20 березня 2025 року м. Ужгород№ 260/6523/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), яким просить суд:
1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у застосуванні у період із 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, матеріальної допомоги та грошової допомоги на оздоровлення, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби у вищезазначеному зональному відділі;
2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2023 року щомісячного грошового забезпечення, матеріальної допомоги та грошової допомоги на оздоровлення, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби у зазначеному зональному відділі, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, із врахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з огляду на визначені в частині 3 статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №294-ІХ, Закону №1082-ІХ, Закону №1928-ІХ та Закону №2710-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження у даній справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та надано відповідачеві п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
08 листопада 2024 року представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. У частині четвертій статті 9 Закону №2011-XII вказано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Норм, які б забороняли Кабінету Міністрів України використовувати при встановленні цього розміру певні формули обрахунку, а також застосовувати в них розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на конкретний рік не існує. Не існує у Законі України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законі України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законі України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» норм, які б: а) визначали як саме повинно розраховуватися грошове забезпечення; б) що для таких розрахунків слід застосовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, а не за 2018 рік; в) відсутня заборона для визначення грошового забезпечення шляхом використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за попередні періоди, в тому числі за 2018 рік. У пункті 4 Постанови №704 (з 01.03.2018) не встановлювалися державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, а використовувався розмір державного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року для визначення грошового забезпечення (тобто використовувався як елемент формули). Нормами законодавства не встановлена будь яка залежність щодо відповідності розміру прожиткового мінімуму (чи будь-якої числової величини), що застосовується при обчислення грошового забезпечення військовослужбовців до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за наступні періоди.
Відповідно до положень ч. 5 ст.262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, з врахуванням положень ст. 263 КАС України.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) з 01 жовтня 2020 року по 22 вересня 2024 року проходив військову службу за контрактом в ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
22 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із запитом до ІНФОРМАЦІЯ_6 про надання інформація щодо нарахування йому грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2020 року по 22 вересня 2024 року, розмір грошового забезпечення із зазначенням складових (оклад, надбавки, премії, тощо). За результатами розгляду заяви про розмір його грошового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_5 видано довідку від 03.10.2024 за № 814/10/5277 та повідомлено позивача, що нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалась на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 №90 "Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України".
Разом з тим, розмір його посадового окладу встановлювався відповідно до п. 4 постанови КМУ №704 від 30.08.2017 згідно якого розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 01.10.2020 року №184 з 01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 встановлено посадовий окладу за 6 тарифним розрядом у розмірі 2910,00 грн. В подальшому наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 21.03.2022 року №83 з 21.03.2022 року позивачу встановлено посадовий окладу за 8 тарифним розрядом у розмірі 3080,00 грн..
Також, позивачем отримано довідку про нарахування грошового забезпечення з жовтня 2020 по червень 2023 року. Ознайомившись з довідкою позивачу стало відомо, що відповідач протиправно при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням з жовтня 2020 року по травень 2023 року застосовував розмір прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року. Водночас, позивач вважає, що при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, на основі яких визначалися та визначаються розміри інших складових грошового забезпечення у період з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2023 року, відповідач повинен був застосовувати прожитковий мінімум станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, а тому нарахування та виплата його грошового забезпечення здійснювалась з порушенням норм законодавства. Застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року є протиправним також з огляду на те, що 29 січня 2020 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". Таким чином, дії ІНФОРМАЦІЯ_6 є протиправними, такими, що суперечать вимогам діючого законодавства, правовим висновкам Верховного Суду висловленим у подібних спорах та порушують його Конституційні права.
Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною першою - третьою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців (далі - Постанова №704).
Відповідно до пункту 10 Постанови №704 ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Постановою №704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови №704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У примітці Додатку 14 Постанови №704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
З 24 лютого 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), якою пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Як зазначалося вище, Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова №103), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови №103).
Постанова №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Отож на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови №704 - у зв'язку з прийняттям Постанови №103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови №704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року №1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови №704 в новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови №704.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови №704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
В даній справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати йому грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2023 року.
Іншими словами, позивач, апелюючи до дати ухвалення судового рішення - 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, доводить, що з цієї дати його посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу має визначатися - за правилами пункту 4 Постанови №704 - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (у випадку з позивачем - на 01 січня 2020-2023 року відповідно), а не «на 01 січня 2018 року» (протягом спірного періоду, як було чи могло б бути згідно з пунктом 6 Постанови №103, якби не судове рішення у справі №826/6453/18) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Розмір посадового окладу та окладу за військовим званням упродовж служби ОСОБА_1 , з 01 жовтня 2020 року по 22 вересня 2024 року в ІНФОРМАЦІЯ_7 , здійснювалося нарахування та виплата у відповідному відсотковому відношенні як постійних, так і одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 (надбавка за вислугу років від посадового окладу та окладу за військове звання, надбавку за особливості проходження служби, надбавка за таємність від посадового окладу, надбавка за класність від посадового окладу, надбавка за оперативну роботу від посадового окладу, премія).
При цьому Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" № 2017-ІІІ (далі по тексту Закон України № 2017-ІІІ) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону України № 2017-ІІІ).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із статтею 92 частиною 2 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Відтак, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення.
Своєю чергою, застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, у якій написано, з-поміж іншого, таке: «на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.
Разом з цим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №294-IX), Закон «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-IX, Закон «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №1928-IX, Закон «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020-2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Так, частина третя статті 1-1 Закону №2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Зміни внесені Постановою № 103, зокрема до пункту 4 Постанови № 704, в якому визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14, були визнані судом протиправними та нечинними, відтак з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункт 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, зокрема, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13, 14.
Правові висновки щодо дії Постанови № 704 у попередній редакції із огляду на скасування судовим рішенням внесених змін зробив Верховний Суд у Постанові від 17 грудня 2019 року у зразковій справі № 160/8324/19, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі від 24 червня 2020 року.
Враховуючи вище викладене, суд зазначає, що посадовий оклад ОСОБА_1 , у період із 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2023 року відповідач мав нараховувати та виплачувати грошове забезпечення із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших видів грошового забезпечення та виплат, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 шляхам множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, (а не «на 1 січня 2018 року»).
Відповідно до пункту 1 Розділу 23 Порядку № 260 Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Так, пунктом 5 підпунктом 3 Постанови № 704 передбачено надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та грошову допомогу на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно із довідки за 2020 по 2023 рік позивачу було виплачено матеріальну допомогу та грошову допомогу на оздоровлення, але невірно нараховано грошове забезпечення за період з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2023 року.
Відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік" розмір прожиткового мінімуму на 01 січня 2018 року встановлено на рівні 1762 грн., а станом на 01 січня 2020 року встановлено на рівні 2102 грн., на 01 січня 2021 року встановлено на рівні 2270 грн., станом на 01 січня 2022 року встановлено на рівні 2481 грн., станом на 01 січня 2023 року встановлено на рівні 2684 грн. Таким чином, під час проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_7 позивачу виплачено у меншому, ніж законодавчо належало розмірі щомісячне грошове забезпечення, матеріальна допомога та грошова допомога на оздоровлення, оскільки відповідачем неправильно обраховано розмір місячного грошового забезпечення, який є розрахунковою величиною для вказаних виплат, так як грошове забезпечення нараховувалося із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, а не на, 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21.
Щодо вимоги позивача стосовно компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро. Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (пункт 3).
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5).
Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Вказана позиція кореспондується з постановою Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 812/1048/17, де також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Право на отримання такої компенсації виникає у позивача у період проходження військової служби і безпосередньо пов'язане з проходженням військової служби.
Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на викладене, вимоги позивача про проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 №44 підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Кечко проти України» зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
За висновком Європейського суду з прав людини у рішенні від 30 квітня 2013 року по справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11) принцип юридичної визначеності означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щ усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати ті сю мірою що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
У п. 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Отже, як вказав Європейський Суд з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних, повноважень.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно статті 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 90, 139, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у застосуванні у період із 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, матеріальної допомоги та грошової допомоги на оздоровлення, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби у вищезазначеному зональному відділі.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2023 року щомісячного грошового забезпечення, матеріальної допомоги та грошової допомоги на оздоровлення, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби у зазначеному зональному відділі, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, із врахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець