Справа № 420/40614/24
20 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" щодо обчислення ОСОБА_1 у заниженому розмірі з 29.01.2020 р. по 13.05.2022 р. включно грошового забезпечення без урахування посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, премії, щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати Державну установу "Херсонський слідчий ізолятор" здійснити з 29.01.2020 р. по 13.05.2022 р. включно ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" щодо обчислення ОСОБА_1 у заниженому розмірі одноразову грошову допомогу, без урахування посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, премії, щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати Державну установу "Херсонський слідчий ізолятор" здійснити ОСОБА_1 новий розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 18 календарних років служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, премії та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходить службу в Державній установі "Херсонський слідчий ізолятор". Під час проходження служби у період з 29.01.2020 р. по 13.05.2022 р. відповідач протиправно розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01.01.2018 р., що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме гарантованого ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" права на отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні. Зазначає, що після скасування рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" відновлена дія п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" у первісній редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифних коефіцієнт. Тому розмір посадового окладу та окладу за військовим званням повинен розраховуватися з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р. шляхом множення на тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 8, 14 Постанови № 704
Ухвалою від 31.12.2024 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
15.01.2025 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що пункт 4 Постанови № 704 передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1, 12, 13 і 14. У подальшому Постановою № 103 внесено зміни до Постанови № 704 та пункт 4 викладено в новій редакції, а саме виключено вимогу щодо обрахування посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи із розрахункової величини "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)", вказавши цю розрахункову величину як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року". Отже, пунктом 4 Постанови № 704 визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Редакція приміток додатків 1 та 4 не була змінена у зв'язку зі зміною редакції п.4 Постанови № 704. В той же час примітка до нормативно-правового акту носить інформаційний характер та не може містити норм права. Не приведення Кабінетом Міністрів України приміток додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені пунктом 4 цієї ж постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Скасування пункту 6 Постанови № 103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 не створює підстав для здійснення відповідного перерахунку. Крім того, згідно пункту 1 глави 1 розділу ІІ Порядку 925/5, посадовий оклад (тарифний розряд) особам рядового і начальницького складу встановлюється залежно від займаної штатної посади відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 13.03.2018 р. № 685/5 "Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2018 р. за № 289/31741, яким затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів осіб рядового і начальницького складу. Згідно примітки до тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів осіб рядового і начальницького складу, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідно до Доручень Державного секретаря Міністерства юстиції України за 2020-2023 рік визначалось, що розміри посадових окладів за спеціальними званнями визначаються відповідно до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 р. № 704, а також наказу МЮУ від 13.03.2018 р. № 685/5 (виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р. - 1762 гривні). Окремо зазначає, що з наданих до суду доказів не вбачається, що позивачу було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу, матеріальну допомогу на оздоровлення та
матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Також вказує на порушення позивачем строків звернення до суду.
21.01.2025 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає про безпідставність викладених у ній обставин, оскільки вони не спростовують доводи, викладені у позовній заяві. Так, з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 розрахункову величину для обчислення розміру посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням було змінено з "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року" на "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року". Тому, з 29 січня 2020 року відповідач повинен був застосовувати розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2020 р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р. Посилання відповідача на доручення МЮУ є недоречними, так як вони не є нормативно-правовими актами та суперечать нормам діючого законодавства.
21.01.2025 р. від позивача надійшли додаткові пояснення щодо строку звернення до суду, в яких вказує на те, що предметом спору у даній справі є період з 29.01.2020 р. по 13.05.2022 р., а тому застосуванню підлягає ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до внесених Законом України від 01.07.2022 р. № 2352-ІХ змін, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме в Державній установі "Херсонський слідчий ізолятор".
Так, згідно наказу Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" від 31.10.2019 р. № 97/ОС майора внутрішньої служби ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника відділу охорони, установивши йому посадовий оклад у розмірі 5220 грн.
Відповідно до наказу Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" від 22.10.2019 р. № 95/ОС майора внутрішньої служби ОСОБА_1 призначено на посаду старшого інспектора (з кінології) відділу охорони, установивши йому посадовий оклад у розмірі 4230 грн.
Згідно наказу Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" від 23.12.2020 р. № 120/ОС майора внутрішньої служби ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника відділу охорони, установивши йому посадовий оклад у розмірі 5220 грн.
Відповідно до наказу Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" від 30.09.2021 р. № 99/ОС майора внутрішньої служби ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу охорони, установивши йому посадовий оклад у розмірі 5360 грн.
Згідно наказу Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" від 30.12.2021 р. № 124/ОС майора внутрішньої служби ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника відділу соціально-виховної та психологічної роботи, установивши йому посадовий оклад у розмірі 5220 грн.
Відповідно до послужного списку з 22.02.2022 р. позивач обіймав посаду начальника відділу охорони.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який продовженого до теперішнього часу.
Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 р. № 309 Херсонська міська територіальна громада з 01.03.2022 р. по 11.11.2022 р. перебувала в окупації.
Однак, Державна установа "Херсонський слідчий ізолятор" продовжувала виконувати визначені законом та Положенням функції до 14.05.2022 р., а персонал нести службу до 14.05.2022 р., який з 24.02.2022 р. по 14.05.2022 р. було переведено на посилений варіант несення служби.
Факт несення ОСОБА_1 служби підтверджується відомостями з довідки Пенсійного фонду України форми ОК-7, згідно якої позивач, зокрема, у проміжок часу з 29.01.2020 р. по 13.05.2024 р. отримував повне грошове забезпечення та за нього відповідачем сплачувався єдиний соціальний внесок.
Наказом Міністерства юстиції України від 13.05.2022 р. № 1951/5 у зв'язку із тимчасовим знаходженням на непідконтрольній території України, зокрема, в Державній установі "Херсонський слідчий ізолятор" оголошено простій з 14.05.2022 р. до закінчення воєнного стану в Україні.
В подальшому, наказом Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" від 24.01.2023 р. № 4/ОС "Про особовий склад" ОСОБА_1 24.01.2023 р. звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України згідно із п.4 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 р. у справі № 420/3836/23 визнано протиправним та скасовано наказ Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" від 24.01.2023 р. № 4/ОС "Про особовий склад" в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу охорони Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор"; поновлено позивача на посаді начальника відділу охорони Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" з 25.01.2023 р.; стягнуто з Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.01.2023 р. по 16.11.2023 р. у розмірі 24837,92 грн.; допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу охорони Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" з 25.01.2023 р. та в частині стягнення з Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 25.01.2023 р. по 16.11.2023 р. у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3573,33 грн.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2024 р. рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 р. змінено, викладено його мотивувальну частину в частині визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в редакції цієї постанови, а саме абзац четвертий резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 р. у такій редакції: "Стягнути з Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.01.2023 р. по 16.11.2023 р. у розмірі 385886,32 грн.".
На виконання вказаного судового рішення 22.11.2023 р. Державною установою "Херсонський слідчий ізолятор" видано наказ № 42/ОС, яким скасовано п.1.6 наказу ДУ "Херсонський слідчий ізолятор" від 24.01.2023 № 4/ОС "Про особовий склад" в частині звільнення
майора внутрішньої служби ОСОБА_1 та поновлено майора внутрішньої служби ОСОБА_1 на посаді начальника відділу охорони з 25.01.2023 р.
Наразі позивач проходить службу в Державній установі "Херсонський слідчий ізолятор" на посаді начальника відділу охорони та перебуває у відпустці без збереження заробітної плати.
З метою з'ясування інформації щодо визначення посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 29.01.2020 р. по 13.05.2022 р., представник позивача 13.11.2024 р. звернулася до відповідача з відповідним запитом.
Листом від 18.11.2024 р. № 24/9.1-1183/ВС-Нв відповідач повідомив, що після деокупації м.Херсона керівництвом установи встановлено факт перебування на території установи представників окупаційної влади та військових рф, зафіксовано факт викрадення основних матеріальних цінностей та відсутність первинної документації установи. Наразі в установі наявна інформація стосовно позивача лише з травня 2022 р. Посадовий оклад за посадою, яку обіймав позивач, у період з 01.05.2022 р. по 24.01.2023 р. розраховувався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно пункту 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018 р.) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на І січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
З матеріалів справи слідує, а відповідачем не заперечується, що позивачу визначався посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням за період з 29.01.2020 р. по 13.05.2022 р. виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року.
З урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням упродовж служби позивачу у період з 29.01.2020 р. по 13.05.2022 р. здійснювалося нарахування та виплата у відповідному відсотковому відношенні як постійних, так і одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Відповідно до ст.6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 р. № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Також, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 р. № 2629-VIII було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У подальшому Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 р. № 294-IX (далі - Закон № 294-IX), Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 р. № 1082-IX (далі - Закон № 1082-IX), Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 р. № 1928-IX (далі - Закон № 1928-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 роки не містять.
Тобто, положення п.4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з вказаною Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р. до 01.01.2020 р. - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 р. у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 р. у справі № 160/1088/19).
Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Законам № 294-IX, № 1082-IX та № 1928-ІХ, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З огляду на визначені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення п.4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік, оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом № 2246-VIII на 01.01.2018 р. (1762 грн.) є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом № 294-IX на 01.01.2020 р. (2102 грн.), Законом № 1082-IX на 01.01.2021 р. (2270 грн.), Законом № 1928-IX на 01.01.2022 р. (2481 грн.)).
Верховний Суд у постановах від 19.10.2022 р. у справі № 400/6214/21, від 11.09.2022 р. у справі № 500/1813/21, вказуючи на раніше сформовані висновки Верховного Суду у постанові від 02.09.2022 р. у справі № 440/6017/21 у подібних спірних правовідносинах, зазначив, що наголошуючи, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який мас вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З урахуванням положень ч.5 ст.242 КАС України вказані висновки Верховного Суду є обов'язкові до врахування судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Крім того, зміни внесені Постановою № 103, зокрема до п.4 Постанови № 704, в якому визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, були визнані постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 протиправними та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Як наслідок суд дійшов висновку, що застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, у період з 29.01.2020 р. по 13.05.2022 р. є протиправним, оскільки відповідач мав би нараховувати та виплачувати грошове забезпечення із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та всіх інших видів грошового забезпечення та виплат, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до п.4 Постанови № 704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік (в даному випадку на 01.01.2020 р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р.) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Посилання відповідача на доручення Міністерства юстиції України, в яких вказувалося на необхідність визначення посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018 р. - 1726 грн., є безпідставними, оскільки доручення не є нормативно-правовими актами, а викладені у них відомості суперечать вимогам п.4 Постанови № 704 (в первинній редакції).
Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача стосовно обчислення позивачу у зменшеному розмірі одноразової допомоги при звільненні, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 глави 1 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 р. № 925/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 р. за № 377/31829 (далі - Порядок № 925/5), передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров'я (через хворобу), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.
Відповідно до пункту 4 глави 1 розділу ІІІ Порядку № 925/5 особам рядового і начальницького складу у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які під час попереднього звільнення не набули права на отримання такої допомоги.
Згідно пункту 6 глави І розділу ІІІ порядку № 925/5 до місячного грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються:
для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати), встановлені на день звільнення зі служби, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу І цього Порядку;
для осіб рядового і начальницького складу, які на день звільнення зі служби перебували в розпорядженні керівника відповідного органу або установи, - посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років на день звільнення зі служби, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення, що отримували особи рядового і начальницького складу за останньою штатною посадою відповідно до чинного законодавства, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу І цього Порядку.
За приписами пункту 22 розділу І Порядку № 925/5 для розрахунку грошового забезпечення за час перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби, грошова компенсація за невикористані дні відпусток) до місячного грошового забезпечення включається премія (встановлена відповідно до глави 13 розділу II цього Порядку) в середньому розмірі за повні дванадцять календарних місяців служби підряд за місцем проходження служби, а за менший період служби - в середньому розмірі за повні календарні місяці служби за місцем проходження служби.
Отже, з аналізу даних правових норм слідує, що однією із складових місячного грошового забезпечення, з якого розраховується розмір одноразової грошової допомоги при звільнені, є премія в середньому розмірі за повні дванадцять календарних днів служби підряд.
Судом встановлено, що наказом Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" від 24.01.2023 р. № 4/ОС "Про особовий склад" ОСОБА_1 було звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 4 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів).
У даному наказі зазначено, що вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги станом на 24 січня 2023 року становить у календарному обчисленні 18 років 01 місяців 08 днів.
Згідно розрахункового листа за лютий 2023 року та довідки відповідача від 13.01.2025 р. № 24/9.1-1/ВС позивачу нараховано та виплачено вихідну допомогу у розмірі 169084,53 грн.
З огляду на те, що для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до Порядку 925/5 включається посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати), встановлені на день звільнення зі служби, та премія, розрахована в середньому розмірі за повні дванадцять календарних місяців служби підряд та враховуючи періоди тимчасової непрацездатності та перебування позивача у відпустці, врахуванню підлягає премія, охоплена періодом, за який ОСОБА_1 просить здійснити перерахунок грошового забезпечення.
Тобто, фактично позовні вимоги в цій частині є похідними від вимог щодо здійснення перерахунку, серед іншого, премії внаслідок неправильного обчислення її розміру з розміру посадового окладу, визначеного з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р.
При цьому, відповідно до розрахункового листа за травень 2022 року позивачу нараховано та виплачено премію у розмірі 24656 грн. Отже, мінімум один місяць входить до періоду, за який позивачу необхідно здійснити перерахунок премії.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що виплачена ОСОБА_1 одноразова грошова допомога при звільненні підлягає перерахунку.
Твердження відповідача щодо ненадання позивачем доказів виплати йому одноразової допомоги при звільненні суд вважає безпідставними, оскільки відомості про її виплату відображені у розрахунковому листі за лютий 2023 року в розмірі 169084,53 грн. та в наданій до суду довідці Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" від 13.01.2025 р. № 24/9.1-1/ВС.
Стосовно доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами ст.122 КАС України, згідно із ч.1 якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022 р.), передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 р., внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч.1 ст.233 КЗпП України).
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп і від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року №2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
З огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 р. у справі № 380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії ст.233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 р. № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто після 19.07.2022 р.
Оскільки ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги за період з 29.01.2020 р. по 13.05.2022 р., тобто до 19.07.2022 р., то позивачем не пропущено строк звернення з позовом до суду.
Аналогічні висновки (між тими самими сторонами, з тим же самим предметом та з тих же самих підстав) викладено в постановах П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025 р. у справі № 420/9950/24, від 14.02.2025 р. у справі № 420/17511/24.
За приписами ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат не поніс, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" (73005, м.Херсон, вул.Перекопська, буд.10, код ЄДРПОУ 08564707) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" (73005, м.Херсон, вул.Перекопська, буд.10, код ЄДРПОУ 08564707) щодо обчислення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) у заниженому розмірі з 29.01.2020 р. по 13.05.2022 р. включно грошового забезпечення без урахування посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, премії, щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати Державну установу "Херсонський слідчий ізолятор" (73005, м.Херсон, вул.Перекопська, буд.10, код ЄДРПОУ 08564707) здійснити з 29.01.2020 р. по 13.05.2022 р. включно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) перерахунок грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії Державної установи "Херсонський слідчий ізолятор" (73005, м.Херсон, вул.Перекопська, буд.10, код ЄДРПОУ 08564707) щодо обчислення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) у заниженому розмірі одноразову грошову допомогу, без урахування посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, премії, щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати Державну установу "Херсонський слідчий ізолятор" (73005, м.Херсон, вул.Перекопська, буд.10, код ЄДРПОУ 08564707) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) новий розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 18 календарних років служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, премії та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко