Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 березня 2025 року Справа№200/357/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
Позивачка, ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 06.11.2024 року за №057350008856; зобов'язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 13.08.1979 року виданої на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її стосуються, призначити та виплатити пенсію за віком після досягнення 63 років з 24.10.2024 року на підставі ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Частково задоволено клопотання позивачки про звільнення від сплати судового збору. Відстрочено позивачці сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1211,20 гривень до ухвалення судового рішення, протягом тридцяти днів з дня винесення даної ухвали. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області в строк подання відзиву на позовну заяву копію пенсійної справи, довідки форми ОК-5, розрахунок стажу ОСОБА_1 .
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що 31.10.2024 року звернулася за призначенням пенсії, проте відповідач рішенням від 06.11.2024 року за №057350008856 відмовив у призначенні пенсії, оскільки до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1979, оскільки дата народження не відповідає паспортним даним. Рішення відповідача рішення про відмову у призначенні пенсії від 06.11.2024 року за №057350008856 вважає протиправним, просила задовольнити позов.
Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що 31.10.2024 року позивачка звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивачки та прийнято рішення від 06.11.2024 № 057350008856 про відмову у призначенні пенсії на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначив, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано спірні періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1979, оскільки дата народження не відповідає паспортним даним та суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162. З огляду на викладене, Головним управлінням відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», через відсутність необхідного страхового стажу 21-31 рік. Крім того, зазначив, що питання щодо призначення та виплати пенсії, віднесено виключно до компетенції Пенсійного фонду України та його відокремлених підрозділів та не входить до компетенції суду.
Відповідачем не надано до суду витребувану ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року копію пенсійної справи.
Враховуючи положення ч. 9 ст. 80 КАС України суд дійшов висновку розглянути справу за наявними в ній доказами.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_3 ) та особою, що претендує на призначення пенсії за віком.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076) є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
06.11.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення № 057350008856 про відмову у призначенні пенсії.
Рішення обґрунтоване тим, що датою звернення позивачки до територіальних органів Пенсійного фонду України є 31.10.2024. Вік становить 63 роки 0 місяців 0 днів. Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 28 років. У разі відсутності, починаючи з 01.01.2019 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2024 по 31.12.2024 - від 21 до 31 рік. Страховий стаж особи становить 7 років 5 місяців 29 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1979, оскільки дата народження не відповідає паспортним даним. Відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу 21-31 рік.
Судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1979 року, що ОСОБА_1 працювала у Кіровському ОРС комбінату «Донецьквугілля» у період з 13.08.1979 по 26.12.1982 року, а саме:
- на підставі наказу №415к від 09.08.1979 року прийнято на посаду продавця магазину №70/71;
- на підставі наказу №658к від 03.12.1979 року професію продавець названо молодший продавець;
- на підставі наказу №640-к від 26.12.1982 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1979 року, що ОСОБА_1 працювала у Добропільському ОРС в/о «Добропіллявугілля» у період з 25.02.1983 по 29.03.1989 року, а саме:
- на підставі наказу №64/к від 24.02.1983 року прийнято приймачем товару і тари магазину №24;
- на підставі наказу №119 від 14.04.1983 року переведено молодшим продавцем магазину №24;
- на підставі наказу №219/к від 18.05.1984 року переведено продавцем магазину №24;
- на підставі наказу №86/к від 29.03.1989 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР.
Окрім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1979 року, що ОСОБА_1 працювала у Добропільському ОРС в/о «Добропіллявугілля» у період з 04.04.1989 по 31.12.1996 року, а саме:
- на підставі наказу №92/к від 03.04.1989 року прийнято контролером-касиром магазину №80;
- на підставі наказу №249/к від 31.08.1989 року присвоєно кваліфікацію контролера-касира ІІІ категорії магазину №80;
- на підставі наказу №243 від 31.12.1992 року у зв'язку з реорганізацією ОРС створено Добропільське орендне торгово-виробниче підприємство «Донбас»;
- на підставі наказу №66/к від 30.12.1996 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП України.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1979 року, що ОСОБА_1 працювала у Виробничо-торговому Концерні «Агропродукт» у період з 01.01.1997 по 31.05.1997 року, а саме:
- на підставі наказу №2/к від 30.12.1996 року прийнято контролер-касиром ІІІ категорії магазину №17;
- на підставі розпорядження 98 від 14.03.1997 року ВТК «Агропродукт» перереєстроване в Спільне торгово-виробниче підприємство «Агропродукт»;
- на підставі наказу №31/к від 29.05.1997 року звільнено за переводом у в/о «Вікторія», п. 5 ст. 36 КЗпП України.
Окрім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1979 року, що ОСОБА_1 працювала у Споживацькому товаристві «Вікторія» у період з 01.06.1997 по 01.06.1998 року, а саме:
- на підставі наказу №2/к від 01.06.1997 року прийнято за переводом продавцем ІІІ категорії магазину №80;
- на підставі розпорядження №44/к від 01.06.1998 року звільнено за згодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1979 року, що ОСОБА_1 Добропільським міським центром зайнятості було призначено допомогу по безробіттю у період з 10.06.1998 по 31.08.1998 року (записи №17-18).
Окрім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1979 року, що ОСОБА_1 працювала у СПД ОСОБА_3 на посаді продавця продовольчих товарів у період з 18.04.2006 по 07.11.2006 року (записи №19-20).
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1979 року, що ОСОБА_1 працювала у ТОВ «АТБ-маркет» на посаді помічника продавця-консультанта у період з 11.09.2017 по 10.11.2017 року (записи №21-22).
Окрім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1979 року, що ОСОБА_1 працювала в НВК «Спеціалізована школа І-ІІІ ст. №4 ДНЗ» на посадах підсобного робітника 0,5 ставки, помічником вихователя 0,3 ставки, прибиральником службових приміщень 0,2 ставки у період з 17.12.2018 по 30.09.2019 року.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1979 року, що ОСОБА_1 працювала в ДНЗ №9 «Тополька» на посадах підсобного робітника харчоблоку у період з 16.10.2019 по 13.11.2020 року.
При цьому, судом встановлено, що на першій сторінці трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1979 року допущено помилку при заповненні дати народження ОСОБА_1 , а саме вказано « ІНФОРМАЦІЯ_3 » замість вірної « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
Відповідно до розрахунку стажу позивачки, наданого відповідачем, до страхового стажу позивачки зараховано період навчання з 01.09.1977 по 21.07.1979 року, період догляду за дитиною до досягнення 3 років з 09.10.1987 по 08.10.1990 року, та періоди роботи з 18.04.2006 по 07.11.2006 року, з 11.09.2017 по 10.11.2017 року, з 17.12.2018 по 30.09.2019 року та з 16.10.2019 по 13.11.2020 року.
Водночас, до страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи з 13.08.1979 по 26.12.1982 року, з 25.02.1983 по 29.03.1989 року, з 04.04.1989 по 31.12.1996 року, з 01.01.1997 по 31.05.1997 року, з 01.06.1997 по 01.06.1998 року, а також період отримання допомоги по безробіттю з 10.06.1998 по 31.08.1998 року.
Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для не зарахування до страхового позивача спірних періодів роботи та періоду отримання допомоги по безробіттю через недоліки заповнення трудової книжки та відмови у призначенні пенсії за віком через недостатність страхового стажу.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-1V.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон №1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до положень статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року №637 (далі - Порядок №637), передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов'язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яка звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.
Пунктами 23 та 24 Порядку №637 визначено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Отже законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком №637.
20 червня 1974 року постановою Держкомтруда СРСР №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі -Інструкція № 162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 Інструкції №162).
Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3.Інструкції №162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1983 р.) записується 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; 05.01.1984. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.8 Інструкції №162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Згідно з пунктом 2.9 Інструкції №162 у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі. При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за таким-то є недійсним звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки працівників та службовців», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
При цьому, з 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п. 2.12 Інструкції №58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що обов'язок заповнення першого (титульного) аркуша трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому, на переконання суду, наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього спірного періоду роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкції № 162.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач, виносячи оскаржуване рішення, не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
З наданої позивачем трудової книжки вбачається, що на титульній сторінці вона містить запис його прізвища, ім'я, по батькові, дату народження, дату заповнення, підпис власника трудової книжки, підпис особи, яка відповідальна за видачу трудової книжки; в розділі Відомості про роботу вона містить відповідні записи про його роботу.
Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки, а саме: дата народження не відповідає паспортним даним, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаних періодів роботи та періодів отримання допомоги по безробіттю до стажу роботи позивача.
При цьому, судом встановлено, що роботодавцем, який вперше заповнював трудову книжку серії НОМЕР_1 від 13.08.1979 року допущено помилку при заповненні першої сторінки в даті народження ОСОБА_1 , а саме вказано « ІНФОРМАЦІЯ_3 » замість вірної « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі 490/12392/16-а (провадження К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
В даному випадку позивачка не може нести відповідальність та бути позбавленою соціального захисту у вигляді права на призначення пенсії з вини роботодавця позивачки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах у трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивачки, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем вже зараховано до страхового стажу позивачки період догляду за дитиною до досягнення 3 років з 09.10.1987 по 08.10.1990 року, а також період навчання з 01.09.1977 по 21.07.1979 року та періоди роботи з 18.04.2006 по 07.11.2006 року, з 11.09.2017 по 10.11.2017 року, з 17.12.2018 по 30.09.2019 року та з 16.10.2019 по 13.11.2020 року.
Враховуючи зазначене, періоди роботи позивачки з 13.08.1979 по 26.12.1982 року, з 25.02.1983 по 08.10.1987 року, з 09.10.1990 по 31.12.1996 року, з 01.01.1997 по 31.05.1997 року, з 01.06.1997 по 01.06.1998 року, а також період отримання допомоги по безробіттю з 10.06.1998 по 31.08.1998 року підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію за віком після досягнення 63 років з 24.10.2024 року, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Європейський суд з прав людини Рішенням у справі «Круслена» від 24 квітня 1990 року зазначив, що «закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання».
Відповідно до п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, визначено наступне поняття дискреційних повноважень. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта
Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
При таких обставинах по цій справі суд не може перебирати повноваження Пенсійного фонду саме щодо призначення позивачу пенсії.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивачки, буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком від 31.10.2024 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 13.08.1979 по 26.12.1982 року, з 25.02.1983 по 08.10.1987 року, з 09.10.1990 по 31.12.1996 року, з 01.01.1997 по 31.05.1997 року, з 01.06.1997 по 01.06.1998 року, а також період отримання допомоги по безробіттю з 10.06.1998 по 31.08.1998 року підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити пенсію за віком, суд звертає увагу, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Судовим розглядом встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що відповідачем взагалі не було призначено позивачці пенсію за віком.
Суд звертає увагу, що відповідачем будь-якого рішення щодо не здійснення перерахунку саме пенсії та її невиплати відповідач не приймав. Враховуючи положення ст. 2 КАС України, судовому захисту підлягають тільки порушені права.
При цьому, враховуючи вищезазначені положення Порядку №22-1 виплата пенсії проводиться органом Пенсійного фонду за місцем фактичного проживання особи після передання електронної пенсійної справи за наслідками опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії.
Таким чином, права позивача в цій частині не порушені, отже вимоги позивачки є передчасними, та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За наслідками судового розгляду, з метою ефективного захисту прав позивачки суд дійшов висновку вийти за межі позовних вимог, задовольнивши частково позов, шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 06.11.2024 року за №057350008856, та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком від 31.10.2024 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 13.08.1979 по 26.12.1982 року, з 25.02.1983 по 08.10.1987 року, з 09.10.1990 по 31.12.1996 року, з 01.01.1997 по 31.05.1997 року, з 01.06.1997 по 01.06.1998 року, а також період отримання допомоги по безробіттю з 10.06.1998 по 31.08.1998 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно частини 8 статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 06.11.2024 року за №057350008856.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (юридична адреса: 33004, м. Рівне, вул. Олександра Борисенко, буд. 7, код ЄДРПОУ 21084076) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком від 31.10.2024 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 13.08.1979 по 26.12.1982 року, з 25.02.1983 по 08.10.1987 року, з 09.10.1990 по 31.12.1996 року, з 01.01.1997 по 31.05.1997 року, з 01.06.1997 по 01.06.1998 року, а також період отримання допомоги по безробіттю з 10.06.1998 по 31.08.1998 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (юридична адреса: 33004, м. Рівне, вул. Олександра Борисенко, буд. 7, код ЄДРПОУ 21084076) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок на користь Державного бюджету України.
Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі 21 березня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Суддя О.В. Троянова