номер провадження справи 27/243/24
12.03.2025 Справа № 908/3150/24
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» (пр. Металургів, буд. 11, м. Запоріжжя, 69032, ідентифікаційний код юридичної особи 05478717)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя» (вул. Сергія Зорського, буд. 5, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний код юридичної особи 41163048)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (пр. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний код юридичної особи 37573068)
про розірвання договору та звільнення частини нежитлового приміщення
за участю представників
від позивача: Ямаєва Ю.С., довіреність № 02 від 03.02.2025
від відповідач: не з'явився
від третьої особи: Шовкопляс Т.В., довіреність № 01/01/01-10 від 03.01.2025
Комунальне підприємство “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя» про:
- розірвання договору оренди від 25.03.2019 № 373/0 нежитлового приміщення по вул. Гоголя, 143, укладений між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, Комунальним підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя»;
- звільнення частини нежитлового приміщення № 346 підвального поверху (літ.А-5) загальною площею 84,52 кв.м. у складі приміщень №№ 1,2,3,3а,3б,11,11а за адресою: вул. Гоголя, 143 у м. Запоріжжі шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3150/24 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3150/24, присвоєно справі номер провадження 27/243/24. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 09.01.2025.
Ухвалою суду від 23.12.2024 задоволено клопотання Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» про проведення судового засідання 09.01.2025 об 11 год. 50 хв. в режимі відеоконференції у справі № 908/1921/24.
Ухвалою суду від 09.01.2025 відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 03.02.2025.
Ухвалою суду від 03.02.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 12.02.2025.
Ухвалою суду від 12.02.2025 розгляд справи по суті відкладено, засідання суду призначено на 12.03.2025.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, Суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд розірвати договір оренди від 25.03.2019 № 373/0 нежитлового приміщення по вул. Гоголя, 143, укладений між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, Комунальним підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя»; звільнити частини нежитлового приміщення № 346 підвального поверху (літ.А-5) загальною площею 84,52 кв.м. у складі приміщень №№ 1,2,3,3а,3б,11,11а за адресою: вул. Гоголя, 143 у м. Запоріжжі шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя».
Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя» в порушення вимог діючого законодавства та умов договору оренди нежитлового приміщення № 373/ від 25.03.2019 зі змінами, внесеними додатковими угодами до нього, не виконуються зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати. Так, з грудня 2021 року відповідач систематично порушує фінансову дисципліну та не сплачує орендну плату, у зв'язку з чим позивач звертався до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою, яку було задоволено Господарським судом Запорізької області 29.04.2024 у справі № 908/455/24 про стягнення заборгованості за договором оренди з відповідача станом на 31.12.2023 на рахунок позивача у розмірі 18 637,07 грн., на рахунок місцевого бюджету станом на 31.01.2024 р. у розмірі 41 552, 00 грн. Враховуючи, що орендна плата по договору не вноситься, позивач вважає, що є всі підстави для припинення договору в судовому порядку.
Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав позовні вимоги позивача.
Представник відповідача у судове засідання жодного разу не прибув, поважні причини своєї неявки не повідомив, відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про час та міцне розгляду справи був попереджений належним чином, будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило.
Ухвали Господарського суду Запорізької області від 09.12.2024, 09.01.2025 та 12.02.2025 у справі направлялись судом на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя» - вул. Сергія Зорського (Гагаріна), буд. 5, м. Запоріжжя, 69002, проте, конверти повернулись з відмітками: “адресат відсутній за вказаною адресою»; ухвала суду від 03.02.2025, яка була направлена на адресу відповідача повернулася на адресу суду з відміткою засобу поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням є: вул. Гагаріна (Сергія Зорського), буд. 5, м. Запоріжжя, що відповідає адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно.
Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18). Тож відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з ухвалою суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для кореспонденції (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2018 у справі № 44/227-б).
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/3150/24.
Судом також враховано, що не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Згідно до статті 210 ГПК України, суд дослідив оригінали документальних доказів, які надав представник позивача в обґрунтування позовних вимог.
Заслухавши представників позивача та третьої особи, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши представників позивача та третьої особи, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
25.03.2019 між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (Орендодавець), Комунальним підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» (Балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Груп Запоріжжя» (Орендар) укладено договір № 373/0 оренди нежитлового приміщення по вул. Гоголя, 143 (договір).
Відповідно до п. 1.1 договору Орендодавець, Балансоутрпмувач на підставі протоколу засідання постійно діючої конкурсної комісії на право оренди об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя від 26.12.2018 № 11 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно - частину нежитлового приміщення №346 підвального поверху (літ.А-5) загальною площею 86,80 кв.м у складі приміщень №№1,2,3,3а,3б,11 по вул. Гоголя, 143, яке перебуває на балансі комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7», вартість якого визначена у звіті про незалежну оцінку і становить за висновком про його вартість 269 100,0грн. (двісті шістдесят дев'ять тисяч сто гривень 00 коп.) станом на 28.02.2019 (Додаток №3 до Договору).
Майно використовується Орендарем на правах оренди для розміщення ксерокопіювальної техніки для падання населенню послуг із ксерокопіювання документів (п. 1.2 договору).
Згідно п. 2.1 договору Орендар вступає у строкове платне користування комунальним майном з моменту підписання сторонами Договору та акту прийому-передачі майна (Додаток №2 до Договору).
У разі закінчення строку дії цього договору або його дострокового розірвання орендар передає комунальне майно орендодавцю, балансоутримувачу одночасно із підписанням Акту приймання-передачі вказаного майна в 10-ти добовий термін у порядку, передбаченому чинними нормативно-правовими актами з цього питання (п. 2.4 договору).
Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні за договором (п. 2.5. договору).
На підставі акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 25.03.2016 Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, Комунальним підприємством «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7» передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Груп Запоріжжя» прийнято в оренду комунальне майно - частину нежитлового приміщення № 346 підвального поверху (літ.А-5) загального площею 86,80 кв.м у складі приміщень №№1,2,3,3а,3б,11 в будинку № 143 по вул. Гоголя, яке перебуває на балансі Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7», вартість якого визначена у звіті про незалежну оцінку і становить за висновком про його вартість 269 100,0грн. (двісті шістдесят дев'ять тисяч сто гривень 00 коп.) станом па 28.02.2019.
Орендна плата визначається на підставі рішення Запорізької міської ради від 06.04.2011 № 47, Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, протоколу засідання постійно діючої конкурсної комісії на право оренди об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя від 26.12.2018 № 11, і складає, без ПДВ 18 837,00 грн. на рік згідно з розрахунком (додаток № 1 до договору, п. 3.1. договору).
Додатковою угодою від 01.10.2019 внесено зміни до п. 3.4 договору, а саме, з 01.10.2019 орендна плата розраховується та спрямовується орендарем наступним чином: - 70% від розміру орендної плати (без нарахування ПДВ) за кожен місяць - до місцевого бюджету сплачується до 15 числа місяця, наступного за звітним; - 30% від розміру орендної плати (з нарахуванням ПДВ) за кожен місяць - балансоутримувачу сплачується до 20 числа місяця, наступного за звітним.
Додатковою угодою від 18.02.2020 до п.п. 1.1 договору внесено зміни, а саме змінено характеристику предмету оренди на «частину нежитлового приміщення №346 підвального поверху (літ.А-5) загальною площею 84,52 кв.м. у складі приміщень №№1,2,3,3а,3б,11,11а».
Відповідно до п. 3.7 договору у випадку порушення строків оплати та обсягу платежу, орендар зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 3 % від місячного розміру орендного платежу щодо якого було допущено відповідне порушення. Обов'язок щодо нарахування вказаних вище платежів покладається на орендаря. В разі нездійснення орендарем сплати платежів, нарахування та стягнення штрафу виконує балансоутримувач у встановленому нормативно-правовими актами порядку.
03.10.2019 було прийнято Закон України “Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ, в розділі “Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).
При цьому пунктом 5 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України “Про оренду державного та комунального майна» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.
Закон України “Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі “Прикінцеві та перехідні положення»).
Відповідно до пункту 10 статті 1 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди.
Згідно п. 11.1 договір укладено на 2 роки 11 місяців з 25.03.2019 до 25.02.2022.
Згідно п. 11.7 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення його строку протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін, при умові виконання пункту 5.15. Договору.
Пунктом 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX від 03.10.2019 визначено, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
Згідно з п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 “Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону… Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Пунктом 16 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 визначено орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови, починаючи з 24 лютого 2022 року.
Отже, за змістом наведених положень Постанови КМУ № 634, нею встановлено автоматичний порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна з початку ведення в Україні воєнного стану з 24.02.2022, за наступних умов:
- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;
- відсутність повідомлення балансоутримувачем орендаря з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.
Таким чином, договір оренди № 373/0 оренди нежитлового приміщення по вул. Гоголя, 143 від 31.01.2020 є продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану в силу прямої норми закону.
Відповідно до п. 5.2 договору Орендар зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату з урахуванням її індексації незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Балансоутримувач має право вимагати від орендаря виконання обов'язків, які передбачені цим договором, утому числі шляхом звернення до суду (виступаючи позивачем, п. 9.1 договору).
Балансоутримувач зобов'язаний здійснювати стягнення з орендаря заборгованості за платежами, які передбачені цим договором (п. 9.7 договору).
Як зазначив позивач у позовній заяві, відповідач свої зобов'язання зі сплати орендної плати у відповідності до вищенаведених умов договору оренди належним чином не виконував та не сплачував орендну плату. Через неналежне виконання зобов'язань із внесення орендної плати Комунальним підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» заявлено позов.
Правовідносини сторін є господарськими.
Згідно з положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов'язанням с правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Однією з істотних умов договору оренди є в тому числі сума орендної плати з урахуванням її індексації.
В Законі України від 03.10.2019 “Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності (ч. 4 ст. 17 Закону).
Рішенням суду у справі № 908/455/24 встановлено факт укладення договору оренди від 25.03.2019 № 373/0, договірних відносин між сторонами, зобов'язань з оплати орендної плати та наявність у відповідача заборгованості з оплати з орендної плати, яка станом на 01.02.2024, становила: заборгованість зі сплати орендної плати за договором за період з 01.12.2021 по 31.12.2023 в сумі 18 637,07 грн. на користь балансоутримувача, а також заборгованість зі сплати орендної плати за договором, за період з 01.12.2021 по 31.01.2024 в сумі 41 552,00 грн. на користь місцевого бюджету.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.04.2024 у справі № 908/455/24 позов задоволено, стягнуто з з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя» на рахунок місцевого бюджету заборгованість з оплати 70 % від розміру орендної плати за період з 01.12.2021 по 31.01.2024 у розмірі 41 552, 00 грн., інфляційні втрати у розмірі 3135,37 грн., 3 % річних у розмірі 1258,49 грн, штраф у розмірі 1246,56 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя» на користь Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» заборгованість з оплати 30% від розміру орендної плати за період з 01.12.2021 по 31.12.2023 у розмірі 18 637,07 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 529,15 грн., 3 % річних у розмірі 583,65 грн. (п'ятсот вісімдесят три грн. 65 коп.), штраф у розмірі 559,11 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 29.04.2024 у справі № 908/455/224 набрало законної сили 21.05.2024. На виконання рішення видано наказ.
Доказів погашення вказаної заборгованості на час розгляду справи відповідачем не надано.
Згідно п. 11.4 договору він може бути розірваний за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін цей договір може бути достроково розірвано за рішення господарського суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Відповідно до п. 11.9 договору його дія припиняється, зокрема але не виключно, у разі невнесення орендарем орендної плати протягом трьох місяців підряд.
Метою укладення договору найму нерухомого майна, відповідно до якого наймодавець вступає в договірні відносини, є належне і своєчасне виконання умов договору оренди в частині використання предмету оренди та внесення орендарем орендної плати.
Комунальне майно перебуває в користуванні орендаря, який грубо та систематично порушує умови договору, більш трьох місяців не сплачує орендну плату.
Оскільки комунальне майно перебуває в користуванні орендаря, балансоутримувач не має змоги передавати комунальне майно потенційним орендарям в користування та отримувати дохід від передачі комунального майна в оренду.
Згідно п. 9.3 договору балансоутримувач має право вимагати дострокового розірвання договору оренди у випадку порушення орендарем обов'язків, передбачених договором.
Статтею 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд (ч.1). У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору (ч.2).
Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Частиною 2 ст. 24 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Порушення строків внесення орендної плати з боку відповідача носить системний та довготривалий характер, що є істотним порушенням договору в розумінні ст. 651 ЦК України.
Враховуючи, що орендна плата по договору не вноситься більш ніж три місяці, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про розірвання договору оренди від 25.03.2019 № 373/0 нежитлового приміщення по вул. Гоголя, 143, укладений між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, Комунальним підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя» підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено договором.
Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється
Таким чином позовні вимоги щодо звільнення частини нежитлового приміщення шляхом виселення відповідача підлягають задоволенню.
Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії»).
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Відповідач у справі доводів позивача не спростував, жодних доказів не надав.
За таких обставин, розглянувши спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 50, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя» (вул. Сергія Зорського, буд. 5, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний код юридичної особи 41163048) задовольнити.
Розірвати договір оренди від 25.03.2019 № 373/0 нежитлового приміщення по вул. Гоголя, 143, укладений між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, Комунальним підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя».
Звільнити частини нежитлового приміщення № 346 підвального поверху (літ.А-5) загальною площею 84,52 кв.м. у складі приміщень №№ 1,2,3,3а,3б,11,11а за адресою: вул. Гоголя, 143 у м. Запоріжжі шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя» (вул. Сергія Зорського, буд. 5, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний код юридичної особи 41163048).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Груп Запоріжжя» (вул. Сергія Зорського, буд. 5, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний код юридичної особи 41163048) на користь Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» (пр. Металургів, буд. 11, м. Запоріжжя, 69032, ідентифікаційний код юридичної особи 05478717) 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 21.03.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.