вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"18" березня 2025 р. Справа№910/5534/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 18.03.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат»
на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 (повний текст складено та підписано 04.12.2024)
у справі №910/5534/24 (суддя Смирнова Ю.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат»
до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні міністерства юстиції російської федерації, міністерства оборони російської федерації
про стягнення 250 240 661 800,00 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні міністерства юстиції російської федерації, міністерства оборони російської федерації (далі по тексту - відповідач) про стягнення завданої шкоди у вигляді упущеної вигоди у розмірі 250 240 661 800,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України позивачу заподіяно матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди внаслідок неможливості реалізації інтегрованого проекту, отримання позивачем прибутку на який він свідомо розраховував та спрямовував свої дії та зусилля на його реалізацію.
Господарський суд міста Києва рішенням від 31.10.2024 у справі №910/5534/24 у позові відмовив повністю.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про недостатню обґрунтованість позовних вимог, оскільки беззастережних доказів реальної можливості отримання доходів від реалізації Інтегрованого проекту, позивач суду не надав.
Документи, які позивач надав до матеріалів справи як докази на обґрунтування своїх вимог, не підтверджують реальної (а не теоретичної) можливості реалізації позивачем Інтегрованого проекту та не свідчать про те, що будівництво Виробничого комплексу дійсно було б ним здійснено.
Оскільки під час розгляду справи позивач не довів, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання ним доходів від реалізації відповідної частини Інтегрованого проекту (як обов'язкової умови застосування відповідальності у вигляді стягнення упущеної вигоди), у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у формі упущеної вигоди в розмірі 250 240 661 800,00 грн, судом першої інстанції відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі №910/5534/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір збитків (упущеної вигоди) підтверджено Звітом про оцінку збитків: упущена вигода внаслідок збройної агресії рф ТОВ АПК «Магнат», для цілей часткового відшкодування збитків станом на 15.07.2022, складеним 20.12.2023 ТОВ «БІ ВІ АР», який є сертифікованим суб'єктом оціночної діяльності. Вказує, що у Звіті детально описано збитки позивача, завдані йому внаслідок збройної агресії рф проти України, у розмірі 250 240 661 800, 00 грн., що за курсом НБУ на дату оцінки складає 8 547 813 584 євро (без ПДВ), і у ньому документально підтверджується обсяг завданої ТОВ АПК «Магнат» шкоди у формі упущеної вигоди.
Також позивач в апеляційній скарзі посилається на ряд укладених договорів між ним та його контрагентами, якими, на думку позивача, підтверджено, що позивач виконав усі передбачені Концепцією дії спрямовані на реалізацію І етапу Інтегрованого проекту Україна-Марокко-Італія, що відповідно підтверджується документально і розпочав реалізацію ІІ етапу Концепції.
Позивач зазначає, що ним було укладено ряд договорів та залучено іноземні інвестиції у вигляді отриманих товарних розстрочок.
Щодо укладених договорів на реалізацію Інтегрованого проекту позивач зазначає, що вони нерозривно пов'язані з будівництвом інших об'єктів (заводів та елеваторів), адже кожен функціонуючий елемент цієї системи дозволяв поставляти на територію Королівства Марокко сільськогосподарську продукцію, здійснювати її зберігання та переробку на побудованих позивачем об'єктах Інтегрованого проекту, в подальшому реалізувати готову продукції на роздрібних ринках країн Африки і Перської затоки та закуповувати там нафтопродукти за цінами внутрішнього ринку (з огляду на те, що біоетанол, який вироблятиме позивач буде постачатися на нафтопереробні заводи країн Африки та Перської затоки).
За посиланням позивача, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України усі плани позивача щодо реалізації Інтегрованого проекту були порушеними, договори розірвані, що спричинили збитки позивачу у формі упущеної вигоди, а зміст положень ЦК України та ГК України свідчить про відсутність в них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку - критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі №910/5534/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.01.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5534/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі №910/5534/24.
Матеріали справи №910/5534/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 30.01.2025.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.02.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі №910/5534/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 18.03.2025 о 12 год. 45 хв.
Відповідач своїх представників в судове засідання, призначене на 18.03.2025, не направив.
Частиною 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
З 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади російської федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв'язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).
Також припинено доставку поштових відправлень до/з російської федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.
Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам російської федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).
Враховуючи те, що діяльність посольства російської федерації в Україні зупинена, судом апеляційної інстанції здійснювались публікації на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи та призначене в ній засідання.
Таким чином, судом апеляційної інстанції вчинено всі можливі дії з метою належного повідомлення учасника справи - відповідача про дату, час та місце розгляду справи.
Згідно із частиною 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У судовому засіданні 18.03.2025 представники позивача підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, просили суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі №910/5534/24 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
За приписами частин 1, 2, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» (надалі - ТОВ АПК «Магнат», Товариство) засноване 05.12.2006 та наразі зареєстроване за адресою: Україна, Ніжинський р-н, Чернігівська обл., село Талалаївка, вулиця Прилуцька, будинок, 125.
Згідно до відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Товариства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; іншими видами діяльності є, зокрема: вирощування інших однорічних і дворічних культур, розведення великої рогатої худоби молочних порід, розведення коней та інших тварин родини конячих, розведення овець і кіз, змішане сільське господарство, допоміжна діяльність у рослинництві, лісопильне та стругальне виробництво, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, вантажний автомобільний транспорт, діяльність інших засобів тимчасового розміщування, виробництво електроенергії, передача електроенергії, розподілення електроенергії, торгівля електроенергією тощо.
Як вбачається з доводів позивача, починаючи з 2019 року разом з рядом іноземних партнерів та інвесторів ним було ініційовано та розпочато реалізацію Інтегрованого комбінованого проекту Україна-Марокко-Італія (надалі - Інтегрований проект), який передбачав побудову в Україні, Королівстві Марокко та в Італійській Республіці комплексу потужних об'єктів, орієнтованих на виробництво продукції зеленої енергетики із сільгоспсировини, яка вирощується в Україні (насамперед кукурудзи).
Як стверджує позивач, Інтегрований проект передбачав системну та покрокову діяльність підприємства, спрямовану на:
1) Будівництво в Україні Виробничого комплексу для зберігання та переробки сільськогосподарських культур (насіння соняшника, сої та кукурудзи);
2) Будівництво в Королівстві Марокко (територія Вільної економічної зони «Танжер») Комбінованого виробничого комплексу з виробництва олій та переробки кукурудзи;
3) Будівництво на території Італійської Республіки Виробничого комплексу з переробки біоетанолу на біоводень (зелений водень);
4) Комерційну діяльність з купівлі-продажу кукурудзи, нафтопродуктів та рослинної олії до Інтегрованого комбінованого проекту Україна-Марокко-Італія.
Позивач зазначив, що у вересні 2019 року було прийнято Концепцію інтегрованого комбінованого проекту на 2019 - 2026 роки ТОВ АПК «Магнат» (надалі - «Концепція») відповідно до якої основними цілями та завданнями компанії за відповідний період було визначено:
1) Розробка інтегрованої агропромислової структури, яка включає вирощування сировини, переробку цієї сировини на кінцеву фасовану продукцію та її подальшу реалізацію;
2) Створення виробничих комплексів, що включають створення:
- Комбінату з переробки насіння кукурудзи, соняшника та сої на готову фасовану продукцію (рафіновану та нерафіновану олії);
- Заводу з глибокої переробки кукурудзи на біоетанол, біометан та органічні добрива;
3) Підвищення ефективності вирощування та зберігання врожаю, шляхом впровадження власної агротехнології та будівництво сучасного елеваторного комплексу;
4) Модернізація технічної бази підприємства, оновлення сільськогосподарської техніки, автопарку та будівництво сучасної автомайстерні;
5) Необхідність реалізації готової продукції закордон;
6) Створення нових робочих місць;
7) Використання зеленої енергетики, шляхом використання відновлювального палива у зерносушарках, виробництва екологічно чистої продукції, такої як біоетанол, біометан та органічні добрива.
8) Залучення фінансування для реалізації проектів підприємства не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку, що включають державні програми, інвестиційні фонди, кредитні установи, партнерські угоди, тощо.
