Провадження № 22-ц/803/2039/25 Справа № 202/9919/24 Суддя у 1-й інстанції - Дребот І. Я. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 30
20 березня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Петешенкової М.Ю.,
суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Саноіл" про стягнення несплаченого страхового відшкодування та матеріального збитку заподіяного внаслідок спричинення дорожньо-транспортної пригоди, -
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 22 травня 2024 року в м. Дніпро, сталась дорожньо-транспортна пригода, за участі водія ОСОБА_2 , який керував вантажним автомобілем «SCANIA» д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом «СМIТZ» д.н.з. НОМЕР_2 , та належного йому автомобіля «HONDA» д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_3 .
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди належний йому транспортний засіб автомобіль «HONDA» д.н.з. НОМЕР_3 зазнав технічних ушкоджень, а він відповідно матеріального збитку.
Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 червня 2024 року у справі № 202/6799/24 встановлено вину водія ОСОБА_2 у скоєному дорожньо-транспортної пригоди.
Зазначає, що згідно полісів страхування цивільно-правової відповідальності № 217626827 та № 217566588 та схемою місця дорожньо-транспортної пригоди підтверджується, що цивільно-страхова відповідальність володільця вантажного автомобіля тягача «SCANIA» д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом «СМIТZ» д.н.з. НОМЕР_2 застрахованого страховою компанією АТ «ПЗУ Україна» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності водіїв № 213062523 та № 217566588.
Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 52-05.24 від 03 червня 2024 року складаний на його замовлення, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «HONDA» д.н.з. НОМЕР_3 з урахування зносу становить 38678,10 грн (без ПДВ), без урахуванням зносу на замінні складники 51321,10 грн. (без ПДВ).
10 червня 2024 року на його рахунок від ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" надійшли кошти в якості страхового відшкодування у розмірі 22429,77 грн., що не відповідає дійсному оціненому розміру шкоди.
3 огляду на те, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу становить 38678,10 грн. (без ПДВ), то розмір страхового відшкодування, що має бути доплачений ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" складає 16248,33 грн. (38678,10 грн. - 22429,77 грн.).
Окрім цього, зазначає, що враховуючи вартість відновлювального ремонту його пошкодженого транспортного засобу без урахуванням зносу становить 51321,10 грн. (без ПДВ), то розмір страхового відшкодування, що має бути сплачений ТОВ “Саноіл» складає 12643,00 грн. (51321,10 грн. - 38678,10 грн.).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову та покладання обов'язку з відшкодування збитків на відповідачів у справі, оскільки відповідач ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" здійснив виплату страхового відшкодування, зобов'язання були виконані у повному обсязі та належним чином, позивачем в свою чергу не доведено належними та допустимими доказами, що розмір завданої матеріальної шкоди є заниженим, а відтак й вимоги до ТОВ “Саноіл» є необґрунтованими, оскільки сума страхового відшкодування повністю покриває майнові втрати позивача, понесені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини у справі, що мають значення для справи. Вказує, що суд не звернув належної уваги на те, що розмір спричиненого матеріального збитку доведений позивачем належними та допустимими доказами, а тому суд помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Судом встановлено, що 22 травня 2024 року в м. Дніпро, сталась дорожньо-транспортна пригода, за участі водія ОСОБА_2 , який керував вантажним автомобілем «SCANIA» д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом «СМIТZ» д.н.з. НОМЕР_2 , та належного ОСОБА_1 автомобіля «HONDA» днз НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_3 .
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди належний позивачу транспортний засіб автомобіль «HONDA» д.н.з. НОМЕР_3 зазнав технічних ушкоджень, а його власник відповідно матеріального збитку.
Вказані обставини встановленні, та об?єктивно підтверджуються постановою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 28 червня 2024 року у справі №202/6799/24, якою встановлено вину водія ОСОБА_2 у скоєному дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно полісів страхування цивільно-правової відповідальності №217626827, №217566588 та схемою місця дорожньо-транспортної пригоди підтверджується що цивільно-страхова відповідальність володільця вантажного автомобіля тягача «SCANIA» д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом «СМIТZ» д.н.з. НОМЕР_2 застрахованго страховою компанією ПрАТ “СК »ПЗУ Україна» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності водіїв № 213062523. Відповідно до полісу страхування №217626827 від 27 листопада 2023 року, цивільна - правова відповідальність володільця вантажного автомобіля тягача «SCANIA» д.н.з. НОМЕР_4 застрахована на наступних умовах: страхова сума за збиток спричинений майну потерпілих становить 160000,00 грн, франшиза 0 грн.
На виконання вимог ст.34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» після отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, ПрАТ “СК “ПЗУ Україна» розпочало її розслідування.
Керуючись п.34.2. ст.34 Закону, страховик протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду направив свого представника до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
За результатами проведених дій було оформлено протокол технічного огляду пошкодженого автомобіля від 30 травня 2024 року, який був взятий за основу при визначенні вартості матеріального збитку. При огляді був присутній експерт автотоварознавець ОСОБА_4 та власник транспортного засобу ОСОБА_1 .
Страховик здійснив розрахунок матеріального збитку транспортному засобу HONDA Insight д.н.з. НОМЕР_3 у програмі Audatex.
За результатами проведених розрахунків складено ремонтну калькуляцію №42574 від 06 червня 2024 року, в якій вартість відновлюваного ремонту склала 24131,32 грн.
На виконання приписів ст. 31.1 Закону, ПрАТ “СК “ПЗУ Україна» керуючись нормами цього Закону, прийняв вмотивоване рішення про виплату страхового відшкодування на користь ОСОБА_1 у розмірі 22492,77 грн.
ПрАТ "СК ПЗУ Україна" сплатила на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 22492,77 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 10 червня 2024 року № 00119594.
Як свідчить Звіт про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного ТЗ № 52-05.24 від 03 червня 2024 року складаний на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ «HONDA» д.н.з. НОМЕР_3 , з урахування зносу становить 38678,10 грн. (без ПДВ), без урахуванням зносу 51321,10 грн. (без ПДВ).
Згідно із ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно зі ст. 3 Закону, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ч.1,2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування».
Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК України).
Згідно зі ст. 999 ЦК України, до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Суд зазначає, що з аналізу вказаних правових норм вбачається, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону).
Також наведене знайшло своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але с зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).
В своїй постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що внаслідок заподіяння під час дорожньо-транспортної пригоди шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням.
Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
Тобто внаслідок заподіяння під час дорожньо-транспортної пригоди шкоди (настання страхового випадку) винуватець дорожньо-транспортної пригоди не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У розумінні положень ст. 28 Закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Відповідно до ст. 29 Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги
У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц зроблено правовий висновок про те, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч.2 ст. 1192 ЦК України).
Згідно п.22.1. ст.22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п. 31.1 ст. 31 Закону розмір шкоди, пов'язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається на підставі аварійного сертифіката, рапорту, звіту, акту чи висновку про оцінку, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.
Відповідно до п.34.2 та п.34.3 ст.34 Закону якщо протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик не направив свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди.
Отже, відповідно до ст. 29, п. 33.3 ст. 33, п. 34.2 ст. 34 Закону, у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності, саме на Страховика покладено обов'язок визначати розмір заподіяного збитку.
Самостійне обрання потерпілим експерта для визначення ним шкоди можливе лише у випадку, прямо передбаченому п. 34.3 ст. 34 Закону, - якщо представник страховика не з'явився у визначений строк для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
Згідно п. 2.1 Закону, даний Закон має пріоритет, та, якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Отже, ПрАТ “СК “ПЗУ Україна» виконав свій обов'язок щодо врегулювання страхової події та визначення розміру збитку.
Відповідно до ч. 3 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Суд звертає увагу на те, що поданий ОСОБА_1 до матеріалів справи Звіт №52-05.24 від 03 червня 2024 року не є результатом проведення судової експертизи, а тому не є обов'язковим при здійснені оцінки доказів у справі, що узгоджується з Постановою Верховного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/24880/15.
Позивачем не було надано доказів фактичного ремонту автомобіля автотранспортним підприємством, платником ПДВ, на підставі чого вартість відновлювального ремонту не зменшується на запасні частини та матеріали на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.
З урахуванням вищевикладеного, суд звертає увагу на те, що у ПрАТ “СК ПЗУ Україна» відсутній обов'язок приймати до уваги наданий ОСОБА_1 висновок, оскільки Законом визначений вичерпний перелік випадків, коли потерпілий має право самостійно обирати експерта для визначення розміру збитку.
Такий висновок випливає з того, що пунктом 2.1 Закону передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Вказана норма кореспондується із ч. 2 ст. 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відтак, у спорах пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону про ОСЦПВ є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
У разі, якщо норми нормативних актів однакової юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною. Загальніша норма не застосовується до тих ситуацій, в яких є ознаки, що відповідають більш спеціальній нормі.
Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29 січня 2019 року у справі №807/257/14.
Зокрема, згідно п. 34.3. ст. 34 Закону якщо представник страховика (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
В даному випадку з матеріалів справи слідує те, що ПрАТ “СК “ПЗУ Україна» у передбачений Законом строк було організовано огляд транспортного засобу, про що складено відповідний акт огляду та здійснено страхове відшкодування.
Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Разом з тим ОСОБА_1 не навів належні та допустимі докази, за яких суд має взяти до уваги поданий ним Звіт, як обґрунтування розміру завданого матеріального збитку.
Разом із тим, варто зазначити що відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У зв'язку із тим, що ПрАТ “СК “ПЗУ Україна» здійснив виплату страхового відшкодування у останньої відсутні будь-які зобов'язання перед ОСОБА_1 , оскільки зобов'язання були виконані у повному обсязі та належним чином, а відтак суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову в цій частині позову.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону).
Оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що сума страхового відшкодування за страховим полісом повністю покриває майнові втрати ОСОБА_1 , понесені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також те, що страховиком було здійснено виплату страхового відшкодування, отже заявлені вимоги до ТОВ “Саноіл» є необґрунтованими.
Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд під час перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов'язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для покладення обов'язку з відшкодування шкоди на відповідача ПрАТ "СК "ПЗУ Україна", який виплатив страхове відшкодування, тобто виконав свої зобов'язання у повному обсязі та належним чином, а позивачем в свою чергу не доведено належними та допустимими доказами занижений розмір спричиненої матеріальної шкоди, а відтак й вимоги до ТОВ “Саноіл» є необґрунтованими, оскільки сума страхового відшкодування повністю покриває майнові втрати позивача, понесені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки заявлені вимоги позову не доведені належними та допустимими доказами у справі.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в порушення положень процесуального закону не прийняв до уваги Звіт № 52-05.24 від 03 червня 2024 року про оцінку вартості збитків, який є належним та допустимим доказом у справі та підтверджує розмір завданих збитків, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ПрАТ “СК “ПЗУ Україна» у передбачений Законом строк було організовано огляд транспортного засобу, про що складено відповідний акт огляду та здійснено відповідно страхове відшкодування, а в разі не згоди з розміром страхового відшкодування скаржник мав право заявити клопотання про призначення судової експертизи для встановлення розміру спричиненої матеріальної шкоди. Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції та перегляду справи в апеляційній інстанції, скаржник своїм правом на заявляння відповідного клопотання не скористався. Позивач розпорядився своїм процесуальним правом на власний розсуд.
Твердження скаржника про те, що страховиком занижено розмір завданих збитків спричинених транспортному засобу в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки всупереч положенням ст. 81 ЦПК України скаржником не доведено факт заниження вартості матеріальних збитків спричинених власнику транспортного засобу, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та як наслідок зробив неправильний висновок суду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п.1 ст.6 Конвенції ( 995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 20 березня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Суддя: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна