справа № 631/732/17
провадження № 2/631/9/25
17 березня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Трояновської Т. М.,
за участі секретаря судового засідання Семенко А. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя,
ОСОБА_1 звернулася до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просила в порядку поділу майна подружжя стягнути на її користь з ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі половини вартості транспортних засобів (автомобіля «ЗИЛ-ММЗ 554», державний номерний знак НОМЕР_1 , вартість якого станом на момент відчуження, а саме на 11 січня 2018 року, складала 90085 гривень 63 копійки; автомобіля «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», державний номерний знак НОМЕР_2 , станом на момент відчуження, а саме на 28 лютого 2017 року, складала 219134 гривні 74 копійки) у розмірі 154610 гривень 18 копійок, а також стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1546 гривень 10 копійок та витрати на проведення автотоварознавчої експертизи у розмірі 6349 гривень 57 копійок.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що вона з 10 червня 1989 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який за рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 січня 2017 року у справі з єдиним унікальним № 631/1829/16-ц (провадження № 2/631/222/17) розірвано. У період шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства за спільні кошти ними були придбані будівельні матеріали для перебудови житлового будинку з надвірними будівлями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та транспортні засоби: автомобіль «ЗИЛ-ММЗ 554», державний номерний знак НОМЕР_1 , й автомобіль «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», державний номерний знак НОМЕР_2 , які були зареєстровані за відповідачем - ОСОБА_2 . Як вказала позивач, через відсутність порозуміння між колишнім подружжям з приводу поділу спільного майна, що було придбано у шлюбі, з урахуванням приписів статтей 69 та 70 Сімейного кодексу України, вона вимущена була звернутись до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом про поділ майна подружжя, в якому просила визнати за нею право власності в порядку поділу майна подружжя на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину транспортних засобів, право власності на які зареєстроване за ОСОБА_2 . Під час розгляду справи в суді відповідач з метою утворення перешкод для поділу транспортних засобів без її згоди як співвласника здійснив їх відчуження третім особам, тому з метою захисту своїх прав вона вимушена була змінити предмет позову, а також відмовитись від позовних вимог в частині поділу житлового будинку. ОСОБА_1 вважає, що транспортні засоби були відчужені відповідачем навмисно з метою позбавлення її права на їх поділ. Такі дії відповідача, на думку позивача, є протиправними, оскільки транспортні засоби були придбані подружжям під час перебування у шлюбі, тому вони є спільною сумісною власністю, і кожна зі сторін має рівні права на них. Проте, ОСОБА_2 без її згоди як співвласника, з метою уникнути розподілу майна подружжя, здійснив відчуження спільного майна, тому з відповідача слід стягнути на її користь грошову компенсацію в розмірі половини вартості транспортних засобів згідно висновку судової автотоварознавчої експерти № 27388, складеного Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса», у розмірі 154610 гривень 18 копійок, оскільки обраний спосіб захисту є найбільш ефективним для відновлення її прав.
Відповідач у справі, ОСОБА_2 , скориставшись своїм процесуальним правом у відповідності до приписів статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, надав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 з урахуванням зміни предмету позову, відповідно до якого заперечував проти задоволення позовних вимог позивача, зазначивши, що автомобіль «ЗИЛ-ММЗ 554», державний номерний знак НОМЕР_1 , який є предметом спору, був придбаний ним за власні кошти для використання на підприємстві, де він працював, що підтверджується рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 30 березня 2005 року. Цей автомобіль використовувався для виробничих потреб та не використовувався для потреб сім'ї, а отже є його приватним майном. Щодо автомобіля «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», державний номерний знак НОМЕР_2 , то як вказав відповідач, він дійсно є спільним майном подружжя та визнає позовні вимоги в частині компенсації вартості майна у розмірі 109567 гривень 37 копійок, проте заперечує проти стягнення судових витрат та витрат на проведення автотоварознавчої експертизи й вважає, що вони можуть бути поділені між сторонами порівну.
Відповіді на відзив згідно статті 179 Цивільного процесуального кодексу України позивачем - ОСОБА_1 подано не було.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 процесуальним правом надати письмові пояснення у справі відповідно до приписів статті 181 Цивільного процесуального кодексу України, не скористався.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 07 листопада 2017 року у складі судді Мащенко С. В., відкрито провадження у цивільній справі з єдиним унікальним № 631/732/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Строк відрядження судді Мащенко С. В. закінчився 06 серпня 2018 року, цивільна справа № 631/732/17 по суті не розглянута.
Згідно розпорядження керівника апарату суду від 19 вересня 2018 року за № 998 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 вересня 2018 року, справу передано до розгляду судді Трояновській Т. М.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 21 вересня 2018 року цивільну справу № 631/732/17 (провадження № 2/631/335/18) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя було прийнято до провадження суддею Трояновською Т. М., у зв'язку із зміною складу суду, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 лютого 2019 року за клопотанням сторони позивача витребувано від відповідача по справі - ОСОБА_2 оригінали для огляду та копії для долучення до матеріалів справи правовстановлюючих документів на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та на транспортні засоби, право власності на які зареєстроване за ОСОБА_2 в період перебування у шлюбі; витребувано від Комунального підприємства «Нововодолазьке архітектурно- інвентаризаційне бюро» належним чином завірену копію інвентарної справи на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувано від Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Харківській області інформаційну довідку про зареєстровані на праві власності транспортні засоби за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 01 січня 2016 року.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 січня 2021 року за клопотанням сторони позивача залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 ; витребувано від ОСОБА_3 оригінали для огляду та копії для долучення до матеріалів справи правовстановлюючих документів на транспортні засоби: вантажний автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , синього кольору, реєстраційний номерний знай НОМЕР_1 , автомобіль марки «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», 2007 року випуску, кузов НОМЕР_4 , білого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 .
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 березня 2021 року за клопотанням сторони позивача призначено по цивільній справі з єдиним унікальним № 631/732/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя судово-будівельну та судову автотоварознавчу експертизи, проведення яких доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Заслуженого професора М. С. Бокаріуса. Надано для проведення експертизи матеріали цивільної справи, роз'яснено сторонам положення статті 109 Цивільного процесуального кодексу України. На час проведення експертиз провадження у справі зупинено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 березня 2021 року про признання експертиз у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя, без змін.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 22 листопада 2021 року поновлено розгляд цивільної справи з єдиним унікальним № 631/732/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 07 лютого 2022 року за клопотанням сторони позивача направлено до Національного наукового центру «Інститут судових експертиз імені Заслуженого професора М. С. Бокаріуса» цивільну справу з єдиним унікальним № 631/732/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя, для проведення судової будівельно-технічної та судової автотоварознавчої експертиз, призначеної ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 березня 2021 року. Надано для проведення експертизи матеріали цивільної справи, роз'яснено сторонам положення статті 109 Цивільного процесуального кодексу України. На час проведення експертиз провадження у справі зупинено.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 12 жовтня 2023 року поновлено розгляд цивільної справи з єдиним унікальним № 631/732/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 04 листопада 2024 року частково задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Калмикової Людмили Костянтинівни про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя та накладено арешт на вантажний автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , синього кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіль марки «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», 2007 року випуску, кузов НОМЕР_5 , білого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , шляхом заборони їх відчуження.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 лютого 2025 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову в частині позовних вимог щодо визнання за позивачем, ОСОБА_1 , права власності в порядку поділу майна подружжя на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя в частині визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку поділу майна подружжя на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , закрито. Поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на подання заяви про зміну предмета позову (порядку (способу) поділу майна подружжя) та прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову.
Також Нововодолазьким районним судом Харківської області неодноразово постановлялись ухвали про відкладення розгляду справи, у тому числі за клопотанням учасників процесу.
Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, виклику до суду осіб для допиту, надання доручень тощо) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя, судом не вживалось.
Позивач, ОСОБА_1 , та її представник - адвокат Калмикова Людмила Костянтинівна у попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.
У судове засідання, призначене на 17 березня 2025 року, позивач та її представник не з'явились, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись завчасно та відповідно до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України.
Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, ОСОБА_1 звернулась на адресу суду з заявою, що була зареєстрована за вхідним № 1370/25-вх. від 17 березня 2025 року, відповідно до якої просила судове засідання, призначене на 17 березня 2025 року, провести за її відсутності та відсутності її представника, позовні вимоги просила задовольнити та в порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі половини вартості транспортних засобів, придбаних у період шлюбу.
Представник позивача - адвокат Калмикова Людмила Костянтинівна також скориставшись приписами частини 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України звернулась на адресу суду з заявою, що була зареєстрована за вхідним № 1371/25-вх. від 17 березня 2025 року, відповідно до якої просила судове засідання провести за її відсутності та відсутності ОСОБА_1 , позовні вимоги підтримала у повному обсязі та наполягала на їх задоволенні у повному обсязі.
Відповідач, ОСОБА_2 , та його представник - адвокат Мезін Віталій Вікторович у попередніх судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечували.
У судове засідання, призначене на 17 березня 2025 року, відповідач - ОСОБА_2 не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Про причини своєї неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності не надав, однак скористався правом, наданим частиною 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, щодо участі у судовому процесі через представника - адвоката Мезіна Віталія Вікторовича.