9) Укладення виробничих та торгівельних угод з українськими та закордонними підприємствами.
Таким чином, кінцевим результатом затвердження Концепції Інтегрованого комбінованого проекту на 2019 - 2026 роки стало оформлене документально спрямування Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» на реалізацію двох етапів Концепції та будівництва на першому етапі елеватору на території України та на другому етапі семи об'єктів - Виробничого комплексу для зберігання та переробки сільськогосподарських культур в Україні, Комбіновоного виробничого комплексу з виробництва олій та переробки в Королівстві Мороко та елеватору та Виробничого комплексу з переробки біоетанолу на біоводень (зелений водень) в Італійській Республіці.
Позивач зазначає, що Королівство Марокко було визначено позивачем як найперспективнішу територію для реалізації Інтегрованого проекту і будівництва заводу з рафінації, дезодорації, гідратації та розливу соняшникової і соєвої рафінованих олій та розливу соняшникової, соєвої та кукурудзяної нерафінованих олій та виробничого комплексу для переробки кукурудзи на біоетанол, біометан та органічні добрива, що дозволило би покривати не тільки внутрішній ринок Марокко, а й потужні ринки країн Африки та Перської затоки, Туреччини, Пакистану та Індії українською сільськогосподарською продукцією і в зворотному порядку дозволило би закуповувати нафтопродукти за цінами внутрішнього ринку цієї арабської країни.
При цьому позивач стверджує, що реалізація Інтегрованого проекту дала б змогу позивачу вийти на ринки агропромисловості та нафтопродуктів країн Африки та Перської затоки і закуповувати нафтопродукти за цінами внутрішнього ринку вказаних країн, з огляду на те, що в результаті реалізації Інтегрованого проекту заводи та об'єкти позивача в ході здійснення своєї діяльності повинні були б давати сировину, яка використовувалася б нафтопереробними заводами цих регіонів.
Проте, як зазначає позивач, 24.02.2022 російська федерація почала повномасштабне вторгнення на територію України і, у зв'язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» знаходиться у Чернігівській області, підприємство було вимушене частково припинити діяльність через окупацію частини Чернігівської області; частина посівних площ була замінована; внаслідок обстрілів були частково пошкоджені будівлі та споруди Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат»; контракти з міжнародними партнерами були припинені у зв'язку з великими ризиками, пов'язаними із збройною агресією російської федерації.
Як наслідок, за доводами позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» вимушене було припинити реалізацію Інтегрованого проекту.
Отже, за твердженням позивача, збройна агресія російської федерації та окупація відповідних територій України, зокрема, Чернігівської області, проведення бойових дій на вказаній території, мінування сільськогосподарських територій України і Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат», також здійснення артилерійських та ракетно-бомбових ударів військами російської федерації і пошкодження споруд Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат», припинення контрактів і іноземними партнерами у зв'язку з великими ризиками, пов'язаними із збройною агресією рф призвели до фактичної неможливості реалізації Інтегрованого проекту, отримання доходу від реалізації Інтегрованого проекту, який позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене збройною агресією російської федерації.
Посилаючись на вказані обставини, позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 250 240 661 800,00 грн (без ПДВ), що за курсом НБУ на дату оцінки складає 8 547 813 584,00 Євро (без ПДВ), а саме: упущеної вигоди, розрахованої за 7 років від неможливості будівництва в Королівстві Марокко виробничого комплексу для переробки кукурудзи на біоетанол, біометан та органічні добрива потужністю переробки 3330000 тон на рік та провадження комерційної діяльності до Інтегрованого проекту.
На підтвердження заявленої до стягнення з відповідача суми позивачем додано до матеріалів справи «Звіт про оцінку збитків: упущена вигода внаслідок збройної агресії рф Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» для цілей часткового відшкодування збитків станом на 15.07.2022», складений ТОВ «Бі Ві АР» 20.12.2023 та Висновок судового експерта за результатом проведення судової економічної експертизи №22/04-2024 від 22.04.2024.
Відповідно до вищевказаного Звіту про оцінку збитків, складеного ТОВ «Бі Ві АР» 20.12.2023, об'єктом оцінки є: упущена вигода за 7 років від відсутності можливості реалізації інтегрованого комбінованого проекту Україна-Марокко-Італія внаслідок збройної агресії рф, в тому числі:
1) Виробничий комплекс для переробки кукурудзи на біоетанол, біометан та органічні добрива потужністю переробки 3330000 тон на рік та електростанція в Марокко;
2) Комерційна діяльність.
У вказаному звіті оцінювачі дійшли висновку, що станом на 15.07.2022 справедлива вартість об'єкту оцінки - загальний розмір упущеної вигоди Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» внаслідок збройної агресії рф становить 250 240 661 800,00 грн, без урахування ПДВ, що за курсом НБУ на дату оцінки складає 8 547 813 584,00 Євро (без ПДВ), з яких:
- найменування об'єкту упущеної вигоди: Виробничий комплекс для переробки кукурудзи на біоетанол, біометан та органічні добрива потужністю переробки 3330000 тон на рік та електростанція в Марокко, розмір упущеної вигоди 7 658 435 721,00 Євро;
- найменування об'єкту упущеної вигоди: Комерційна діяльність, розмір упущеної вигоди 889 377 863,00 Євро.
У висновку судового експерта №22/04-2024 від 22.04.2024 вказано, що у межах наданих на дослідження документів підтверджується визначений у Звіті про оцінку збитків: упущена вигода внаслідок збройної агресії рф Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» для цілей часткового відшкодування збитків станом на 15.07.2022, складений ТОВ «Бі Ві АР» 20.12.2023, розмір збитків, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» внаслідок збройної агресії (протиправної поведінки) російської федерації з початку введення на території України військового стану, у вигляді упущеної вигоди за 7 років через відсутність можливості реалізації інтегрованого комбінованого проекту Україна-Марокко-Італія, станом на 15.07.2022 у розмірі 250 240 661 800 грн (без ПДВ), що за курсом НБУ на дату оцінки складає 8 547 813 584,00 Євро (без ПДВ).
За статтею 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 2 статті 2 ГПК України).
За приписами частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу; відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Отже, відповідач за своєю суттю є особою, яка за позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві, тобто між позивачем та відповідачем має існувати правовий зв'язок щодо предмету позову, обумовлений певними господарськими правовідносинами (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 922/404/19).
Щодо такої сторони (іншого учасника) як держава у господарському судочинстві, то слід зазначити, що відповідно до частини 4 статті 56 ГПК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За змістом наведених положень позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача (відповідачів) щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Наведений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.
У даній справі предметом спору є відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди, завданої позивачу, незаконною військової агресією російської федерації проти України.
Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає, що пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Статтями 365, 366 ГПК України унормовано, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.
Враховуючи положення статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об'єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року, (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши Конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами російської федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
У цих висновках суд звертається до сталої позиції Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією російської федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22).
У рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia ЄСПЛ встановив, що російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши Конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на наведене, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права.
Таким чином, у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
У спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини 3 статті 162 ГПК України, покладено обов'язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав, що і здійснено позивачем у розглядуваній справі.
Згідно із частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли російська федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
02.03.2022 збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
14.04.2022 Верховною Радою України визнано дії, вчинені Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України №2188-IX від 14.04.2022).
Резолюцією №2433 від 27.04.2022 Парламентської Асамблеї Ради Європи "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" визнано, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Російська федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства російської федерації у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16.03.2022. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов'язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
Таким чином, суверенні держави є рівними в міжнародно-правовій площині. Юрисдикційний імунітет держав закріплений, зокрема, у Європейській конвенції про імунітет держав 1972 року, Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року. Поняття "судовий імунітет" зафіксоване і в українському законодавстві: у Законі України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що без згоди компетентних органів іноземної держави її не можна залучати до судового процесу в національному суді. Проте після початку збройної агресії росії у 2014 році та розв'язання нею повномасштабної війни проти України у 2022-му питання судового імунітету держав набуло особливої гостроти.
У постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц ідеться про можливість незастосування судового імунітету рф. Верховний Суд сформулював висновок про те, що у справах, відповідачем у яких є країна-агресор, національні суди мають право ігнорувати імунітет такої держави та розглядати справи, зокрема, про відшкодування шкоди, яка була завдана фізичній особі в результаті збройної агресії. Тобто якщо країна є державою-агресором, не поважає суверенітет іншої держави, грубо порушує взяті на себе міжнародні зобов'язання, то національні суди теж мають не зважати на її судовий імунітет.
Також у цих постановах наведено низку критеріїв, за яких на рф не поширюється судовий імунітет, як-от: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам - громадянам України внаслідок смерті іншого громадянина України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода була спричинена агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені в Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави Україна; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення міжнародних зобов'язань; за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, обмеження у доступі до судового захисту буде несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, "якщо … не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується". Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, "необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]" (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити п. 1 ст. 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).
Підтримання юрисдикційного імунітету рф позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина 3 статті 75 ГПК України) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях на території України. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло б бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому б російська федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду російської федерації.
Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004).
Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, Верховний Суд виснував, що судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами російської федерації шкоди майну позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.
Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом.
Судовий імунітет рф не підлягає застосуванню з огляду на порушення рф державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням рф своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії російської федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Верховний Суд звернув увагу на те, що військова агресія та окупація рф територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва рф.
Отже, рф, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не має права надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд і вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянинові України. Зазначене знайшло своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22 та у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18.05.2022 у справі №760/17332/20, від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 22.06.2022 у справі № 311/498/20.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного у сукупності, враховуючи, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої суб'єкту господарювання, який створено за законодавством України, внаслідок повномасштабної військової агресії іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 1 статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для настання деліктної відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України необхідна наявність: а) шкоди; б) протиправної поведінки її заподіювача; в) причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вини останнього.
Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Правові висновки щодо елементів складу цивільного правопорушення; їх визначення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника; а також підстав та умов цивільної відповідальності містяться у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).
Верховний Суд у постановах від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц та від 21.07.2021 у справі №910/12930/18 щодо застосування частини другої статті 1166 ЦК України, презумпції вини заподіювача шкоди та наявність вини заподіювача шкоди, що не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків виснував, що спростування вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.
Верховний Суд зауважив, що у відповідності до положень статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
При цьому Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Правова позиція щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 16.02.2023 у справі №910/14588/21, від 25.05.2023 у справі №910/17196/21 тощо).
Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем. Аналогічний правовий висновок щодо необхідності доведення збитків викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.
Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України, частини другої статті 224, статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України) свідчить, що збитки як правова категорія включають у себе упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а в разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18).
Позивач має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.
Так, обґрунтовуючи наявність збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач посилався на висновок експерта №22/04-2024 від 22.04.2024 та звіт про оцінку збитків від 20.12.2023, якими визначено розмір упущеної вигоди Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» за результатами впливу війни на діяльність позивача, а саме, щодо його наміру на втілення інтегрованого комбінованого проекту виробничого комплексу Україна-Маракко-Італія.
У звіті про оцінку збитків від 20.12.2023 на сторінці 42 зазначено, що загальна вартість проекту складає орієнтовно 466 000 000 € +- 10%, з яких: до 272 000 000 € - власні кошти компанії, решта коштів, близько 194 000 000 € компанія планує залучити за рахунок європейських інвестиційних програм. Всі розрахунки приведені в умовних одиницях (Є, Євро). Етапи реалізації проекту.
2025 рік - необхідно підібрати земельну ділянку під будівництво комплексу, розробити робочий проект та погодити з державними службами Марокко.
2025- 2026 роки - початок будівництва комплексу та його введення в експлуатацію.
Також оцінювачами було розписано концептуальний опис майбутнього заводу, як відбувається технологічний процес виробництва біоетанолу та біометану.
У таблиці на сторінці 49 звіту наведено таблицю реалізації готової продукції в кількості 3 330 000 тон на рік використавши середню ціну глютену на рівні 1508 євро за тону.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані суми були зазначені на підставі доводів та обґрунтувань позивача у його заяві №658 від 05.12.2023 щодо орієнтовної вартості об'єктів та термінів будівництва, при цьому на підтвердження можливості реалізації інтегрованого комбінованого проекту виробничого комплексу Україна-Маракко-Італія, позивач у заяві посилався, зокрема, на укладений: між ним та компанією Convex Internation GmbH, Німеччина договір з поставки технологічного та допоміжного обладнання від 15.12.2021 №UA-2021-26; між ним та MYSILO TAHIL DEPOLAMA SISTEMLERI SAN.TIC.A.S, Туреччина договір поставки товару (обладнання для Виробничо-комерційного елеватору потужністю 630 000 т та виробничого елеватору потужністю 600 000 т одночасного зберігання) від 07.12.2021 №2111806А-2111808; між ним та ТОВ «Пета-Агро» договір розробки та погодження проектно-кошторисної документації на інтегрований комбінований проект Україна-Марокко-Італія №1701-2022 від 17.01.2022; між ним та ТОВ «Пета-Агро» договір підряду №030222/1 від 03.02.2022 з будівництва та монтажу технологічного обладнання.
Отже, укладення вище перелічених договорів між позивачем та його контрагентами, на думку позивача свідчить про те, що їх укладення привезло б до втілення інтегрованого комбінованого проекту Україна-Марокко-Італія.
Також позивач посилається на ряд інших договорів, однак, проаналізувавши умови всіх наявних у справі договорів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони не свідчать про реальну реалізацію інтегрованого комбінованого проекту Україна-Марокко-Італія, оскільки не додано доказів їх виконання.
Оцінювачі, в свою чергу, без надання власних обґрунтувань зазначеному позивачем в його заяві №658 від 05.12.2023 щодо збитків позивача від збройної агресії рф проти України, продублювали мотиви, розрахунки, механізми фінансування, наслідки війни та перспективи розвитку господарської діяльності позивача у можливому/майбутньому втіленні інтегрованого комбінованого проекту Україна-Маракко-Італія.
Здійснивши аналіз звіту про оцінку збитків від 20.12.2023 судом апеляційної інстанції встановлено, що наведені в ньому показники, суми та розрахунки не підтверджені жодними доказами з огляду на те, що оцінювачі вказували в таблицях на найменування продукції, загальної її кількості, цін без посилань на методичні підходи до питання визначення прибутку, методики розрахунку показника "обсяг виробленої продукції (робіт, послуг) і т.д. Тобто, за основу були взяті показники, які були наведені самим позивачем. При цьому, оцінки реальності та достовірності цим показникам оцінювачами надано не було. Як і не було надано оцінки походженню розрахованих позивачем сум.
У висновку експерта №22/04-2024 від 22.04.2024 на сторінці 24 зокрема зазначено, що показники та інформація наявна у звіті про оцінку використовувалась експертом для подальших розрахунків суму упущеної вигоди та, в подальшому, по всьому тексту продубльовано зміст звіту про оцінку збитків від 20.12.2023, та зроблено особистий висновок експерта, що у межах наданих на дослідження документів підтверджується визначена у звіті про оцінку збитків: упущена вигода позивача внаслідок збройної агресії рф у розмірі 250 240 661 800, 00 грн.
Наведене, на думку позивача, безпосередньо вказує на наявність збитків у формі упущеної вигоди.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
Відповідно до пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються (зокрема):
- вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;
- вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;
- упущена вигода підприємств недержавної форми власності.
У розділі І «Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності», затвердженої наказом Фонду державного майна від 18.10.2022 №3904/1223 (далі за текстом - Методика) визначено, що ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією російської федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання.
Ця Методика є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов'язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).
Ця Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23 лютого 2022 року.
Оцінка (визначення розміру) збитків (упущеної вигоди) станом на дату оцінки, яка передує 23 лютого 2022 року, здійснюється шляхом проведення оцінки згідно з вимогами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» або судової експертизи (експертного дослідження) згідно із Законом України «Про судову експертизу» з дотриманням методичного регулювання оцінки майна, яке здійснюється національними стандартами оцінки та міжнародними стандартами оцінки, європейськими стандартами оцінки, нормами міжнародної оціночної практики, що склалася, за наявності вихідних даних та інформаційних джерел, необхідних для проведення оцінки (визначення розміру) збитків.
Об'єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду України в постанові від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20 зазначив, що неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
У пункті 1 розділу IV Методики зазначено, що відповідно до цього розділу здійснюється визначення розміру упущеної вигоди стосовно майна, що призначалося для здійснення комерційної діяльності з метою отримання прибутку або доходу в іншій формі: сільсько-, рибо- та лісогосподарська нерухомість, інвестиційна нерухомість, нерухомість з комерційним потенціалом, ЄМК підприємств, установ та організацій усіх форм власності, корпоративні частки, об'єкти у матеріальній та нематеріальній формах, вартість яких визначається вартістю ЄМК, що створений на їх основі (об'єкти, асоційовані з бізнесом), тощо.
Визначення розміру упущеної вигоди для цілей цієї Методики виконують стосовно майна, власнику (балансоутримувачу, користувачу) якого заподіяні реальні збитки щодо вказаного майна, які й були причиною упущеної вигоди.
У разі коли існують підстави пов'язувати виникнення упущеної вигоди з наслідками збройної агресії, але з причин інших, ніж заподіяння реальних збитків щодо майна власника (балансоутримувача, користувача), оцінка (визначення розміру) упущеної вигоди здійснюється з дотриманням Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», вимог міжнародних та національних стандартів оцінки, норм міжнародної оціночної практики, що склалася. У цих випадках звіт про оцінку (висновок експерта) повинен містити обґрунтування відхилення від положень цієї Методики.
Інтегрований комбінований проект Україна-Марокко-Італія , який за посиланням позивача передбачав побудову в Україні, Королівстві Марокко та в Італійській Республіці комплексу потужних об'єктів, орієнтованих на виробництво продукції зеленої енергетики із сільгоспсировини, яка вирощується в Україні (насамперед кукурудзи) і планувався до втілення у період з 2019 по 2026 роки, було ініційовано та за доводами позивача розпочато реалізацію, однак ні оцінювачі, ні експерт, не вказали норми Методики чи Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», вимог міжнародних та національних стандартів оцінки, норм міжнародної оціночної практики, які ними використовувались для проведення оцінки упущеної вигоди.
По тексту звіту та висновку вбачається, що оцінювачі та експерт не застосовували вимоги даної Методики, хоча і зазначали в описовій частині про використання ними вказаної Методики.
При цьому у висновку експерта зазначено, що у Звіті про оцінку для розрахунку збитків (упущеної вигоди) ТОВ АПК «МАГНАТ» застосовувалась Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв?язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, що затверджена Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України 18.10.2022 №3904/1223 для нарахування упущеної вигоди передбачає період підготовки проекту, початку будівництва об?єкту, його введення в експлуатацію та період окупності проекту. На основі розрахунків в техніко-економічних обгрунтуваннях, період окупності проектів, що зазначені в даному матеріалі становить 5 років, ще 1 рік - це період підготовки проекту.
Так, в самому звіті оцінювачами вказано, що Методика «передбачає період підготовки проекту, початку будівництва об'єкта, його введення в експлуатацію та період окупності проекту».
Однак, сама Методика таких приписів не передбачає, що свідчить про недостовірні посилання експерта та оцінювачів на врахування Методики та незастосування механізму оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди, який дійсно передбачений Методикою. А у звіті про оцінку збитків та висновку експерта не міститься обґрунтування відхилення від положень цієї Методики, як-то передбачено абзацом 3 пункту 1 розділу IV Методики.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в обґрунтування позовних вимог позивачем наведено загальний опис концепції інтегрованого комбінованого проекту Україна-Марокко-Італія у 2019 -2026 роках, однак власне уявлення позивача про можливу реалізацію ним зазначеного проекту у майбутньому не свідчить, що його реалізація призвела б до одержання доходу який вказаний у звіті про оцінку збитків та у висновку експерта та на підставі якого було розраховано розмір упущеної вигоди заявлений до стягнення з відповідача.
Щодо посилань позивача про його намір на втілення інтегрованого комбінованого проекту Україна-Марокко-Італія, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не позбавлений права на його втілення та доведення цих обставин суду, однак ті докази, які надані позивачем, а саме копії договорів укладених позивачем з контрагентами, не свідчать про те, що вони укладались лише з метою реалізації Інтегрованого проекту.
За умовами договорів позивач мав придбати технологічне та допоміжне обладнання, виробничо-комерційний елеватор та отримати проектно-кошторисну документацію на інтегрований комбінований проект Україна-Марокко-Італія в селі Малий Ходачків, Тернопільського району, Тернопільської області.
Проте, виконання умов цих договорів позивачем не надано, як і не надано доказів, що виконання умов цих договорів не відбулося внаслідок збройної агресії рф, оскільки позивач саме на це і вказує. При чому договори були укладені до початку повномасштабного вторгнення. Позивач також вказує, що внаслідок збройної агресії рф проти України Договір щодо поставки обладнання для заводів було анульовано. Однак не доводить суду, як саме дії рф вплинули на його анулювання, чи не було це пов'язано з його власним бажанням або іншими обставинами.
Оскільки позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги зазначає, що позивачу завдана шкода у формі упущеної вигоди, яку Товариство розраховувало отримати за мирних часів шляхом реалізації Концепції розвитку Компанії ним також було наголошено, що ним було витрачено час на поїздки за кордон, на підтвердження чого надано накази позивача з 2017 року про відрядження директора для перемовин, вивчення ринку, обладнання промислових об'єктів, пошуку партнерів на ринку збуту с/г продукції, тощо, а також копії відміток у закордонному паспорті директора. Однак суд апеляційної інстанції зазначає, що це не підтверджує майбутнє досягнення цілей за інтегрованим комбінованим проектом Україна-Марокко-Італія.
На думку суду апеляційної інстанції, позивач не довів належними та допустимим доказами, що упущена вигода, яку він намагається стягнути з відповідача за неможливість побудови виробничого комплексу для зберігання та переробки сільськогосподарських культур (насіння соняшника, сої та кукурудзи), комбінованого виробничого комплексу з виробництва олій та переробки кукурудзи, виробничого комплексу з переробки біоетанолу на біоводень (зелений водень) до інтегрованого комбінованого проекту Україна-Марокко-Італія, а також комерційну діяльність з купівлі-продажу кукурудзи, нафтопродуктів та рослинної олії до Інтегрованого комбінованого проекту Україна-Марокко-Італія, не є абстрактною, і лише неправомірні дії відповідача є єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості здійснити реалізацію концепції розвитку та отримати від її реалізації вигоду у зазначеному розмірі.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що позивачем чітко не зазначено, які саме протиправні дії відповідача призвели до неможливості позивачем реалізувати інтегрований проект. Позивач посилаючись на загально відомий факт, вторгнення країни агресора, вказує, що це призвело до зупинення виробничих процесів у період окупації, що мало наслідком величезних збитків для позивача. Однак, позивач не довів суду, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання ним доходів від реалізації відповідної частини Інтегрованого проекту як обов'язкової умови застосування відповідальності у вигляді стягнення упущеної вигоди у розмірі 250 240 661 800,00 грн.
Колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивачем не доведено, в першу чергу, наявності збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки не надано доказів, які б беззаперечно вказували на те, що дохід міг би бути отриманий останнім у випадку реалізації ним інтегрованого комбінованого проекту Україна-Марокко-Італія.
Також судом апеляційної інстанції враховані доводи суду першої інстанції, з якими колегія суддів погоджується, що в матеріалах справи також відсутні докази розробки та погодження проектів, отримання позивачем дозвільних документів щодо будівництва об'єктів на території України, Італійської Республіки, і на території Марокко, в той час як позивач неодноразово наголошував на нерозривності всіх етапів Інтегрованого проекту для досягнення його мети та отримання прибутків, про які вказано у позовній заяві.
За приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; - належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 у справі №925/2301/14).
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Таким чином, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності господарського процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
За таких обставин, суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку про недоведеність позивачем розміру завданої шкоди у вигляді упощеної вигоди у розмірі 250 240 661 800, 00 грн.
Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам позивача, викладеним в апеляційній скарзі, із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі №910/5534/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі №910/5534/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі №910/5534/24 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/5534/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 24.03.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова