20 березня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5180/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 31 липня 2017 року по 18 липня 2022 року - у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 25 жовтня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100;
- зобов'язати Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 31 липня 2017 року по 18 липня 2022 року - у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 25 жовтня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100;
- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Позов обґрунтовано тим, що після звільнення зі служби в Управлінні Служби безпеки України в Чернівецькій області відповідач на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року у справі №600/997/24-а виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 52470,91 грн. У зв'язку з цим позивач вважає, що він має право на нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 31 липня 2017 року по 18 липня 2022 року - у повному обсязі, а за період з 19 липня 2022 року по 25 жовтня 2024 року - не більш як за шість місяців. Крім цього, позивач вважає, що він має право на виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму не виплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації.
Ухвалою суду від 14 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки правовідносини, що склалися між звільненим позивачем та відповідачем (роботодавцем) в частині індексації грошового забезпечення, не підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Нормами вказаної статті визначено відповідальність роботодавця лише у випадку спору між особою та її роботодавцем про розмір певної виплати, а не право на неї в цілому. В даному випадку, як вважає відповідач, спірним було питання щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, яка при звільненні позивача не була йому проведена, в той час як відповідач не визнавав такого права у позивача. Крім цього, відповідач вважає, що період стягнення середнього заробітку обмежений шістьма місяцями у зв'язку з внесенням змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX. Також відповідач посилався на передчасність вимоги позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки позивач з відповідною заявою до відповідача як колишнього роботодавця не звертався, а останній, відповідно, не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації, що свідчить про відсутність порушення прав ОСОБА_1 у цій частині. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.
Ухвалою суду від 21 лютого 2025 року витребувано в Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області: належним чином засвідчену копію наказу Голови Служби безпеки України від 15 вересня 2017 року №1091-ОС/дск, яким ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас; належним чином засвідчену копію наказу начальника Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області від 26 вересня 2017 року №130-ОС/дск, яким ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу з 29 вересня 2017 року; довідку про суму грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 при звільненні з військової служби; довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували його звільненню, із зазначенням середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 05 березня 2025 року заяву представника Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області про продовження процесуального строку задоволено. Продовжено Управлінню Служби безпеки України в Чернівецькій області строк для подання до суду доказів, витребуваних ухвалою суду від 21 лютого 2025 року, до 14 березня 2025 року включно.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивач проходив військову службу в особовому складі Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області.
Як вбачається з архівного витягу наказу Голови Служби безпеки України від 15 вересня 2017 року №1091-ос, ОСОБА_1 був звільнений з військової служби з дня виключення зі списків особового складу.
Згідно із змістом довідки Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області від 26 лютого 2025 року №76 позивач був виключений зі списків особового складу наказом начальника Управління СБ України в Чернівецькій області від 26 вересня 2017 року №180-ос, 29 вересня 2017 року.
При звільненні з військової служби позивачу було виплачено грошове забезпечення в сумі 13009,03 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та програми «Діловодство спеціалізованого суду» і що не заперечується сторонами, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року у справі №600/997/24-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року, визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області, яка виразилась у відмові ОСОБА_1 нарахувати та виплатити за період з 01 січня 2016 року по 31 липня 2017 року індексацію грошового забезпечення, за врахуванням нарахованої суми індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року. Зобов'язано Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 31 липня 2017 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
На виконання вказаного вище рішення суду позивачу виплачено перераховану індексацію грошового забезпечення в сумі 52470,91 грн, що також не заперечується учасниками справи.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зауважує, що згідно із частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)
Крім цього, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Оскільки в ситуації, що розглядається судом, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому за аналогією закону до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які і посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог.
Так, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі №821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі №821/1083/17 залишила без змін.
В цьому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони, законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відтак, Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Як свідчать обставини справи, датою звільнення позивача (виключення зі списків особового складу Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області) є 29 вересня 2017 року.
Відповідач у свою чергу провів повний розрахунок з позивачем після його звільнення зі служби лише на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року у справі №600/997/24-а - 25 жовтня 2024 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 Кодексу законів про працю України.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, визначаючись щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд звертає увагу на таке.
Частиною першою статті 27 Закону України “Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. №100 (далі - Порядок №100), при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно пункту 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Таким чином, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Разом з цим суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01 липня 2022 року внесено зміни до статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, які набрали чинності 19 липня 2022 року і передбачають обмеження виплати працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями.
Тобто, зміна положень статті 117 Кодексу законів про працю України, які передбачають відповідальність роботодавця за невиплату належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, відбулась у період часу, за який відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на те, що судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року (справа №440/6856/22) зазначено, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX) (пункт 42 постанови).
Як встановлено судом, спірним періодом у даній справі є період з 30 вересня 2017 року, який є наступним днем після виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області згідно з наказом від 26 вересня 2017 року №180-ос, (а не 31 липня 2017 року, як про це помилково зазначає у позові позивач) по 25 жовтня 2024 року (дата виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за час проходження військової служби на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року у справі №600/997/24-а).
Тобто, в даній адміністративній справі спірний період, за який позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, умовно поділяється на дві частини:
- з 30 вересня 2017 року по 19 липня 2022 року, який регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців і становить 1754 календарних дні;
- з 19 липня 2022 року до 25 жовтня 2024 року, який регулюється вже наразі чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України (після внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ), яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями (184 календарних дні).
Як вбачається з довідки Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області від 26 лютого 2025 року №77, грошове забезпечення Волощука за останні два місяці, що передували його звільненню, становить 25693,98 грн, а середньоденне грошове забезпечення - 414,42 грн (25693,98 грн / 62 календарних дні).
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 30 вересня 2017 року по 19 липня 2022 року складає: 414,42 грн х 1754 календарних дні = 726892,68 грн, а за період з 19 липня 2022 року: 414,42 грн х 184 дні = 76253,28 грн.
Між тим, суд зауважує, що вирішуючи спір у справі №440/6856/22, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вказала про необхідність врахування норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові (пункт 73 постанови).
Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, належить застосовувати при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виключно за період до 19 липня 2022 року.
Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто, суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.
Відтак, суму середнього заробітку позивача, розраховану до 19 липня 2022 року, належить зменшити з урахуванням принципу співмірності відносно суми коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Згідно з матеріалами даної справи позивачу на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №600/997/24-а від 27 серпня 2024 року відповідачем виплачено на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 52470,91 грн.
Як зазначалось вище, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 30 вересня 2017 року по 19 липня 2022 року складає 726892,68 грн (414,42 грн х 1754 календарних дні).
Відповідно, істотність частки невиплаченого грошового забезпечення позивача у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 30 вересня 2017 року по 19 липня 2022 року становить 7% (52470,91 грн / 726892,68 грн х 100).
Сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 7% розраховується наступним чином: 414,42 грн (середньоденний заробіток позивача) х 7% х 1754 (дні затримки розрахунку) = 50882,49 грн.
Виходячи з принципів пропорційності, справедливості та співмірності, сума середнього заробітку позивача, розрахована до 19 липня 2022 року, складає 50882,49 грн.
Отже, за період затримки розрахунку при звільненні з 30 вересня 2017 року по 19 липня 2022 року підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума у розмірі 50882,49 грн, а за період з 19 липня 2022 року по 25 жовтня 2024 року застосовується розрахунок, обмежений шестимісячним терміном, але без урахування принципу співмірності: 414,42 грн (середньоденний заробіток) х 184 (дні) = 76253,28 грн.
Відповідно, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 127135,77 грн (50882,49 грн + 76253,28 грн).
Аналогічної позиції щодо розрахунку суми середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справах №240/25627/23 (постанова від 13 лютого 2025 року), №240/31474/23 (постанова від 04 березня 2025 року).
Також суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Таким чином, заявлені позовні вимоги про нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають частковому задоволенню.
Стосовно вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, то суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону №2050-IIІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
У той же час статтею 4 Закону №2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі заробітної плати (грошового забезпечення). Одночасно законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Поряд з цим, з огляду на положення частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, вирішуючи цей спір, враховує висновки Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2023 року у справі №205/8443/19 щодо застосування норм матеріального права, а саме: Закону №2050-III в сукупності зі статтями 116, 117 КЗпП України.
Так, Верховний Суд у справі №205/8443/19 вказав, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно, з умовами трудового договору відповідно до законодавчих гарантій.
У справі №205/8443/19 Верховний Суд дійшов висновку про правомірність відмови позивачу у задоволенні вимог про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату та інші належні до фонду оплати праці виплати у зв'язку з заниженням посадового окладу та непроведенням індексації заробітної плати за період роботи станом на 03 березня 2020 року в розмірі 1509,87 грн, вказавши, що ці виплати не підлягають стягненню в порядку, визначеному Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», оскільки до відповідача за результатами розгляду цієї справи застосовано спеціальний вид відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як свідчать обставини даної справи, підставою звернення позивача до суду з цим позовом слугувало те, що йому несвоєчасно було виплачено індексацію грошового забезпечення, право на яку набуто за час проходження військової служби. Фактично, виплата указаного грошового забезпечення була виплачена позивачу на виконання рішення суду, у зв'язку з чим було заявлено вимоги і про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, і про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2023 року по справі №205/8443/19, суд зазначає, що оскільки за результатами розгляду цієї справи судом застосовано до відповідача (як до роботодавця ОСОБА_1 ) спеціальний вид відповідальності за порушення трудових (службових) прав працівника (службовця) у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 127135,77 грн, то вимоги позову про стягнення і компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати не підлягають задоволенню.
Крім цього, відмовляючи у задоволенні указаних вище позовних вимог, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 7 Закону №2050-IIІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Таким чином, необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. Тому тільки у разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Указаної позиції також дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справі №120/4765/24 (постанова від 12 березня 2025 року).
Однак, як вбачається з обставин цієї справи, позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації відповідно до Закону №2050-IIІ. Тобто, заявлена у позові вимога в даній частині не мотивована відмовою (прийняттям конкретного рішення суб'єктом владних повноважень) відповідача у нарахуванні та виплаті компенсації.
Відтак, суд погоджується з доводами відповідача про безпідставність позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з огляду і на те, що позивач не звертався до відповідача з відповідною заявою про стягнення на його користь указаної вище компенсації.
Відтак, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, а тому позов у цій частині не підлягає задоволенню.
Отже, заявлений позов підлягає задоволенню лише в частині визнання протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 127135 (сто двадцять сім тисяч сто тридцять п'ять) грн 77 коп.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 127135 (сто двадцять сім тисяч сто тридцять п'ять) грн 77 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20 березня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області (вул. Шевченка, 1-А, м. Чернівці, ЄДРПОУ 20001786).
Суддя О.П. Лелюк