Справа №338/1627/24
13 березня 2025 року селище Богородчани
Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Куценка О. О., секретаря судового засідання Двібородчин І. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Богородчани цивільну справу за позовною заявою представника позивача - адвоката Левкун Тетяни Василівни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Богородчанська селищна ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про припинення права власності на частину домоволодіння та визнання права власності на цілий об'єкт нерухомого майна,
27 листопада 2024 року до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява представника позивача - адвоката Левкун Тетяни Василівни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Богородчанська селищна ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, в якій позивач просив припинити право власності (речові права) ОСОБА_2 на частину домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами) по АДРЕСА_1 . Визнати недійсними та скасувати Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Богородчанською державною нотаріальною конторою 23.04.2003 року Р№261 ОСОБА_2 на частину домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами) по АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 , право власності на ціле домоволодіння (житловий будинок загальною площею 58,6 кв.м., господарські будівлі та споруди), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (розмір частки у праві власності - 1) та провести реєстрацію права власності в Державному реєстру речових правна нерухоме майно.
Ухвалою суду від 29 листопада 2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 23 січня 2025 року було закрито підготовче провадження та справа була призначена до судового розгляду.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що 25 травня 2015 року позивач - ОСОБА_1 набув права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим №2620455100:01:001:1257 площею 0,0522, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; цільове призначення згідно ДЗК - 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі первинної приватизації земельної ділянки. Зазначена інформація підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису 9786429 від 25.05.2015 року та Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) від 25.05.2015 року, серія СТА909727 (копії витягу та свідоцтва додаються).
13 грудня 2021 року позивач - ОСОБА_1 на підставі укладення із ОСОБА_2 договору купівлі-продажу, викупив у ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим №2620455100:01:001:0983.
15 серпня 2024 року ОСОБА_1 подарував зазначену земельну ділянку з кадастровим №2620455100:01:001:0983 площею 0,0522, що розташована на території АДРЕСА_1 своєму батькові - ОСОБА_3 . 22 листопада 2024 року ОСОБА_1 знову набув права власності на земельну ділянку з кадастровим №2620455100:01:001:0983 площею 0,0522, що розташована на території АДРЕСА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки, дарувальник - його батько, ОСОБА_3 . Цього ж дня, 22 листопада 2024 року ОСОБА_1 через свого представника - ОСОБА_4 в усній формі звернувся до Відділу державної реєстрації Управління «Центр надання адміністративних послуг» Богородчанської селищної ради з питанням щодо реєстрації права власності на ціле домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , половина якого належить ОСОБА_1 , а друга половина, іншому співвласнику - ОСОБА_2 та є фактично знесеною ним (Латишевським), ще у 2008 році; власником обох земельних ділянок є ОСОБА_1 (одну з яких приватизував ще в 2015 році; на іншу повторно набув право власності у листопаді 2024 року, а вперше викупив її як вільну від будівель і споруд у ОСОБА_2 ще в 2021 році).
Заявник поряд з іншими документами надав реєстратору правовстановлюючі документи на обидві земельні ділянки, на яких знаходиться об'єкт нерухомого майна, технічний паспорт на будинок та витяг з Реєстру будівельної діяльності, що підтверджує проведення технічної інвентаризації й внесення відомостей до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо будинку садибного типу, який залишився після часткового знесення. Одночасно реєстратору було надано довідку ОБТІ, в котрій зазначено про зміну технічних характеристик об'єкта (зменшилась площа) та відомості про розмір часток співвласників будинку, зокрема прописано, що частина домоволодіння ОСОБА_1 може вважатися як ціле будинковолодіння.
Реєстратором відмовлено в усній формі в реєстрації права власності та рекомендовано звернутися ОСОБА_1 до суду із позовом про встановленням / визнанням в судовому порядку права власності за ОСОБА_1 на ціле домоволодіння (розмір частки - 1) та припинення права власності ( ОСОБА_2 ) на майно.
Реєстратором зазначено, що згідно п.9 ст..27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для державної реєстрації прав може бути судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості .
Фактично склалася ситуація, що не вчиняючи жодних протиправних дій пов'язаних зі зміною технічних характеристик об'єкта нерухомого майна з моменту набуття права власності на майно і по даний час, ОСОБА_1 , позбавлений можливості в позасудовому порядку належним чином зареєструвати право власності на об'єкт нерухомого майна, яким він фактично володіє та реалізувати свої майнові права у відповідності до вимог чинного законодавства.
З огляду на викладене, позивач змушений звертатися до суду за захистом своїх прав та доводити право на спадкове майно у судовому порядку. Просить позов задовольнити.
Позивач та її представник у судове засідання не з'явились, позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просив задовольнити позов.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 заперечень щодо позову не мав. Зазначив, що у 2003 році він успадкував житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Однак у 2008 році він вирішив розібрати свою половину хати повністю, оскільки це був старий дерев'яний будинок 1928 року побудови. Земля, що виділялась для обслуговування будинку, також була поділена на 2 рівні частки між 2 власниками, тобто після приватизації мала 2 різні кадастрові номери. Одна земельна ділянка належала ОСОБА_1 , а інша йому. Він не мав наміру відновлювати свою половину будинку, тому у 2021 році продав належну йому земельну ділянку з кадастровим №2620455100:01:001:0983, позивачу ОСОБА_1
Третя особа Богородчанська селищна ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином, у судове засідання представник не з'явився про причини неявки суд не повідомив, у своїй заяві представник третьої особи не мали заперечень проти заявлених вимог.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач та представник третьої особи не з'явились у судове засідання без поважних причин та відсутні передбачені ст. 223 ЦПК України підстави для відкладення розгляду справи.
Відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України, зважаючи на відсутність всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником частини будинковолодіння по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 04 жовтня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу - Любінець О.П., зареєстрованого в реєстрі за №3452 (а.с.23,24).
Згідно довідки Івано-Франківського ОБТІ від 13.07.2024 року №31, (а.с.25) на момент здійснення реєстрації права власності (13 жовтня 2008 року) до складу домоволодіння входили: Літера А - житловий будинок загальною площею 99,8 кв.м, з них житлова площа - 40,79 кв.м., Літера Б -сарай - 7,3 кв.м., Літера В - сарай- 32,2 кв.м., Літера б - вбиральня - 1,0 кв.м., №1 - криниця - 6,0 м., №2 - огорожа - 32,1 м.
Станом на момент здійснення поточної технічної інвентаризації (13 липня 2024 року) до складу домоволодіння входили: Літера А - житловий будинок загальною площею 58,6 кв.м, з них житлова площа - 22,1 кв.м., Літера В -сарай - 14,3 кв.м., Літера В1 -сарай - 17,9 кв.м., Літера б - вбиральня - 1,0 кв.м., №1 - криниця - 6,0 м., №2 - огорожа - 32,1 м.
Таким чином, технічні характеристики об'єкта змінилися, а саме: загальна площа житлового будинку літ. А зменшилась на 32,2 кв.м., а житлова - на 18,69 кв.м. в зв'язку з демонтажем частини будинку. Сарай літ.В площею 32,2 кв.м. розділено на: сарай літ.В площею 14,3 кв.м та сарай літ.В1 площею 17, 9 кв.м. Сарай літ.Б площею 7,3 кв.м - демонтовано.
З даної довідки також встановлено, що згідно архівних даних Івано-Франківського бюро технічної інвентаризації було зареєстровано право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 : частина домоволодіння за ОСОБА_1 ; частина домоволодіння за ОСОБА_2 .
В зазначеній довідці Івано-Франківського ОБТІ від 13.07.2024 року №31, також зазначено, що частина домоволодіння, яка належала ОСОБА_2 - демонтована (довідка Богородчанської селищної ради №К/939 від 29.12.2021 р.). Земельна ділянка під даною частиною домоволодіння за кадастровим номером №2620455100:01:001:0983 викуплена другим співвласником ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13.12.2021 року Р№1770, посвідчений приватним нотаріусом Любінець О.П. Таким чином, домоволодіння ОСОБА_1 може вважатися як ціле будинковолодіння. Переходів права власності на даний об'єкт в ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» не реєструвалось.
22 листопада 2024 року ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим №2620455100:01:001:0983 площею 0,0522, що розташована на території АДРЕСА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки (а.с.18-21).
Встановлено, що відповідач - ОСОБА_2 набув право власності на частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (спадкування після ОСОБА_5 ) від 23.04.2003 року Р№261, видане Богородчанською державною нотаріальною конторою.
Згідно довідки Богородчанської селищної ради від 03 вересня 2013 року за №2540 (а.с.28), належна ОСОБА_2 земельна ділянка для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0522 га по АДРЕСА_1 вільна від будівель і споруд.
Позивач стверджує, що вільною від забудови ця земельна ділянка залишається і на даний час, що підтверджується довідкою, виданою Богородчанською селищною радою Івано-Франківського району Івано-Франківської області за №Б/1043 від 20.11.2024 року та договором дарування земельної ділянки з кадастровим №2620455100:01:001:0983.
Вимоги статті 321 ЦК України передбачено, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється, зокрема, у разі знищення майна.
Згідно зі статтею 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення.
Аналіз зазначених норм закону дає підстави для висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статті 349 ЦКУкраїни є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.
Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 17 січня 2019 року, у справі N 708/254/18 (провадження N 61-46123св18), від 26 червня 2019 року, у справі N 334/16303/15 (провадження N 61-9084св18), від 25 вересня 2019 року, у справі N 272/62/15-ц (провадження N 61-8833св18) та від 06 листопада 2019 року, у справі N 758/11485/15-ц (провадження N 61-30538св18), від 11 листопада 2020 року у справі N 264/6464/17 (провадження N 61-6266св19), від 03 березня 2021 року у справі N 520/5968/17 (провадження N 61-1093 св 20).
Умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно, згідно зі статтею 349 ЦК України, є наявність встановленого факту знищення майна.
Такого висновку щодо застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов Верховний Суд у постанові від 17 січня 2019 року справа N 588/249/20 (провадження N 61-16377св20).
Судом було досліджено копія Технічного паспорту від 13 липня 2024 року та Витяг з Реєстру будівельної діяльності із Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва із зазначенням даних щодо технічної інвентаризації будинку садибного типу від 13 липня 2024 року Реєстраційний номер ТІ01:4512-3719-4557-1713. Інвентаризаційна справа №233 (а.с.53-57) на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .
На сторінці 5 технічного паспорта від 13 липня 2024 року зазначено роки побудови, а саме: житловий будинок літ.А (1928р.), сараї літ.В та літ.В1 (1963р.). У 2008 році були здійснені фактичні дії по знесенню частини будинку.
Таки чином факт знищення частини будинковолодіння по АДРЕСА_1 , що належав відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (спадкування після ОСОБА_5 ) від 23.04.2003 року Р№261, видане Богородчанською державною нотаріальною конторою, доводиться дослідженими письмовими доказами (матеріали технічної інвентаризації, довідками тощо).
Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, за правилом ч. 1ст. 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках.
Відповідно до ч.3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтями 15,16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або заперечення, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Стаття 41 Конституції України зазначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Стаття 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Згідно ч.5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.
Відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав. Дія абзацу третього цієї частини не поширюється на випадки використання таких відомостей у судових спорах, пов'язаних з визнанням чи поновленням речових прав.
Згідно п.4.ч.1 ст. 346 ЦК України підставою для припинення права власності на майно є його знищення.
Згідно ст. 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі N 908/1754/17 (провадження N 12-180гс18) зроблено висновок, що "відсутність конструкції ("за наявності одночасно") в ст. 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності".
Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.11.2021 року у справі N 754/16751/18 (провадження N 61-10039св21), аналіз положень ст. 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 року у справі N 125/2157/19 (провадження N 14-40цс21) вказано, що "право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (ч. 1ст. 365ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 2 ст. 365 ЦК України)".
У постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі N 736/659/19 зроблено правовий висновок про те, що неможливість виділення частки в натурі в окреме жиле приміщення та неприязні відносини між співвласниками не є безумовними підставами для примусового припинення права власності на частину належного особі майна, якщо таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Зважаючи на встановлені обставини на думку суду припинення права ОСОБА_2 на частку у майні не завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки останній не проживає у спірному будинку, самостійно розібрав належну йому половину будинку, добровільно відчужив земельну ділянку під своєю часткою домоволодіння другому співвласнику.
Згідно ч.2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Однак, враховуючи той факт, що частина домоволодіння належна ОСОБА_2 , фактично демонтована (знищена) ним самим, що підтверджено довідкою ОБТІ та іншими зазначеними підтверджуючими документами, відсутні підстави для відшкодування позивачем вартості цієї частки та внесення відповідних коштів на депозитний рахунок суду.
Таким чином встановлено, що будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , збудовано на спеціально відведених для цього земельних ділянках, що на даний час на праві приватної власності належать позивачу - ОСОБА_1 , який набув їх в порядку приватизації (кадастровий №2620455100:01:001:1257, площею 0,0522) та укладення договору дарування (кадастровий №2620455100:01:001:0983, площею 0,0522). Цільове призначення обох ділянок - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
За ч.2 ст. 372 ЦК України з рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
За таких обставин заявлені вимоги є законними та обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача визнати недійсними та скасувати Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, суд вважає цю вимогу передчасною, оскільки не надано достатніх доказів, що підтверджують порушення прав позивача та необхідність їх захисту.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10-13,76,77-80,81, 82, 89,141, 263-265 ЦПК України, суд
Позов представника позивача - адвоката Левкун Тетяни Василівни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Богородчанська селищна ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про припинення права власності на частину домоволодіння та визнання права власності на цілий об'єкт нерухомого майна - задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_2 на частину домоволодіння, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , що належала йому на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Богородчанською державною нотаріальною конторою 23 квітня 2003 року Р№261.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ціле домоволодіння, а саме житловий будинок загальною площею 58,6 квадратних метри, господарські будівлі та споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розмір частки у праві власності - 1.
Повний текст судового рішення складено 23 березня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Третя особа: Богородчанська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ЄДРПОУ: 04357035, адреса місцезнаходження: вулиця Шевченка, 66, селище Богородчани, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77701.
Суддя :