Провадження № 22-ц/803/2413/25 Справа № 180/1946/24 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
19 березня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О.В.,
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар:Піменова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційні скарги Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди (суддя першої інстанції Хомченко С.І.),
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Марганецького міського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на свою корить моральну шкоду в зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання суму грошових коштів у розмірі 245 000,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного Товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду в розмірі 130 000,00 грн., з утриманням податку та обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного Товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" судовий збір на користь держави в розмірі 1300,00 грн.
Із вказаним рішенням суду не погодились учасники справи, та подали апеляційні скарги, в яких наголошують на тому, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з'ясування обставин справи.
АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» свою скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував та не з'ясував всіх обставин по справі, та надав завищену оцінку доказам позивача.
Наголошує на тому, що нещасні випадки, що стались з позивачем та на які він посилається, сталися внаслідок порушення ним вимог з охорони праці.
Зазначає, що судом першої інстанції не врахував надану відповідачем інформацію про те, що 12.06.2023 року між позивачем ти АТ «Марганецький ГЗК» був укладений Договір про добровільне відшкодування моральної шкоди відповідно до якого, відповідач добровільно сплатив позивачу грошові кошти в сумі 10000 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вказує, що місцевий суд стягуючи на користь позивача 130000 грн., не навів жодного розрахунку та його обґрунтувань на підставі яких була розрахована дана сума.
Голова правління АТ «Марганецький ГЗК» Алєксєєнко О.М. просив рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі
В обґрунтування доводів своєї скарги, ОСОБА_1 зазначив, що визнаючи розмір сум відшкодування, місцевий суд не взяв до уваги судову практику щодо стягнення моральної шкоди у подібних правовідносинах.
Також вказав, що вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, судом не надано належної уваги тяжкості завданої позивачеві шкоди, оскільки 65%, тобто більш, ніж половина втрати професійної працездатності свідчать про безповоротність втрати здоров'я та неможливість відновлення стану здоров'я до нормального, внаслідок чого ухвалений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача.
У зв'язку з професійними захворюваннями та втратою професійної працездатності порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності (65%), систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах.
Дєдул К.А. просив рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2024 року змінити, стягнувши з відповідача на свою користь суму моральної шкоди у розмірі 245 000,00 грн., без відрахування податків та обов'язкових платежів.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Представник АТ «Марганецький ГЗК» - Повалій О.В. у судовому засіданні наполягала на задоволенні її апеляційної скарги та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .
Інші учасники справи до судового засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача, в умовах впливу шкідливих факторів 05 років 01 місяць в умовах впливу шкідливих факторів (а.с.10 зв.бік).
Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги обласної МСЕК №2 м. Кривого Рогу від 20.07.2024 року ОСОБА_1 первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності 65% (30% ХОЗЛ, 20% радикулопатія, 15% туговухість). Потреба у медичній та соціальній допомозі та встановлено третю групу інвалідності.
Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 28.06.2023 року встановлено причини виникнення професійного захворювання: отруєння хімічними речовинами, у тому числі аерозолі переважно фіброгенної дії, важкість праці, шум. Робоче місце відноситься до 3 класу 2 ступені у відповідності з Гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості праці, затвердженою наказом МОЗ України від 08.04.2014 №248 (а.с.10-11).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди, провини відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв'язок між винними діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - втрати професійної працездатності у загальному розмірі 65% та встановлено третю групу інвалідності. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди у розмірі 130000 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Колегія суддів частково погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.
Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
На підтвердження факту ушкодження здоров'я позивачем було надано довідку МСЕК №2 м. Кривого Рогу від 20.07.2024 року ОСОБА_1 первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності 65% (30% ХОЗЛ, 20% радикулопатія, 15% туговухість). Потреба у медичній та соціальній допомозі та встановлено третю групу інвалідності.
Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 28.06.2023 року встановлено причини виникнення професійного захворювання: отруєння хімічними речовинами, у тому числі аерозолі переважно фіброгенної дії, важкість праці, шум. Робоче місце відноситься до 3 класу 2 ступені у відповідності з Гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості праці, затвердженою наказом МОЗ України від 08.04.2014 №248 (а.с.10-11).
Також з матеріалів справи вбачається, що 12 червня 2023 року між позивачемта АТ "Марганецький ГЗК" був укладений договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, відповідно до якого АТ "Марганецький ГЗК" добровільно сплатило ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 10 000 гривень в рахунок грошового відшкодування моральної шкоди, зумовленої втратою здоров'я внаслідок виявлених захворювань, що виникли через шкідливі умови праці. Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_3 оцінив моральну шкоду від втрати здоров'я внаслідок виявлених захворювань, отриманих під час роботи у шкідливих умовах в АТ "Марганецький ГЗК" в розмірі, яка в ньому визначена (в загальному розмірі 12 422,37 грн.), а АТ “Марганецький ГЗК", відповідно до погоджених сторонами договірних умов, відшкодовує моральну шкоду - одноразово. Крім того, з оціненої ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 12 422,37 грн. АТ "Марганецький ГЗК" відповідно до вимог чинного законодавства утримало та перерахувало до бюджету податок на доходи фізичних осіб (2236,03 грн.) та військовий збір (186,34 грн.).
Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 65% професійної працездатності та отримав третю групу інвалідності безстроково, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни її життя, порушили її психологічний стан та нормальні життєві зв'язки та ухвалив рішення про стягнення на користь позивача з відповідача 130000 грн. моральної шкоди, однак місцевим судом не було взято до уваги укладений між учасниками справи договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав від Товариства 10000 грн. моральної шкоди ,а тому апеляційний суд вважає, що сума відшкодування моральної шкоди підлягає зменшенню до 120000 грн. з урахування вже виплаченої суми позивачу у розмірі 10000 грн.
Прийнявши до уваги факт втрати позивачем 65% працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, отримання третьої групи інвалідності безстроково, глибину її фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив відшкодування позивачу моральної шкоди, проте не врахував вже виплаченої суми компенсації моральної шкоди,
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Доводи про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано,є безпідставними.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.
Апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено його моральні страждання саме на 245000 грн., на думку колегії суддів дана сума є значно завищена та не відповідає співмірності завданої шкоди, а тому доводи позивача щодо розміру моральної шкоди є безпідставними.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що розмір стягнутої судом моральної шкоди з відповідача має стягуватися без урахування податків та інших обов'язкових платежів,
Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що моральна шкода, завдана життю та здоров'ю, не підлягає оподаткуванню і має визначатися без урахування податків та інших обов'язкових платежів, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесено зміни до п.п. 164.2.14а статті 164 ПК України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).
Вказаним законом, зокрема, підпункт «а» підпункту 164.2.14 доповнено словами: «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Таким чином, згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішенням, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, зокрема, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що до внесення змін до п.п.164.2.14а статті 164 ПК України на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку також не включалися суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Таким чином, як податковим законодавством, чинним до внесення змін (23 травня 2020 року), так і чинним податковим законодавством суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Правовий висновок про те, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються суми на відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю, викладено також у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що судом ухвалено рішення щодо стягнення з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», моральну шкоду, завданої працівнику саме внаслідок ушкодження його здоров'я, тому висновки суду першої інстанції щодо стягнення моральної шкоди з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів є помилковими.
Крім того, колегія суддів зазначає, що за текстом Закону Україну «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», зокрема, підпункту «а» підпункту 164.2.14 (внесеного 23 травня 2020 року) поняття моральної шкоди не поділено на категорії осіб, оскільки визначено тільки її загальне поняття, суми якого можуть бути стягнуті з різних підстав. Обмеження розміру моральної шкоди для платників податку, на користь яких за рішенням суду стягнуто суму моральної шкоди, спричинену внаслідок заподіяння шкоди їх життю та здоров'ю, погіршує конституційні права та законні інтереси таких осіб, що в певній частині нівелює рішення суду, щодо захисту таких прав.
Враховуючи вищевикладене, суми моральної шкоду саме внаслідок ушкодження здоров'я слід стягувати без урахування утримання податку з доходів і зборів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2024 року змінити.
Стягнути з Акціонерного Товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (ідентифікаційний код юридичної особи 00190911 згідно ЄДРПОУ, місцезнаходження: 53400,Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Єдності, 62) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП- НОМЕР_1 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень 00 копійок, без урахування утримання податку з доходів і зборів.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 19 березня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Халаджи