Справа №403/35/25 провадження № 2/403/230/25
19 березня 2025 року с-ще Устинівка
Устинівський районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді Атаманової С.Ю.,
при секретарі судових засідань Карпяк Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Устинівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Незнамова Т.О. звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зареєстрованого між сторонами по справі 22 листопада 2017 року Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, актовий запис №1958. Позовна вимога обґрунтовується тим, що протягом довготривалого часу відносини сторін погіршувались, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин, ведення спільного господарства, побуту та бюджету. На даний час кожен з подружжя має діаметрально протилежні погляди на шлюб та сім'ю. Позивач втратила почуття любові до відповідача і взаємної волі сторін на спільне проживання не має. За вказаних обставин примирення між сторонами не можливе, оскільки подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить їх інтересам. Крім того, прохає суд залишити неповнолітню дитину ОСОБА_3 на проживанні з матір'ю - ОСОБА_1 , оскільки між сторонами по справі відсутній спір щодо місця проживання дитини.
Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з'явились. Про місце, день і час розгляду справи повідомлялись у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України (а.с.35, 36). Згідно письмового клопотання представника позивача, поданим до початку розгляду справи по суті, остання прохала суд розглянути справу без її участі та участі позивача. Зазначила про підтримання позовних вимог та про продовження проживання неповнолітньої дитини з позивачем, а також про те, що після розірвання шлюбу позивач не бажає змінювати своє прізвище у порядку ст.113 СК України. Судові витрати у виді сплаченого судового збору прохає стягнути з відповідача. Проти винесення заочного рішення не заперечує (а.с.47).
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився. Про місце, день і час розгляду справи повідомлявся у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України (а.с.37, 42), тому вважається, що судовий виклик вручений йому належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Представника для участі у судовому засіданні не направив. Відзиву на позовну заяву разом з доданими до нього письмовими доказами на обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог відповідач по справі ОСОБА_2 у встановлений судом строк не подав. Заяв та клопотань, в порядку ст.ст.43, 84, 183 ЦПК України, в тому числі, про розгляд справи за його відсутності чи відкладення судового розгляду від відповідача по справі на дату проведення судового засідання також не надходило.
З огляду на викладене, судом за наявності умов, передбачених ч.1 ст.280 ЦПК України, відповідно до ч.1 ст.281 ЦПК України, 19 березня 2025 року постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось (ч.2 ст.247 ЦПК України).
Відповідно до положень ч.1 ст.223 ЦПК України, з огляду на письмову заяву представника позивача та належність повідомлення відповідача ОСОБА_2 про дату, час та місце судового засідання, суд приходить до висновку про можливість проведення судового розгляду справи за відсутності сторін.
Дослідивши письмові докази по справі, судом встановлені наступні фактичні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Судом по справі встановлено, що між сторонами по справі 22 листопада 2017 року Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненський області зареєстровано шлюб за актовим записом №1958 (а.с.13).
Від даного шлюбу сторони мають малолітню дитину - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14).
Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - Постанова від 21 грудня 2007 року №11) проголошена Конституцією охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
У відповідності до ст.112 Сімейного кодексу України (далі - СК України) суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
З письмових пояснень представника позивача, викладених в позовній заяві, судом встановлено, що протягом довготривалого часу відносини сторін погіршувались, що призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин, ведення спільного господарства, побуту та бюджету. Позивач втратила почуття любові до відповідача та вважає, що примирення між сторонами не можливе, оскільки взаємної волі на спільне проживання немає, шлюб між сторонами існує лише формально, а тому його слід розірвати.
Судом встановлено, що за час, що минув з дня прийняття позовної заяви до розгляду та призначення першого судового засідання, сторони по справі не вживали жодних дій щодо примирення та збереження сім'ї з огляду на відсутність поданих ними суду відповідних письмових заяв з цього приводу.
Наявності спірних питань щодо поділу майна, як спільної сумісної власності подружжя, а також місця проживання їх малолітньої дитини за відсутності відповідних заяв сторін, судом під час судового провадження також не встановлено.
Відповідно до п.10 Постанови від 21 грудня 2007 року №11 передбачене ч.1 ст.111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення.
