Єдиний унікальний номер 142/684/23
Номер провадження 2/142/46/25
іменем України
20 березня 2025 року смт. Піщанка
Піщанський районний суд Вінницької області
В складі:
Головуючого судді Нестерука В.В.,
за участю секретаря судового засідання Яворської О.В.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача адвоката Зянько Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Піщанка Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження
цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
12 грудня 2023 року до Піщанського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса:01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, реквізити IBAN № НОМЕР_2 у АТ «ТАСКОМБАНК») суму заборгованості за Кредитним договором № 2334388821 від 12 грудня 2019 року в розмірі 22057,52 грн., з яких 12320,44 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1,16 грн. - сума заборгованості за відсотками, 9735,92 грн. сума заборгованості за щомісячними процентами, а також судові витрати по справі.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 12 грудня 2019 року ОСОБА_1 (далі - Відповідач) уклав із ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» (далі - Первісний кредитор чи ТОВ «ФК «ЦФР» ідентифікаційний код: 35725063) Кредитний договір №2334388821 від 12 грудня 2019 р. На підставі Договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 укладеного між ТОВ «ФК «ЦФР» та АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ТАСКОМБАНК» (АТ «ТАСКОМБАНК») Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та Договорами забезпечення до них та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги грошові кошти у сумі, до дорівнює Ціні договору у порядку та строки, встановлені цим Договором. 02.12.2022 між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ТАСКОМБАНК» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ», Позивач) укладено ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ №НІ/11/7-Ф (далі - Договір факторингу), у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов'язується передати (сплатити) АТ «ТАСКОМБАНК» суму фінансування, а АТ «ТАСКОМБАНК» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» Права Вимоги за Кредитними Договорами, Договорами Поруки в обсязі та на умовах, що існують на Дату відступлення Прав Вимоги. Відповідно до Додатку № 1 до Договору факторингу №НІ/11/7-Ф від 02.12.2022 Реєстру прав вимоги (витяг з Реєстру боржників додається), ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до Відповідача в сумі 22057,52 грн., з яких 12320,44 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1,16 грн. - сума заборгованості за відсотками, 9735,92 грн. сума заборгованості за щомісячними процентами; 0 грн. - сума заборгованості за пенею. Згідно з умовами Кредитного договору Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених Договором. Незважаючи на це, Відповідач не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому Кредит в строки, передбачені Кредитним договором. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 грудня 2023 року дану позовну заяву було передано для розгляду судді Нестеруку В.В.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України, враховуючи, що відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, судом 12 грудня 2023 року було направлено запит до до Піщанської селищної ради Піщанського району Вінницької області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_1
22 грудня 2023 року на адресу суду від Піщанської селищної ради Вінницької області надійшла відповідь за вих. № 1919 від 15 грудня 2023 року, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 22 грудня 2023 року в даній справі було відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
15 березня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Зянько Н.Г. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого представник зазначає, що розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже, не є належними доказами наявності заборгованості. Зазначені розрахунки з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документами, що створені самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності, первинних документів, на підставі яких вони були складені, не можуть бути доказами наявності заборгованості, на яких наполягає позивач. Позивачем не надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачу по вищевказаним кредитним договорам були перераховані грошові кошти у розмірах, які зазначені позивачем. Крім того, в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що між Первісним кредитором та Новим кредитором відбулося відступлення прав вимоги, як це передбачено п. 3.1.1. Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016, укладеного між ТОВ « ФК «ЦФР» та Акціонерним товариством «Таксономбанк», також відсутні відомості коли саме це відбулося. Таким чином, позивачем не надано доказів того, що на момент переходу до нього прав за договорами про надання кредиту на підставі договорів факторингу у первісних кредиторів, а потім і у нового ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» існувало право вимоги до відповідача саме в тому обсязі та на умовах, зазначених у реєстрі заборгованостей боржників, в тому числі щодо суми позики і процентів, що є підставою для відмови в позові.
Ухвалою суду від 19 серпня 2024 року було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Зянько Ніни Георгіївни про витребування доказів, витребувано упозивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" належним чином завірені документи, які підтверджують факт перерахунку, видачі та отримання ОСОБА_2 кредитних коштів у розмірі 10000,00 грн. належно звірені копії договорів № 010714-14/1 від 01.07.2014 року та № 2334388821-AL від 12.12.2019 та докази сплати страхових платежів на суму 1500,00 грн та 2340,00 грн. належний розрахунок заборгованості із зазначенням відомостей про порядок обчислення вказаних у ньому грошових сум, а також посилання на належні докази, на підставі яких він виконаний, та докази зарахування частково сплачених відповідачем грошових коштів в рахунок погашення кредиту.
21 серпня 2024 року представником відповідача подано письмові заперечення на позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором в яких представник зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості містить два розділи, зокрема 1. Розрахунок заборгованості по відсотках станом на 05.12.2022 містить інформацію щодо дати та суми сплачених відсотків та щодо сплати основного боргу (ОБ). В підсумковій графі цього розділу зазначено, що за період з 13.12.2019 по 29.12.2021 нараховані відсотки на суму 2,28грн., сплачено всього відсотків боржником 1.12грн. та всього сплачено основного боргу на суму 3109,56грн. Відповідно до змісту розділу 2. Розрахунок суми нарахованої комісії за кредитним договором станом на 05.12.2022 вбачається, що станом на 05.12.2022 боржнику нараховано комісії на загальну суму 15 145,24 грн., фактично сплачено боржником комісію на загальну суму 5409,32грн. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов кредитного договору № 2334388821 від 12.12.2019, позичальник ( ОСОБА_1 ) за рахунок отриманого кредиту - 15430грн. (п. 1.2) доручив кредитодавцю сплатити 10 000грн. , як переказ до запитання на користь ОСОБА_1 , 1500грн. - як страховий платіж на користь ТОВ «Смарт-Фінанс» згідно договору № 010714-14/1 від 01.07.1; 2340,00грн. - страховий платіж ТДВ «СК «АРСЕНАЛ ЛАЙФ» за договором страхування № 2334388821-АL від 12.12.2019 ( п. 1.4). Отже, з урахуванням вищезазначеного, сума отриманого кредиту становить 15430грн., з яких 10 000грн. перераховано ОСОБА_1 , 3840грн. ( 1500+ 2340)- перераховано як страхові платежі ( при цьому докази перерахування позивачем не надано) та 1590грн. - щодо цієї суми відсутні відомості стосовно того хто фактично їх отримав. Разом з тим, ухвала суду від 17.05.2024 в частині надання суду належно звірених копій договорів № 010714-14/1 від 01.07.2014 року та № 2334388821-AL від 12.12.2019 та докази сплати страхових платежів на суму 1500,00 грн та 2340,00 грн. позивачем не виконана, а отже відсутні правові підстави для стягнення з Відповідача 1500,00 грн. та 2340,00грн., як грошових коштів отриманого кредиту та відповідно заборгованості по щомісячних процентах. В той же час, відповідно до наданого позивачем розрахунку, відповідач за період з 13.01.2020 по 13.10.2020 добровільно виплатив на погашення кредиту та за відсотками - 8518,88грн., з яких 3109,56 грн. зараховано позивачем як сплата основного боргу та 5409,32грн.- сума сплаченої комісії. Із розрахунку заборгованості за договором вбачається, що позивач неправомірно включив до суми заборгованості нараховану комісію - 15 145,24грн., в тому числі залишок заборгованості по комісії -9735,92грн. (відповідно до наданого розрахунку 5409,32 грн. сплачено позичальником), яка по своїй суті є платою за користування вказаним кредитом. В кредитному договорі не встановлено обсяг (опис) послуг з супроводження кредиту; не містить він і обґрунтованого розрахунку вартості таких послуг. Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року по справі N 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. За таких обставин включення позивачем до розрахунку заборгованості відповідача комісії у розмірі 15145,24 грн. є незаконним. Відтак позов підлягає частковому задоволенню, а саме стягнення залишку основного боргу в сумі 1481,12грн. (10000грн. (сума фактично отриманого кредиту) - 8518,88грн. (кошти добровільно сплачені відповідачем)= 1481,12грн. (залишок заборгованості за кредитним договором); та стягнення за % в сумі 1,16грн.
10 лютого 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" представником відповідача подано додаткові пояснення у справі відповідно яких представник вказує, що сума кредиту фактично надана ОСОБА_1 становить 10 000 грн., з яких, загалом, - 8518грн. відповідач повернув.Складовими цього кредиту у Паспорті кредиту зазначені початковий відсоток 0 % від суми кредиту, щомісячні відсотки - 3,99 % від суми кредиту, річні проценти - 0,01 % від суми боргу за договором. Водночас, у сукупну частину кредиту (10 000 грн.) з незрозумілих підстав також були додані наступні суми: - страховий платіж за договором страхування № 278379555/19МR від 12.12.2019 - 1тис.500грн. ТОВ «Смарт -Фінанс» та оплату страхового платежу за договором страхування № 23334388821- АL ДВ «СК» «Арсенал лайф» -2тис. 340грн., також до суми кредиту зараховано 1590грн., що становить плату при наданні кредиту в розмірі 1.50% від суми кредиту. Разом з тим, оплата страхових платежів за договорами страхування не можуть були складовими частинами кредиту, оскільки фактично, по-перше, - це є іншим правочином, а по-друге - наданою відповідачу послугою, яка не стосується позики і умов з договором, щодо цих сум позову суду не надано, а тому врахування цих сум у загальну суму наданого кредиту і збільшення розміру кредиту до більш, ніж 15тис.грн. - є безпідставним. З цього приводу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у Постанові від 27.12.2018р. (справа №695/3474/17) нагадав, що «... відповідно до положень абз.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі, тощо, - за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, - є нікчемною». Крім того, відповідно до змісту позовної заяви позивач посилається на те, що 12.12. 2019 ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» кредитний договір « 2334388821. На підставі Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР -10-2016 від 07.10.2016 укладеного між ТОВ «ФК «ЦФР» та Акціонерним товариством «Таксокомбанк» первісний кредитор передав (відступив) новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників. 02.12.2022 року між Акціонерним товариством «Таскомбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № НI/11/7-Ф, за яким ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» зобов'язується передати (сплатити) АТ «Таскомбанк» суму фінансування, а АТ «Таскомбанк» зобов'язується передати (відступити) ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги за Кредитними договорами. На підтвердження передачі прав вимоги за вищевказаним кредитним договором позивачем додано Договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року, укладеного між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «Таскомбанк», відповідно до п.2.1. якого, ТОВ «ФК «ЦФР» передає (відступає) АТ «Таскомбанк» свої права вимоги до позичальників, а АТ «Таскомбанк» набуває права вимоги ТОВ «ФК «ЦФР» за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує АТ "Таскомбанк" за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором (додаток № 6). Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно із ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Тлумачення наведених норм свідчить, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор. Тобто, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Аналогічні висновки викладенні у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі 6-459цс17 та у постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2018 року у господарській справі № 914/868/17. Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18. Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20) Отже, оскільки кредитний договір № 2334388821 від 12.12. 2019 року, станом на момент укладення 07 жовтня 2016 року Договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 не був укладений, отже відступлення (продаж) неіснуючих станом на 07 жовтня 2016 року прав вимоги та майнових прав ТОВ «ФК «ЦФР» за кредитним договором від 2334388821 від 12.12. 2019 року на користь АТ «Таскомбанк» суперечить ст. 514 ЦПК України. Відтак, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не є кредитором ОСОБА_1 за договором факторингу № НI/11/7-Ф від 02.12.2022, за яким АТ «Таскомбанк» зобов'язався передати (відступити) ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги за Кредитними договорами.
За клопотаннями відповідача та його представника судові засідання неодноразово відкладались та оголошувались перерви.
Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» повноважного представника в судові засідання не направив, проте в тексті позовної заяви міститься клопотання позивача про розгляд справи у відсутність представника позивача.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Зянько Н.Г. в судовому засіданні 12 березня 2025 року в задоволені позовних вимог просили відмовити повністю, оскільки позивачем не доведено підстав правонаступництва за кредитним договором укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ ФК "ЦФР" № 2334388821 від 12 грудня 2019 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Суд, заслухавши пояснення відповідача та його представника, дослідивши матеріали даної цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності приходить до переконання, що в задоволені позовних вимог слід відмовити виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як передбачено ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Пунктом 27 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» передбачено, що, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та, враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Судом встановлено, що 12 грудня 2019 року ОСОБА_1 уклав із ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЦЕНТР ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ» кредитний договір № 2334388821, відповідно п.2.2 якого цей договір, паспорт кредиту № 4388821 та умови отримання фінансових кредитів ТОВ "ФК "ЦФР" в редакції від 18.09.2019 року складають єдиний кредитний договір. (а.с.5)
Пунктом 1.2 кредитного договору сторони погодили суму кредиту 15430 грн та строк кредиту 36 місяців.
Відповідно п.1.3 договору визначено, що позичальник зобов'язується сплачувати проценти за користування кредитом на умовах передбачених в паспорті кредиту №4388821.
Паспортом кредиту визначено суму кредиту 15430 грн., строк кредиту - 36 місяців, та погоджено процентну ставку наступним чином: разова процентна ставка при наданні кредиту 1,50%, що становить 1590 грн. та щомісячні проценти в розмірі 3,99 % від суми кредиту та річні - 0,01 % від суми боргу за договором згідно графіку платежів. (а.с. 6)
Графік платежів сторони погодили пунктом 6 паспорту кредиту, де загальний щомісячний платіж визначено в сумі 1044 грн.35 коп. в кількості 36 платежів.
З наданих позивачем розрахунків заборгованості за кредитним договором №233488821 та виписок по особовому рахунку ОСОБА_1 станом на 31 жовтня 2023 року вбачається загальна заборгованість за кредитним договором в сумі 22057 грн. 52 коп., з яких 12320,44 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 1,16 грн. за річними відсотками та 9735,92 за щомісячними відсотками за користування кредитом. (а.с. 12, 99-100, 107-160)
На підтвердження права грошової вимоги ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2334388821 від 12 грудня 2019 року позивачем надано копію договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 укладеного 07 жовтня 2016 року між ПАТ "Таскомбанк" та ТОВ "ФК "Центр фінансових рішень" та договір факторингу № НІ/11/7-Ф від 02 грудня 2022 року укладений між АТ "Таскомбанк" та ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" до якого додано копію акту прийому - передачі реєстру прав вимоги за договором факторингу та витяг з реєстру прав вимоги до договору факторингу № НІ/11/7-Ф від 02 грудня 2022 року.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина першастатті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина першастатті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина першастатті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина першастатті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте, це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається».
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третястатті 656 ЦК України); (б) дарування (частина другастатті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).
При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).
Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За загальними правилами доказування, визначеними статями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Верховний Суд у постанові від 2 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Доказами, які засвідчують факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Разом з тим таких доказів переходу прав вимоги за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ "ФК "Центр фінансових рішень" до наступного кредитора ПАТ "Таскомбанк" матеріали справи не містять.
Крім того, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу. Наведене відповідає позиції Верховного Суду України, сформованій у справі №752/8842/14-ц від 05 липня 2017 року.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб'єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов'язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
Відсутність порушеного, не визнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Зокрема, встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.
Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі №910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17.
Так, судом встановлено, що кредитний договір № 2334388821 укладений між ТОВ «ФК ЦФР» та ОСОБА_1 12 грудня 2019 року, натомість договір відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, за яким ТОВ «ФК ЦФР» відступило право вимоги ПАТ «Таскомбанк», був укладений 07 жовтня 2016 року, тобто, на момент укладення договору відступлення права вимоги ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором ТОВ «ФК ЦФР» та боржником ОСОБА_1 , відтак у первісного кредитора ПАТ "Таскомбанк" не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «ФК "Європейська агенція з повернення боргів» на підставі договору факторингу № НІ/11/1-Ф від 02 грудня 2022 року.
Оскільки АТ «Таскомбанк» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов'язанні, не набуло, таке право не могло було передане ТОВ «ФК "Європейська агенція з повернення боргів».
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження правонаступництва за кредитним договором № 2334388821 укладеним між ТОВ «ФК ЦФР» та ОСОБА_1 12 грудня 2019 року, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд бере до уваги, що позивачем при зверненні з позовом до суду сплачено судовий збір, проте у відповідності до ст.141 ЦПК України, враховуючи відмову в задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 512, 514, 525, 526, 530, 610, 612, 1048, 1050, 1054, 1056, 1077, 1078 ЦК України, ст.ст. 11, 13, 76-81, 137, 141, ч.8 ст. 178, 259, 263-265, 272, 273, 279-283, 289 ЦПК України, суд, -
В задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.
Скорочене рішення проголошено 12 березня 2025 року, що є датою ухвалення судового рішення.
Повне рішення складено 20 березня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони по справі:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 35625014.
відповідач: ОСОБА_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Суддя: