Єдиний унікальний номер справи № 364/228/24
Провадження №22-ц/824/2312/2025
27 лютого 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Київської області від 16 липня 2024 року у справі запозовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення 3% річних,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що Акціонерне товариство «Універсал Банк» є правонаступником всіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк» та Відкритого акціонерного товариства «Банк Універсальний». 27.08.2007 року рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Банк Універсальний» було перейменовано у ВАТ «Універсал Банк»; 22.06.2009 року рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Універсал Банк» було перейменовано в ПАТ «Універсал Банк»; 31.10.2018 року рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Універсал Банк» було перейменовано в Акціонерне товариство «Універсал Банк», що підтверджується статутом АТ «Універсал Банк». 15 червня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та відповідачем було укладено кредитний договір. Відповідно до умов зазначеного договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) дол. США строком до 14 червня 2017 року зі сплатою 12,50% річних. На забезпечення виконання зобов'язань за зазначеними кредитними договорами між ВАТ «Універсал Банк» та відповідачем було укладено договір іпотеки від 18 червня 2007 року. 10 березня 2009 року між ВАТ «Універсал Банк» та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якої уточнено порядок погашення грошових зобов'язань відповідача перед банком та затверджено графік погашення на період з 01 квітня 2009 року по 28 лютого 2010 року. Відповідно до умов якої сторони домовились, що плата за кредит щодо строкової заборгованості з 10.03.2009 року по 28.02.2010 року складатиме 3,01% річних; за період з 01.03.2010 року по 28.02.2015 року складатиме 17,7% річних; з 01.03.2015 року складатиме 15,25% річних. Позичальник підтверджує правомірність нарахування банком процентів за користування кредитом. Проте ОСОБА_1 неодноразово були порушені умови договору в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування та не виконувались взяті на себе зобов'язання, та банк був змушений звернутися до суду для захисту своїх порушених прав. 02 лютого 2012 року Подільським районним судом м. Києва було ухвалено рішення по цивільній справі, яким було: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» 58 258 доларів 74 центи США заборгованості за кредитним договором від 15 червня 2007 року. 24.04.2013 року позивачем було отримано виконавчі документи за вищевказаним рішенням суду та пред'явлено їх до виконання. Наразі, триває виконавче провадження від 25.10.2021 року відносно боржника ОСОБА_1 щодо стягнення на користь ПАТ «Універсал банк» 58 258 доларів 74 центи США заборгованості за кредитним договором від 15 червня 2007 року. Станом на сьогодні борг по виконавчому провадженню сплачено не було, а тому рішення не виконано. З огляду на те, що ОСОБА_1 порушила своє грошове зобов'язання з виплати суми заборгованості, та не виконала рішення Подільського районного суду м. Києва від 02.02.2012 року, тому в позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
У зв'язку з викладеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» суму боргу у вигляді 3 % річних за час прострочення виконання грошових зобов'язань за період з 03.04.2021 року по 23.02.2022 року в розмірі 1 564 доларів 79 центів США.
Рішенням Володарського районного суду Київської області від 16 липня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» суму боргу у вигляді 3 % річних за час прострочення виконання грошових зобов'язань за період з 03.04.2021 року в розмірі 1 564 доларів 79 центів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 15.08.2024 року відповідач направила апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
У зв'язку з цим відповідач просила оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
26 грудня 2024 року на адресу апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У судове засідання, призначене на 27.02.2025 року, з'явився представник позивача Швець А.В.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків:
Судом встановлено, що 15 червня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та Відповідачем було укладено кредитний договір №06/1868к-02-07. Відповідно до умов зазначеного договору Позивач надав Відповідачу кредит у розмірі 50 000 дол. США строком до 14 червня 2017 року зі сплатою 12,50 % річних.
Акціонерне товариство «Універсал Банк» є правонаступником всіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк» та Відкритого акціонерного товариства «Банк Універсальний». 27.08.2007 року рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Банк Універсальний» було перейменовано у Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк»; 22.06.2009 року рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Універсал Банк» було перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»; 31.10.2018 року рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Універсал Банк» було перейменовано в Акціонерне товариство «Універсал Банк», що підтверджується статутом АТ «Універсал Банк».
10 березня 2009 року між ВАТ «Універсал Банк» та Відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору №06/1868к-02-07. Відповідно до умов якої уточнено порядок погашення грошових зобов'язань Відповідача перед Банком та затверджено графік погашення на період з 01 квітня 2009 року по 28 лютого 2010 року. Відповідно до умов якої Сторони домовились, що плата за кредит щодо строкової заборгованості з 10.03.2009 року по 28.02.2010 року складатиме 3,01% річних; за період з 01.03.2010 року по 28.02.2015 року складатиме 17,7% річних; з 01.03.2015 року складатиме 15,25% річних. Позичальник підтверджує правомірність нарахування Банком процентів за користування кредитом.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 02.02.2012 року, позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» 46 583 дол. 80 центів США заборгованості за кредитним договором №06/2961к-07 від 21 вересня 2007 року; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал Банк» 46 434 дол. 56 центів США заборгованість за кредитним договором №06/1866к-02-07 від 21 вересня 2007 року; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» 58 258 дол. 74 центи США заборгованості за кредитним договором №06/1868к-02-07 від 15 червня 2007 року.
Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №67266399 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Русецьким Павлом Сергійовичем щодо примусового виконання виконавчого листа Подільського районного суду м. Києва виконавчий лист №2-693/11 виданого 12.04.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» боргу в розмірі 58258 доларів 74 центів США заборгованості за кредитним договором №06/1868к-02-07 від 15 червня 2007 року.
На даний час, рішення Подільського районного суду м. Києва у справі №2-693/11 від 02.02.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал банк» 58 258 дол. 74 центи США заборгованості за кредитним договором №06/1868к-02-07 від 15 червня 2007 року. З якого вбачається, що борг по виконавчому провадженню ВП №67266399 сплачено не було, а тому рішення не виконано.
Відповідно до розрахунку суми боргу у вигляді 3% річних за час прострочення виконання грошових зобов'язань за період з 03.04.2021 по 23.02.2022 року, така сума становить 1564,79 дол. США.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що оскільки відповідач не виконав рішення суду, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, сума яких відповідно до розрахунку за період з 03.04.2021 по 23.02.2022 рокустановить 1564,79 дол. США.
Основним доводом апеляційної скарги було те, що суд першої інстанції не мав підстав для застосування положень ст.625 ЦК України оскільки між сторонами договірні відносини наразі вже не існують.
Відповідно до положень ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ч.4 ст.263 ЦПК України закріплено обов'язок суду враховувати практику ВС: «При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Як убачається з правового висновку Верховного Суду, зазначеного у постанові від 29 січня 2019 року (справа № 910/11249/17) наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням наведеного, твердження апелянта не може бути прийнято судом апеляційної інстанції.
Наступним доводом апеляційної скарги було те, що суд не врахував часткове погашення заборгованості шляхом продажу майна апелянта в ході виконавчого провадження.
Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Наступним доводом апеляційної скарги було те, що у відповідача немає вини у непогашенні заборгованості, оскільки рішення суду було звернено стягнення на квартиру відповідача, хоча дане рішення і не виконано фактично, але це вина держави та приватного виконавця, їх дії позивач не оскаржував.
Дана позиція не може бути прийнята судом, оскільки обов'язок виконання рішення суду щодо погашення заборгованості, відтак і відповідальність за таке непогашення, лежить саме на боржнику, а перекладення відповідальності на тій підставі, що кредитор не забезпечив примусове стягнення боргу за рахунок майна боржника, не може вважатися належним.
Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться лише до незгоди позивача з висновками суду. В той же час судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, та ухвалено обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Володарського районного суду Київської області від 16 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько