П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/22115/24
Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Шевчук О. А.
розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2024 року ОСОБА_1 , звернулася до суду першої інстанції з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області (далі - відповідач, ТУ ССО в Одеській області), в якому просила:
1) визнати протиправною та скасувати відмову відповідача у зарахуванні позивачу до вислуги років для обчислення стажу служби в Службі судової охорони час попередньої роботи у державному органі, а саме період з 06.12.2006 по 22.11.2019 в ГУ МВС України в Одеській області та ГУ НП в Одеській області;
2) зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до стажу служби у Службі судової охорони період роботи з 06.12.2006 по 22.11.2019 в ГУ МВС України в Одеській області та ГУНП в Одеській області, що дає право на встановлення надбавки за стаж служби в Службі судової охорони та надання додаткової оплачуваної відпустки.
Окрім цього, у позові ставилося питання про стягнення з відповідача сплачений судовий збір за подання позовної заяви.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що проходить службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Одеській області на посаді начальника фінансово-економічного відділу.
Далі позивачка пояснює, що на її звернення до відповідача щодо зарахування часу роботи в державних органах до вислуги років у Службі судової охорони, що дає право на встановлення надбавки за стаж служби в Службі судової хорони та надання додаткової оплачуваної відпустки, отримала відмову.
Мотивуючи протиправність відмови, позивачка зазначає, що відповідно до Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 № 1052/0/15-19, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (далі - Постанова №393) вона має право на зарахування до її вислуги років, яка надає право на встановлення надбавки за стаж служби і надання додаткової оплачуваної відпустки, час її попередньої роботи в державних органах.
На переконання позивачки, відмова ТУ ССО у Одеській області порушує її конституційні права, зокрема, на соціальний захист та належний рівень заробітної плати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправною та скасовано відмову ТУ ССО у Одеській області у зарахуванні ОСОБА_1 до вислуги років для обчислення стажу служби в Службі судової охорони час попередньої роботи у державному органі, а саме період з 06.12.2006 по 22.11.2019 в ГУ МВС України в Одеській області та ГУ НП в Одеській області.
Зобов'язано ТУ ССО у Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби у Службі судової охорони період роботи з 06.12.2006 по 22.11.2019 в ГУ МВС України в Одеській області та ГУ НП в Одеській області, що дає право на встановлення надбавки за стаж служби в Службі судової охорони та надання додаткової оплачуваної відпустки.
Суд стягнув з ТУ ССО у Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 968,96 грн.
Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відмова ТУ ССО в Одеській області зарахувати періоди попередньої роботи в державних органах до стажу служби позивачки у Службі судової охорони суперечить приписам статті 162-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 5 розділу І Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 №1052/0/15-19 зі змінами, внесеними згідно з Рішенням Вищої ради правосуддя №2236/0/15-21та Постанови №393.
При цьому, суд визнав необґрунтованими посилання відповідача на відсутність у затвердженому переліку посад середнього і вищого складу територіальних управлінь Служби судової охорони, як на підставу для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів до стажу служби у Службі судової охорони.
З цього приводу, покликаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.08.2019 у справі №1740/2508/18, від 20.09.2019 у справі №813/904/15, від 18.11.2019 у справі №813/5876/15, суд першої інстанції указав, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання для співробітників Служби судової охорони певних гарантій, а саме: права на зарахування до стажу служби часу роботи в державних органах у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу, держава, у даному випадку територіальне управління Служби судової охорони, відступаючи від гарантованих позивачу прав та правомірних сподівань, безпідставно не зарахувало до стажу службу в державних органах.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
В апеляційній скарзі, ТУ ССО у Одеській області, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції не врахував, що відповідно до Постанови № 393 до вислуги років зараховується, зокрема, час роботи в державних органах, у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, затвердженим Головою Служби судової охорони.
Відповідно до цього переліку затвердженого наказом Служби судової охорони № 454 від 24.10.2022 у разі переходу на службу до Служби судової охорони, до вислуги років зараховуються час роботи в державних органах та підпадають наступні посади: перший заступник Голови Служби судової охорони, заступники Голови Служби судової охорони; начальники управлінь, відділів та їх заступники центрального органу управління Служби судової охорони.
Скаржник вважає, що оскільки позивачка проходить службу у територіальному управлінні Служби судової охорони, а не у центральному органі управління Служби судової охорони, її посада не входить до вищезазначеного переліку, а тому відсутні підстави для зарахування до її стажу часу роботи в державних органах.
Тож, на переконання скаржника, дії територіального управлінні Служби судової охорони відповідають нормам чинного законодавства та порушення прав позивачки відсутні.
Позивачка у відзиву на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, які ідентичні доводам, викладеним у позовній заяві та які узгоджуються із висновками суду першої інстанції зазначає про безпідставність апеляційної скарги.
Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду - залишити без змін.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, справа буде розглядатися в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 з 26.11.2019 проходить службу в ТУ ССО у Одеській області, присвоєнням первинного спеціального звання - лейтенант Служби судової охорони, та з 01.01.2020 по теперішній? час перебуває на посаді начальника фінансово-економічного відділу.
Згідно витягу з Наказу Служби судової охорони №684о/с від 29.12.2023, позивачці присвоєно спеціальне звання старший лейтенант Служби судовоі? охорони.
Згідно записів трудової книжки у період з 06.12.2006 по 06.11.2015 ОСОБА_1 проходила службу в ГУМВС України в Одеській області, у період з 07.11.2015 по 22.11.2019 - в ГУНП в Одеській області (а.с.12-14).
У червні 2024 року ОСОБА_1 подала рапорт про зарахування до її вислуги років у Службі судової охорони час роботи в державних органах, що дає право на встановлення надбавки за стаж служби в Службі судової охорони, надання додаткової оплачуваної відпустки, зокрема, в ГУ МВС України в Одеській області та ГУ НП в Одеській області
Листом від 28.06.2024 територіальне управління Служби судової охорони повідомило про відсутність зарахування часу роботи в державних органах до вислуги років у Службі судової охорони, оскільки посада позивачки не входить до переліку, затвердженого Головою Служби судової охорони № 454 (а.с.10).
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивачка звернулась до суду із даним позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Відповідаючи на доводи апеляційної скарги про правомірність відмови у зарахування до вислуги років позивачки у Службі судової охорони час роботи в державних органах, що дає право на встановлення надбавки за стаж служби в Службі судової охорони, надання додаткової оплачуваної відпустки, колегія суддів виходить з такого.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони регулюється Законом України 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) та положенням, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України (ч. 2 ст. 162-1 Закону №1402-VIII).
Стаття 160 Закону №1402-VIII передбачає, що підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
Відповідно до статті 161 Закону №1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.
Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України.
Частина 6 статті 163 Закону №1402-VIII визначає, що порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони визначається у відповідному положенні, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 №1052/0/15-19 «Про затвердження Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони», затверджене Положення, яким визначено порядок проходження служби громадянами України у Службі судової охорони (далі - Положення).
Відповідно до пункту 5 розділу І Положення (зі змінами), час проходження служби у Службі зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, стажу служби в поліції, інших правоохоронних органах.
Стаж служби у Службі дає право на встановлення співробітнику надбавки за стаж служби, надання додаткової оплачуваної відпустки.
До стажу служби у Службі (у календарному обчисленні) зараховуються періоди, визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їх сімей».
З наведеного слід дійти висновку, що пункт 5 Положення містить бланкетну норму, яка слугує підставою для звернення до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1999 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їх сімей» (далі і вище - Постанова №393).
Так, згідно з пунктом «б» частини 1 статті 1-2 Закону №2262-ХІІ, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Пункт «и» частини 1 статті 17 Закону №2262-ХІІ визначає, що особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «з» статті 12 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки України, Управління державної охорони України, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Національне антикорупційне бюро України, державну пожежну охорону, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України, органи і підрозділи цивільного захисту, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки України або Державну кримінально-виконавчу службу України на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затверджуваними відповідно Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання кримінальних покарань, цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, що затверджується Головою Служби судової охорони.
У свою чергу, абзац 12 пункту 1 Постанови №393 передбачає, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» і «з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки, Управління державної охорони, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Національне антикорупційне бюро, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації, органи і підрозділи цивільного захисту, державну пожежну охорону, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки або Державну кримінально-виконавчу службу на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затвердженими відповідно Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, виконання кримінальних покарань, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, затвердженим Головою Служби судової охорони.
Аналіз положень пункту «и» частини 1 статті 17 Закону №2262-XII, абзацу 12 пункту 1 Постанови №393, пункту 5 Положення, пунктів 8, 9 розділу І та пунктів 17-19 розділу ІІ Порядку №384 дає підстави дійти висновку, що вказаними нормами права визначено за особою, у разі її переходу на службу до Служби судової охорони, право на зарахування до стажу в Службі судової охорони, періоду (часу) роботи в державних органах. При цьому, суд констатує, що таке право закріплене в Законі №2262-XII та Положенні, порядок його підтвердження та обчислення - у Постанові №393, а порядок його реалізації - у Порядку №384.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що на виконання вимог пункту «и» частини першої статті 17 Закону №2262-XII, абзацу 12 пункту 1 Постанови №393, наказом Служби судової охорони від 24.10.2022 №454 затверджений Перелік посад співробітників Служби судової охорони середнього і вищого складу, на яких, у разі переходу на службу до Служби судової охорони, до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах.
Наказом Служби судової охорони від 05.12.2022 №519 до вказаного вище Переліку внесені зміни, у зв'язку з чим останній викладений у новій редакції, а саме:
« 1. Перший заступник Голови Служби судової охорони, заступники Голови Служби судової охорони;
2. Начальники управлінь, відділів, служб, секторів та їх заступники центрального органу управління Служби судової охорони.»
Таким чином, перелік, затверджений наказом Служби судової охорони від 24.10.2022 №454 (зі змінами), включає лише керівні посади центрального органу управління Служби судової охорони.
Водночас, слід зазначити, що нормами чинного законодавства право зарахування до стажу служби у Службі судової охорони, яке дає право на встановлення співробітнику надбавки за стаж служби, надання додаткової оплачуваної відпустки, не поставлене у залежність від того, в центральному чи територіальному органі Служби судової охорони вони проходять службу.
При цьому, колегія суддів зауважує, що перелік посад середнього і вищого складу територіальних управлінь Служби судової охорони, на яких, у разі переходу на службу до Служби судової охорони, до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах, станом на час виникнення спірних правовідносин, Головою Служби судової охорони не затверджений.
З цього приводу, суд першої інстанції слушно послався на сталу судову практику Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка сформована під час вирішення питання щодо незатвердження державним органом списку посад, які зараховуються до стажу для обчислення вислуги років (постанови: від 18.11.2019 у справі №813/5876/15, від 20.09.2019 у справі №813/904/15, від 04.10.2018 у справі №819/1695/16 тощо), де суд касаційної інстанції виснував таке
«… Закон №2262-XII для окремих категорій осіб передбачає гарантії формування вислуги років, необхідної для призначення та нарахування пенсії. Реалізація зазначеної гарантії не повинна залежати від невиконання державними органами, покладених на них обов'язків, зокрема, щодо створення та затвердження списку посад. Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на встановлену державою гарантію для окремих категорій осіб як складової їхнього правового статусу, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Крім того, принцип юридичної визначеності, закріплений у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності - в даному випадку відсутність визначеного переліку посад середнього і вищого складу територіальних управлінь Служби судової охорони для обрахунку стажу.
Суд зазначає, що якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання для співробітників Служби судової охорони певних гарантій, а саме права на зарахування до вислуги років для призначення пенсії часу роботи в державних органах у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, що затверджується Головою Служби судової охорони за правилами, встановленими пунктом «и» частини першої статті 17 Закону №2262-ХІІ, держава, у даному випадку в особі Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області, безпідставно, відступаючи від гарантованих позивачці прав та правомірних сподівань, не зарахувала до її стажу службу в державних органах, як особі, на яку поширюється дія Закону №2262-ХІІ.»
Повертаючись до матеріалів справи, колегія суддів встановила, що записами трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 підтверджуються періоди роботи позивачки:
- з 06.12.2006 по 06.11.2015 у Головному управлінні МВС в Одеській області на посаді головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС в Одеській області;
- з 07.11.2015 по 22.11.2019 у Головному управлінні НП в Одеській області на посаді головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Одеській області.
Колегія суддів зауважує, що згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Та обставина, що ОСОБА_1 у спірні періоди працювала на державній службі, територіальним управлінням Служби судової охорони не оспорюється.
Відтак, враховуючи наведені вище приписи чинного законодавства та сталу практику Верховного Суду, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо протиправності відмови відповідача зарахувати зазначені періоди роботи позивачки на державній службі до стажу служби позивачки у Службі судової охорони.
Посилання ж скаржника на відсутність у затвердженому переліку посад середнього і вищого складу територіальних управлінь Служби судової охорони, як на підставу для відмови позивачці у зарахуванні спірних періодів до стажу служби у Службі судової охорони, на думку колегія суддів, порушує принцип юридичної визначеності та пов'язаний з ним принцип відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності - в даному випадку, з огляду на відсутність визначеного переліку посад середнього і вищого складу територіальних управлінь Служби судової охорони для обрахунку стажу.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
На думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, та ґрунтуються на однобічному трактуванні норм матеріального права, та не містять аргументів чи мотивів, яким би не була надана правова оцінка судом першої інстанції.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, колегія суддів також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів вважає, що на ключові доводи апеляційної скарги відповідь надана.
Узагальнюючи викладене, колегії суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, а відтак підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення - відсутні.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.
Відповідно до статей 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя О. А. Шевчук
Повне судове рішення складено 20.03.2025.