З урахуванням викладеного, судом зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач ОСОБА_1 не згодна на примирення, оскільки вважає, що шлюб між нею та відповідачем по справі припинив своє існування. Відповідач по справі ОСОБА_2 заперечень проти розірвання шлюбу з позивачем до суду не направив, внаслідок чого суд приходить до висновку про наявність згоди кожного з подружжя на розірвання укладеного між ними шлюбу та недоцільність вжиття судом заходів, спрямованих на примирення сторін, що відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України є підставою для вирішення судом справи за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ч.2 ст.104, ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 цього Кодексу.
З огляду на викладене, дослідивши зміст позовної заяви та інших матеріалів справи, суд приходить до висновку, що викладені в них обставини свідчать про: дійсну волю сторін, як подружжя, на розірвання укладеного між ними шлюбу; неможливість подальшого спільного сімейного життя сторін, як подружжя, а також наявність підстав вважати, що збереження шлюбу суперечитиме особистим інтересам сторін.
Крім того, зі змісту ч.1 ст.21, ч.1 ст.24 СК України слідує, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч.1 ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої та проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН від 10 грудня 1948 року, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
З огляду на зазначені вище правові норми, враховуючи, що добровільність шлюбу є однією з основних його засад, а визначення законодавцем шлюбу «як сімейного союзу» засвідчує, що шлюб створює сім'ю та передбачає його договірну природу, суд приходить до висновку про те, що оскільки позивач по справі ОСОБА_1 наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач ОСОБА_2 не надав суду заперечень проти задоволення позовних вимог і сторони по справі, як подружжя, не змогли налагодити відносини як до моменту подання позовної заяви до суду, так і під час судового провадження, то відмова суду в задоволенні позову про розірвання шлюбу буде примушенням позивача до шлюбу та шлюбним відносинам, що не відповідає моральним засадам суспільства та є неприпустимим.
На підставі викладеного, встановивши обставини, якими обґрунтовується позов, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Щодо залишення малолітньої дочки ОСОБА_3 проживати разом з позивачем ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18, лише за наявності спору між батьками щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Разом з тим, матеріали даної цивільної справи не містять доказів про наявність такого спору між сторонами.
Крім того, за час, що минув з дня прийняття позовної заяви до розгляду та призначення першого судового засідання відповідач ОСОБА_2 не подавав до суду своїх заперечень щодо проживання спільної дитини сторін разом із матір'ю та не довів, що місцем проживання дитини ОСОБА_3 після фактичного припинення шлюбних відносин сторін по справі, як подружжя, є місце проживання батька.
З огляду на викладене, судом встановлено, що між сторонами на дату судового розгляду справи відсутній спір щодо місця проживання їх спільної дочки, такий позов сторонами не пред'являвся і суд його не вирішував.
За вказаних обставин зазначення у резолютивній частині даного рішення щодо залишення малолітньої дитини на проживання з позивачем, як матір'ю, не буде свідчити, що суд вирішив позов про визначення місця проживання з нею дитини, оскільки в цьому випадку суд, за відсутності поданих відповідачем доказів проживання з ним малолітньої дочки, лише констатує, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання, зазначене в поданій до суду позовній заяві.
Такий висновок суду відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі №339/143/20.
Після розірвання шлюбу позивачу, за її заявою, слід залишити прізвище « ОСОБА_4 », що відповідає приписам ч.1 ст.113 СК України, якою закріплено право особи, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Відповідно до ч.1 ст.133, ч.1 ст.141 ЦПК України судові витрати, складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та зміст заяви представника позивача від 18 березня 2025 року щодо стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 1211 грн. 20 коп., з відповідача по справі ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у виді сплаченого нею судового збору при поданні позову до суду в розмірі 1211 грн. 20 коп..
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, відсутні. Керуючись ст.ст.2, 3, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 280, 282, 284, 288, 289, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.
Розірвати шлюб, зареєстрований 22 листопада 2017 року Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області за актовим записом №1958, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Після розірвання шлюбу залишити позивачу прізвище « ОСОБА_4 ».
Малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати з матір'ю ОСОБА_1 ..
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Копію рішення після набрання ним законної сили направити до Долинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
Повне ім'я сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця проживання, зазначена в позовній заяві: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного перегляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, подавши апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення) до Кропивницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.Ю.Атаманова