Справа №754/14945/24 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/2821/2025 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
20 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лисичанськ Луганської області, українця, громадянина України, з професійною технічною освітою, працюючого неофіційно будівельником, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого у АДРЕСА_2 , відповідно до ст. 89 КК України раніше не судимого, -
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, -
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого (в режимі ВКЗ) ОСОБА_7 ,
захисника (в режимі ВКЗ) ОСОБА_6 ,
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, і призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено відраховувати з моменту фактичного затримання.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно вироку суду, ОСОБА_7 01.09.2024 приблизно об 11 годині 50 хвилин, перебуваючи в салоні трамваю, маршруту № 35 (бортовий номер 5013) на зупинці громадського транспорту «Анатолія Солов'яненка», яка знаходиться поряд з будинком № 12 по вул. Братиславська в м. Києві, побачив раніше незнайому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якої на шиї знаходився золотий ланцюжок та золотий хрестик, після чого у нього виник злочинний умисел направлений на відкрите викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, який введено з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та неодноразово продовжено Указами Президента України: від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2022 №58/2023, від 01.05.2023 №254/2023, від 26.07.2023 №451/2023, від 06.11.2023 №754/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 №271/2024 та від 23.07.2024 № 469/2024 строком на 90 діб відповідно.
В подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, розуміючи, що його дії є відкритими, ОСОБА_7 , підійшов до потерпілої ОСОБА_9 , та шляхом ривка, зірвав з її шиї золотий ланцюжок, масою 1,26 г та золотий хрестик, масою 0,93 г, загальною вартістю 7621 гривень 53 копійки, тим самим відкрито викрав чуже майно, в умовах воєнного стану, що належить потерпілій ОСОБА_9 .
Після чого, ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 7621 гривень 53 копійки.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок Деснянського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року змінити в частині призначеного покарання, пом'якшивши призначене ОСОБА_7 покарання із врахуванням ст. 69 КК України до 5 років позбавлення волі та на підставі ч. 1 ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що при ухваленні оскаржуваного вироку судом не надано самостійної оцінки обставин, що характеризують тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи в аспекті їх впливу на можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Також захисник зазначає, що судом не обґрунтовано у вироку, які саме ознаки чи обставини характеризують індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого злочину, як вони вплинули на ухвалене рішення.
Маж тим, апелянт наголошує, що ОСОБА_7 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання на території міста Києва, де характеризується позитивно, неофіційно працював, займався суспільно корисною працею, проживає у цивільному шлюбі, не судимий. Поряд з цим, під час досудового розслідування та під час судового розгляду справи, ОСОБА_7 зазначав, що вину у вчиненні злочину визнає в повному обсязі.
Крім того, захисник вважає, що згідно з ч. 1 ст. 66 КК України обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , судом повинно бути враховано його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, та згідно з ч. 2 ст. 66 КК України - усунення заподіяної шкоди, тобто наявні три обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 .
Також захисник вказує, що суд не врахував критичне ставлення винного до вчиненого, вік та стан здоров'я ОСОБА_7 та безпідставно не дійшов висновку про можливість виправлення останнього без ізоляції від суспільства, враховуючи вимоги статей 69 та 75 КК України.
Потерпіла ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не прибула, про поважність причин своєї відсутності не повідомила, а тому відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України апеляційний розгляд проведено без участі потерпілої.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненого в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами, в їх сукупності, які за згодою учасників судового провадження досліджувались у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому, згідно із ч. 2 ст. 394 КПК України апеляційному оскарженню і перегляду не підлягають та учасниками судового провадження не оспорюються.
З приводу доводів апеляційної скарги захисника слід зазначити наступне.
Згідно із ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У відповідності до статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Всупереч доводам апеляційної скарги захисника, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , повністю дотримався вимог вищезазначених норм кримінального закону. Так, призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочинупроти власності, особу обвинуваченого,який відповідно до приписів ст. 89 КК України є особою судимість якої погашено, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, зі слів працює неофіційно, однак дані про будь-яку зайнятість відсутні, обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції визнав і врахував - щире каяття, оскільки обвинувачений в суді визнав свою винуватість, розкаюється у вчиненому, до обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції відніс вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.Врахувавши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідним й достатнім для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 нових злочинів буде покарання у виді позбавлення волі, в мінімальному розмірі, установленому санкцією ч.4 ст.186 КК України.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки саме таке покарання відповідатиме принципу індивідуалізації покарання, з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній меті покарання, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 не в повному обсязі було враховано дані про особу обвинуваченого та обставини, які пом'якшують покарання, а саме щире каяття у скоєному, активне сприяння розкриттю злочину та усунення завданого збитку, то колегія суддів вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, оскільки суд першої інстанції врахував всі обставини, які враховуються при призначенні покарання, передбачені статтею 65 КК України, в тому числі і дані щодо особи обвинуваченого та обставину, що пом'якшує покарання, якою, з огляду навизнання обвинуваченим своєї винуватість, суд першої інстанції визнав - щире каяття, і саме з урахуванням всіх обставин, зокрема і обставин, які його пом'якшують суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання в мінімальних межах, установлених санкцією інкримінованої йому статті, відповідно до положень КК України.
Що ж до активного сприяння розкриттю злочину, то з матеріалів справи вбачається, що усі факти та обставини вчиненого злочину були встановлені правоохоронними органами самостійно, жодних нових фактів по справі, ніж ті, що були встановлені слідством самостійно, обвинувачений ОСОБА_7 не повідомив, а тому така поведінка обвинуваченого жодним чином не може свідчити проактивну та ініціативну допомогу слідству. Також, в матеріалах справи відсутні дані про відшкодування обвинуваченим заподіяної потерпілій шкоди, не надано таких захисником і до суду апеляційної інстанції, а те, що викрадене обвинуваченим майно було у останнього вилучено під час затримання не можна вважати добровільним волевиявленням обвинуваченого щодо усунення заподіяної ним шкоди, оскільки сутність добровільного відшкодування шкоди полягає у відновленні порушеного майнового становища потерпілого особою, яка вчинила злочин, воно полягає в усуненні саме винною особою наслідків скоєного правопорушення.
Щодо посилань захисника на наявність у обвинуваченого постійного місця проживання у м. Києві (хостел), його вік, стан здоров'я та наявність цивільної дружини, то колегія суддів зауважує, що дані обставини не є такими, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, до того ж ні вік обвинуваченого, ні його стан здоров'я, ні наявність, зі слів захисника, цивільної дружини, не стали стримуючим фактором у вчиненні ОСОБА_7 злочину проти власності щодо особи похилого віку.
З урахуванням наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання дотримався вимог кримінального закону, врахував всі, передбачені ним обставини у їх сукупності, і підстав для застосування ст. 75 КК України, як про це ставить питання захисник, колегія суддів не вбачає.
Додаткових доводів, які б могли бути підставою для зміни вироку захисником до апеляційного суду не надано.
Будь - яких істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які б ставили під сумнів правильність висновків суду, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість ухваленого судом вироку щодо ОСОБА_7 , а також про безпідставність доводів апеляційної скарги.
Керуючись ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України - без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який тримаються під вартою в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді:
__________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4