Справа № 756/8029/20 Головуючий у І інстанції Шевчук А.В.
Провадження №22-ц/824/4152/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
ІменемУкраїни
12 березня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 -адвоката Самарець Аліни Миколаївни на рішенняОболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем понад п'ять років на час відкриття спадщини, визнання права на спадкування четвертої черги, визнання права власності на спадкове майно, -
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 понад 5-ть років до часу відкриття спадщини, а саме з серпня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, просив визнати за ним право на спадкування 4-ї черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнати за ним право власності на спадкове майно, яке належало на праві приватної власності останній.
В обґрунтування позовної заяви вказував, що з 2006 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , із якою має спільних неповнолітніх дітей. Понад 10 років подружжя разом не проживає, через несумісність характерів та різні погляди на життя, шлюбних стосунків не підтримують, однак шлюб у встановленому порядку не розривали за для збереження статусу повної сім'ї для дітей.
За твердженням позивача, після фактичного припинення стосунків зі ОСОБА_4 він переїхав у м. Київ для працевлаштування.
Під час проживання у м. Києві приблизно у 2012 році ОСОБА_1 потоваришував з ОСОБА_5 , а в 2013 році познайомився із його цивільною дружиною ОСОБА_2 .
Позивач вказує, що перед смертю його товариш ОСОБА_5 взяв із нього обіцянку допомагати ОСОБА_2 , оскільки у неї не залишилось інших родичів.
За таких обставин, ОСОБА_1 навідувався до ОСОБА_2 , допомагав їй по господарству та матеріально, а в серпні 2014 року підшукуючи житло для подальшого проживання отримав від ОСОБА_2 пропозицію переїхати на проживання до її квартири в обмін на постійний догляд, оскільки вже тоді остання мала проблеми з суглобами і мала труднощі у вільному пресуванні.
Позивач вказував, що з того часу він почав проживати з ОСОБА_2 однією сім'єю в належній їй квартирі АДРЕСА_1 , возив її до лікарні, купував ліки, харчі та засоби гігієни, оплачував комунальні послуги, тобто на думку позивача вони вели спільне господарство.
Також, позивач вказував, що будучи психологічно і фінансово залежною від нього та не бажаючи залишитись без підтримки, ОСОБА_2 , 25.03.2015 року та 02.11.2019 року зверталась за правовою допомогою щодо укладення договору довічного утримання, тим самим бажаючи юридично закріпити право ОСОБА_1 на отримання її майна після своєї смерті.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, при цьому ОСОБА_1 самотужки займався похованням, продовжує проживати в належній ОСОБА_2 квартирі АДРЕСА_2 , сплачує комунальні послуги та забезпечує збереження цього майна, а отже, на його думку фактично прийняв спадщину.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулась його представник - адвокат Самарець А.М., яка, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції зробив акцент на тому, що позивач перебував в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_6 , яка, за ініціативою суду, була допитана в судовому засіданні в якості свідка, а також на тому, що у позивача з ОСОБА_7 є діти.
Фактично суд виходив з того, що оскільки позивач перебував в зареєстрованому шлюбі, то у нього не могло бути іншої сім'ї.
Скаржник з такими висновками не погоджується та зазначає, що через таке упереджене ставлення суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме частин 2, 4 статті 3 Сімейного кодексу України, згідно яких сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Скаржник звертає увагу на те, що суд першої інстанції у своєму рішенні дав неправильну оцінку показам свідка ОСОБА_3 , яка підтвердила факт проживання свого чоловіка з ОСОБА_2 з 2014 року, а також вказала, що остання відносилась до позивача, як до сина. Крім того, свідок підтвердила те, що хоча вони і перебували в шлюбі з позивачем, однак фактичних шлюбних стосунків між ними немає, а існують просто дружні стосунки, вони продовжують спілкуватись між собою, оскільки мають спільних дітей. Позивач продовжує матеріальної їй допомагати, однак спільно вони не проживають.
Суд також дав неправильну оцінку показам свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які підтвердили факт спільного проживання позивача з ОСОБА_2 однією сім'єю за принципом «мати та син». Також вказані свідки підтвердили, що позивач з померлою вели спільне господарство, піклувалися один про одного, мали фінансову та психологічну залежність один від одного.
Скаржник вказує, що суд першої інстанції безпідставно відхилив лист начальника Солом'янського управління поліції від 11.06.2020 №913-АЗ/125/55/01-2020 та акт від 09.06.2020, складений та підписаний начальником ЖЕД № 903 Л. Чернишенком, як неналежні докази постійного проживання ОСОБА_1 із померлою ОСОБА_2 у період з серпні 2014 року по 27.03.2020.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції подано не було.
У судове засідання по розгляду апеляційної скарги сторони по справі, їх представники не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства, зокрема шляхом направлення судових повісток на офіційні електронні адреси представника позивача - адвоката Самарець А.М. та Київської міської ради, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (том 2 а.с. 56-57).
12 березня 2025 року о 10год. 17 хв. представник позивача - адвокат Самерець А.М. направила на електронну адресу Київського апеляційного суду заяву про перенесення судового засідання, в обґрунтування якого зазначила, що зранку 12.03.2025 року позивач повідомив, що бажає брати безпосередню участь під час апеляційного розгляду, однак на даний час знаходиться в зоні бойових дій через військову агресію російської федерації та не може прибути в судове засідання, у зв'язку із чим просить його перенести.
Відповідно до положень статті 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Надаючи оцінку доводам, наведеним у заяві про перенесення судового засідання та доданим до нього документам, які підтверджують перебування ОСОБА_1 на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) з 10.03.2022 року та участь у здійсненні забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях в період з 27.03.2022 по 28.04.2022 р. (довідка №4007/8157 від 28.04.2022), колегія суддів доходить висновку про відсутність передбачених законом підстав для відкладення розгляду справи. Колегією суддів при цьому враховано, що згідно із Договором про надання правової допомоги №2804/20 від 28.04.2020 року позивач ОСОБА_1 уповноважив адвоката Самарець А.М. на представництво його інтересів у даній справі в судах, в тому числі і в суді апеляційної інстанції. Адвокат Самарець А.М., будучи належним чином повідомленою, у судове засідання не з'явилась, причин своєї неявки не повідомляла. Позиція позивача щодо даного спору викладена у процесуальних документах по даній справі, зокрема у позовній заяві та апеляційній скарзі, тому апеляційний суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання у зв'язку із неможливістю позивача особисто з'явитися до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам процесуального закону відповідає.
Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 31.03.2020 року Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
ОСОБА_2 була власником квартири АДРЕСА_1 та була там зареєстрована до 25.02.2020 року, при цьому 26.02.2020 року зареєструвалась за адресою однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , яку придбала за договором купівлі-продажу від 25.02.2020 року.
Позивач ОСОБА_11 з 2006 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_12 », з якою має трьох спільних неповнолітніх дітей.
З паспорта громадянина України ОСОБА_1 вбачається, що він знятий з реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_4 13.03.2017 року (том 1 а.с. 12-14).
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 , зокрема, посилався на те, що у період з серпня 2014 року по 27.03.2020 він проживав спільно з ОСОБА_2 однією сім'єю, у зв'язку із чим має право, як спадкоємець четвертої черги на прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позивачем ОСОБА_1 не доведено факт його проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 протягом п'яти років до відкриття спадщини та набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Частиною першою статті 315 ЦПК Українипередбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.
Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 рокуу справі № 5-рп/99 членами сім'ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК Українипро те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Отже для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме:
1) проживання однією сім'єю із спадкодавцем;
2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Про проживання однією сім'єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження факту проживання з ОСОБА_2 , однією сім'єю у період з серпня 2014 року по 27.03.2020 року, ОСОБА_1 надав суду наступні письмові докази: копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 ; копію довідки про причини смерті ОСОБА_2 від 20.03.2020; копію довідки про одержання праху №8.127438К; копію витягу з карти виїзду швидкої медичної допомоги від 27.03.2020; копії чеків, підтверджуючих витрати на оплату ритуальних послуг; копію дозволу Київської місцевої прокуратури № 1 щодо видачі ОСОБА_1 тіла померлої для проведення поховання; копія Договору-замовлення на організацію та проведення поховання; копію квитанції про оплату ОСОБА_1 ритуальних послуг та товарів та копії накладної на такі товари; фото світлини процесу поховання; витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань щодо реєстрації кримінального провадження 12020100010002281; копію протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 28.03.2020р.; копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.04.2007; копія договору купівлі-продажу квартири від 25.02.2020, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_13 ; копія договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території від 22.03.2011 р., укладеного між ОСОБА_2 та КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві ради ВСП «Батиївський»; копія договору купівлі-продажу квартири від 25.02.2020 р., укладеного між ОСОБА_14 та ОСОБА_2 ; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 ; лист Двадцять першої Київської державної контори від 27.05.2020 №958\02-14\298-2000 на ім'я ОСОБА_1 ; витяг про реєстрацію спадкової справи у спадковому реєстрі; копію листа начальника Солом'янського управління поліції ГУ НП у м. Києві від 11.06.2020 №213-АЗ/125/55/01-2020 щодо розгляду адвокатського звернення адвоката Самарець А.М.; копія Акту від 09.06.2020, затвердженого начальником ЖЕД 903 л. Чернишенко; копія відповіді ОСББ «Інвестор-Оптиміст» №02/06-1 від 02.06.2020; копія медичної довідки № 664 про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду працюючого в шкідливих та небезпечних умовах праці від 21.12.2011, видана ОСОБА_2 ; копії товарних чеків, рахунків-факту тощо щодо придбання товарів.
За клопотанням представника позивача в судовому засіданні допитано як свідків: ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Суд першої інстанції обґрунтовано критично поставився до показів свідка ОСОБА_15 , яка є дружиною позивача, має з позивачем трьох спільних неповнолітніх дітей, і може бути побічно зацікавлена у результатах розгляду справи на користь позивача.
Надавши оцінку показам свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 суд першої інстанції мотивовано зробив висновок, що їх покази носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах.
Районним судом також надано правильну оцінку листу начальника Солом?янського управління поліції від 11.06.2020 №913-Аз/125/55/01-2020 та акту від 09.06.2020 року, складеного та підписаного начальником ЖЕД №903 Л. Чернишенком, оскільки такі документи не можна вважати належними доказами, які підтверджують постійне проживання ОСОБА_16 із померлою ОСОБА_2 у спірний період, ведення ними спільного господарства та інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Апеляційний суд також погоджується із висновками місцевого суду, який піддав сумніву доводи позивача щодо тривалого спільного проживання з ОСОБА_2 , наявності взаємної фінансової та психологічної залежності, з огляду на те, що ОСОБА_2 , будучи власником квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 , не надавала згоди і не вчиняла дій для реєстрації ОСОБА_1 у жодному із вказаних помешкань, не дивлячись на те, що останній, начебто, проживав із нею і з березня 2017 року не мав зареєстрованого місця проживання.
Надаючи оцінку поданим позивачем письмовим доказам, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що чеки на придбання товарів та ліків, з яких неможливо встановити платника, не доводять факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю протягом п'яти років до дня смерті останньої.
Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він особисто брав участь у витратах по утриманню квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 .
В матеріалах справи відсутня інформація щодо нарахування плати за комунальні послуги на ім?я ОСОБА_1 за вказані помешкання.
Доказів придбання позивачем для ОСОБА_2 ліків, харчів, засобів гігієни, інших необхідних речей для господарства, матеріали справи не містять.
Суд першої інстанції також правильно врахував, що з 2006 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 . Шлюб не розірвано, доказів, рішень судів, якими встановлено факт окремого проживання подружжя, суду не надано.
Місцевий суд правильно встановив, що зміст позову та отримані відомості в процесі розгляду справи суд не виключає факту знайомства ОСОБА_16 із померлою ОСОБА_2 та можливості тимчасового використання позивачем житла останньої для задоволення своїх житлових потреб на взаємовигідних умовах.
З огляду на вказане, надаючи оцінку доказам, поданим позивачем на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, суд першої інстанції виходив з того, що ці докази, ні окремо, ні в їх сукупності не є належними та достатніми, з якими закон пов'язує правовий статус члена сім'ї та осіб, які проживають однією сім'єю, а також не є доказами, які підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, таких як наявність спільного побуту, ведення спільного господарства, бюджету, наявність між ними взаємних прав і обов'язків з серпня 2014 року по 27.03.2020 року.
Сам по собі факт тривалого знайомства позивачки зі спадкодавицею, надання допомоги померлій за її життя, не свідчить про наявність між ними взаємних прав та обов'язків, притаманних членам сім'ї, та не є достатньою підставою для встановлення факту проживання позивачки із спадкодавицею протягом п'яти років до відкриття спадщини.
Оскільки про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що досліджені у справі докази у їх сукупності не дають можливості суду дійти висновку про підтвердження позивачем факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем протягом п'яти років до часу відкриття спадщини.
З огляду на вказане, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, з урахуванням принципу «балансу вірогідностей», правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Самарець Аліни Миколаївни - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 20 березня 2025 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Слюсар Т.А