Справа № 760/12726/24
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/4710/2025
20 березня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кшевецької Інни Василівни на ухвалу судді Солом'янського районного суду міста Києва від 7 листопада 2024 року ( суддя Аксьонова Н.М.) про передачу до іншого суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та визначення способів участі батька у вихованні дитини,
встановив:
у травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю, також просила визначити ОСОБА_2 способи участі у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді зустрічей першого та третього тижня щомісячно з 17 год. 00 хв. п'ятниці до 19 год. 00 хв. неділі, весь період осінніх шкільних канікул та 30 днів під час літніх шкільних канікул та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 7 000грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року цивільну справу передано на розгляд до Ірпінського міського суду Київської області.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року ухвалу судді Солом'янського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2024 року роз'єднано позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини та позовні вимоги про стягнення аліментів в окремі провадження.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 7 листопада 2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини передано на розгляд до Ірпінського міського суду Київської області.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кшевецька І.В. просить ухвалу судді скасувати, справу направити до Солом'янського районного суду міста Києва для продовження розгляду, посилаючись на порушення суддею норм процесуального права.
Представник позивачки зазначає, що у постанові Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року зазначено, що позивачка вправі самостійно формувати обрані нею позовні вимоги, а тому вона правомірно звернулася з позовом до Солом'янського районного суду міста Києва. Разом з цим, суддя, без відкриття провадження у справі, постановила ухвалу про роз'єднання позовних вимог, штучно створивши умови для передачі позовних вимог про визначення місця проживання дитини та встановлення способів участі батька у вихованні дитини для розгляду до Ірпінського міського суду Київської області.
Представник позивачки посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 жовтня 2020 року у справі № 725/2910/19, щодо необхідності розгляду позовної заяви про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів за правилами альтернативної підсудності.
У поясненнях представник відповідача - адвокат Лисенко І.К. зазначає, що позовна вимога про стягнення аліментів є надуманою, оскільки у відзиві на позовну заяву про стягнення аліментів відповідач надає докази систематичної сплати аліментів на користь ОСОБА_1 .
Також представник відповідача вважає, що оскільки разом з вимогою про стягнення аліментів, заявлено також вимогу про визначення місця проживання дитини, яка повинна пред'являтися за зареєстрованим місцем проживанням або перебування відповідача, то справа не підсудна Солом'янському районному суду міста Києва, а правила виключної та альтернативної підсудності застосуванню не підлягають.
Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи представника відповідача, викладені у поясненнях, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається що у травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом про визначення місця проживання дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини та стягнення аліментів.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року цивільну справу передано на розгляд до Ірпінського міського суду Київської області.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року ухвалу судді Солом'янського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скасовуючи ухвалу судді, апеляційний суд зазначив, що звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини та визначення способів участі батька у вихованні дитини, позивачка також заявила вимоги про стягнення аліментів, що не суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства та є правом позивачки.
Також апеляційний суд зазначив, що місце реєстрації позивачки є АДРЕСА_1 , до відноситься до Солом'янського району міста Києва, тому відповідно до положень ст. 28 ЦПК України дана справа підсудна Солом'янському районному суду міста Києва.
Постановляючи ухвалу про роз'єднання позовних вимог, суддя зазначила, що позивачкою заявлені три позовні вимоги, які не пов'язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, при цьому кожна з таких вимог не залежить від задоволення іншої позовної вимоги, тому роз'єднання позовних вимог сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.
Постановляючи ухвалу про передачу цивільної справи про визначення місця
проживання дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини до Ірпінського
міського суду Київської області, суддя виходила з того, що відповідач не проживає на території Солом'янського району міста Києва, тому справа не підсудна Солом'янському районному суду міста Києва.
Переглядаючи ухвалу судді в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частина 1 статті 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини першої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Частинами 4 та 5 статті 188 ЦПК України визначено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача.
Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення цивільного спору.
Таким чином, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Однорідними є позовні вимоги, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
У розумінні положень частини першої статті 188 ЦПК України порушення правил об'єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві
вимоги не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); не співвідносяться між собою як основна та похідна.
Крім того, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 188 ЦПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах чотири, п'ять вказаної статті.
Позивачка звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини та стягнення аліментів.
Поєднання у одному провадженні зазначених вимог не суперечить положенням процесуального закону, так як вказані вимоги ґрунтуються на положеннях сімейного законодавства, вони доводяться одними доказами та пов'язані між собою, так як вимогу про стягнення аліментів на дитину може заявити тільки та особа, з якою проживає дитина.
Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частиною першою статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).
З позовної заяви вбачається, що позивачка проживає на території Солом'янського району міста Києва, ставить питання про визначення місця проживання дитини разом з нею, а відтак і про стягнення з відповідача аліментів на дитину, тому відповідно до положень частини першої статті 28 ЦПК України позов правильно подано до суду за місцем проживання позивачки.
Проігнорувавши висновки, викладені у постанові Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року, суддя місцевого суду безпідставно роз'єднала позовні вимоги про визначення місця проживання дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини та стягнення аліментів на дитину у різні провадження, штучно створивши підстави для передачі позовної заяви з вимогами про визначення місця проживання дитини та визначення способів участі батька у вихованні дитини до іншого суду, порушивши право позивачки на доступ до правосуддя.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 187 ЦПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Згідно частини 6 статті 188 ЦПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.
Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Стаття 209 ЦПК України визначає, що завданням розгляду справи по суті є розгляд
та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Аналіз вказаних норм процесуального права свідчить, що питання про роз'єднання позовних вимог суд може вирішувати тільки після відкриття провадження у справі, а розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Отже, вищезазначені норми процесуального права не передбачають право суду після постановлення ухвали про роз'єднання позовних вимог, передавати позовні вимоги, виділені в окреме провадження, на розгляд до іншого суду.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що постановляючи ухвалу про роз'єднання позовних вимог та направляючи позовні вимоги про визначення місця проживання дитини та визначення способів участі батька у вихованні дитини до іншого суду, суддя першої інстанції порушила норми процесуального права та право позивачки на справедливий суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суддя першої інстанції порушила норми процесуального права, тому ухвала судді про направлення до іншого суду справи за позовними вимогами про визначення місця проживання дитини та визначення способів участі батька у вихованні дитини підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 381- 384, ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кшевецької Інни Василівни задовольнити.
Ухвалу судді Солом'янського районного суду міста Києва від 7 листопада 2024 року скасувати, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та визначення способів участі батька у вихованні дитини направити до Солом'янського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук