21 березня 2025 рокуСправа №826/17863/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Гевка Андрія Васильовича до Служби безпеки України про стягнення грошової допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-
30.10.2018 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Гевка Андрія Васильовича до Служби безпеки України, в якій представник позивача просить суд:
- стягнути з Служби безпеки України (ідентифікаційний код юридичної особи: 00034074, місцезнаходження: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 33) одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 календарних років служби, яка становить 77 563, 35 грн. (сімдесят сім тисяч п'ятсот шістдесят гри гривні 35 копійок) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );
- стягнути з Служби безпеки України (ідентифікаційний код юридичної особи: 00034074, місцезнаходження: 01034, м. Київ, вул. Володимирська. буд. 33) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 70 990,40 грн. (сімдесят тисяч дев'ятсот дев'яносто гривень 40 копійок) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював за контрактом на посаді старшого оперуповноваженого на особливо важливих об'єктах в Службі безпеки України. У зв'язку із закінченням строку дії контракту та відповідно до наказу Голови Служби безпеки України від 09.06.2018 року № 711-ос позивач був звільнений з посади та виключений із списків особового складу з 16.07.2018 року. Незважаючи на багаторазові звернення до відповідача з вимогою провести виплату одноразової грошової допомоги, станом на 16.10.2018 року вона так і не була проведена. Позивач вирішив звернутися до суду для захисту гарантованих йому законом прав та інтересів. Відтак, відповідач повинен нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 календарних років служби, яка становить 77 563, 35 грн. (сімдесят сім тисяч п'ятсот шістдесят гри гривні 35 копійок) та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 70 990,40 грн (сімдесят тисяч дев'ятсот дев'яносто гривень 40 копійок).
26.02.2025 року від представника Служби безпеки України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив наступне. Згідно частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції станом на 27.06.2018), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скорочення штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду на небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Підпунктом 2.2 пункту 2 наказу Центрального управління СБУ від 19.01.2018 73 ДСК «Про основні напрямки бюджетної політики СБУ у 2018 році та заходи щодо ефективного використання державних коштів» установлено здійснювати платежі та брати бюджетні зобов'язання тільки в межах асигнувань, встановлених кошторисом, із урахуванням вимог Бюджетного кодексу України. Запроваджувати заходи щодо ефективного та раціонального використання бюджетних коштів, передбачених для утримання органів державної влади підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2016 №710 «Про ефективне використання державних коштів». При цьому, згідно з підпунктом 8.2.1 п. 8.2 вказаного наказу одноразова грошова допомога виплачується у порядку черговості відповідно до дати подання документів. Позачергово зазначена допомога виплачується сім'ям або утриманцям загиблих (померлих) військовослужбовців; онкохворим, інвалідам 1 групи, а також військовослужбовцям у разі настання інвалідонсті внаслідок виконання завдань у районі проведення антитерористичної операції та інших обов'язків військової служби (незалежно від групи інвалідності) або внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби, а також поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, що були заподіяні їм під час виконання завдань у районі проведення антитерористичної операції або виконання інших обов'язків військової служби. У разі, якщо потреби у виплаті одноразової грошової допомоги перевищуватимуть обсяги фінансування на вказані цілі, керівництво СБУ може прийняти рішення щодо її виплати частинами. Фінансово-економічне управління СБУ провело розрахунок з ОСОБА_1 в грудні 2018 року у сумі 78960,85 грн (платіжне доручення від 10.12.2018 №6804 міститься в матеріалах справи аркуш 22). Правовою підставою для такої вимоги позивач зазначає положення статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), відповідно до яких в разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Разом з тим слід зазначити, що обов'язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником у день його звільнення передбачений КЗпП, однак згідно норм законодавства, яким врегульовується проходження військової служби, положення КЗпП на військовослужбовців не поширюються. Відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань. При цьому, згідно зі статтею 2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Статтею 3 КЗпП визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до статті 21 Закону України «Про Службу безпеки України» законодавством України про працю регулюються трудові відносини працівників цивільних осіб, які уклали трудовий договір з СБУ. Позиції щодо непоширення на військовослужбовців дотримується й Міністерство соціальної політики України (листи від 24.07.2013 № 774/13/84-13, від 23.06.2015 №21-63а15, оприлюднені на сайті zakon.rada.gov.ua). Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Порядок проходження військової служби в цілому, та зокрема в СБУ, врегульований спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на них додаткові обов'язки та відповідальність. Це, зокрема, Закони України «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України», «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про Службу безпеки України», Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, затверджене Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262, Інструкція про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затверджена наказом Служби безпеки України від 14.10.2008 №772 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 31.12.2008 за № 1323/16014 (далі - Інструкція № 772), а також іншими спеціальними підзаконними нормативно-правовими актами. При цьому питання грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру встановлено спеціальним законодавством, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України (затверджена наказом Центрального управління СБУ від 10.04.2018 № 515/ДСК, зареєстрована в Мін'юсті 25.04.2018 за №512/31964). Саме тому вимога про стягнення середнього заробітку не підлягає задоволенню, оскільки законодавством про військову службу не передбачено таких виплат. А отже, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Крім того, навіть якщо припустити, що на вказані правовідносини поширюються норми КЗпП, то необхідно зазначити, що враховуючи практику Верховного Суду (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), постанова від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20) та ін.), можна дійти таких висновків: Суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У постановах Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 213/718/20, провадження №61-4077св21 та від 29.06.2022 у справі № 756/9470/20, провадження № 61-20442св21, зауважено, що задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати заробітної плати працівнику, слід враховувати характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, обставинам цієї справи та критеріям, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц. Загальновідомим є факт введення указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 на території України воєнного стану. Надалі воєнний стан був неодноразово продовжений указами Президента України, які Верховна Рада України затверджувала відповідними законами, і триває дотепер. Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Отже, воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб'єктами стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких водночас пов'язане з небезпекою для життя і здоров'я. Крім того, безпека і оборона залишається абсолютним пріоритетом та найбільшою статтею видатків держбюджету. За 2023 рік видатки загального фонду держбюджету на сектор безпеки і оборони становили 1 843,8 млрд грн, або 60,8% від усієї суми видатків загального фонду держбюджету, повідомляє Міністерство фінансів. У грудні вони становили 284,3 млрд грн. Кошти були спрямовані на грошове забезпечення для військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських; придбання військової/спеціальної техніки, озброєння, боєприпасів, продукції оборонного призначення, засобів індивідуального захисту, пально-мастильних матеріалів, продуктів харчування; медичне забезпечення; та інші види витрат для забезпечення діяльності відповідних органів та формувань. Також збільшується фінансування на модернізацію оборонно-промислового комплексу, а також на закупівлю дронів. Видатки сектору безпеки і оборони уряд фінансує виключно за рахунок власних податкових надходжень, а також військових облігацій. Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц звернула увагу на те, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
28.02.2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив де зазначено, що відповідач не подав будь - якого доказу на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Отже висновки, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2018 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2019 року розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі Закон № 3863-ІХ) пункт 2розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (Відомості Верховної Ради України, 2023 р., № 29, ст. 111) викладено в новій редакції.
Так, приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" установлено, що інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27,частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону № 3863-ІХ наказом ДСА України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі Порядок № 399).
Пунктом 22 Порядку № 399 встановлено, що на підставі отриманих примірників протоколу та переліку судових справ відповідальною особою протягом семи робочих днів після завершення автоматизованого розподілу судових справ передаються судові справи до судів, визначених за результатами автоматизованого розподілу.
28.01.2025 року зазначена справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на супровідному листі, та за результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями остання передана для розгляду судді Пруднику С.В.
03.02.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято справу №826/17863/18 за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Гевка Андрія Васильовича до Служби безпеки України про стягнення грошової допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до свого провадження. Розпочато спочатку розгляд адміністративної справи №826/17863/18. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Служби безпеки України: довідку про середній заробіток із зазначенням середньоденної заробітної плати за період з травня 2018 року по червень 2018 року ОСОБА_1 . Витребувано у ОСОБА_1 : засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України письмові докази про те, коли саме відповідачем було нараховано (дата, число, місяць та рік) на банківський рахунок грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 календарних років служби, яка становить 78 960,85 грн. (відповідно до копії платіжного доручення від 10.12.2018 року №6804). Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 03.03.2025 року. Судом попереджено ОСОБА_1 та Службу безпеки України про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , працював за контрактом на посаді старшого оперуповноваженого на особливо важливих об'єктах в Службі безпеки України.
У зв'язку із закінченням строку дії контракту та відповідно до наказу Голови Служби безпеки України від 09.06.2018 року № 711-ос позивач був звільнений з посади та виключений із списків особового складу з 16.07.2018 року.
Незважаючи на багаторазові звернення до відповідача з вимогою провести виплату одноразової грошової допомоги, станом на 16.10.2018 року вона так і не була проведена.
З матеріалів справи убачається, що Фінансово-економічним управлінням СБУ нараховано та виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в грудні 2018 року у сумі 78 960,85 грн., що підтверджено платіжним дорученням від 10.12.2018 року №6804).
Відповідно до копії меморіального ордеру № 0017333611 (#230017333611) від 11.12.2018 року (Платник Розр. За опер. З БПК з/пл) ОСОБА_1 нараховано та виплачено 78 960,85 грн. (Призначення платежу - Зарахування зарплати на картрахунок).
Позивач, вважаючи, що відповідач повинен нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 календарних років служби, яка становить 77 563, 35 грн. (сімдесят сім тисяч п'ятсот шістдесят гри гривні 35 копійок) та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 70 990,40 грн (сімдесят тисяч дев'ятсот дев'яносто гривень 40 копійок), звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону).
Згідно частини другої статті 15 Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Як встановлено судом, станом на день розгляду даної справи, Фінансово-економічним управлінням СБУ нараховано та виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в грудні 2018 року у сумі 78 960,85 грн., що підтверджено платіжним дорученням від 10.12.2018 року №6804).
Відповідно до копії меморіального ордеру № 0017333611 (#230017333611) від 11.12.2018 року (Платник Розр. За опер. З БПК з/пл) ОСОБА_1 нараховано та виплачено 78 960,85 грн. (Призначення платежу - Зарахування зарплати на картрахунок).
Таким чином, в зв'язку з виплатою позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, предмет спору в частині стягнення такої допомоги у сумі 77 563, 35 грн. відсутній на час вирішення даної справи.
При цьому, суд звертає увагу, що Законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про Службу безпеки України», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, зокрема, в Службі безпеки України, не врегульовані питання порушення роботодавцем (у даному випадку територіальним органом Служби безпеки України) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Також дане питання не врегульовано й іншими нормативними актами.
Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають приписи Кодексу законів про працю України.
Визначаючись із сумою середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку, суд вважає за необхідне виходити із суми 78 960,85 грн., оскільки саме такий розмір одноразової грошової допомоги при звільненні було виплачено позивачу.
Слід зазначити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України. Тому, за аналогією закону до спірних відносин застосуються норми ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:
" … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини";
"… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України";
"…реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань".
Відтак, посилання відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КАС України є безпідставними.
Частиною 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
При цьому, ч. 1 та ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, роботодавець зобов'язаний виплатити йому у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року по справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Суд зазначає, що у даному випадку спірним є питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні, право на стягнення якого, виникло у позивача у зв'язку непроведенням фактичного розрахунку при звільненні.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, індексація, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено вчасно грошове забезпечення, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
При цьому, що стосується періоду затримки розрахунку з позивачем, то такий період розпочинається з 17.07.2018 року (наступний перший день після звільнення) і закінчується 10.12.2018 року включно (день, що передує дню, коли позивач фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з ним проведено остаточний розрахунок). Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні становить 147 календарних днів.
Розмір середнього заробітку обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).
Відповідно до довідки Фінансово-економічного управління Служби Безпеки України від 14.02.2025 року №21/2-636, сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становила 31 028,16 грн., а саме у червні 2018 року - 15 514,08 грн., у липні 2018 року - 15 514,08 грн.
Розмір одноденного заробітку склав 254,33 грн. (15 514,08 грн. / 2 місяці (61 календарний день) = 254,33 грн.).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 78 960,85 грн. з 17.07.2018 року по 10.12.2018 року (до дня фактичного розрахунку) - 147.
Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку становить 37 386,51 грн. (254,33 грн. - одноденний заробіток х 147 календарних дня затримки розрахунку = 37 386,51 грн.).
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо затримки виплати позивачу одноразової грошової допомоги з 17.07.2018 року (наступного для після звільнення) по 10.12.2018 року (до дня повного розрахунку) та стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні з 17.07.2018 року по 10.12.2018 року в сумі 37 386,51 грн. (тридцять сім тисяч триста вісімдесят шість гривень 51 копійка).
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Гевка Андрія Васильовича до Служби безпеки України про стягнення грошової допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо затримки виплати позивачу одноразової грошової допомоги з 17.07.2018 року (наступного для після звільнення) по 10.12.2018 року (до дня повного розрахунку).
Стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні з 17.07.2018 року по 10.12.2018 року в сумі 37 386,51 грн. (тридцять сім тисяч триста вісімдесят шість гривень 51 копійка).
В задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник