приватним акціонерним товариством "СК "Саламандра" (далі - ПрАТ "СК "Саламандра", відповідач) згідно з полісом серія ЕР №215351768, що підтверджується витягом з централізованої бази даних МТСБУ (а. с. 24).
Згідно з витягом, поліс серія ЕР №215351768 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, передбачає франшизу в розмірі 3 200,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну - 160 000,00 грн.
Оскільки відповідач є страховиком за вказаним полісом, то позивач, у межах понесених ним фактичних витрат, набув право вимоги до ПрАТ "СК "Саламандра".
Відповідно до звіту №34832 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу RENAULT LOGAN державний номерний знак НОМЕР_2 вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ складає 101 305,11 грн (а. с. 29 - 37).
Як вбачається з поданого звіту №34832 розмір вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу вирахувано з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,3458).
Сума страхового відшкодування, належного з відповідача до сплати позивачу, виходячи з умов полісу серія ЕР №215351768, складає 98 105,11 грн (101 305,11 грн - 3 200,00 грн).
Позивач стверджує, що станом на дату подачі позовної заяви до суду, ПрАТ "СК "Саламандра" не здійснила виплату страхового відшкодування на користь ПрАТ "Страхова компанія "УНІКА". У зв'язку з тим, що відповідач не здійснив виплату позивачу суми страхового відшкодування, останній звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь страхового відшкодування.
При розгляді спору по суті судом враховані наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України “Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України “Про страхування» при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 12.1 ст. 12 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно зі ст. 1191 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно зі ст. 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ч. 2 ст. 108 Закону України “Про страхування» якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Перехід права вимоги до страховика в порядку ст. 993 Цивільного кодексу України є суброгацією.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право вимоги до особи, винної у скоєнні ДТП.
Враховуючи, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність особи, винної у заподіянні збитків, була застрахована у відповідача, останній відповідно до статті 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» повинен відшкодувати нанесену його страхувальником шкоду у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі.
Пункт 36.2. ст.36 Закону зазначає, що страховик протягом 15 днів з дня узгодження і розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний, зокрема, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. У разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 ці Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.
При цьому слід зауважити, що відповідно до Рішення Конституційного суду України № 1-2/2002 від 2 липня 2002 року положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Така ж позиція викладена в рішенні Верховного суду України (судова палата в господарських справах) № 23/279 від 28 серпня 2012 року та в рішенні Верховного суду України (судова палата в господарських справах) № 3-165 гс 14/17/16 від 4 листопада 2014 року.
Крім того, у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому, у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.
Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону не містять.
Судом встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 05.03.2024 року, позивач 16.01.2025 року звернувся із позовною заявою про виплату страхового відшкодування безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто в межах граничного строку на її подання (до спливу річного строку з моменту ДТП).
Матеріали справи не містять відомостей про встановлення обставин того, що ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом - KIA OPTIMA державний номерний знак НОМЕР_1 , неправомірно заволодів ним, під час експлуатації якого трапилась ДТП.
Отже, внаслідок ДТП, яке сталося 05.03.2024 року, страхувальнику позивача заподіяно шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу автомобіля «Renault Logan» д. н. з. НОМЕР_2 , ДТП сталася з вини ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом автомобілем KIA OPTIMA державний номерний знак НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність пов'язана із експлуатацією якого застрахована у відповідача, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про те, що така подія є страховою та у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачу, який набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи, шкоду.
Відповідно до абз. 18 ст. 2 Закону України «Про страхування», франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Відповідно до п.12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до положень ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Вартість відновлювального ремонту розраховується відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.
Відповідно до п. 7.38. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення ЕЗ (коефіцієнт фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ....
Відповідно до п. 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власнику разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до п. 8.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ визначається за наступною формулою:
Сврз = Ср + См + Сс х (1 - Ез) де:
Сврз - вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт См - вартість необхідних для ремонту матеріалів Сс - вартість складників, що підлягають заміні під час ремонту Ез - коефіцієнт фізичного зносу
Сврз = 48510,00 + 17 604,42 + 53 791,95 * (1 -0,3458) = 101 305,11 грн.
Як встановлено судом, полісом серії ЕР №215351768 було передбачено франшизу в розмірі 3 200,00 грн, а також ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000,00 грн.
Таким чином, беручи до уваги підтверджену матеріалами справи суму сплаченого страховиком на користь страхувальника страхового відшкодування, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача, визначені полісом серії ЕР №215351768 розміри лімітів відповідальності (160 000,00 грн) та франшизи (3 200,00 грн), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу спірну суму страхового відшкодування у зв'язку з настанням ДТП у розмірі 98 105,11 грн (101 305,11 грн - 3 200,00 грн).
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Згідно з ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 38 911,32 грн страхового відшкодування в порядку суброгації підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України вказаний судовий збір покладається на відповідача повністю.
Як зазначено у частинах 1-3 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
У позовній заяві позивач навів орієнтовний розрахунок судових витрат, згідно якого поніс 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката (а. с. 3).
У підтвердження факту понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката до справи долучений договір про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020 року (а. с. 44 - 45), укладений між позивачем (Клієнтом) та АБ "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт" (Адвокатське бюро).
За умовами п. 1.1 договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020 позивач доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
За п. 1 додатку № 1 від 13.12.2024 року до договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020 (а. с. 46) за надання Адвокатським бюро клієнтові правової (правничої) допомоги Клієнт платить фіксовану суму гонорару адвоката у розмірі 7 000,00 грн за надання правової допомоги в суді першої інстанції по кожній справі, фіксована сума гонорару сплачується на підставі виставленого рахунку, оплата гонорару здійснюється протягом п'яти робочих днів на рахунок Адвокатського бюро.
Позивач долучив розрахунок витрат на правову допомогу (а. с. 50) та акт надання послуг № 181 від 16.10.2025 (а. с. 53), в якому сторони підтвердили вартість правничих послуг, наданих адвокатом, у цій справі у сумі 7000,00 грн.
Вказані витрати на представництво адвоката в суді є пов'язаними з розглядом справи. Матеріалами справи підтверджується дії адвоката щодо підготовки та подачі позовної заяви у цій справі.
Положеннями ч. 6 ст. 126 ГПК України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач клопотання про зменшення вказаних витрат на оплату правничої допомоги адвоката до суду не подав. Також відповідач не заявляв суду про неспіврозмірність вказаних витрат.
З огляду на викладене та відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України вказані витрати покладаються на відповідача повністю.
Керуючись ст. 129, 232-233, 237-238 ГПК України
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" (вул. Колективна, 10, м. Полтава, 36019, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 21870998) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (вул. Олени Теліги, 6 В, м. Київ, 04112, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20033533) 98 105,11 грн страхового відшкодування, 2 422,40 грн витрат по сплаті судового збору та 7 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
4. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення складено та підписано 24.03.2025 р.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.257 ГПК України).
Суддя О. М. Тимощенко