13 березня 2025 року ЛуцькСправа № 140/14222/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Стецика Н.В.,
за участі секретаря судового засідання Ткачук І.І.,
представника позивача Кропивницької У.М.
представника відповідача Кулик А.С.
представника третьої особи Мурованої І.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Тернопільській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі також - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.08.2024 №0235790705 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1382716,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що працівниками ГУ ДПС у Тернопільській області проводилась фактична перевірка в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює свою діяльність позивач. За результатами перевірки складено акт перевірки №9296/19/00/0704/3498310315 від 19.07.2024 у висновках якого контролюючий орган зазначив про відсутність ведення ведення обліку товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
У серпні 2024 року ГУ ДПС у Волинській області надіслало на адресу ФОП ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення від 27.08.2024 №235790705 про застосування відносно нього штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1382716,00 грн, застосовані на підставі пункту 54.3 статті 54 ПК України, статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Позивач з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням не згідний, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Свою позицію обґрунтовує тим, що в наказі про проведення фактичної перевірки не вказано підстав для її проведення, а є лише посилання на підпункти Податкового кодексу України та відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки та інформацію, яку контролюючий орган отримав про порушення позивачем вимог чинного законодавства. Отже, вважає, що фактична перевірка проведена за відсутності законних на те підстав. При цьому, вказує на часткову нечитабельність акта фактичної перевірки, що розцінює як умисне приховування та обмеження інформації посадовими особами ДПС від платника податків.
На думку представника позивача, наведені в акті перевірки обставини не відповідають дійсності, оскільки позивачем на виконання вимог п. 85.2 ст. 85 ПК України надано усі можливі первинні документи, обов'язковість ведення яких передбачена чинним законодавством, які, в свою чергу, належать або пов'язані з предметом перевірки та підтверджують факт реальності господарських операцій, у тому числі походження та обліку товарно-матеріальних цінностей, які знаходились у магазині. Такі документи також були направлені на адресу податкового органу поштою як під час перевірки, так і при подані заперечень на акт перевірки та скарги на ППР. Всі товари, які знаходились у магазині, офіційно отримані платником податків за відповідним договором комісії та актом приймання-передачі товарів, що підтверджується формою обліку товарних запасів. Додатково зауважує, що документи на підтвердження обліку та походження товарних запасів можуть надаватися платником податків виключно на той товар, що знаходиться у місці продажу. Факт його реалізації виключає обов'язок платника податків надавати такі документи.
Вважає, що податковий орган не навів обґрунтованих мотивів неврахування наданих платником податків первинних документів щодо обліку товару, припустивши вчинення указаних вище порушень, а також не зазначив, які документи, на думку працівників податкового органу, є первинними.
Як наслідок, вважає висновок контролюючого органу про те, що позивачем здійснюється продаж товарів, які не обліковані в установленому порядку, безпідставними.
З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (т.1., а.с.45).
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити повністю. В обґрунтування цієї позиції вказала, що фактична перевірка проведена правомірно, наказ про проведення фактичної перевірки відповідає вимогам ПК України, прийнятий з дотриманням визначеної законодавством процедури та за наявності, передбачених ПК України підстав для її проведення.
Щодо встановлених порушень зазначила, що в ході проведення перевірки працівниками ГУ ДПС у Тернопільській області встановлено, що в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює свою господарську діяльність позивач, не ведеться у порядку передбаченому законодавством облік товарних запасів за місцем їх реалізації та зберігання, так як не надано первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу на загальну вартість 1382716,00 грн.
Вказує, що на початок проведення перевірки перевіряючим не надано документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів. Крім того, в ході проведення фактичної перевірки позивачем не надано супровідних документів на отримані документи для комісійної торгівлі, які передбачені Правилами комісійної торгівлі (квитанції, товарні ярлики, товарні звіти).
Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник позивача у відповіді на відзив, додаткових поясненнях по справі не погодилась з аргументами відповідача, наведеними у відзиві та просить позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві. Додатково зазначила, що позивач виконав вимоги податкового законодавства (стаття 85 ПК України), Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (пункт 12 статті 3). Первинні документи, обов'язковість ведення яких передбачена чинним законодавством, які належать або пов'язані з предметом цієї перевірки й підтверджують факт реальності господарських операцій, у тому числі походження товарно-матеріальних цінностей, які знаходились у магазині, ФОП ОСОБА_1 надав, тоді як відповідна фінансова санкція застосовується за ненадання документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Вказує, що первинними документами згідно з Порядком №496 є не тільки опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, а й можуть бути інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб'єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків або код згідно з ЄДРПОУ суб'єкта господарювання, серія та номер паспорта/номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.
Стверджує, що надані позивачем в ході податкової перевірки документи, відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують облік товарів.
Представник відповідача у запереченні на відповідь на відзив (т.1, а.с. 85-86) підтримала свою позицію, наведену у відзиві на позовну заяву та просила у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 (т.1, а.с.123-124) залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління ДПС в Тернопільській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, третя особа).
Протокольною ухвалою від 06.02.2025 судом відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про допит свідків в даній адміністративній справі.
У поясненнях третьої особи щодо позову представник ГУ ДПС у Тернопільській області зазначила, що фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює свою діяльність ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проведено з дотриманням всіх норм законодавства.
Вказала, що під час проведення фактичної перевірки позивачу через продавця ОСОБА_2 було надано запит від 10.07.2024 про надання документів, які пов'язані з предметом перевірки. Проте ФОП ОСОБА_1 таких документів до закінчення перевірки не надав.
Окрім того зазначила, що позивачем не надано квитанцій (другі примірники комітентних карток), які виписуються на товар прийнятий на комісійну торгівлю, а також на товари, в торгівельному залі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », не встановлено товарні ярлики та цінники. Таким чином, у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , немає належних документів щодо обліку товару, які встановлені законодавством для комісійної торгівлі.
З огляду на вказане, представник ГУ ДПС у Тернопільській області просила відмовити в задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 (а.с.155-157)
Інших заяв по суті справи, передбачених КАС України до суду не надходило.
У судовому засіданні 13.03.2025 представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив та додатково наданих пояснень, просила позов задовольнити у повному обсязі.
Представник ГУ ДПС у Волинській області в судовому засіданні позовні вимоги заперечила та просила відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Представник третьої особи у задоволенні позовних вимог просила відмовити з підстав, викладених у поясненнях щодо позову.
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ГУ ДПС у Тернопільської області на підставі наказу від 09.07.2024 №1551-п «Про проведення фактичних перевірок» (т.1, а.с.162) та направлень на перевірку №2654/07-04, №2655/07-04 від 09.07.2024 (т1, а.с.163), №2676/07-04 від 10.07.2024 (т.1, а.с.162зворот) та №2744/07-04 від 16.07.2024 (т.1, а.с.162зворот) проведено фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання суб'єктами господарювання норм законодавства щодо обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв.
За результатами перевірки складений акт перевірки №9296/19/00/0704/3498310315 від 19.07.2024 у висновках якого контролюючий орган вказав на порушення суб'єктом господарювання п. 12 ст. З Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06.07.1995 року, із змінами та доповненнями; Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, Порядку подання звітності, пов'язаної із використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), форми № ЗВР-1 Звіту про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), затвердженого наказом Міністерства фінансів України №13 від 21.01.2016, зі змінами та доповненнями; п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755- VI із змінами та доповненнями, ч.4 ст.24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII, із змінами та доповненнями (далі - КЗПП), а саме:
- не ведення у порядку передбаченому законодавством, облік товарних запасів за місцем їх реалізації в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 »;
- не надання документів, що пов'язані з предметом перевірки;
- порушення роботодавцем законодавства в частині укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (т. 1., а.с.16-18).
Скориставшись правом передбаченим підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України та пункту 86.7 статті 86 ПК України, позивачем подано заперечення на акт перевірки (т.1., а.с.19-23).
За результатами розгляду заперечення ГУ ДПС у Тернопільській області листом №6/19-00-07-04-10 від 22.08.2024 повідомило, що за результатами розгляду поданого ФОП ОСОБА_1 заперечення від 09.08.2024 на акт перевірки №9296/19/00/0704/3498310315 від 19.07.2024 прийнято рішення залишити висновки акту фактичної перевірки без змін, а заперечення ФОП ОСОБА_1 - без задоволення (а.с.24).
На підставі вказаного акту перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення №235790705 від 27.08.2024, яким за порушення п. 12 статті 3 Закону №265/95-ВР до позивача застосовано штрафні санкції на суму 1382716 грн (т. 1, а.с.25).
Рішенням ДПС України від 08.11.2024 вказане податкове повідомлення-рішення за №235790705 від 27.08.2024 залишене без змін, а подана позивачем скарга - без задоволення (т. 1, а.с.29-31).
Не погоджуючись із застосуванням фінансових санкцій на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає ПК України.
Положеннями статті 62 ПК України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
Водночас, попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки закон встановлює підстави та обов'язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Суд звертає увагу на правове формулювання пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов'язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
У даній справі в основу проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем покладено підпункти 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України про що вказано зокрема у наказі від 09.07.2024 №1551-п «Про проведення фактичних перевірок».
За приписами підпунктів 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.03.2023 у справі №420/9909/23 вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав незазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Застосування таких висновків Великої Палати Верховного Суду знайшло своє відображення у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 29 листопада 2021 року у справі № 280/1367/20; від 01 грудня 2021 року у справі №400/1646/20; від 06 липня 2022 року у справі №815/5551/14, від 24 квітня 2023 року у справі №560/2210/19, від 22 лютого 2022 року у справі №420/12859/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 160/5267/21, від 27 квітня 2022 року у справі №140/1846/21, від 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 28 грудня 2022 року у справі №160/14248/21, від 28 грудня 2022 року у справі №420/22374/21, від 23 лютого 2023 року у справі №160/20112/21, від 23 лютого 2023 року у справі №600/1402/22-а тощо.
Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності».
Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.
З огляду на викладене, слід акцентувати увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпунктів 80.2.2, 80.2.4 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункти 80.2.2, 80.2.4 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Відтак, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, який містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.
Вирішуючи питання дотримання ГУ ДПС у Тернопільській області процедури проведення фактичної перевірки в аспекті достатності відображення в наказі підстав для її проведення, суд у даному випадку виходить з того, що в наказі від 09.07.2024 №1551-п «Про проведення фактичної перевірки» контролюючий орган навів наступне формулювання: з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платника податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, керуючись підпунктом 69.2 пункту 69 підрозділу 10, статтею 19-1, статтею 20, пунктом 75.1. статті 75, підпунктами 80.2.2 (порядку проведення розрахунків), 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу вирішено провесьт фактичну перевірку магазину «Ябко» за адресою: вул. Руська, 19, м. Тернопіль з 29.06.2024 (т.1, а.с.162).
Водночас суд враховує, що інформацією, у зв'язку з якою прийнято наказ від 09.07.2024 №1551-п, стала підготовлена доповідна записка заступника начальника управління-начальника відділу фактичних перевірок ГУ ДПС у Тернопільській області від 31.05.2024 №19-00-07-04-11 (т.1, а.с.222).
Зокрема, в ній зазначено, що в ході проведення аналізу наявної інформації в базах даних ДПС, з відкритих джерел та проведення обстежень встановлено суб'єкти господарської діяльності, які мають ризики в частині проведення розрахунків через РРО/ПРРО/ та/або реєстрації трудових договорів з найманими працівниками. Згідно із додатку до вказаної доповідної записки серед таких суб'єктів господарської діяльності щодо яких встановлено ризик порушення вимог податкового законодавства зазначено ФОП ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 .
Судом не встановлено, що доповідна записка відділу фактичних перевірок ГУ ДПС у Тернопільській області від 31.05.2024 №19-00-07-04-11 мала істотні недоліки, не відображала в собі достатньої інформації, що була в наявності/отримана відповідачем в установленому законодавством порядку від державного органу, що може свідчити про можливі порушення платником податків законодавства, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій та не могла слугувати підставою та достатнім обґрунтуванням для призначення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.2 та 80.2.7. пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена у справі №420/9909/23 (постанова від 26.03.2024) та у справі №280/6832/23 (постанова від 09.09.2024) доповідна записка в розумінні підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України є інформацією, яка дає підстави для призначення та проведення фактичних перевірок.
Отже, доводи позивача щодо неправомірності проведення ГУ ДПС у Тернопільській області фактичної перевірки не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, судом не встановлено таких порушень вимог податкового законодавства під час призначення фактичної перевірки, що мають наслідком протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Щодо встановленого під час перевірки порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР суд зазначає наступне.
Пунктом 12 статті 3 Закону №265/95-ВР передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Згідно з абзацом 60 статті 2 Закону №265/95 термін "технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту" для цілей цього Закону вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про захист прав споживачів". Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 №231. Смартфони та мобільні телефони відносяться до даного переліку.
Згідно з статтею 20 Закону № 265/95-ВР до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - ФОП), які відповідно до Закону зобов'язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такого ФОП визначає Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 03.09.2021 №496, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.2021 за № 1411/37033 (далі - Порядок №496).
Згідно пункту 2 розділу І Порядку №496 у цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях: документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи; первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб'єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб'єкта господарювання, серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.
Опис залишку товарів на початок обліку складається в довільній формі та має містити інформацію про: найменування товарів, наявних у такої ФОП на дату набуття ним обов'язку щодо ведення обліку товарних запасів, кількості таких товарів (із зазначенням одиниці виміру) та їх вартості, самостійно визначеної ФОП.
Згідно з пунктами 1 та 2 розділу ІІ Порядку №496 облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку.
Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов'язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.
Форма обліку ведеться за вибором ФОП у паперовій або в електронній формі.
Форма обліку має містити зазначені в довільному порядку дані ФОП: прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки ФОП або серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті, податкова адреса, назва та адреса місця продажу (господарського об'єкта) або місця зберігання, в межах якого ведеться облік. Для паперової форми обліку зазначені дані мають міститися на титульному аркуші.
Отже документами, що є підставою для внесення записів до товарних запасів є накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи тощо.
В свою чергу законодавством не передбачено, що за місцем знаходження господарської одиниці суб'єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання товарно-матеріальних цінностей, які є підставою для обліку товарних запасів.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХIV (далі - Закон № 996-ХIV).
Відповідно до статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Під час перевірки було встановлено порушення позивачем ведення порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації на загальну суму 1382716,00 грн, які не підтверджені під час проведення перевірки первинними документами, що підтверджують облік та походження товарів.
Однак, суд з вказаним висновком податкового органу не погоджується, враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 85.4 статті 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
При цьому пунктом 85.6 статті 86 ПУ України визначено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Отже, контролюючий орган вправі вимагати у платника податків в ході перевірки надати первинні документи та в разі їх ненадання (відмови у наданні) контролюючий орган складає відповідний акт у довільній формі.
Суд встановив, що в ході фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 10.07.2024 вручено вимогу про надання документів, що стосуються фінансово-господарської діяльності, зокрема: банківські виписки по розрахункових рахунках за період з 29.06.2024 по дату перевірки або звіти банківського терміналу через який проводилися безготівкові розрахунки в даному магазині за період з 29.06.2024 по дату початку перевірки; супровідні документи на отримані товари для комісійної торгівлі, які передбачені правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами (т.1., а.с.170).
Позивач на виконання вимоги надав ГУ ДПС у Тернопільській області договір комісії №СЮ-01-06-24-ЖО від 01.06.2024 (т.1, а.с.32-33), акт приймання-передачі товарів від 01.07.2024 до договору комісії №СЮ-01-06-24-ЖО від 01.06.2024 (т.1., а.с.33зворот-40), форму ведення обліку товарних запасів (т.1., а.с.41), що не заперечується представником відповідача у відзиві на позовну заяву та випливає із тексту акта фактичної перевірки.
Окрім того, вказані документи були надіслані 10.07.2024 на адресу ГУ ДПС в Тернопільській області (т1, а.с.14-15), а також долучалися представником позивача до заперечення на акт перевірки (т.1, а.с.19-23) та до скарги на податкове повідомлення-рішення (т.1, а.с.26-28).
Так, відповідно до договору комісії №СЮ-01-06-24-ЖО від 01.06.2024, укладеного між ФОП ОСОБА_3 (комітент) та ФОП ОСОБА_1 (комісіонер), його предметом є зобов'язання комісіонера за дорученням комітента, від свого імені за плату (винагороду) укладати за рахунок комітента договори щодо продажу товарів, передбачених договором (пункт 1.1. договору).
Пунктом 1.2. договору комісії передбачено, що конкретні умови щодо ціни, кількості, якості та асортименту продукції, наведено у актах приймання-передачі товарів.
Згідно з пунктом 4.1. договору комісії передання товарів комітентом комісіонеру для продажу відповідно до умов цього договору здійснюється за актом приймання-передачі товарів на таких умовах: місце передання: АДРЕСА_1 . Порядок транспортування продукції, що передається комісіонерові для продажу відповідно до умов цього договору, до місця передання визначається комітентом.
Актом приймання-передачі товарів від 01.07.2024 позивачу передано 900 одиниць товару на загальну суму 1382716,00 грн.
Отримання товару за даним актом приймання-передачі товарів відображено позивачем у формі ведення обліку товарних запасів.
Суд зауважує, що договір комісії є одним із видів посередницьких договорів і в даному випадку такий договір передбачає обов'язок комісіонера за дорученням комітента від свого імені за певну винагороду продати належний комітенту товар.
Отже, позивач як комісіонер не набув у власність товар, що пояснює відсутність у неї відповідних первинних документів, таких як накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, тощо.
Під час перевірки позивач надала визначені договором комісії документи, що підтверджують походження товару (акти приймання-передачі), що в свою чергу спростовує доводи контролюючого органу про їх відсутність.
Також суд враховує, що на підставі актів приймання-передачі товарів позивачем заповнювалась форма ведення обліку товарних запасів, а тому порушень вимог Порядку №496 суд не вбачає.
Отже, на момент проведення перевірки та здійснення реалізації товару у позивача були наявні первинні документи на їх придбання, що свідчить про їх належний облік.
Крім того, суд зауважує, що в акті фактичної перевірки посадові особи контролюючого органу констатували, що вартість товару, необлікованого в установленому порядку, становить 1382716,00 грн.
Як з'ясовано в ході судового розгляду, вказана сума виведена контролюючим органом шляхом додавання вартості товарів, які перелічені в акті приймання-передачі товарів від 01.07.2024 до договору комісії №СЮ-01-06-24-ЖО від 01.06.2024.
Суд акцентує увагу, що ключовим елементом норми пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР (щодо обов'язку суб'єкта господарювання надати облікові документи) є словосполучення «товарні запаси, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу».
Зазначене положення деталізується у пункті 10 Порядку №496, де чітко зазначено, що форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об'єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.
Таким чином, оскільки платник податку не зобов'язаний зберігати безпосередньо у місці продажу облікові документи на товару, які вибули з місця продажу (реалізовані, списані тощо), то вимога контролюючого органу щодо надання документів, що стосуються товарів, які вибули, виходить за межі повноважень контролюючого органу в межах фактичної перевірки.
За змістом статті 20 Закону №265/95-ВР суб'єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Проте кожна із зазначених умов кореспондується з обов'язком платника податків надавати під час перевірки облікові та первинні документи на товари, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу.
Згідно з пунктом 20.1.9. ПК України контролюючі органи мають право під час проведення перевірки вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки з використанням інформації та документів щодо результатів такої інвентаризації за наслідками таких перевірок або під час наступних заходів податкового контролю.
При цьому проведення інвентаризації має здійснюватись саме платником, а контролюючий орган може лише вимагати її проведення. Нестача придбаних товарів має бути виявлена в результаті інвентаризації, яка здійснена під час проведення перевірки, в межах якої вона була призначена (ініційована).
Отож, за своєю суттю інвентаризація це перевірка фактичної наявності майна і співставлення даних інвентаризації з бухгалтерським обліком. Нестачу товару можна виявити, коли відомі дані про залишки товару на початок інвентаризації та їх рух (вибуття, надходження) за звітний період. При цьому відомості щодо даних залишку товарів на початок інвентаризації мають встановлюватись на підставі первинної документації.
Таким чином, проведення платником податків на вимогу контролюючого органу під час проведення податкової перевірки інвентаризації товарів є єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку і, відповідно, використання чи невикористання платником податку таких товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №807/1556/17, від 18.03.2024 у справі №120/2466/23, від 15.04.2024 справі №120/2764/23).
Контролюючий орган під час винесення штрафних фінансових санкцій використав суму, зазначену в акті приймання-передачі товарів, який датований 01.07.2024, сама ж перевірка відбулась з 10.07.2024 по 19.07.2024, тобто ГУ ДПС в Тернопільській області, під час проведення фактичної перевірки, не встановлював чи товари, на які контролюючий орган просив надати облікові документи, дійсно перебували у місці продажу, що є ключовим для встановлення такого виду порушення.
Дана позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/2331/24.
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність та обґрунтованість вказаних вище висновків про порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР, пункту 85.2 статті 85 ПК України, викладених в акті фактичної перевірки та прийнятого на його підставі податкового повідомлення-рішення №235790705 від 27.08.2024, а тому з наведених вище підстав, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позов підлягає до задоволення.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Інші аргументи сторін не є визначальними для вирішення даної справи та не спростовують висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 11063 грн.
Керуючись статтями 241, 242, 243 ч.3, 245, 246, 295, 297 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 27.08.2024 №235790705 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1382716,00 грн.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір у сумі 11063,00 грн (одинадцять тисяч шістдесят три гривні 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4; код ЄДРПОУ ВП 44106679).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління ДПС у Тернопільській області (46003, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Білецька, будинок 1, код ЄДРПОУ ВП 44143637).
Повний текст рішення складено 21 березня 2024 року.
Суддя Н. В. Стецик