Представник відповідача - адвокат Мезін Віталій Вікторович у судове засідання також не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, 17 березня 2025 року представник відповідача звернувся на адресу суду з заявою, що була зареєстрована за вхідним № 1365/24-вх., відповідно до якої вказав, що відповідач заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки вважає, що автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ 554» є його приватним майном, придбаним за особисті кошти для виробничих потреб відповідно до рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 30 березня 2005 року. Водночас, відповідач визнає позовні вимоги в частині спільного майна щодо автомобіля марки «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR» та компенсацію у розмірі 109567 гривень 37 копійок. Просив судовий розгляд справи здійснювати за відсутності відповідача та його представника, ухвалити рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України 24 лютого 2021 року ОСОБА_3 звернувся на адресу суду з заявою, що була зареєстрована за вхідним № 1015/21-вх, відповідно до якої просив суд розгляд справи провести без його участі, зазначивши, що вирішення спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в тому числі щодо поділу спірних транспортних засобів, жодним чином не порушує його права. Також ОСОБА_3 повідомив, що попередній власник транспортних засобів - ОСОБА_2 оригінали правовстановлюючих документів на транспортні засоби «ЗИЛ-ММЗ 554» та «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR» йому не передавав, оскільки після зміни власника продовжував та продовжує одноособово ними користуватись. На даний час оригінал правовстановлюючого документа на вантажний автомобіль «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , синього кольору, номерні знаки НОМЕР_1 , знаходяться у відповідача - ОСОБА_2 , у нього лише є копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Транспортний засіб - автомобіль «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», 2007 року випуску, кузов НОМЕР_4 , білого кольору, номерні знаки НОМЕР_2 , не перебуває у його власності у зв'язку із укладанням договору відчуження, копія такого договору у нього відсутня, правовстановлюючі документи знаходяться у власника транспортного засобу. Додатково ОСОБА_3 вказав, що фактично не був та не є де-факто власником транспортних засобів, що є предметом спору, транспортними засобами розпоряджався та розпоряджається на даний час відповідач по справі (т. 1 а. с. 230).
З приводу неявки у судове засідання учасників процесу, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Згідно з приписами частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Крім того, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторін, а також третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 свідчать їх відповідні заяви, що містяться у матеріалах справи.
Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Отже, приймаючи до уваги той факт, що судом створені необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав на участь у розгляді справи в суді, враховуючи, що сторона позивача та сторона відповідача, а також ОСОБА_3 належним чином у відповідності до приписів Цивільного процесуального кодексу України повідомлені про дату, час і місце судового засідання, звернулись на адресу суду з заявами про розгляд справи за їх відсутності, враховуючи відсутність підстав для визнання їх явки обов'язковою для надання особистих пояснень, суд вважає за можливе провести судове засідання без участі останніх.
Вислухавши пояснення та доводи позивача та її представника, а також пояснення та доводи сторони відповідача, надані у минулих судових засіданнях, дослідивши їх заяви та заяву третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують правовідносини, що виникли, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Положеннями статті 5 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року по справі № 9-зп).
При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).
Частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Положення частини 2 статті 129 Конституції України визначають основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналогічні приписи передбачені й частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Отже, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Як убачається зі копії свідоцтва про укладання шлюбу серії НОМЕР_6 , виданого 10 червня 1989 року Нововодолазьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківської області, 10 червня 1989 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був укладений шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладання шлюбу зроблено запис № 62. Після укладання шлюбу чоловікові присвоєно прізвище « ОСОБА_5 », дружині - « ОСОБА_5 » (т 1 а. с. 4).
Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 січня 2017 року, ухваленого у справі з єдиним унікальним № 631/1289/16-ц (провадження № 2/631/222/17), шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний. Зазначена обставина учасниками справи не оспорювалась та належним чином не спростована, а тому у суду не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання, а отже відповідно до частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України вона не підлягає доказуванню.
Відповідно до копії договору дарування, укладеного 10 листопада 1995 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідченого 10 листопада 1995 року державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Зміївською Т. М. й зареєстрованого в реєстрі за № 3369, встановлено, що ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На земельній ділянці площею 1445 кв. м. розташований житловий будинок літ. «А-1», жилою площею 11,0 к.м., сарай літ. «Б», «Г», літня кухня літ. «В», погріб літ. «Д», вбиральня літ. «Ж», огорожа літ. «N». Вищевказаний житловий будинок належав дарителю, ОСОБА_6 , на підставі свідоцтва про право на спадщину по закону, виданого Нововодолзькою державною нотаріальною конторою 01 жовтня 1985 року за реєстровим № 1516 та зареєстрованого Валківським МБТІ 17 грудня 1985 року за реєстровим № 715 в реєстрову книгу № 8, та на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння (дублікат), виданого Нововодолазькою селищною радою 20 жовтня 1963 року та зареєстрованого Нововодолазьким МДПІ 24 жовтня 1995 року за реєстровим № 8-715.
Право власності у цілому за ОСОБА_2 за вказаним договором дарування зареєстроване у Нововодолазькому МДПІ 10 листопада 1995 року, в реєстраційній книзі № 8 за № 715 (т. 1 а. с. 19 - 20, 57 - 58, 83 - 84, 98 - 101).
З копії інвентаризаційної справи № 534 за адресою: АДРЕСА_1 , наданої Комунальним підприємством «Нововодолазьке архітектурно - інвентаризаційне бюро», вбачається, що згідно записів в довідці належності будівель домоволодіння АДРЕСА_1 , зареєстрованих інвентаризаційним бюро в реєстровій книзі домоволодінь під № 8-715, власниками даного домоволодіння в рівних долях, станом на 12 листопада 1963 року, були ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на підставі рішення народного суду від 19 вересня 1953 року. Станом на 17 грудня 1985 року власником домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Нововодолазькою державною нотаріальною конторою 01 жовтня 1985 року, реєстровий № 1516, був ОСОБА_6 . На підставі договору дарування, посвідченого Нововодолазькою державною нотаріальною конторою 10 листопада 1995 року, реєстровий № 3369, власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 (розмір частки 1/1).
В інвентаризаційній справі міститься поетажний план домоволодіння, експлікація внутрішньої площі до плану житлового будинку, оцінка вартості будівель та споруд станом на 24 жовтня 1995 року, з якої вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , знаходяться: житловий будинок літ. «А1», сарай літ. «Г», літня кухня літ. «В», сарай літ. «Б», погріб літ. «Д», вбиральня літ. «Ж», огорожа літ. «N». Із матеріалів інвентаризаційної справи також встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Нововодолазької селищної ради народних депутатів № 663 від 11 листопада 1997 року «Про дозвіл громадянину ОСОБА_2 добудови до житлового будинку по АДРЕСА_1 , тамбура і будівництва гаража, господарського приміщення, туалету, літнього душа», дозволено ОСОБА_2 добудувати до житлового будинку по АДРЕСА_1 , житлову кімнату, тамбур і будівництво гаража, господарського приміщення, туалету, літнього душа та зобов'язано останнього оформити відповідну технічну документацію на будівництво у відділі містобудування і архітектури (т. 1 а. с. 72 - 95).
Відповідно до копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого 17 серпня 2006 року Нововодолазьким малим комунальним підприємством технічної інвентаризації, встановлено, що власником вищевказаного домоволодіння в цілому є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За вищевказаною адресою розташовані: житловий будинок літ. «А1», рік побудови 1969; веранда літ. «а», рік побудови 1969; веранда літ. «а1», рік побудови 1998; тамбур літ. «аІІ», рік побудови 1997; житлова прибудова літ. «аІІІ», рік побудови 1997; літня кухня літ. «В», рік побудови 1969; сарай літ. «Г», рік побудови 1969; гараж літ. «г», рік побудови 1997; сарай літ. «г1», рік побудови 1997; погріб літ. «Д», рік побудови 1969; вбиральня літ. «Ж», рік побудови 1997; літній душ літ. «ж», рік побудови 1997; колодязь літ. «к», рік побудови 1998; огорожа літ. «N», рік побудови 1998; ворота літ. «N1», рік побудови 1988; хвіртка літ. «NІІ», рік побудови 1988 (т. 1 а. с. 102 - 108).
Аналогічні за змістом відомості щодо наявності будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , дати їх спорудження, містяться й у технічному паспорті на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого 22 лютого 2019 року Комунальним підприємством «Нововодолазьке архітектурно- інвентаризаційне бюро» (т. 1 а. с. 120 - 123).
З копії довідки про технічні показники об'єкта нерухомого майна, наявність (відсутність) нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту, перепланування згідно інвентаризаційної справи № 534, виданої 14 травня 2019 року Комунальним підприємством «Нововодолазьке архітектурно-інвентаризаційне бюро» вбачається, що житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який на підставі договору дарування, посвідченого 10 листопада 1995 року Нововодолазькою державною нотаріальною конторою (реєстраційний № 3369) на праві приватної власності із розміром часток 1/1 належить ОСОБА_2 , має загальну площу - 62,0 кв.м, житлову площу - 40,6 кв.м. До об'єкта нерухомого майна входить: житловий будинок - літ. «А-1», веранда - літ. «а», веранда - літ. «а-1», тамбур - літ. «а-2», житлова прибудова - літ. «а-3», літня кухня - літ. «В», сарай - літ. «Г», гараж - літ. «г», сарай - літ. «Б», погріб - літ. «Д», вбиральня - літ. «Ж», літній душ - літ. «Ж1», колодязь - літ. «К», огорожа - літ. «N», ворота - літ. «N1», хвіртка - літ. «N2». Технічна інвентаризація проведена 08 травня 2019 року. В перелік будівель та споруд внесені самовільно збудовані об'єкти нерухомого майна: веранда - літ. «а1», тамбур - літ. «а2», житлова прибудова - літ. «а3», гараж - літ. «г», сарай - літ. «Б», вбиральня - літ. «Ж», літній душ - літ. «Ж1». Збільшилась житлова площа на 29,6 кв.м за рахунок самовільно збудованої прибудови - літ. «а3». В перелік будівель та споруд внесено об'єкти, що не підлягають вводу в експлуатацію: колодязь - літ. «К», огорожа - літ. «N», ворота - літ. «N1», хвіртка - літ. «N2», згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406 «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію» (т. 1 а. с. 135, 199).
Таким чином із наданих сторона доказів, судом встановлено, що спірний житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності у цілому належить відповідачу по справі - ОСОБА_2 на підставі договору дарування, укладеного 10 листопада 1995 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідченого 10 листопада 1995 року державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Зміївською Т. М. й зареєстрованого в реєстрі за № 3369. На території вказаного домоволодіння у 1997 - 1998 роках були споруджені: веранда - літ. «а1», тамбур - літ. «а2», житлова прибудова - літ. «а3», гараж - літ. «г», сарай - літ. «Б», вбиральня - літ. «Ж», літній душ - літ. «Ж1», які не прийняті в установленому законом порядку в експлуатацію, та є самочинно збудованими.
Відповідно повідомлення, складеного 19 серпня 2022 року судовим експертом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України Криловою Л. І., остання повідомила про неможливість надання висновку експерта № 27482, складеного 19 серпня 2022 року, через невиконанням судом клопотання щодо надання додаткових матеріалів, необхідних для її проведення (т. 2 а. с. 75 - 76).
11 жовтня 2022 року за вхідним № 2904/22-вх. на адресу суду надійшло клопотання судового експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України Крилової Л. І. Від 04 жовтня 2022 року про надання додаткових матеріалів та призначення обстеження, необхідних для проведення експертизи № 21458, призначеною ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 07 лютого 2022 року (т. 2 а. с. 81 - 83), яке було вручено представнику позивача під короткий особистий підпис 17 жовтня 2022 року (т. 2 а. с. 86).
Листом за підписом заступника директора з експертної роботи Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України Андрія Лубенцова від 15 вересня 2023 року № 21458, повідомлено, що у експертній установі згідно з ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 07 лютого 2022 року проводиться судова будівельно-технічна експертиза по цивільній справі № 631/732/17 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя, оплата за проведення якої покладено на позивача ОСОБА_1 04 жовтня 2022 року на адресу суду (до відома) та на адресу позивача до сплати відправлено рахунки вартості робіт по проведенню експертизи. Оскільки оплата за проведення експертизи по зазначеній справі у строк більше сорока п'яти днів до експертної установи не надійшла, відповідно до пункту 1.13 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, експертиза № 21458 знімається з проведення без виконання (т. 2 а. с. 95).
В процесу судового розгляду справи ОСОБА_1 від позову в частині позовних вимог щодо визнання за нею права власності в порядку поділу майна подружжя на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відмовилась та провадження у справі в цій частині позовних вимог закрито згідно ухвали Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 лютого 2025 року.
З повідомлення Регіонального сервісного центру в Харківській області Міністерства внутрішніх справ України від 01 березня 2019 року № 31/20-790, наданого на виконання ухвали Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 лютого 2019 року про витребування доказів, судом встановлено, що згідно бази даних НАІС ГСЦ МВС України, на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано наступні транспортні засоби:
- 24 травня 2005 року вантажний автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , синього кольору, номерні знаки НОМЕР_1 . 11 січня 2018 року вищевказаний транспортний засіб перереєстровано на ім'я громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі Договору укладеного у СГ № 5676/18/008577 від 11 січня 2018 року, виданого ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТБ СЛОБОЖАНЩИНА», згідно якого вартість транспортного засобу склала 8000 гривень.
- 19 червня 2013 року автомобіль марки «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», 2007 року випуску, кузов НОМЕР_4 , білого кольору, номерні знаки НОМЕР_2 . 01 березня 2017 року вищевказаний транспортний засіб перереєстровано на ім'я громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі Договору укладеного у СГ № 5676/17/001176 від 28 лютого 2017 року, виданого ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТБ СЛОБОЖАНЩИНА», згідно якого вартість транспортного засобу склала 45000 гривень (т. 1 а. с. 110).
З письмової заяви ОСОБА_3 від 22 лютого 2021 року, наданої на виконання ухвали Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 січня 2021 року про витребування доказів, встановлено, що попередній власник транспортних засобів - ОСОБА_2 , оригінали правовстановлюючих документів на транспортні засоби «ЗИЛ-ММЗ 554» та «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR» йому не передавав, оскільки після зміни власника продовжував та продовжує одноособово ними користуватись. ОСОБА_3 повідомив, що фактично не був та не є де-факто власником транспортних засобів, що є предметом спору, вирішення спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в тому числі щодо спірних транспортних засобів, жодним чином не порушує його права (т. 1 а. с. 230).
З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , виданого ТСЦ 6349, встановлено, що 11 січня 2018 року зареєстровано право власності на транспортний засіб марки «ЗИЛ-ММЗ», модель 554, тип - спеціалізований вантажний самоскид, номер шасі НОМЕР_3 , рік випуску 1993, об'єм двигуна - 6000, синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , за ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 234).
Відповідно до висновку експерта № 21480 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи № 631/732/17, складеного 28 квітня 2023 року провідним судовим експертом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Кір'яковим С. О., середня ринкова ціна автомобіля «ЗИЛ-ММЗ 554», державний номерний знак НОМЕР_1 , станом на момент відчуження, а саме на 11 січня 2018 року, складала 90085 гривень 63 копійки; середня ринкова ціна автомобіля «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», державний номерний знак НОМЕР_2 , станом на момент відчуження, а саме на 28 лютого 2017 року, складала 219134 гривні 74 копійки (т. 2 а. с. 88 - 91).
У вказаному висновку експерта зазначено, технічний огляд автомобіля «ЗИЛ-ММЗ 554», державний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіля «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», державний номерний знак НОМЕР_2 , не проводився. Дослідження проводилось методом ознайомлення з наданими матеріалами цивільної справи з урахувань року випуску транспортних засобів, об'єму двигуна тощо.
З копії рішення Нововодолазького районного суду Харківської області, ухваленого 30 березня 2005 року під головуванням судді Покальчука Ю. М. (у судовому рішенні відсутні такі реквізити, як номер справи та провадження), яке набрало законної сили 02 травня 2005 року, вбачається, що даним рішенням були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВОДОЛАЗЬКЕ» НОВОВОДОЛАЗЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ про витребування майна з незаконного володіння та зобов'язано ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВОДОЛАЗЬКЕ» НОВОВОДОЛАЗЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ передати автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ», модель 554, номер шасі НОМЕР_3 , рік випуску 1993, реєстраційний номерний знак НОМЕР_8 , що перебуває у користуванні ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВОДОЛАЗЬКЕ» та зареєстрований за СВК імені «ЩОРСА» НОВОВОДОЛАЗЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 . Відділу державної виконавчої служби Нововодолазького району Харківської області зняти з обліку в МРЕО м. Мерефа Харківської області для подальшого оформлення права власності за ОСОБА_2 як власником автомобіля марки «ЗИЛ-ММЗ», модель 554, номер шасі НОМЕР_3 , рік випуску 1993, реєстраційний номерний знак НОМЕР_8 , що перебуває у користуванні ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВОДОЛАЗЬКЕ» та зареєстрований за СВК імені «ЩОРСА» НОВОВОДОЛАЗЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ. Начальну МРЕО м. Мерефа Харківської області зареєструвати за ОСОБА_2 як власником автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ», модель 554, номер шасі НОМЕР_3 , рік випуску 1993, реєстраційний номерний знак НОМЕР_8 (т. 3 а. с. 55).
Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання, насамперед, здійснюється нормами Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10 січня 2002 року (далі - Сімейний кодекс України).
Стаття 41 Конституції України гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
Європейський суд з прав людини у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Європейського суду з прав людини.
Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу № 1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.
Так, у сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 Сімейного кодексу України, яка регламентує, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Подібні приписи містяться також у частинах 3 та 4 статті 368 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Також у статтях 22, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України було визначене, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Тобто, наведеними нормами права встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), а також у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 676/4308/21 (провадження № 61-7301св22).
Відповідно до статті 61 Сімейного кодексу України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 Сімейного кодексу України).
За нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке набуте одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета набуття цього майна, інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя. Тобто сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним.
Право на майно виникає в обох із подружжя одночасно, в момент набуття його хоча б одним з них, і оформлення права власності на ім'я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток.
Згідно зі статтею 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Водночас, статтею 68 Сімейного кодексу України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
За правилами частини 1 статті 69 та частини 1 статті 70 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Підсумовуючи викладене слід дійти висновку, що суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) та від 03 липня 2019 року у справі 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, з'ясовувати час та джерело його придбання.
Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 та пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц).
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 Сімейного кодексу України, частина 3 статті 368 Цивільного кодексу України), відповідно до частин 2 і 3 статті 325 Цивільного кодексу України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина 1 статті 71 Сімейного кодексу України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 Сімейного кодексу України та статтею 372 Цивільного кодексу України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1 та 2 статті 71 Сімейного кодексу України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 Цивільного кодексу України).
Тлумачення частини 1 статті 71 Сімейного кодексу України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу 1 частини 1 статті 71 Сімейного кодексу України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 Сімейного кодексу України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 Сімейного кодексу України).
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).
Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, пункт 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).
Також Пленуму Верховного Суду України у пункті 22 своєї постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 Сімейного кодексу України, статтею 368 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Повертаючись до обставин даної справи, судом встановлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі тривалий час, а саме з 10 червня 1989 року по 11 січня 2017 року.
У цей період, а саме 24 травня 2005 року за відповідачем - ОСОБА_2 зареєстроване право власності на вантажний автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , синього кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , та 19 червня 2013 року - на автомобіль марки «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», 2007 року випуску, кузов НОМЕР_4 , білого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 .
Отже, право власності на вказані транспортні засоби, хоча й зареєстроване на ім'я відповідача, проте це рухоме майно набуте сторонами під час перебування їх у шлюбі.
Під час судового розгляду справи встановлено, що вказані автомобілі відразу після розірвання шлюбу були відчуженні відповідачем на користь третьої особи - ОСОБА_3 без повідомлення та письмової згоди позивача, що не оспорювалось учасниками процесу.
Доказів того, що ОСОБА_2 має право особистої власності на транспорті засоби, та те, що ОСОБА_1 не має до них відношення, стороною відповідача не доведено, а отже відповідачем не спростовано презумпцію спільної сумісної власності на спірний об'єкт.
Оцінюючи надані відповідачем докази на підтвердження своєї позиції відносно того, що вантажний автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , був придбаний ним за власні особисті кошти та використовувався у виробництві, що підтверджується рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 30 березня 2005 року, суд дійшов висновку, що вказане судове рішення не являється належним і достовірним доказом, яке б давало змогу встановити обставини, які входять до предмету доказування. Так, зі змісту наданої відповідачем копії рішення Нововодолазького районного суду Харківської області, ухваленого 30 березня 2005 року під головуванням судді Покальчука Ю. М. (у судовому рішенні відсутні такі реквізити, як номер справи та провадження), не можливо встановити, що ОСОБА_2 на придбання вантажного автомобіля марки «ЗИЛ-ММЗ 554» витрачались кошти, які належали йому особисто, а не спільні грошові кошти членів сім'ї, джерело походження цих коштів у судовому рішенні не відображене. Крім того, з резолютивної частини рішення суду вбачається, що вищевказаний автомобіль був зареєстрований за СВК імені «ЩОРСА» НОВОВОДОЛАЗЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ та переданий ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості.
Тому посилання відповідача у даній справі на положення частини 3 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, яка визначає, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування, є безпідставними.
Також з боку сторони відповідача не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що вантажний автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , використовувся ОСОБА_2 безпосередньо у виробничих цілях.
Крім того, суд зауважує, що ОСОБА_2 не звертався до суду з позовом про визнання спірного транспортного засобу особистою власністю.
При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 12 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 зробила правовий висновок, відповідно до якого принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження №14-325цс18), конструкція норми статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі №711/5108/17 (провадження №61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
Отже, підсумовуючи викладене, слід дійти висновку про те, що той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести.
У даній справі на виконання свого процесуального обов'язку, відповідачем не надано доказів того, що набуте у шлюбі майно, зокрема, вантажний автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , не є спільною сумісною власністю сторін.
Таким чином, з огляду на викладене встановлено, що спірні транспортні засоби були придбані сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі. Оцінивши доводи сторони відповідача стосовно придбання вантажного автомобіля марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , за особисті кошти, суд дійшов висновку, що відповідач належними та допустимими доказами не спростував презумпцію спільності майна подружжя, обставин для відступлення від засади рівності часток подружжя не встановлено, а тому твердження ОСОБА_2 про те, що спірний транспортний засіб є його особистим майном, оскільки він придбав його за особисті кошти, є необґрунтованими.
Враховуючи, що право власності на спірні транспортні засоби: вантажний автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіль марки «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», 2007 року випуску, кузов НОМЕР_4 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , набуте сторонами під час перебування у шлюбі, то такі об'єкти є об'єктом спільної сумісної власності сторін та на них поширюється режим спільного майна подружжя.
Разом із тим, як встановлено під час судового розгляду справи та не заперечувалось учасниками процесу, після розірвання шлюбу з позивачем, відповідач ОСОБА_2 самостійно на власний розсуд розпорядився спільним сумісним майном подружжя, а саме відчужив вантажний автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , синього кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіль марки «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», 2007 року випуску, кузов НОМЕР_4 , білого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , без повідомлення та письмової згоди позивача ОСОБА_1 , оскільки зворотнього матеріали справи не містять і відповідач цього не спростував.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18). Предметом розгляду судами у цій справі було, зокрема, визнання недійсними правочинів відчуження автомобілів та стягнення компенсації 1/2 їх вартості. У вказаній справі судами встановлено, що після розірвання шлюбу відповідач відчужив рухоме майно, яке є спільним майном подружжя, без згоди позивача, тому суди дійшли висновку, що остання має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірних транспортних засобів. Також Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду виснував, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Як вже зазначалось, відповідно до приписів частини 1 статті 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Головним критерієм поділу майна як об'єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (частина 3 статті 372 Цивільного кодексу України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.
Пленум Верховного Суду України у пунктах 22 та 25 своєї Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69 - 72 Сімейного кодексу України та статтею 372 Цивільного кодексу України.
При поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4 та 5 статті 71 Сімейного кодексу України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених у статті 365 Цивільного кодексу України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 Цивільного кодексу України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Частинами 1 та 2 статті 364 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній власності, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Отже, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 Цивільного кодексу України.
Зі змісту частин 4 і 5 статті 71 Сімейного кодексу України і статті 365 Цивільного кодексу України, з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) випливає, що: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 Цивільного кодексу України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) зробила правовий висновок, що у разі, якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16 та від 04 жовтня 2023 року у справі № 345/2224/20 зазначено, що поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2019 року у справі № 645/4711/15-ц (провадження №61-40897св18) вказується, що один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя 1/2 частину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Оскільки в даному випадку ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з позивачем самостійно на власний розсуд розпорядився спільним сумісним майном подружжя, а саме відчужив вантажний автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , синього кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіль марки «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», 2007 року випуску, кузов НОМЕР_4 , білого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , вартість яких згідно висновку експерта № 21480 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи № 631/732/17, складеного 28 квітня 2023 року провідним судовим експертом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Кір'яковим С. О., складала 90085 гривень 63 копійки та 219134 гривні 74 копійки відповідно, тому позивач - ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію половини вартості спірних транспортних засобів, що складає 154610 гривень 18 копійок.
Таке вирішення спору, на думку суду, є гарантією справедливої сатисфакції позивачу у зв'язку з припиненням її права на спільне майно та є найбільш ефективним способом захисту порушеного права.
Доходячи такого висновку, суд бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції», де зазначено, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
При оцінці обраного способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, з огляду на вищевикладене у сукупності, проаналізувавши всі наявні і досліджені у судовому засіданні докази, що були надані учасниками процесу, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та можливість задоволення позову й в порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі половини вартості вантажного автомобіля марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , синього кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , у сумі 45042 гривні 81 копійка та половини вартості автомобіля марки «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», 2007 року випуску, кузов НОМЕР_4 , білого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , у сумі 109567 гривень 37 копійок.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 1, частина 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).
Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08 листопада 2011 року, який встановлює правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 3 зазначеного вище Закону, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.
Так, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менш 0,4 розміру та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (частина 1 та 2 абзацу 1 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
З матеріалів справи убачається, що позивачем при подачі позовної заяви до суду, а також заяви про зміну предмету позову було сплачено судовий збір у загальному розмірі 1546 гривень 20 копійок, що підтверджується відповідними квитанціями, виданими АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (на суму 640 гривень 00 копійок та 906 гривень 20 копійок) (т. 1 а. с. 1, т. 2 а. с. 163).
Також як визначено у частині 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У частинах 6 та 7 статті 139 наведеного кодифікованого закону України передбачено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Так, у даній справі за клопотанням сторони позивача було призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Заслуженого професора М. С. Бокаріуса.
В матеріалах справи наявний висновок експерта № 21480 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи за матеріалами цивільної справи № 631/732/17, складений 28 квітня 2023 року провідним судовим експертом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» С. О. Кір'яковим. Згідно з актом № 21480 здачі-приймання висновку експерта від 28 квітня 2023 року, вартість проведеної експертизи склала 6006 гривень 35 копійок та сплачена позивачем (т. 2 а. с. 92, 93). Водночас позивачем не доведено, що на проведення експертизи нею були понесені витрати у 6349 гривень 57 копійок.
Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).
За таких обставин, вимога позивача, ОСОБА_1 , про стягнення з відповідача, ОСОБА_2 , судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1546 гривень 20 копійок та витрат за проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи саме у розмірі 6006 гривень 35 копійок, підлягає задоволенню, оскільки відповідач не надав будь-яких доказів на спростування обґрунтованості витрат позивача.
Також суд враховує, що ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 04 листопада 2024 року за клопотанням сторони позивача були вжиті заходи забезпечення позову у вигляді накладання арешту на вантажний автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , синього кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіль марки «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», 2007 року випуску, кузов НОМЕР_5 , білого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , шляхом заборони їх відчуження.
Відповідно до частини 7 статті 158 Цивільного процесуального кодексу України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Враховуючи те, клопотань від учасників справи про скасування заходу забезпечення позову не надходило, останній продовжує діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили, після чого вважається скасованими.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1 - 5, 10 - 13, 17, 19, 23, 58, 64, 76, 77, 81, 82, 89, 133, 141, частиною 7 статті 158, частиною 3 статті 211, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтею 259, статтями 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошову компенсацію в розмірі половини вартості вантажного автомобіля марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , синього кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , у сумі 45042 (сорок п'ять тисяч сорок дві) гривні 81 копійка та половини вартості автомобіля марки «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», 2007 року випуску, кузов НОМЕР_4 , білого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , у сумі 109567 (сто дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят сім) гривень 37 копійок, що в загальному розмірі становить 154610 (сто п'ятдесят чотири тисячі шістсот десять) гривень 18 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , понесені судові витрати по сплаті судовому збору у розмірі 1546 (одна тисяча п'ятсот сорок шість) гривень 20 копійок та по сплаті витрат на проведення транспортно-товарознавчої експертизи № 21480 від 22 квітня 2023 року у 6006 (шість тисяч шість) гривень 35 копійок.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 04 листопада 2024 року у вигляді накладання арешту на вантажний автомобіль марки «ЗИЛ-ММЗ 554», 1993 року випуску, шасі НОМЕР_3 , синього кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіль марки «VOLKSWAGEN ТRANSРОRТЕR», 2007 року випуску, кузов НОМЕР_5 , білого кольору, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , шляхом заборони їх відчуження, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання даним рішенням законної сили, після чого вважаються скасованими.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду безпосередньо, або шляхом використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_10 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_11 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений та підписаний 21 березня 2025 року.
Суддя Т. М. Трояновська