Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" березня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/121/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (61001, м. Харків, м-н Захисників України, 7/8; код ЄДРПОУ: 39806596)
до Фізичної особи-підприємця Гадірова Рафіга Гурбан огли ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 )
про стягнення заборгованості
без виклику учасників справи
15.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Гадірова Рафіга Гурбан огли, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Гадірова Рафіга Гурбан Огли за Договором поставки товару №3335-21х від 22.07.2021 основну суму боргу в розмірі 27 770,97 грн., 3% відсотки річних в розмірі 2 253,82 грн., інфляційні втрати в розмірі 10 412,14 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 152 620,33 грн., штраф в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару в розмірі 6 942,74 грн., а також стягнути з відповідача сплачений судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання за договором поставки товару №3335-21х від 22.07.2021 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" до Фізичної особи-підприємця Гадірова Рафіга Гурбан Огли про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/121/25. Вирішено розгляд справи №922/121/25 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу відповідно до статті 251 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
В той же день, для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.251, ст.252 та ст.167 Господарського процесуального кодексу України, суд з використанням установи поштового зв'язку АТ "Укрпошта" направив на адресу відповідача - Фізичної особи-підприємця Гадірова Рафіга Гурбан Огли ( АДРЕСА_1 ) вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/121/25 від 20.01.2025 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Однак, вказану судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Задля належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у цій справі, ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.01.2025 витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території фізичної особи Гадірова Рафіга Гурбан Огли.
Згідно відповіді Міністерства соціальної політики України (вх.№3329 від 06.02.2025) відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території фізичної особи Гадірова Рафіга Гурбан Огли відсутні.
29.01.2025 вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/121/25 від 20.01.2025 було повторно направлено на адресу Фізичної особи-підприємця Гадірова Рафіга Гурбан Огли, а саме: АДРЕСА_1 , яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження фізичної особи-підприємця.
Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначену судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
З огляду на зазначене, виходячи з презумпції обізнаності відповідача, суд дійшов висновку, що відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи.
Проте, відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Проте, станом на 20.03.2025 від відповідача будь-яких заяв по суті спору та/або з процесуальних питань до суду не надходило.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
22.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Гадірова Рафіга Гурбан Огли (покупець) було укладено договір поставки товару №3335-21х (надалі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору постачальник поставляє і передає у власність покупця товар/продукцію партіями відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору, а покупець приймає цей товар партіями та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним Договором.
Поставка товарів здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії Договору відповідно до встановленої домовленості про постачання, специфікації, додаткових умов або за попереднім замовленням покупця. Замовлення може проводитись шляхом листування, телеграмою, через телефонний або факсимільний зв'язок, по електронній пошті E-mail або надаватись через представника постачальника. Поставлена партія товару - це поставлена кількість товару відповідного асортименту на відповідну суму згідно окремої накладної (п.2.1.Договору).
Постачання товарів покупцю здійснюється засобами постачальника або покупця, за домовленістю сторін (п.2.2.Договору).
Моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково- видатковій документації (видаткова накладна тощо). Ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість товару, місце і строк поставки вважаються остаточно узгодженими сторонами даного договору з моменту підписання відповідних накладних (п.2.3.Договору).
Відповідно до п.2.4. Договору сторони домовляються про наступне. Вважається, що будь-яка особа, яка поставила свій підпис в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо), вважається уповноваженою на це покупцем, якщо такій підпис буде скріплено відбитком будь-якої печатки чи штампу покупця, товар прийнято у відповідній кількості та належній якості, покупцем отримано усю супровідну документацію до товару відповідно до вимог даного договору та вимог чинного законодавства України.
Покупець після підписання цього Договору та до першого постачання зобов'язується надати постачальнику документ (письмовий договір, довіреність, акт органу юридичної особи), що підтверджує надання покупцем повноважень відповідним особам на здійснення господарської операції з приймання товару, у оригінальному примірнику. У випадку ненадання такого документа вважається, що виконання зобов'язань з прийняття товару покупцем за цим Договором здійснюється належним представником, що позбавляє покупця можливості посилатись на відсутність таких повноважень у осіб, якими підписана первинна облікова документація (п.2.4.1.Договору).
У випадку поставки товару фізичній особі - підприємцю, який працює без печатки, - вважається, що будь-яка особа, яка поставила свій підпис в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо), яка виписана на покупця, вважається уповноваженою на це покупцем, товар прийнято у відповідній кількості та належній якості, покупцем отримано усю супровідну документацію до товару відповідно до вимог даного договору та чинного законодавства України (п.2.5.Договору).
Всі поставки товару по накладним, оформленими сторонами на протязі строку дії даного договору вважаються такими, що поставлені на основі і в межах даного договору, навіть при відсутності зазначення даного договору в самій накладній (п.2.6.Договору).
Покупець оплачує поставлені товари по цінах, вказаних у супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації, на умовах цього Договору, в порядку і формах, які не суперечать діючому законодавству України (п.5.1.Договору).
Покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу 30 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою, право здійснювати наступну поставку товару тільки після повної сплати покупцем попередньої поставки. Якщо останній день сплати припадає на небанківській день, покупець зобов'язаний сплатити за товар у попередній банківській день (п.5.2.Договору).
У разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує на користь постачальника проценти із розрахунку 3% за кожен день прострочення оплати до дати повного виконання зобов'язання в порядку ст. 536 ЦК України (п.5.3.Договору).
Згідно з п.6.1. договору покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару наступним чином:
6.2.1 шляхом сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від загальної суми заборгованості до дати повної оплати товару;
6.2.2 в разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше трьох календарних днів покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 15% від вартості відповідної партії товару. В разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше тридцяти календарних днів покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 25% від вартості відповідної партії товару.
Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня календарного року, у якому він був укладений. В разі, якщо за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його дію, при відсутності у сторін взаємних претензій до виконання договірних зобов'язань, дія Договору продовжується на кожний календарний наступний рік на тих же умовах (п.7.1.Договору).
Фізична особа-підприємець Гадіров Рафіг Гурбан Огли довіреністю б/н від 22.07.2021 до Договору уповноважив Саган Вікторію Борисівну на прийняття продукції від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс". Довіреність містить зразок підпису уповноваженої особи.
Як стверджує позивач, останній поставив відповідачу товар на загальну суму 29 872,50 грн., а саме:
- згідно видаткової накладної №2595 від 28.01.2022 та товарно-транспортної накладної на переміщення алкогольних напоїв від 28.01.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 3 161,94 грн.;
- згідно видаткової накладної №2665 від 29.01.2022 та товарно-транспортної накладної на переміщення алкогольних напоїв від 29.01.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 12 172,68 грн.;
- згідно видаткової накладної №3125 від 04.02.2022 та товарно-транспортної накладної на переміщення алкогольних напоїв від 04.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 2 582,82 грн.;
- згідно видаткової накладної №4246 від 17.02.2022 та товарно-транспортної накладної на переміщення алкогольних напоїв від 17.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 11 955,06 грн.
Як стверджує позивач, за видатковою накладною №2595 від 28.01.2022 відповідачем частково оплачено товар на суму 2 101,53 грн., інші видаткові накладні відповідачем не оплачені. Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем по Договору складає 27 770,97 грн.
Доказів оплати товару видаткової накладної №2595 від 28.01.2022 у розмірі 2 101,53 грн. позивач не надав.
Разом з цим, як стверджує позивач, останній протягом тривалого часу намагався врегулювати спірні правовідносини у досудовому порядку шляхом встановлення представником позивача особистого (мобільного) зв'язку з відповідачем та направлення претензій, проте вжиті заходи виявились безрезультатними. Зокрема, позивачем було направлено претензію №1 за вих.№10-11/23-юр від 10.11.2023.
Доказів направлення позивачем вищезазначеної претензії на адресу відповідача позивач не надав.
Також в матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 27 770,97 грн. Однак вказаний Акт відповідачем не підписаний.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).
Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).
Як було встановлено судом, 22.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Гадірова Рафіга Гурбан огли (покупець) було укладено договір поставки товару №3335-21х, відповідно до п.1.1. якого постачальник поставляє і передає у власність покупця товар/продукцію партіями відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору, а покупець приймає цей товар партіями та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним Договором.
Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 663 ЦК Кураїни визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За твердженнями позивача, останнім було поставлено відповідачу товар на підставі видаткових накладних №2595 від 28.01.2022 на суму 3 161,94 грн., №2665 від 29.01.2022 на суму 12 172,68 грн., №3125 від 04.02.2022 на суму 2 582,82 грн. та №4246 від 17.02.2022 на суму 11 955,06 грн.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець Гадіров Рафіг Гурбан Огли довіреністю б/н від 22.07.2021 до Договору уповноважив Саган Вікторію Борисівну на прийняття продукції від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс". Довіреність містить зразок підпису уповноваженої особи.
Відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися відповідні накладні):
- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина 1 статті 9);
- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України:
назву документа (форми);
дату складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частина 2 статті 9);
- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1);
- первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1);
- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів (абзац другий пункту 2.1);
- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (пункт 2.2);
- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (пункт 2.4.);
- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.
Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо (пункт 2.5.);
Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм (пункт 2.7.);
- керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або особи, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.
Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено (пункт 2.13.);
- відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи (пункт 2.14.);
- первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників (пункт 2.15.);
- у разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання (пункт 2.16.).
Натомість, у наявних в матеріалах справи видаткових накладних №2595 від 28.01.2022, №2665 від 29.01.2022, №3125 від 04.02.2022 та №4246 від 17.02.2022 відсутні дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони покупця. Всі зазначені видаткові накладні в графі "одержав" містять підписи невідомих осіб. За виключенням однієї із видаткових накладних за №4246 від 17.02.2022 (а.с.9-10 т.1), в якій в графі "отримав" зазначено прізвище "Гасинов".
При цьому, вказані підписи візуально відрізняються як від підпису покупця - Фізичної особи-підприємця Гадірова Рафіга Гурбан Огли, так і від підпису його уповноваженого представника - Саган Вікторії Борисівни.
Печатки відповідача вказані видаткові накладні також не містять.
За висновком суду наявні в матеріалах справи видаткові накладні №2595 від 28.01.2022, №2665 від 29.01.2022, №3125 від 04.02.2022 та №4246 від 17.02.2022 містять суттєві недоліки первинних документів, які позбавляють можливості ідентифікувати особу, яка підписала вказані первинні документи від імені покупця.
Касаційний господарський суд у постанові від 29.01.2020 по справі №916/922/19 зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
Пунктом 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених наказом Міністерством транспорту України №363 від 14.10.1997 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (надалі - Правила), встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил (п.11.1 Правил).
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом (п. 11.3 Правил).
Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники (п. 11.4 Правил).
У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається перевізнику (п. 11.5 Правил).
На підтвердження здійснення поставки товару відповідачу позивач надає товарно-транспортні накладні на переміщення алкогольних напоїв від 28.01.2022, від 29.01.2022, від 04.02.2022 та від 17.02.2022.
Однак, вказані товарно-транспортні накладні також не містять підпису та печатки покупця або його уповноваженого представника в графі "прийняв". Натомість у розділі "Відомості про вантаж" в графі "прийняв" містяться підписи невідомих осіб.
У разі дефектів первинних документів сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.
Водночас, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові №922/4099/17 від 26 жовтня 2018 року, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Як стверджує позивач, за видатковою накладною №2595 від 28.01.2022 відповідачем частково оплачено товар на суму 2 101,53 грн. Однак, доказів зазначеної оплати позивач не надав, а в матеріалах справи такі докази відсутні.
Разом з цим, як стверджує позивач, останній протягом тривалого часу намагався врегулювати спірні правовідносини у досудовому порядку шляхом встановлення представником позивача особистого (мобільного) зв'язку з відповідачем та направлення претензій, проте вжиті заходи виявились безрезультатними. Зокрема, позивачем було направлено претензію №1 за вих.№10-11/23-юр від 10.11.2023.
Однак, ані доказів звернення позивача до відповідача з використанням мобільного зв'язку (скріншотів тощо), ані доказів направлення на адресу відповідача претензії №1 за вих.№10-11/23-юр від 10.11.2023 позивач не надав.
Також в матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 27 770,97 грн. Однак вказаний Акт відповідачем не підписаний.
Інших доказів поставки позивачем товару відповідачу матеріали справи не містять.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Суд зазначає, що саме на позивача, як постачальника, покладається обов'язок довести суду належними та допустимими доказами факт поставки товару відповідачу, як покупцю.
Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу Кодексу).
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 ГПК України унормовано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 8.15-8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, оцінивши спірні видаткові та товарно-транспортні накладні у сукупності з іншими доказами у справі, суд дійшов висновку, що більш вірогідними є обставини відсутності поставки товару відповідачу згідно видаткових накладних №2595 від 28.01.2022 на суму 3 161,94 грн., №2665 від 29.01.2022 на суму 12 172,68 грн., №3125 від 04.02.2022 на суму 2 582,82 грн. та №4246 від 17.02.2022 на суму 11 955,06 грн.
З огляду на зазначене, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Гадірова Рафіга Гурбан Огли основного боргу в розмірі 27 770,97 грн. слід відмовити у зв'язку із недоведеністю належними та допустимими у контексті норм ГПК України доказами.
Окрім основного боргу позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2 253,82 грн., інфляційні втрати в розмірі 10 412,14 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 152 620,33 грн. та штраф в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару в розмірі 6 942,74 грн., нарахованих на суму основного боргу.
З урахуванням встановлених судом обставин справи щодо реальності спірних господарських операцій з поставки товару, враховуючи, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних, інфляційних втрат, процентів за користування чужими грошовими коштами та штрафу є похідними від вимоги про стягнення основної суми боргу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 2 253,82 грн., інфляційних втрат в розмірі 10 412,14 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 152 620,33 грн. та штрафу в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару в розмірі 6 942,74 грн., у зв'язку з чим в цій частині позовних вимог також слід відмовити.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд у задоволенні позову відмовив, у відповідності до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на позивача у повному розмірі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" до Фізичної особи-підприємця Гадірова Рафіга Гурбан огли про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "20" березня 2025 р.
Суддя Т.О. Пономаренко