Рішення від 11.03.2025 по справі 916/3613/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3613/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г.,при секретарі судового засідання Боднарук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Доброславської окружної прокуратури (вул.Центральна, 85, м.Доброслав, Одеський район, Одеська область, 67500)

до відповідача-1: Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (вул. Степна,4, Фонтанка, Лиманський район, Одеська область, 67571, код ЄДРПОУ 04379746)

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛЛ» (67584, Одеська область, с.Ліски, вул. Миколаївська дорога, 30, код ЄДРПОУ 30914307)

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним та зобов?язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Доброславська окружна прокуратура звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області та товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛЛ» (далі - ТОВ «БЕЛЛ»), в якому позивач просить суд:

1. Визнати незаконним та скасувати рішення Фонтанської сільської ради №531-VIII від 17.08.2021 «Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки кадастровий номер 5122783200:01:002:2679 площею 7,8000 га, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с. Ліски, вул. Миколаївська дорога, 30»;

2. Визнати недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 7,8000 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2679, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с.Ліски, вул. Миколаївська дорога, 30, укладений 03.09.2021 між Фонтанською сільською радою та ТОВ «БЕЛЛ», який зареєстровано 03.09.2021 приватним нотаріусом Марченко О.М., та зареєстровано в реєстрі за № 567, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2443509451227;

3. Зобов'язати ТОВ «БЕЛЛ» повернути державі в особі територіальної громади, а Фонтанську сільську раду прийняти земельну ділянку площею 7,8000 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2679, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с. Ліски, вул. Миколаївська дорога, 30.

4. Стягнути з відповідачів на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір

за подання позову те перерахувати його на UA808201720343100002000000564 в ДКСУ м. Київ МФО 820172 ЄДРПОУ 033528552 (юридична та поштова адреса Одеської обласної прокуратури: 65062, м.Одеса, вул. Пушкінська, 3, тел. 7319800).

Позовні вимоги Доброславська окружна прокуратура обгрунтовує тим, що Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області при прийнятті оспорюваних рішень внаслідок допущених порушень розпорядилась земельною ділянкою усупереч нормам чинного законодавства, відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади та держави. ТОВ «БЕЛ» придбало у власність земельну ділянку за ціною у 15 разів нижчою за ринкову ціну, й площа земельної ділянки, яка продана Фонтанською сільською радою Одеського району Одеської області ТОВ «БЕЛЛ» у 13 разів перевищує площу забудованих будівлями земель.

Ухвалою від 01.09.2023 року суд відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 02.10.2023, запропонував відповідачам протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду подати до суду відзив на позовну заяву оформлений відповідно до вимог ст.ст.165, 178 ГПК України; надіслати копію відзиву та доданих до нього доказів позивачу одночасно з надісланням відзиву до суду; відповідні докази надіслання надати до суду.

Ухвалою від 02.10.2023 суд відклав підготовче засідання на 24.10.2023.

Ухвалою від 24.10.2023р. керуючись ст.ст.177,185 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд закрив підготовче провадження у справі № 916/3613/23 та призначив справу до судового розгляду по суті на 14.11.2023.

14.11.2023 відповідачем-2 ТОВ «БЕЛЛ» до канцелярії суду було надано:

- клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття (за вх.№ 41359);

- клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (за вх.№ 41366);

- відзив на позовну заяву з клопотанням про поновлення строку на його подання (вх.№ 41372);

Представником прокурора заявлено клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитись з поданими безпосередньо до суду документами та заявами, оскільки станом на 14.11.2023. прокурор не отримував від відповідача-2 вищезазначені відзив та клопотання з додатками. Клопотання судом задоволено. Ухвалою суду від 14.11.2023 було відкладено розгляд справи на 28.11.2023.

24.11.2023р. від прокурора надійшли:

- відзив на клопотання відповідача-2 про повернення до стадії підготвочого провадження після його закриття, прокурор повністю заперечує проти такого клопотання.

- відповідь на відзив відповідача-2 (вх.№ 43057/23;)

- відзив на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, вх.№ 43039;

28.11.2023 через систему Електронний суд відповідач-2 подав письмові пояснення до клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження. Суд розцінив поданий докумет як заяву та залишив її без розгляду.

Ухвалою суду від 28.11.23 було відкладено розгляд справи на 11.12.2023. Проте призначене засідання не відбулось. Господарський суд Одеської області у період з 30.11.2023р. зазнав хакерської кібератаки, функціювання систем документообігу суду було повністю зупинено. Відповідно до наказу Голови Господарського суду Одеської області від 07.12.2023р. № 46 введено особливий режим роботи суду, розгляд справ у судових засіданнях відновлюється лише з 15.12.2023.

Ухвалою Суду від 13.12.2023 призначено судове засідння на 21.12.2023.

19.12.2023 від відповідача-2 надійшли повторно:

- відзив на позовну заяву (вх.номер 46196/23

- клопотання про залишення заяви без розгляду (Вх.номер 46199/23)

- пояснення (вх.номер 46208/23);

- клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження (вх.номер 46180/23)

21.12.2023 суд відмовив у прийнятті процесуальних документів відповідача-2 та протокольно оголосив переру в розгляді справи по суті до 19.02.2024.

У ході розгляду справи 19.02.2024р. на адресу суду надійшло клопотання відповідача-2 про зупинення провадження (вх. № 6571/24) у справі № 916/3613/23 на підставі п.7 ч.1 ст. 228 ГПК України, а саме відповідач просить зупинити провадження у справі № 916/3613/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови.

19.02.2024 року ухвалою суду було задоволено клопотання представника відповідача-2 та зупинено провадження у справі № 916/3613/23.

08.09.2024 від позивача до суду надійшло клопотання про поновлення провадження у справі (Вх.номер заяви 29617/24).

Ухвалою суду від 09.08.2024 провадження у справі було вирішено поновити з 17.09.2024 та призначити судове засідання на 17.09.2024

12.09.2024 до суду від відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення щодо окремих питань у справі (вх.номер заяви 33313/24) у яких відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує, що враховуючи складну багатокутну форму земельної ділянки, розміщені на ній об'єкти нерухомого майна складають єдиний комплекс.

Відповідач-2 пояснив та звертає увагу суду, що межі, конфігурація та площа розглядуваної земельної ділянки були встановлені ще до початку користування нею ТОВ «БЕЛЛ» у 2003 році, та були незмінними й об?єктивно зумовленими протягом всього часу.

Зверталась увага на те, що категорія земель, цільове призначення і функціональне використання земель, з яких було сформовано земельну ділянку завжди відповідали тій меті використання, з якою була виділена ділянка - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Будівництво об?єктів рекреації не передбачалось та не здійснювалось.

Відповідач-2 вважає, що заявлений прокуратурою позов в інтересах територіальної громади суперечитиме попередній поведінці та принципу добросовісності, а обраний позивачем спосіб судового захисту не є ефективним.

В судовому засіданні 17.09.2024р. за участю представнків сторін оголошено протокольну перерву у розгляді справи по суті до 07.10.2024р.

В судовому засіданні 07.10.2024р.за участю представнкиів сторін було оголошено протокольну перерву у розгляді справи по суті до 05.11.2024р.

07.10.2024р. до суду надійшло клопотання прокурора про поновлення строку для подання доказів та повернення до стадії підготовчого провадження.

Водночас, ГПК України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, зроблено висновок, що: “відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що: “при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

У пункті 30 постанови Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі № 902/271/18 сформульовано такий правовий висновок: "Також Верховний Суд звертається до власної практики, зокрема, постанови від 02.10.2019р. у справі № 916/2421/18, у якій Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій у питанні можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття у випадку, якщо судом встановлено замовчування відповідачем важливого питання, яке мало б бути вирішено саме на стадії підготовчого провадження.

На думку Верховного Суду, стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя».

Враховуючи, вищевикладене, з метою з'ясування всіх обставин справи, що мають значення для справи та дотримання основних засад господарського судочинства, встановлених вимогами ст.2 ГПК України, суд виснував можливим повернутися до стадії підготовчого провадження у справі № 916/3613/23.

Крім того, у клопотанні прокурора про поновлення строку для подання доказів та повернення до стадії підготовчого провадження зазначено, що позов прокурора обгрунтовано, серед іншого, доказами, отриманими в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022162330000015.

Прокурор повідомив, що за результатами розгляду кримінальної справи № 504/3382/23 (провадження № 1-кп/504/685/23) у кримінальному провадженні № 42022162330000015 08.11.2023 Комінтернівським районним судом Одеської області винесено вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості між обвинуваченим ОСОБА_1 та прокурором Доброславської окружної прокуратури Одеської області Касян Т.В., укладену 11.08.2023р., ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.358 КК України.

Прокурор зазначає, що означеним вироком суду встановлено, що оцінювачем ТОВ «Синергія Інвест» ОСОБА_1 складено та видано завідомо підроблений офіційний документ - звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 5122783200:01:002:2679 без встановлення дійсної ринкової вартості об'єкта оцінки.

Також вироком суду встановлено, що у подальшому зазначений звіт про оцінку затверджено рішенням 17 сесії Фонтанської сільської ради № 531-VIII від 17.08.2021 та на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого за № 567 від 03.09.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 5122783200:01:002:2679 перейшла у власність ТОВ «БЕЛЛ» за 7 млн 410 тис. грн, що є нижче ринкової.

Вказаний вирок Комінтернівським районним судом Одеської області винесено 08.11.2023, тобто після закриття підготовчого провадження у господарській справі № 916/3613/23, а тому прокурор з незалежних від нього причин не мав об'єктивної можливості подати означений доказ на стадії підготовчого провадження у справі № 916/3613/23.

Встановлено, що вирок суду відносно оцінювача, який склав завідомо підроблений документ - звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 5122783200:01:002:2679, яка є предметом спору у господарській справі № 916/3613/23, стосується предмету спору, може мати значення для повного та всебічного з'ясування обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, долучення прокурором доказу, що, на його переконання, має суттєве значення для рийняття законного та обгрунтованого рішення, яке буде відповідати вимогам ст.236 ГПК України, з урахуванням того, що прокурор з об'єктивних причин не міг долучити означений вирок суду на стадії підготовчого провадження, - є обгрунтовані підстави для повернення на стадію підготовчого провадження та вирішення питання про долучення до матеріалів справи доказу - вироку Комінтернівського районного суду Одеської області від 08.11.2023 у справі № 504/3382/23 (провадження № 1- кп/504/685/23).

Керуючись ст.ст.119,181-182,234 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 05.11.2024р. повернув до стадії підготовчого провадження у справі № 916/3613/23 та замінив судове засідання щодо розгляду справи по суті підготовчим судовим засіданням, підготовче засідання призначив на 03.12.2024 р.

02.12.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача. Суд долучив відзив до матеріалів справи та прийняв його до розгляду. Ухвалою від 03.12.2024р. відкладено підготовче засідання на 30.12.2024р.

Ухвалою від 30.12.2024р. суд закрив підготовче провадження у справі № 916/3613/23 за позовом Керівника Доброславської окружної прокуратури до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю “БЕЛЛ» про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення земельної ділянки, призначив справу до судового розгляду по суті на 24.02.2025р.

Дата судового засідання визначена з урахуванням перебування судді у щорічній плановій основній відпустці.

При цьому, суд зазначає, що вищевказані обставини виключили можливість розгляду справи у строки, встановлені ГПК України.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд з метою належного виконання свого процесуального обов'язку щодо вирішення питань підготовчого провадження, керується ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України, що кореспондується із ст. 129 Конституції України, за якою однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є також розумність строків розгляду справи судом.

Також, відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, серед іншого сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст.114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно з приписами ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України» та «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу.

Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи викладене, з метою забезпечення законних прав та інтересів учасників справи, повного, об'єктивного та всебічного її розгляду, суд вважає за необхідне розглянути справу № 916/3613/23 поза межами строку, встановленого ГПК України, у розумний строк.

Керуючись ст.ст.2,7,13,42,46,114,119,120,177,182,183,185,234,235 ГПК України, суд розглядає справу у розумний строк.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, додаткових письмових пояснень, і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.73-80 ГПК України, судом встановлено наступні фактичні обставини.

ТОВ «БЕЛЛ» є власником об'єкта нерухомого майна - нежилих будівель та споруд Берегової випробувальної станції загальною площею 5617.2 кв.м., розташованих за адресою: Одеська обл., Лиманський р., с-ще Ліски, вул. Миколаївська дорога, 30.

Підставою набуття права власності є Договір купівлі-продажу від 27.12.2002, згідно якого Відкрите акціонерне товариство «Одеське виробниче об'єднання «Холодмаш», в особі Голови правління пана Орищака Василя Арефовича, що діє на підставі Статуту та рішення Спостережної Ради від 18.11.2002 за № 5 продало, а ТОВ «БЕЛЛ» в особі Директора пана Петрова Володимира Борисовича, що діє на підставі Статуту та рішення Загальних зборів учасників від 26.12.2002 №3 купило об'єкт нерухомого майна загальною площею 5 617,2 кв.м. - Берегову випробувальну станцію, а також передавальні пристрої та обладнання, який розташований на земельній ділянці площею 80000 кв.м. на підставі Договору оренди від 14.08.2002 між Комінтернівською райдержадміністрацією Одеської області та ВАТ «Одеське виробниче об'єднання «Холодмаш», що знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, село Ліски, Миколаївська дорога, 30.

Відчужувані нежилі будівлі та споруди належали ВАТ «Одеське виробниче об'єднання «Холодмаш» на основі Свідоцтва про право власності № 63, виданого Виконавчим комітетом

Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 24.12.2002 згідно рішення №100 від 24.12.2002 та зареєстрованого в Комінтернівським бюро технічної інвентаризації 25.12.2002 під №1 стор. 1 кн.161. (п. 1.3. Договору)

Інвентаризаційна вартість відчужуваних нежилих будівель та споруд згідно довідки- характеристики № 2654, виданої Комінтернівським бюро технічної інвентаризації 25.12.2002

становить 249 664,00грн. У відповідності з незалежною експертною оцінкою, виконаноюНауково-виробничим центром «Екострой», оціночна вартість Об'єкта купівлі-продажу становить 249 664,00 гривні.

Розпорядженням Комінтернівської районної державної адміністрації № 459 від 07.07.2003 ТОВ «БЕЛЛ» було передано в короткострокову оренду строком на 5 років земельну ділянку загальною площею 8,00 га забудованих земель для розміщення берегової випробувальної станції.

16.09.2003 між Крижанівською сільською радою та ТОВ «БЕЛЛ» укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано в Книзі записів договорів оренди на право тимчасового користування землею за № 08 від 16.09.2003.

Згідно Договору оренди земельна ділянка передається в оренду ТОВ «БЕЛЛ» для розміщення берегової випробувальної станції.

Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації № 5/А-2019 від 03.01.2019 надано дозвіл ТОВ «БЕЛЛ» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом викупу орієнтовною площею 8,0 га.

15.07.2020 Відділом у Горохівському районі Міжрайонного управління у Горохівському та Локачинському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області здійснена державна реєстрація земельної ділянка, яка розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с-ще Ліски, вул. Миколаївська дорога, 30 (за межами населеного пункту) на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 05.06.2019 року, виготовленої ТОВ «Одеська проектна землевпорядна група», ОСОБА_2 .

Кадастровий номер земельної ділянки: 5122783200:01:002:2679; категорія земель: землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; площа земельної ділянки, гектарів: 7.8.

Згідно до експлікації земельних угідь: всього площа земельної ділянки - 7, 8 га. ; 011.01 землі під будівлями та спорудами промислових підприємств - 3,2883 га; інші - 4,5117 га.

06.12.2021 Фонтанською сільською радою Одеського району Одеської області на тринадцятій сесії прийнято Рішення №316-VIII «Про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, яка підлягає продажу та перебуває у користуванні ТОВ «БЕЛЛ», розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район (колишній Лиманський район), сщ. Ліски, вул. Миколаївська дорога 30, кадастровий номер 5122783200:01:002:2679», згідно якого, розглянувши клопотання Генерального директора ТОВ «БЕЛЛ» Петрова В.Б. та керуючись чинним законодавством, Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області вирішила:

1) Провести експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 7,8 га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2679, цільове призначення земельної ділянки: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, під об'єктом нерухомого майна, яке є власністю ТОВ «БЕЛЛ», розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район (колишній Лиманський район), с-ще. Ліски, вул. Миколаївська дорога 30;

2) Конкурсній комісії з відбору суб'єктів оціночної діяльності для проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна - вжити заходи щодо визначення суб'єкта оціночної діяльності для проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 5122783200:01:002:2679 відповідно до вимог чинного законодавства;

3) Доручити сільському голові Крупиці Н.Г.від імені ради укласти договір на проведення експертної грошової оцінки вказаної земельної ділянки з суб'єктом оціночної діяльності у встановленому законом порядку;

4) Доручити сільському голові Крупиці Н.Г.від імені ради укласти з ТОВ «БЕЛЛ» договір про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки кадастровий номер 5122783200:01:002:2679, в розмірі 0,5% від нормативної грошової оцінки;

5) Попередити ТОВ «БЕЛЛ» що згідно з вимогами ст. 128 ЗК України у разі відмови покупця від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки сума авансового внеску не повертається.

6) Звіт з експертної грошової оцінки земельної ділянки 5122783200:01:002:2679 подати на розгляд сесії Фонтанської сільської ради для розгляду, затвердження та прийняття рішення про продаж ТОВ «БЕЛЛ» вказаної земельної ділянки.

17.08.2021 Фонтанською сільською радою Одеського району Одеської області на сімнадцятій сесії прийнято Рішення № 531-VIII «Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки кадастровий номер 5122783200:01:002:2679 площею 7,8000 га, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с-ще. Ліски, вул.Миколаївська дорога 30», згідно якого Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області вирішила:

1) затвердити звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянка, кадастровий номер 5122783200:01:002:2679 площею 7,8000 га (78000 кв.м.) із цільовим призначенням: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, землі запасу, що використовується для обслуговування та експлуатації берегової випробувальної станції, а також передавальних пристроїв та обладнання, яка підлягає продажу ТОВ «БЕЛЛ» та розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, сщ. Ліски, вул. Миколаївська дорога 30, виконаний ТОВ «СІНЕРГІЯ ІНВЕСТ»;

2) затвердити вартість земельної ділянки (кадастровий номер 5122783200:01:002:2679)

площею 7, 8000 га в сумі 7 410 000,00 грн. (сім мільйонів чотириста десять тисяч) гривень 00 копійок;

3) продати земельну ділянку загальною площею 7,8000 га (кадастровий номер 5122783200:01:002:2679) розташовану за адерсою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, сщ. Ліски, вул. Миколаївська дорога 30, ТОВ «БЕЛЛ» для розміщення та експлуатації основних, підсобних, допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

4) сума авансового внеску в розмірі 133 693,67 (сто тридцять три тисячі шістсот дев'яносто три) гривні 67 копійок, сплачену згідно з договором про оплату авансового внеску від 09.07.2021 № 4, зарахувати до ціни продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5122783200:01:002:2679) площею 7,8000 га;

5) встановити ТОВ «БЕЛЛ» строк, на який здійснюється розстрочення платежу за придбання земельної ділянки (кадастровий номер 5122783200:01:002:2679) площею 7,8000 га - 1 (один) рік з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки за умови сплати ТОВ «БЕЛЛ» протягом 30 календарних днів після нотаріального посвідчення договору купівлі- продажу не менш як 50% відсотків частини платежу за придбання земельної ділянки (кадастровий номер 5122783200:01:002:2679) площею 7,8000 га.

Залишок за розстрочення платежу за придбання земельної ділянки сплачується шляхом погашення рівними частинами не рідше ніж один раз у три місяці згідно з графіком, який є евід'ємною частиною договору купівлі-продажу.

При цьому під час визначення розміру платежі враховується індекс інфляції, встановлений Держкомстатом за період з місяця, що настає за тим, в якому внесено перший платіж, по місяць, що передує місяцю внесення платежу.

В разі порушення строків сплати за кожен прострочений день сплачується пеня в розмірі 0,3 відсотків від простроченої суми.

Прострочення погашення частини платежу більш як на два місця є підставою для припинення розстрочення платежу за придбання земельної ділянки. Залишок платежу підлягає стягненню продавцем у порядку, встановленому законодавством.

6) Встановити заборону на продаж або відчуження ТОВ «БЕЛЛ» земельної ділянки (кадастровий номер 5122783200:01:002:2679) площею 7,8000 га, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, сщ. Ліски, вул. Миколаївська дорога 30 до повного розрахунку за договором купівлі-продажу.

7) Уповноважити сільську голову Крупицю Наталію Григорівну укласти з ТОВ «БЕЛЛ»

договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5122783200:01:002:2679) площею 7,8000 га, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с-ще. Ліски, вул. Миколаївська дорога 30, для розміщення та експлуатації основних, підсобних допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

8) ТОВ «БЕЛЛ»:

- використовувати земельну ділянку за цільовим призначення та виконувати обов'язки власника земельної ділянки, згідно з статтею 91 ЗК України;

- оформити право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 5122783200:01:002:2679) площею 7,8000 га, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с-ще. Ліски, вул. Миколаївська дорога 30, згідно із ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;

- оплатити нотаріальну послуги та інші супутні витрати, пов'язані з укладанням договору купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 5122783200:01:002:2679) площею 7,8000 га, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с-ще. Ліски, вул. Миколаївська дорога 30.

03.09.2021 між Фонтанською сільською радою Одеського району Одеської області, код ЄДРПОУ 04379746, іменованою «Продавець» в особі сільського голови Крупиці Наталії Григорівни та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕЛЛ», код ЄДРПОУ 30914307, іменованого надалі «Покупець» в особі генерального директора - Петрова Володимира Борисовича був укладений Договір купівлі продажу земельної ділянки розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, селище Ліски, вулиця Миколаївська дорога, 30 (за межами населеного пункту).

Відповідно до п.1.1. Договору Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області передала у власність, а ТОВ «БЕЛЛ» сплачує гроші зазначені у пункту 2.2. цього договору та прийняло у власність земельну дліянку з земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення площею 7,8000га з них: землі під будівлями та спорудами промислових підприємств - 7,8000 га. Кадастровий номер: 5122783200:01:002:2679. Цільове призначення земельної ділянки: Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Вид використання: для обслуговування та експлуатації берегової випробувальної станції, а також передавальних пристроїв та обладнання.

Відповідно до п.1.2. Договору, земельна ділянка належить Продавцю на праві власності, що зареєстровано в ДРРП на нерухоме майно 20.08.2021 року за №43704017 державним реєстратором Виконавчого комітету Южненської міської ради Одеського району Одеської області Харьковською Наталею Петрівною.

Відповідно до Розділу 2 Договору, вартість земельної ділянки складає 7 410 000,00 (сім мільйонів чотириста десять тисяч) гривень, згідно Звіту про експертну грошову оцінку складеного ТОВ «СІНЕРГІЯ ІНВЕСТ» 03.09.2021 (п.2.1.).

Продаж за домовленістю сторін відбувається за 7 410 000,00 (сім мільйонів чотириста десять тисяч) гривень. Сторони погодили порядок розрахунків за цим Договором, згідно з графіком який є невід'ємною частиною Договору.

Сума авансового внеску у розмірі 133 693,67 (сто тридцять три тисячі шістсот дев'яносто три) гривні 67 копійок сплачено Покупцем на рахунок Продавця згідно договору про оплату авансового внеску від 09.07.2021 року № 4 до підписання цього договору і сторони своїми підписами під цим договором підтверджується факт передачі Покупцем Продавцю зазначеної грошової суми.

Сплата решти вартості земельної ділянки здійснюється з відстроченням платежу шляхом

перерахування зазначених коштів на рахунок Продавця на підставі рахунків, що надаються Продавцем Покупцю у строк до 15 числа місяця, в якому здійснюється оплата за договором.

Грошові кошти у розмірі 3 571 306,33 (три мільйони п'ятсот сімдесят одна тисяча триста шість) гривні 33 копійок сплачуються Покупцем у термін до 03.20.2021.

Грошові кошти у розмірі 3 705 000,00 (три мільйони сімсот п'ять тисяч) гривні 00 копійок

сплачується Продавцем протягом одного року з моменту укладання цього договору рівними частинами один раз у три місяці у строку до 25 числа останнього місяця кварталу.

При визначенні розміру платежу враховується індекс інфляції, встановлений Держкомстатом за період з місяця, що настає за тим, в якому внесено перший платіж по місяць, що передує місяцю внесення платежу.

Факт повного розрахунку буде підтверджений відповідними платіжними дорученнями (п.2.2.)

17.01.2022 Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області видала ТОВ «БЕЛЛ» Довідку № 02-20/243 про те, що за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03.09.2021 року здійснено повний розрахунок у сумі 7 473 251,76 грн. (сім мільйонів чотириста сімдесят три тисячі двісті п'ятдесят одна гривня 76 копійок) з урахуванням індексу інфляції. Будь-які претензії до ТОВ «БЕЛЛ» щодо виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.09.2021 року, зареєстрованого в нотаріальному реєстрі за №597, відсутні.

ТОВ «БЕЛЛ» були здійснені наступні розрахунки:

- Платіжне доручення № 739 від 12.07.2021 ТОВ «БЕЛЛ» сплачено авансовий внесок в розмірі 133 693,67 (сто тридцять три тисячі шістсот дев'яносто три) гривні 67 копійок.

- Платіжне доручення № 849 від 21.09.2021 ТОВ «БЕЛЛ» сплачено 3 571 306,33 (три мільйони п'ятсот сімдесят одна тисяча триста шість) гривень 33 копійки.

- Платіжне доручення № 992 від 23.12.2021 ТОВ «БЕЛЛ» сплачено 3 768 251,76 (три мільйони сімсот шістдесят вісім тисяч двісті п'ятдесят одна) гривня 76 копійок.

Всього сплачено 7 473 251,76 (сім мільйонів чотириста сімдесят три тисячі двісті п'ятдесят одна) гривня, 76 копійок.

Вирішуючи дану господарську справу, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що

перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах

повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на

відповідній території.

Частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частин першої та другої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У статті 12 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.У пунктах «б», «в», «є» статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Частиною 2 статті 83 Земельного кодексу України передбачено, що у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За змістом частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно із частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті (частина 1 статті 134 Земельного кодексу України).

Згідно до статті 127 ЗК України, органи державної влади, Рада міністрів АРК та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених ЗК України.

Статтею 128 ЗК України передбачено, що продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об"єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених ЗК України, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів АРК або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Орган державної влади, Рада міністрів АРК або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Рішення Ради міністрів АРК, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату або про сплату першого платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) разом з договором купівлі-продажу є підставою для державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Ціна земельної ділянки визначається за експертною грошовою оцінкою, що проводиться суб'єктами господарювання, які є суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до закону, на замовлення органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Ціна земельної ділянки площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд визначається за нормативною грошовою оцінкою, вказаною в технічній документації. Фінансування робіт з проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється за рахунок внесеного покупцем авансу, що не може бути більшим ніж 20 відсотків вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки.

Сума авансового внеску зараховується до ціни продажу земельної ділянки. У разі відмови

покупця від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки сума авансового внеску не повертається.

Відповідно до частини 1 статті 134 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Отже, продаж на конкурентних засадах (земельних торгах) не застосовується щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності у разі розташування на них об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та визнається прокурором, що на спірній земельній ділянці (кадастровий номер 5122783200:01:002:2679) площею 7,8000 га, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с-ще. Ліски, вул. Миколаївська дорога 30, знаходиться нерухоме майно ТОВ «БЕЛЛ», яке є власником об'єкта нерухомого майна - нежилих будівель та споруд Берегової випробувальної станції загальною площею 5617.2 кв.м., розташованих за адресою: Одеська обл., Лиманський р., с-ще Ліски, вул. Миколаївська дорога, 30.

Суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертає увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею).

Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.

Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94))

Недотримання позивачем вимог статті 134 ЗК України не повинно зумовлювати настання негативних наслідків для відповідача, який такого порушення не вчинив, зокрема не може мати наслідком позбавлення відповідача права власності на спірні земельні ділянки. Інше застосування норм було би порушенням розумності, добросовісності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

До спірних правовідносин слід застосувати висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), сформульовані у його рішеннях від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom, заява № 44277/98) та від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), а також висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 14 березня 2007 року у справі № 21-8во07.

Суд бере до уваги, що особливості формування земельної ділянки враховуються у проєкті землеустрою. Сама по собі констатація позивачем факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою в математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами не може вважатися відповідним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.

Ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє саме проєкт землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і «геометричні розміри») земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться.

З наданих матеріалів справи судом вбачається, що розглядувана земельна ділянка є сформованою, її межі, конфігурація та площа були незмінними й об?єктивно зумовленими протягом тривалого часу.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим.

Верховний Суд у Постанові від 19.01.2021 року у справі № 922/461821 звертає увагу, що: «сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об'єктом нерухомості та необхідною для його обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. У зв'язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 ГПК України.

Верховний Суд зауважує, що ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє проект землеустрою (технічна документація із землеустрою), за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і «геометричні розміри») земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться.

При поданні позову з підстав (надмірність площі земельної ділянки порівняно з площею розташованої на ній нежитлової будівлі), які заявляє прокурор у даній справі, слід враховувати, що одним із можливих способів доказування, крім експертизи, є саме обставини наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим (постанова ВС від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18)».

Отже, оскільки в даному випадку мав місце викуп ТОВ «БЕЛЛ» земельної ділянки, на якій розташовані об"єкти нерухомого майна, що належать йому на праві власності, а нормами чинного на момент продажу земельної ділянки законодавства не визначалось яку площу повинна мати земельна ділянка, що підлягає викупу в зв"язку із знаходженням на ній об"єкту нерухомого майна, що є власністю покупця, а тому доводи позивача стосовно того, що площа відчуженої земельної ділянки більша ніж це необхідно для обслуговування нерухомого майна є необгрунтованою.

Суд також виходить з того, що категорія земель, цільове призначення і функціональне використання земель, з яких було сформовано земельну ділянку завжди відповідали тій меті використання, з якою була виділена ділянка - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Будівництво об?єктів рекреації ТОВ «БЕЛЛ» не передбачалось та не здійснювалось.

До того ж, доводи позивача щодо відсутності об?єктів нерухомого майна на нижньому платі земельної ділянки спростосуються тим, що на даній частині земельної ділянки розташовані такі належні на праві власності відповідачу-2 об'єкти нерухомого майна як: насосна станція морського водозабору - літ.И; протизсувні гідротехнічні споруди - ІІІ; трансформаторна підстанція - IV; підпірна стіна - ІХ; огорожа - №1.

Частиною першою ст.21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених Законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наведені положення є реалізацією ч.1 ст.55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та ч.2 ст.124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті норми статті 4

Господарського процесуального кодексу України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. При цьому, заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу (абз.3 п.3.5 мотивувальної частини Рішення КСУ №18-рп/2004 від 01.12.2004 року у справі про охоронюваний законом інтерес).

Таким чином, господарський суд зазначає, що перед тим як здійснювати аналіз правомірності та законності прийняття оскаржуваного рішення, в першу чергу слід з'ясувати чи порушуються прийняттям цього рішення права та інтереси позивача у справі.

За відсутності порушень таких прав та інтересів, немає правових підстав для задоволення позову і доцільності у подальшому здійснювати аналіз правомірності та законності такого рішення.

При цьому, в силу приписів ст.ст.33, 34 ГПК України порушення своїх прав чи охоронюваних законом інтересів прийнятим рішенням позивач повинен довести належними та допустимими доказами. Недоведеність позивачем такого інтересу має наслідком те, що його не можна вважати законним, відтак у позивача відсутнє право звертатися за його захистом до суду.

Статтею 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що учасниками

цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних

відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Відповідно до частини першої статті 169 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

В даній справі Доброславська окружна прокуратура, здійснюючи розпорядження землею є учасником цивільних правовідносин (стороною Договору купівлі-продажу земельної ділянки).

Відповідно до статті 210 Земельного кодексу України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Позивач надав суду висновок експерта судової оціночно-земельної експертизи № 22-6033 від 22.02.2023 проведеної у кримінальному провадженні на підставі постанови прокурора Доброславської окружної прокуратури Одеської області Алесіним О.В.

В цілому згідно даного висновку судовий експерт зазначає, що звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки не відповідає вимогам нормативно-правових актів оцінки майна. Ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.08.2021 становить 118 258,139 грн; станом на 17.08.2021 - 117 799 768 грн., станом на 03.09.3021 - 119 563 274,00 грн.

*** Суд також зазначає, що відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення.

Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

В той час як чинне законодавство України не пов"язує недійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки з самим лише фактом заниження її вартості (ціни договору).

Відтак, Судом не встановлено фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Щодо способу захисту. Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п.2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу).

Разом і цим за змістом ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Велика Палата Верховного суду у Постанові від 20 червня 2023 року справа № 633/408/18 та в цілому неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема земельною ділянкою, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12- 52гс20, пункт 49).

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини

першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. (Подібний правовий висновок виколадено у Постанові Верховного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 619/1365/21).

Згідно Постанови ВС від 24.04.2024 у справі № 619/1365/21, згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження№ 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації.

Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15- ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі правові висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).

У справі даній справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги прокурора: визнати незаконним та скасувати рішення Фонтанської сільської ради №531-VIII від 17.08.2021 «Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки кадастровий номер 5122783200:01:002:2679 площею 7,8000 га, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с. Ліски, вул.Миколаївська дорога, 30» та визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 7,8000 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2679.

Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору.

Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України).

Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Саме тому, виходячи з мети позову, який заявила прокуратура, і його обґрунтування, вимогу зобов'язати ТОВ «БЕЛЛ» повернути державі в особі територіальної громади, а Фонтанську сільську раду прийняти земельну ділянку площею 7,8000 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2679, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с. Ліски, вул. Миколаївська дорога, 30, слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ТОВ «БЕЛЛ».

Разом з цим, Суд звертає увагу на ряд наступних обставин.

Фонтанська сільська рада діючи від імені територіальної громади при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки була обізнана щодо ціни продажу даної земельної ділянки. ТОВ «БЕЛЛ» є добросовісним набувачем земельної ділянки, оскільки набув право власності на неї за відплатним договором (договорм купівлі-продажу) та не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур.

Конструкція, за якої добросовісний набувач, ТОВ «БЕЛЛ» втрачає такий статус всупереч

приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

За таких обставин суд доходить до висновку, що задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача ТОВ «БЕЛЛ» індивідуального й надмірного тягаря, що є неприпустими.

Обрання позивачами неефективного способу захисту порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позов.

Щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 353 цього Кодексу.

Положення Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Цивільного кодексу України визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення особи своєї власності. При цьому зазначені норми припускають можливість винятку з цього загального правила за умови, коли позбавлення права власності перебачено законом, здійснюється в інтересах суспільства (з мотивів суспільної необхідності) та є пропорційним (зокрема, передбачає компенсацію, відшкодування вартості майна).

Зазначені положення покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити зазначеним нормам Конституції України та Конвенції.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із

законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння

майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Як зазначалось судом, добросовісний набувач ТОВ «БЕЛЛ» внаслідок втручання в його право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, внаслідок чого втручання в право ТОВ «БЕЛЛ» на володіння майно не буде виправданим і порушуватиме статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд зазначає, що доводи прокурора та його позовні вимоги порушують принцип правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому є необґрунтованими, оскільки суд не встановив наявності всіх трьох критеріїв для оцінки відповідності втручання держави у право власності відповідача на спірну земельну ділянку. Зокрема, суд не віднайшов, що таке втручання у право володіння відповідачем -2 земельною ділянкою, на якій знаходиться його нерухоме майно, законним, чи відповідає суспільним інтересам та чи є пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Щодо процесуального статусу Доброславської окружної прокуратури

Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний

позивач.

Відповідно до сформованю позиції Великої Палати Верховного суду виклданої у Постанові від 11.06.2024 року у справі № 925/1133/18: Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні

функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на

встановлення відповідного органу.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов'язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її.

У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини п'ятої статті 162 ГПК України у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Таким чином, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 9901/513/19, відповідно до якого прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 54; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.41; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.58).

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

Щодо наявності / відсутності іншого компетентного органу, який міг звернутися до суду для захисту інтересів держави.

Органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

За обставин цієї справи, органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор. Зважаючи на викладене вище, прокурор не повинен був попередньо, до звернення до суду, повідомляти про це Фонтанську сільську раду та/або Держгеокадастр.

Щодо процесуального статусу Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області. В цій справі Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин (стороною Договору оренди землі).

Прокурор оскаржив рішення Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, саме тому визначив останню відповідачем.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб'єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб'єктів задовольнити позовні вимоги.

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів.

У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів.

У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України).

Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Відносини власності на землю поряд з традиційною тріадою правомочностей власника включає обов'язок щодо охорони земель, використання їх з урахуванням інтересів (екологічних, економічних, соціальних) суспільства взагалі та територіальної громади зокрема. Особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведене, в даній справи у прокурора були наявні законодавчо визначені підстави для звернення до суду в інтересах держави як самостійний позивач, у зв?язку з відсутністю уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та враховуючи, що Фонтанська сільська рада у спірних правовідносинах, є безпосередньо учасником спірних відносин і сама на думку прокурора порушує інтереси держави.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона

посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства

повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної

обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність,

допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі «Серявін проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна

проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Беручи до уваги наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинног законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків цілому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на заявника позову.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Доброславської окружної прокуратури до відповідача-1: Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (вул.Степна,4, Фонтанка, Лиманський район, Одеська область, 67571, код ЄДРПОУ 04379746) та відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛЛ» (67584, Одеська область, с-ще Ліски, вул. Миколаївська дорога, 30, код ЄДРПОУ 30914307) про :

- визнання незаконним та скасування рішення Фонтанської сільської ради №531-VIII від 17.08.2021 «Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки кадастровий номер 5122783200:01:002:2679 площею 7,8000 га, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с. Ліски, вул. Миколаївська дорога, 30»;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 7,8000 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2679, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с. Ліски, вул. Миколаївська дорога, 30, укладений 03.09.2021 між Фонтанською сільською радою та ТОВ «БЕЛЛ», який зареєстровано 03.09.2021 приватним нотаріусом Марченко О.М., та зареєстровано в реєстрі за №567, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2443509451227;

- зобов'язання ТОВ «БЕЛЛ» повернути державі в особі територіальної громади, а Фонтанську сільську раду прийняти земельну ділянку площею 7,8000 га з кадастровим номером 5122783200:01:002:2679, розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, Фонтанська сільська рада, с. Ліски, вул. Миколаївська дорога, 30 -

відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21 березня 2025 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна