20 лютого 2025 рокуСправа №160/32438/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача - 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача - 2: Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, скасування наказів та зобов'язання вчинити певні дії, -
09 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача - 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача - 2: Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 призов ОСОБА_1 на військову службу під час проведення загальної мобілізації;
- визнати протиправним та скасувати наказ ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №539 від 06.11.2024 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації» в частині призову ОСОБА_1 та направлення його для проходження військової служби за призовом під час проведення загальної мобілізації в складі команди військової частини НОМЕР_1
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
- припинити проходження ОСОБА_1 військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 з моменту набрання рішенням законної сили;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 06.11.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в проміжок часу між 07:30-08:30 прямував з адреси проживання в АДРЕСА_1 до місця роботи за адресою в АДРЕСА_2 . Під час прямування до позивача під'їхав автомобіль, з якого вийшли представники ІНФОРМАЦІЯ_4 та наполегливо запропонували проїхати з ними, після чого позивача доставили до ІНФОРМАЦІЯ_4 та відібрали у нього телефон. Після цього позивач пройшов військово-лікарську комісію, отримав військово-обліковий документ - військовий квиток серії НОМЕР_2 та був призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період в званні солдат та відправлений в розташування військової частини НОМЕР_1 для проходження базової військової підготовки.
В обгрутнування позову позивачем було зауважено, що під час спілкування зі співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_4 він неодноразово зазначав, що має звання офіцер запасу. Проте, не зважаючи на зазначені обставини, позивачу було оформлено та видано військовий квиток солдата.
Позивач вважає, що він мав бути призваний в офіцерському складі та відповідному званні. Дані обставини істотно порушують права позивача та суттєво змінюють його обов'язки, що може мати негативні наслідки для позивача під час проходження служби. На думку позивача, підстав для пониження позивача в складі та/чи позбавлення його військового звання відсутні, як відсутні і докази, які б свідчили про можливість вчинення таких дій.
Отже, позивач вважає, що він був незаконно призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період. Такі дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 є протиправними, а наказ ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №539 від 06.11.2024 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації», в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 є також протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 13.12.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Також, даною ухвалою частково задовлено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів. Витребовано у Військової частини НОМЕР_1 у вигляді належним чином засвідчених копій: наказ про зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та копії документів, що стали підставою його винесення; копію особової справи солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 року відмовлено в задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про зупинення провадження у справі №160/32438/24.
03.01.2024 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду надійшов відзив, в якому відповідач 1 проти задоволення позовних вимог заперечував. Зазначив, що позивач пройшов медичний огляд у позаштатній постійно діючій військово-лікарській комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 та за результатами медичного огляду був визнаний придатним до військової служби. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 06.11.2024 № 539 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації» позивач призваний на військову службу за мобілізацією та відправлений у складі команди до Військової частини НОМЕР_1 .
Звернув увагу на те, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 в період дії правового режиму воєнного стану не став на військовий облік за адресою задекларованого місця проживання у м. Дніпро, не уточнив в період з 18.05.2024 по 16.07.2024 свої персональні дані зручним для нього способом, а саме: через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, тобто порушив Правила військового обліку. Крім цього, під час перевірки документів 06.11.2024 у нього був відсутній військово-обліковий документ військовозобов'язаного запасу.
ОСОБА_1 було поставлено на військовий облік запасу в ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі поданої ним заяви, а також на підставі заяви позивача йому було видано військово-обліковий документ, а саме: військовий квиток серії НОМЕР_2 .
Відповідач зауважив, що до постановки па військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_5 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів були відсутні будь-які відомості про позивача, який станом на 06.11.2024 мав 46-річний вік, а військовозобов'язаним він став не пізніше 27.12.2002. Таким чином, понад 20 років позивач не з'являвся до органу військового управління. При цьому, на час постановки позивача на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 була відсутня інформація щодо проходження позивачем військової підготовки та можливого отримання ним офіцерського звання.
Також, зазначив, що Наказ про призов на військову службу під час мобілізації та наказ про призначення до військової частини вже реалізовані, а тому, їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан позивача.
Отже, під час призову позивача на військову службу під час загальної мобілізації в особливий період ІНФОРМАЦІЯ_6 діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
06.01.2024 року від до суду надійшов відзив, в якому відповідач 2 проти задоволення позовних вимог заперечував. Зазначив, що згідно з ст. 24 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу. Отже, з моменту набуття позивачем статусу військовослужбовця підстави для його звільнення з військової служби регламентовано ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», згідно з якою підстава для звільнення з військової служби - як незаконно призваного на військову службу під час мобілізації, відсутня. Жодних доказів, які б свідчили про протиправну бездіяльність відповідача 2 позивачем не наведено.
09.01.2025 року від позивача на адресу суду надійшли відповіді на відзив відповідача 1, в яких підтримано позицію, викладену в позовній заяві. Зауважено, що за порушення правил військового обліку передбачена адміністративна відповідальність, до якої правопорушник має бути притягнутий відповідно до вимог законодавства. Позивач вважає, що відповідач повинен був виписати протокол про адміністративні правопорушення та призначити розгляд справи про адміністративне правопорушення та в подальшому провести розгляд справи за участі позивача. За результатами розгляду відповідної справи правопорушник або притягається до адміністративної відповідальності, або справа закривається, у разі відсутності складу правопорушення. Проте, жодної з цих дій не було вчинено, що автоматично означає відсутність вини ОСОБА_1 у вказаних правопорушеннях. Внаслідок вказаних незаконних дій позивач був обмежений права бути мобілізованим як офіцер.
13.01.2025 року від позивача на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві. Зауважено, що жодних пояснень та обгрунтувань того, що позивача незаконно призвано для проходження військової служби в якості солдата, при тому, що він зарахований в офіцерський склад, відповідачем 2 до суду не надано, як не надано жодних доказів того, що позивач не має відношення до складу офіцерів запасу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 року витребовано від Міністерства оборони України, Кадрового центру Збройних Сил України, Галузевого державного архіву Міністерства оборони України інформацію та документи щодо присвоєння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , військового звання офіцерського складу.
14.01.2025 року від відповідача 1 до суду надійшли заперечення, в яких зазначено, що, якщо позивач користувався правом на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», то його право повинно було бути активно реалізовано шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому, реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи встановлено, що 06.11.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , пройшов медичний огляд у позаштатній постійно діючій військово-лікарській комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 та за результатами медичного огляду був визнаний придатним до військової служби.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 06.11.2024 № 539 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації» ОСОБА_1 призваний на військову службу за мобілізацією та відправлений у складі команди до Військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з чим, позивача було знято з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 .
06.11.2024 року наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 45 солдат ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу та зарахований до списків ВЧ НОМЕР_1 .
06.11.2024 року позивачу було оформлено та видано військовий квіток солдата та призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 його було зараховано в запас по п. 1 ст. 18 Закону України «Про військвий обов'язок та військову службу» - п. 6 військового квітка; в п. 7 військового квітка зазначені відомості про прийняття 07.11.2024 присяги позивачем в складі Військової частини НОМЕР_1 ; в п. 9 військового квітка зазначено, що позивач 06.11.2024, на підставі Указу Прзидента України «Про загальну мобілізацію» №65/2022 (зі змінами), призваний у Збройні Сили України.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо призову позивача на військову службу під час проведення загальної мобілізації та, вважаючи протиправними накази №539 від 06.11.2024 та №45 від 06.11.2024, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України , Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан.
Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII), воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону №389-VIII).
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу «від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно із частинами 3, 4 статті 2 Закону № 2232-ХІІ, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 4 частини першої, частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII, початком проходження військової служби вважається: день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.
Пунктом 2 Розділу 1 Положення передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Згідно з ст. 1 Закону №3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною другої статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 4 Закону №3543-XII, вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, відповідно до абзацу першого частини першої вищевказаної статті громадяни зобов'язані, зокрема з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Частиною третьої статті 22 Закону №3543-XII встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Частиною п'ятою статті 22 Закону №3543-XII передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом пункту 7 цього Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
У силу пункту 12 цього Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі Положення №154, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:
ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (Порядок №560).
Пунктом 3 Порядку №560 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Відповідно до п.25 Порядку №560 громадяни чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до п. 81 Порядку №560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.
Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за № 1407/38743), затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників (далі - особовий склад) в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (далі - військовий навчальний заклад), установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Збройні Сили).
Відповідно до пункту 3 розділу XII Інструкції №280 військовослужбовці військової служб за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленомупунктами 13 і 14 розділу II цієї Інструкції.
Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів відмобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення.
Пунктом 14 Розділу ІІІнструкції № 280 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 1, 2, 8 Розділу V вказаної Інструкції військовослужбовці, які переміщуються по службі з одних військових частин до інших, під час прямування до них рахуються як поповнення. Відправлення поповнення здійснюється як у складі команд, так і поодинці. Під час відправки поповнення з одних військових частин до інших у складі команди на всіх відправлених обов'язково мають бути такі документи, зокрема, іменний список або припис (в якому вказується, коли, кому та за яким вихідним номером вислано їх особові справи) на відправлених - у старшого команди. Прийом поповнення проводиться поіменно, за іменним списком на поповнення, отриманим від старшого команди. Приймати поповнення без поіменної перевірки заборонено.
З вказаних норм у їх сукупності слідує, що організація обліку та призову громадян в особливий період, в тому числі щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу, покладена на ТЦК та СП.
Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від ТЦК та СП, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.
Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов'язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК та СП, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.
Визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов'язаного; протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов'язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.
Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб'єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов'язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.
Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб'єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторонам в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.
З матеріалів справи судом встановлено, що під час зарахування позивача до списків військової частини були надані наступні документи: витяг з наказу про зарахування позивача до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , військовий квиток позивача, обліково-послужна картка позивача, довідка військово-лікарської комісії, картка обстеження та медичного огляду, направлення для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров'яв ЗСУ у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, в особливий період, картка професійно-психологічного відбору кандидата, формуляр засвідчення згоди кандидата на військову службу щодо виконання ним заходів професійно-психологічного відбору, копії яких надано відповідачем 2 до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів.
Судом встановлено, що 06.11.2024 позивач був визнаний придатним до військової служби та зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №45 від 06.11.2024.
Як свідчать матеріали справи, та не спростовано позивачем, ОСОБА_1 було постановлено на військовий облік запасу в ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі поданої ним заяви, а також видано військово-обліковий документ, а саме: військовий квіток серії НОМЕР_2 від 06.11.2024 також відповідно до заяви позивача.
Суд зазначає, що доказів примусового призову позивача на військову службу матеріали справи не містять.
Відтак, позивач є військовозобов'язаним, який визнаний придатним до військової служби. Належними та допустимими доказами не підтверджено, що на момент вчинення відповідачами дій та прийняття рішень щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації на особливий період, позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації відповідно до законодавчо встановлених підстав.
При цьому, як на час винесення оскаржуваних наказів, так і під час розгляду зазначеної справи, позивач не надав доказів того, що він мав підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період та/або є військовозобов'язаним, який заброньований на період мобілізації та на воєнний час.
Щодо посилання позивача на те, що він проходить підготовку до військової служби в рядовому складі в званні солдат, тоді як мав бути призваний в офіцерському складі та відповідному званні, що свідчить, на думку позивача, про протиправність його призову на військову службу під час мобілізації, суд зазначає наступне.
На виконання ухвали суду від 13.01.2025 року про витребування доказів, Міністерство оборони України листом від 22.01.2025 №388/925 повідомило суду про те, що: «…за наявною в Кадровому центрі Збройних Сил України обліковою інформацією військові звання офіцерського складу громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , були присвоєні:
«лейтенант запасу» присвоєно на підставі наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 07.07.2000 № 422;
«старший лейтенант запасу» присвоєно на підставі наказу командувача Південного оперативного командування (по особовому складу) від 04.07.2004 № 129;
пройшов військову підготовку при Донецькому державному технічному університеті у 1999 році за військово-обліковою спеціальністю ВОС-042300;
перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Оригінали або копії наказів (по особовому складу) про присвоєння військових звань офіцерського складу громадянину ОСОБА_1 , а також витяги із таких наказів у Кадровому центрі Збройних Сил України відсутні.».
Відтак, суд приходить до висновку, що за інформацією Міністерства оборони України по позивачу, дійсно було присвоєне офіцерське звання (Накази від 04.07.2004 № 129 та від 07.07.2000 № 422).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, під час проведення дій та видання наказів, що є предметом спору, в розпорядженні відповідачів 1, 2 жодних доказів присвоєння позивачу звання офіцерського складу не було, а відтак, суд доходить висновку, що відповідачами правомірно здійснено призов позивача на військову службу під час мобілізації на особливий період, в той час, зважаючи на те, що це є конституційним обов'язком позивача.
При цьому, суд враховує ту обставину, що відсутність інформації про присвоєння йому звання офіцерського складу була обумовлена пасивною поведінкою позивача, який понад 20 років не з'являвся до органу військового управління, в період дії правового режиму воєнного стану на військовий облік не став, персональні дані зручним для нього способом не уточнив.
З огляду на вказане, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки доводи позивача про незаконність призову на військову службу під час мобілізації на особливий період не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак, є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.
Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що позивач під час проходження служби не позбавлений права звернення з рапортом щодо призначення його на посаду, що відповідає його військовому званню.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованимии та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відповідача - 1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача - 2: Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, скасування наказів та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник