справа № 361/154/24
провадження № 22-ц/824/4399/2025
головуючий у суді І інстанції Радзівіл А.Г.
18 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих коштів,
У січні 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив суд стягнути з відповідача - ОСОБА_2 на користь позивача - ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 186 832 гривень, інфляційні втрати за період з 15 лютого 2022 року по 30 листопада 2023 року у розмірі 56 832 грн 90 коп. та три проценти річних за період з 15 лютого 2022 року по 30 листопада 2023 року у розмірі 10 042 грн 86 коп., судові витрати покласти на відповідача.
Свій позов обґрунтовував тим, що 20 січня 2022 року, 7 лютого 2022 року та 9 лютого 2022 року ОСОБА_1 з свого рахунку НОМЕР_1 картка № НОМЕР_2 , що оформлений в АТ "А-БАНК" на картковий рахунок VISA № НОМЕР_3 відкритий в АТ КБ "ПРИВАТБАНК", що належить ОСОБА_2 перерахував грошові кошти у розмірі 152 095 грн.
Крім того, 7 лютого 2022 року позивач з свого рахунку НОМЕР_4 , картка VISA № НОМЕР_5 , що оформлений в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" на картковий рахунок VISA № НОМЕР_3 відкритий в АТ КБ "ПРИВАТБАНК", що належить відповідачу перерахував грошові кошти у розмірі 34 737 грн.
Таким чином, 20 січня 2022 року, 7 лютого 2022 року та 9 лютого 2022 року позивач перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму в розмірі 186 832 грн.
Вказані грошові кошти були перераховані без достатньої правової підстави.
Позивач багаторазово звертався до відповідача із вимогою повернення коштів, однак відповідачем кошти повернені не були.
Останнє звернення, було оформлено листом від 13 грудня 2023 року вих.№23/12-13 та направлено за допомогою АТ "УКРПОШТА" 13 грудня 2023 року.
Позивач зазначав, що станом на день звернення до суду, кошти повернені не були.
Тому позивач зазначав, що сума завданих йому збитків склала від інфляції 56 832,90 грн, а сума нарахованих процентів становить: 10 042,86 грн.
Станом на 30 листопада 2023 року загальна сума вимог дорівнює 253 707,76 грн та складається з: основна заборгованість: 186 832 грн, сума нарахованих процентів: 10 042,86 грн, сума збитків від інфляції: 56832,90 грн.
Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в розмірі 186 832 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 537 грн 08 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Фомін М.В. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та відсотків та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України та посилається на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Фомін М.В., просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та відсотків та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову адресу та шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті Київського апеляційного суду.
Клопотання про відкладення розгляду справи до Київського апеляційного суду не надходило.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, що не з'явились.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині не задоволених вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, а тому апеляційним судом не переглядається рішення суду першої інстанції в частині стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних суд першої інстанції виходив із того, що оскільки між сторонами не існувало договорів позики, а позивач перевів кошти на рахунки відповідача безпідставно, то у суду немає підстав стягувати з відповідача інфляційні витрати та три відсотки річних.
Колегія суддів не погоджується із таким мотивами для відмови у задоволені цієї частини позовних вимог з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 20 січня 2022 року, 7 лютого 2022 року та 9 лютого 2022 рокуОСОБА_1 зі свого рахунку НОМЕР_1 картка № НОМЕР_2 , що оформлений в АТ "А-БАНК" на картковий рахунок VISA № НОМЕР_3 відкритий в АТ КБ "ПРИВАТБАНК", що належить ОСОБА_2 перерахував грошові кошти у розмірі 152 095 грн.
Крім того, 7 лютого 2022 року позивач з свого рахунку НОМЕР_4 , картка VISA № НОМЕР_5 , що оформлений в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" на картковий рахунок VISA № НОМЕР_3 відкритий в АТ КБ "ПРИВАТБАНК", що належить відповідачу перерахував грошові кошти у розмірі 34 737 грн. (Квитанція № B197-ET1K-P817-0T2C від 7 лютого 2022 року).
Позивач звертався до відповідача із вимогою повернення коштів, що підтверджується листом від 13 грудня 2023 року вих.№23/12-13, яка направлена за допомогою АТ "УКРПОШТА" 13 грудня 2023 року, однак відповідачем кошти повернені не були.
Звертаючись до суду із позовом, позивач просив стягнути з відповідача у період з 15 лютого 2022 року по 30 листопада 2023 року індексацію на суму 186 832 грн розраховану наступним чином. [Сукупний індекс інфляції] = 101,60% х 104,50% х 103,10% х 102,70% х 103,10% х 100,70% х 101,10% х 101,90% х 102,50% х 100,70% х 100,70% х 100,80% х 100,70% х 101,50% х 100,20% х 100,50% х 100,80% х 99,40% х 98,60% х 100,50% х 100,80% х 100,50% = 130,419% (за період лютий 2022 - листопад 2023)
[Інфляційні нарахування] = 186 832 грн (сума боргу) х 130,419% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 186 832,00 грн (сума боргу) = 56 832,90 грн
Проценти за користування коштами позивач розраховував за формулою:
[Проценти] = [Сума боргу]х[Процентна ставка (%)]/100%х[Кількість днів] / [Кількість днів у році]. Де: [Сума боргу] - сума простроченого боргу; [Процентна ставка (%)] - проценти річних; [Кількість днів] - кількість днів прострочення зобов'язання; [Кількість днів у році] - кількість днів у календарному році.
Період розрахунку указував: з 15 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року - 320 днів [Проценти] = 186 832 грн. (сума боргу) х 3,000% (процентна ставка) / 100% х 320 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 4 913,94 грн.
Також період розрахунку: з 1 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року - 334 дні
[Проценти] = 186 832,00 грн (сума боргу) х 3,000% (процентна ставка) / 100% х 334 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 5128,92 грн. Разом - 654 дні - 10 042,86 грн, тому сума нарахованих процентів: 10 042,86 грн.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Судова практика з розгляду подібних спорів є усталеною, що слідує із постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-22875св19).
Таким чином, є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що дія статті 625 ЦК України не поширюється на позадоговірні грошові зобов'язання, які виникли на підставі статті 1212 ЦК України.
В той же час, для притягнення до відповідальності за ст. 625 ЦК України необхідно встановити період прострочення, тобто час, коли у зобов'язаної особи виникає обов'язок з повернення коштів.
Як убачається із матеріалів справи, позивач стверджує, що відповідач набув грошові кошти безпідставно. У матеріалах справи відсутні заперечення зі сторони відповідача. Зміст позову не містить доводів щодо здійснення перерахунку коштів на рахунки відповідача на виконання яких-небудь правочинів, які б містили умови про строк та порядок повернення безпідставно отриманих коштів у разі, якщо такі договори в подальшому будуть розірвані чи визнані недійсними, що також дає підстави для вимоги про повернення безпідставно таких коштів.
Тому, за відсутності таких обставин, суд розцінює отримання відповідачем спірних коштів, як неналежним отримувачем платіжної послуги.
Закон України "Про платіжні послуги" визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.
Згідно із п. 43 ч. 1 ст. 1 названого Закону неналежний отримувач - особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі
Відповідно до ч. 1-3 ст. 88 наведеного Закону неналежний отримувач протягом трьох робочих днів з дати надходження повідомлення надавача платіжних послуг платника про виконання помилкової, неналежної або неакцептованої платіжної операції зобов'язаний ініціювати платіжну операцію на еквівалентну суму коштів, зараховану йому внаслідок помилкової, неналежної або неакцептованої платіжної операції, на користь такого надавача платіжних послуг.
Надавач платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача, у разі згоди неналежного отримувача на повернення коштів зобов'язаний розблокувати кошти на рахунку неналежного отримувача та повернути їх неналежному платнику на підставі наданої неналежним отримувачем платіжної інструкції.
У разі відмови отримувача (неналежного отримувача) повернути суму помилкової, неналежної або неакцептованої платіжної операції на вимогу надавача платіжних послуг списання коштів з рахунку неналежного отримувача здійснюється у судовому порядку.
Таким чином, за відсутності будь-яких домовленостей між сторонами цього спору, підлягає застосуванню Закон, який регулює порядок та строки повернення безпідставно перерахованих на рахунок неналежного отримувача коштів.
Як передбачено положеннями ст. 88 Закону України "Про платіжні послуги", обов'язок повернення таких коштів, тобто виникнення грошового зобов'язання щодо повернення безпідставно отриманих на рахунок коштів виникає у неналежного отримувача протягом трьох робочих днів з дати надходження повідомлення надавача платіжних послуг платника про виконання помилкової, неналежної або неакцептованої платіжної операції.
Матеріали справи не містять доказів повідомлення банком неналежного отримувача ОСОБА_2 про здійснення помилкового переказу позивачем грошових коштів (20 січня 2022 року, 7 лютого 2022 року та 9 лютого 2022 року).
Матеріали справи містять лише вимогу позивача, направлену на адресу відповідача 13 грудня 2023 року про повернення коштів (а.с. 20-22, Т.1). Із зазначеної вимоги вбачається, що Пензев О.Є. просить відповідача ОСОБА_2 повернути кошти протягом 3 (трьох) днів з дня отримання цієї вимоги.
Таким чином, у позивача наявні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних починаючи з грудня 2023 року, оскільки саме з установленого Законом часу (протягом трьох днів після отримання вимоги) у неналежного отримувача виникає обов'язок з повернення грошових коштів. В той же час, позивач у своїй позовній заяві просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за період з 15 лютого 2022 року до 30 листопада 2023 року, тобто до виникнення у відповідача обов'язку з повернення коштів, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Оскільки період нарахування спірних сум входить до предмету позову та предмету доказування, суд не може виходити за межі вимог позову та здійснювати розрахунок заявлених до стягнення сум за інший період.
Так, у справі, що переглядається позивач нарахував 3 % річних у розмірі 10 042,86 грн за період із 15 лютого 2022 року до 30 листопада 2023 року та інфляційній втрати у розмірі 56 832,90 грн за період із 15 лютого 2022 року до 30 листопада 2023 року та надав суду відповідний розрахунок.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання сторони позивача на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 лютого 2024 року у справі №910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) щодо моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення позивачу безпідставно отриманих коштів, оскільки ця справа не є подібною, у даній справі вирішувалось питання щодо повернення коштів за договором транспортування.
Згідно з вимогами п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
З огляду на наведені вище висновки апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, проте навів помилкові мотиви у оскаржуваному рішенні, які підлягають зміні у редакції цієї постанови, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року змінити в частині мотивів для відмови у задоволенні позову.
Враховуючи наведені у цій постанові підстави для зміни оскаржуваного судового рішення, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних змінити в частині мотивів для відмови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба