20 березня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/28/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
Адвокат Кусмарцев М.О. звернувся з позовом до суду в інтересах ОСОБА_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не надання відповіді на рапорт від 17.11.2024 року вх.№4968, не складання подання про звільнення та не проведення звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, передбаченими пунктом «г» пункту 2 частини 4 та абз.15 п.3 ч.12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" згідно поданого рапорту та рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 07.10.2024 року по цивільній справі №713/2217/24 про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном недієздатної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення за рапортом від 17.11.2024 року вх. №4968, про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, передбаченими пунктом «г» пункту 2 частини 4 та абз.15 п.3 ч.12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" згідно поданого рапорту та рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 07.10.2024 року по цивільній справі №713/2217/24 про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном недієздатної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 17.11.2023р. подав безпосередньому командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт на звільнення з військової служби у відповідності до п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною недієздатною. До рапорту додав копії документів, зокрема рішення суду від 07.10.2024, свідоцтво про народження позивача, свідоцтво про розірвання шлюбу та ін. Вказаний рапорт передано на розгляд командира бригади - військової частини НОМЕР_1 . Відповіді на свій рапорт позивач не отримав, а лише 07.12.2024 був ознайомлений із листом від 14.12.2024 №2/236, в якому повідомлено, що документально не підтверджено необхідність здійснення саме ним опіки над особою, визнаною судом недієздатною та не здійснення такої опіки іншими членами сім"ї чи близькими родичами.
Позивач вважає бездіяльність відповідача такою, що порушує його права на звільнення з військової служби, тому просить, з метою відновлення його порушеного права, зобов'язати відповідача прийняти рішення за його рапортом.
Ухвалою суду від 10.01.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою, серед іншого, відповідачу встановлено 15-денний термін з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав до суду відзив на позов, в обґрунтування якого зазначив, що рапорт позивача розглянуто та листом від 04.12.2024 №2/236 позивачу відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки сам по собі факт призначення військовослужбовця, який проходить військову службу під час воєнного стану, опікуном особи, яку визнано судом недієздатною, не зумовлює правового наслідку у вигляді звільнення з військової служби, зокрема позивачем не підтверджено необхідність здійснення саме ним опіки над недієздатною особою за наявності інших членів сім"ї, що здійснюють піклування над такою особою. Така позиція, на думку відповідача, відповідає судовій практиці судів України, відтак в задоволенні позову слід відмовити.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач з 21.09.2023 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 , а з 15.12.2024 у військовій частині НОМЕР_1 (а.с36).
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.10).
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 07.10.2024 (набрало законної сили 07.11.2024) ОСОБА_2 визнана недієздатною, ОСОБА_1 призначено її опікуном (а.с.13-14).
17.11.2024 позивач подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби у Збройних силах України, у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою визнаною недієздатною на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», за яким військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами. Рапорт датований 15.112024. До рапорту додані копії наступних документів: паспортів та РНОКПП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , рішення суду від 07.10.2024, свідоцтва про народження ОСОБА_1 , довідки до акту огляду МСЕК №802179 від 05.06.2024, свідоцтва про розірвання шлюбу від 07.04.1995, довідка про членів сім'ї, що проживають за місцем реєстрації (а.с.14 зворот).
Командир військової частини НОМЕР_2 подав подання, в якому клопотав про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (а.с.37-38).
Листом військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2024 №2/236 командира військової частини НОМЕР_1 повідомлено про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 та відмову у його звільненні (а.с.15).
Зазначені обставини обумовили звернення позивачем до суду з даним позовом, оскільки останній вважає бездіяльність відповідача, що полягає у не розгляді рапорта та не звільненні його з військової служби протиправною.
До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на день розгляду справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
Частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби, думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю, районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008).
Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до п.1 розділу ІІІ наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 року №531 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» (далі - Наказ №531), у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Позивач вважає, що відповідач не розглянув його рапорт, зокрема не повідомив про результати його розгляду та не склав подання на його звільнення.
Надаючи оцінку цим обставинам, судом враховано, що позивачем подано рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_2 , в якому останній просив звільнити його з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами - необхідність здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
17.11.2024 року військовою частиною НОМЕР_2 було отримано рапорт позивача, що не заперечується відповідачем.
Відтак, позивачем подано рапорт для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання (по команді) та проставлення відповідних резолюцій.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170), визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до пункту 1.5 Інструкції №170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Судом встановлено, що на виконання цих вимог військовою частиною НОМЕР_2 до рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 від 15.11.2024 про звільнення з військової служби було підготовлено та одночасно передано до військової частини НОМЕР_1 подання на звільнення з військової служби (а.с.37-38). А отже розгляд рапорту позивача відповідачем відбувався із урахуванням вказаних документів.
Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку, що рапорт, як офіційна форма звернення військовослужбовця до вищої посадової особи передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань.
В ході розгляду справи встановлено, що за результатами розгляду рапорту, відповідач листом від 04.12.2024 №2/236 повідомив командира військової частини НОМЕР_2 про відмову в задоволенні рапорту ОСОБА_1 та відмову у його звільненні. Командир військової частини НОМЕР_2 , в свою чергу, у лівому верхньому кутку зазначеного листа проставив резолюцію "довести (ознайомити) до ОСОБА_5 ".
Суд зауважує, що позивач не заперечує факт ознайомлення із зазначеним листом, більше того лист від 04.12.2024 був поданий самим позивачем до позову. Окрім цього, лист містить обґрунтовану відповідь по суті порушених питань у рапорті.
За таких обставин, суд доходить висновку, що відповідачем належним чином у відповідності до вимог законодавства розглянутий рапорт позивача та повідомлено про результати його розгляду, відтак підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не надання відповіді на його рапорт та не складання подання на звільнення - відсутні.
Щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині не проведення звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, суд зазначає наступне.
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, а саме, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Такими сімейними обставинами, зокрема, у відповідності до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII необхідність здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
Як вбачається з позовної заяви, позивач вважає, що наявні правові підстави для його звільнення з військової служби саме на підставі зазначеної вище норми.
Так, рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 07.10.2024 у справі №713/2217/24 визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною, встановлено опіку над ОСОБА_2 та призначено їй опікуна ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено строк дії рішення про визнання ОСОБА_2 недієздатною два роки з дня набрання рішенням законної сили. Рішення набрало законної сили 07.11.2024.
Разом з тим, відповідач стверджує, що сам по собі факт призначення військовослужбовця, який проходить військову службу в період дії воєнного стану, опікуном особи, яку визнано судом недієздатною, не зумовлює правового наслідку у вигляді звільнення військовослужбовця з військової служби, адже, на його думку, така підстава для звільнення пов'язується з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, тому слід встановити, чи об'єктивно наявна та документально підтверджена необхідність здійснення саме позивачем опіки над особою, визнаною судом недієздатною.
Таку позицію відповідача суд вважає помилковою з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.
Відповідно до ст.55 Цивільного кодексу України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Статтею 58 Цивільного кодексу України визначено, що опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Згідно ч.1 ст.60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Частина 5 ст.63 ЦК України передбачає, що фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
З аналізу зазначених норм випливає, що законодавством встановлений спеціальний порядок призначення опікуна над недієздатною особою, зокрема лише суд, який визнає особу недієздатною призначає їй опікуна за поданням органу опіки і піклування. Тому лише на цей суд покладено обов'язок перевірити чи об'єктивно наявна та документально підтверджена необхідність здійснення саме певною особою опіки над іншою фізичною (повнолітньою) особою, визнаною судом недієздатною.
Суд зауважує, що рішення Вижницьким районним судом Чернівецької області, яким саме ОСОБА_1 призначено опікуном матері прийнято із залученням відповідного органу опіки і піклування та за їхнім поданням.
Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов'язковість судового рішення (п.9 ч.2 ст.129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказані конституційні положення знайшли своє продовження у процесуальних кодексах, а також у Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Так, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.
Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.
Отже, рішення Вижницького районного суду Чернівецької області, яким призначено ОСОБА_1 опікуном матері, не оскаржено та набрало законної сили, отже є обов'язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Окрім цього, суд вважає, що відповідач помилково ототожнює поняття "здійснення опіки" із поняттям "здійснення догляду або утримання", оскільки здійснення догляду або утримання можливе без окремого рішення суду, зокрема в силу родинних зв'язків та (або) спільного проживання, а опіка над повнолітньою особою, яку визнано недієздатною, здійснюється лише на підставі рішення суду.
Аналізуючи абзац 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII суд вважає, що звільнення з військової служби з цієї підстави можливе за двох умов:
- призначення військовослужбовця опікуном над особою, визнаною судом недієздатною;
- відсутність інших опікунів над особою, визнаною судом недієздатною.
На переконання суду, законодавець зазначаючи умову що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами, врахував положення частини 5 статті 63 ЦК України, яка передбачає, що фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників. Тобто в разі призначення судом недієздатній особі двох опікунів право на звільнення з військової служби матиме лише один з них.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів призначення недієздатній ОСОБА_2 ще одного опікуна, окрім позивача, такого факту не встановлено також в ході розгляду справи.
Згідно п.29 додатку 19 Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами:
копія рішення суду про визнання особи недієздатною;
копія рішення суду про призначення опікуном цієї особи громадянина (громадянки), який (яка) проходить військову службу;
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем разом з рапортом подано рішення суду, яким його матір визнано недієздатною та призначено його її опікуном, тобто виконано вимоги Інструкції №170.
Тому, суд висновує, що відмовляючи позивачу в задоволенні рапорту про звільнення відповідач не надав належну правову оцінку щодо підстав звільнення позивача з військової служби.
З урахуванням викладеного, бездіяльність відповідача, що полягає у не прийнятті відповідачем рішення щодо звільнення позивача з військової служби є протиправною, відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби через сімейні обставини.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст.139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами, передбаченими абз.15 п.3 ч.12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" згідно поданого рапорту від 15.11.2024;
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами, передбаченими абз.15 п.3 ч.12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" згідно поданого рапорту від 15.11.2024.
4. В іншій частині відмовити в задоволенні позову.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя В.О. Кушнір