26 лютого 2025 року місто Київ
справа № 754/2089/24 провадження №22-ц/824/1818/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Білецьким Ігорем Юрійовичем,
на рішення Деснянський районний суд м. Києва від 5 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Саламон О.Б., -
Влютому 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 10 000 дол. США, що становить 376 254 грн., 3 % річних з простроченої суми - 17 438, 48 грн. та моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.
Позов обгрунтовано тим, що 23 липня 2021 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач отримав у борг грошові кошти в розмірі 10 0000,00 дол. США та зобов'язався повернути вказану суму у термін до 23 липня 2022 року. На підтвердження зазначеного відповідач 23липня 2021 року склав відповідну розписку, проте до цього часу відповідач позичені кошти позивачу не повернув, свої зобов'язання не виконав та на вимоги щодо повернення коштів не реагує.
Оскільки відповідач має невиконане грошове зобов'язання, останній має сплатити позивачу 3% річних за весь час прострочення в сумі 17438,48 грн.
Крім того, зазначає про те, затягування відповідачем з поверненням боргу призвело до душевних хвилювань і стресів у позивача, загострення хронічних хвороб, погіршення стану здоров'я, у результаті чого завдано позивачу тривалу моральну шкоду, яку позивач оцінює у 100 000 грн.
З урахуванням зазначеного, позивач просить стягнути з відповідача майнову і моральну шкоду та 3% річних за невиконання зобов'язань.
Рішенням Деснянський районний суд м. Києва від 5 червня 2024 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 10 000,00 дол. США., що становить 376 254,00 грн., 3% річних з простроченої суми - 17 438,48 грн., що в загальній сумі становить 393 692,48 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 937,00 грн.
У задоволенні інших вимог позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_2 - адвокат Білецький І.Ю.подавапеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянський районний суд м. Києва від 5 червня 2024 рокув частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 10 000,00 дол. США., що становить 376 254,00 грн., 3% річних з простроченої суми - 17 438,48 грн., що в загальній сумі становить 393 692,48 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 937,00 грн.і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову задоволенні вказаних позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що розписка від 23 липня 2021 року не може бути належним та допустимим доказом укладення між сторонами договору позики, оскільки не містить всіх необхідних даних, за якими можна однозначно ідентифікувати сторін договору і підтвердити, що саме позивач надав позику, а відповідач її отримав та зобов'язаний повернути. В розписці від 23 липня 2021 року не вказані паспортні дані, дата народження, ідентифікаційні номери, адреси реєстрації фізичних осіб, тобто ті дані, які чітко і однозначно персоналізують сторін договору позики.
Вказує на те, що у розписці від 23 липня 2021 року вказано, що займ береться у особи з іншим прізвищем ніж у позивача.
Також між позивачем та відповідачем немає укладеного договору позики у письмовій формі, а надана позивачем розписка не містить всіх необхідних даних, за якими можна однозначно ідентифікувати сторін договору і підтвердити, що саме позивач надав позику, а відповідач її отримав та зобов'язаний повернути.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржується, відповідно апеляційним судом не переглядається.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався.
В судове засідання ні ОСОБА_2 , ні його представник адвокат Білецький І.Ю. не з'явилися, про день і час розгляду справи були повідомлені шляхом направлення судового повідомлення до електронного кабінету адвоката Білецького І.Ю., що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду ( а.с.106), причини своєї неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Представник ОСОБА_1 адвокат Стеблевський А.О. проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив рішення як законне і обгрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Судом установлено, що 23 липня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики у формі розписки, відповідно до умов якого відповідач отримав у борг від позивача 10 000,00 дол. США, які зобов'язався повернути до 23 липня 2022 року.
На день подання позовної заяви (12 лютого 2024 року) і на момент розгляду справи (05 червня 2024 року) відповідач грошові кошти не повернув.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини сторін виникли на підставі договору позики, який був оформлений у вигляді розписки, яка підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт передачі грошових коштів. Відповідач, отримавши від позивача кошти та зобов'язавшись їх повернути до 23 липня 2022 року, свої обов'язки не виконав, грошові кошти не повернув. Відповідно внаслідок не виконання ОСОБА_2 своїх обов'язків по поверненню коштів, виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з останнього в примусовому порядку. Оскільки відповідач має невиконані перед ОСОБА_1 грошові зобов'язання, з ОСОБА_2 на вимогу позивача зобов'язаний сплатити 3% річних за період з 24 липня 2022 року по 07 лютого 2024 року в сумі 17 438,48 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно з приписами ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).
Частиною 3 ст.545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч.ч.1, 4 ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Частинами 1 та 2 ст.207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, з яким погодився Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18) та у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 426/8022/17 (провадження № 61-17131св18).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановивши, що отримавши у ОСОБА_1 23 липня 2021 року у борг грошові кошти в сумі 10 000 доларів США , ОСОБА_2 в обумовлений в договорі строк, а саме до 23 липня 2022 року їх не повернув, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 10000 доларів США.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що між сторонами не був укладений договір позики, а надана позивачем розписка не містить необхідних даних, за якими можна однозначно ідентифікувати сторін договору і підтвердити, що саме позивач надав позику, а відповідач її отримав та зобов'язався повернути, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступнею
Так, за своєю суттю наявні у матеріалах справи договір позики у формі розписки23 липня 2021 року підтверджує як факт укладення між сторонами договору позики, так і умови цього договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора вказаної в договорі грошової суми в борг.
Наявність виданої позичальником позикодавцю розписки підтверджує факт укладення між сторонами договору позики, і відповідно не потребує укладення окремого договору.
Як убачається з наявної в матеріалах справи розписки, оригінал якої досліджений апеляційним судом, в розписці міститься наступна інформація: дата її складання, прізвище позичальника ОСОБА_2 , прізвище позикодавця ОСОБА_1 , сума боргу в розмірі 10000 доларів США, обов'язок ОСОБА_2 повернути гроші до 23 липня 2022 року ( а.с.12).
Сама по собі відсутність в розписці паспортних даних, дати народження, ідентифікаційних номерів, адреси реєстрації фізичних осіб позичальника та позикодавця, не спростовують факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23 липня 2021 року договору позики і обов'язок ОСОБА_2 повернути кошти ОСОБА_1 . Крім того, зазначена інформація не є істотною умовою договору позики, відповідно відсутні підстави вважати договір позики не укладеним.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність існування між сторонами правовідносин за договором позики від 23 липня 2021 року та, як наслідок, існування у ОСОБА_2 обов'язку перед ОСОБА_1 щодо повернення позики.
Отже, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, а також правильно застосувавши правові норми, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 10 000,00 доларів США.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних від своєчасно не повернутої суми боргу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, встановивши, що ОСОБА_2 має невиконані перед ОСОБА_1 грошові зобов'язання, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача3% річних за період з 24 липня 2022 року по 07 лютого 2024 року в сумі 17 438,48 грн.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обгрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Білецьким Ігорем Юрійовичемзалишити без задоволення.
Рішення Деснянський районний суд м. Києва від 5 червня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 21 березня 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус